Постанова

від 13.11.2019 по справі 363/1410/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/1410/18 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.

Провадження № 22-ц/824/11052 /2019 Доповідач у ІІ інст. Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2019 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Журби С.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 січня 2019 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , третя особа: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ,

УСТАНОВИВ:

прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що прокуратурою Київської області на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство земельних ділянок лісогосподарського призначення, зміни цільового призначення та подальшу передачу їх у власність громадянам. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) затверджено проект із землеустрою та передано у власність 63 громадянам, згідно з додатком, земельні ділянки загальною площею 6,2204 га для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району.

На підставі зазначеного розпорядження, 16 громадян отримали свідоцтва на право власності на земельні ділянки, а саме: ОСОБА_2 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0085; ОСОБА_14 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0086; ОСОБА_13 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0087; ОСОБА_12 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0088; ОСОБА_11 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0089; ОСОБА_10 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0090; ОСОБА_9 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0091; ОСОБА_16 площею 0,1 га за кадастровим номером 3221886800:31:144:0092; ОСОБА_15 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0093; ОСОБА_8 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0094; ОСОБА_7 . площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0095; ОСОБА_19 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0096; ОСОБА_18 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0097; ОСОБА_17 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0098; ОСОБА_5 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0099; ОСОБА_4 площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0100;.

Відповідно до інформаційних довідок з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі договорів дарування від 29.04.2014 року №880 та №884 подарували належні їм земельні ділянки площами 0,1 га кожна, з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0087 та 3221886800:31:144:0086, ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі-продажу від 24.09.2015 року №2228, 01.10.2015 року №2264, 06.10.2015 року №2287, 14.10.2016 року №2925 відчужили земельні ділянки площами 0,1 га кожна, з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0093 на користь ОСОБА_3 .

Разом з тим, ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.2014 року №165 відчужила належну їй земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3221886800:31:144:0096 на користь ОСОБА_6 .

Позивач вказував, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) в частині відведення у власність 16 громадянам земельних ділянок загальною площею 1,6 га, прийнято з порушенням вимог закону, оскільки вилучення земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Крім того, виділені земельні ділянки площею 1,6 га для індивідуального дачного будівництва належать на праві користування ДП Вищедубечанське лісове господарства , що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірна лісова ділянка відноситься до земель лісовпорядкування. Спірні лісові ділянки, які відведено у приватну власність на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) накладаються на виділ 2 кварталу 614 Лебедівського лісництва ДП Вищедубечанське лісове господарство .

Прокурору стало відомо про порушене право лише у 2018 році, за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Вищедубечанське лісове господарство , ВО Укрдежліспроект , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Кабінету Міністрів України, що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення єдиним масивом поза волею їх власника. Прокурор вважає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, а саме у зв`язку з великим обсягом дослідження вищезазначених документів, а також у зв`язку зі складнощами пов`язаними із штучними перешкодами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення. Таким чином, дані обставини свідчать про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

Представник Вишгородської районної державної адміністрації Київської області - Брюхачова Й.І. проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві на позовну заяву зазначала, що позивачем не надано до суду доказів того, що спірні земельні ділянки незаконно вибули із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому вважала позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Крім цього, просила застосувати строк позовної давності із посиланням на те, що такий строк повинен бути визначений з моменту, коли Кабінет Міністрів України міг дізнатися про наявність спірного розпорядження, а оскільки місцеві державні адміністрації відповідно до ст. 30 Закону України Про місцеві державні адміністрації є підзвітними і підконтрольними Кабінету Міністрів України, то і строк позовної давності визначається з моменту прийняття спірних розпоряджень, тим більше що голови обласних державних адміністрацій згідно цієї ж норми закону інформують Президента України і Кабінет Міністрів України та щорічно звітують перед ними про виконання місцевими державними адміністраціями покладених на неї повноважень, а також про суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне та інше становище на відповідній території.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_20 також подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти її задоволення та заявила про застосування строку позовної давності. Вказувала, що позивачем не наведено порушень, вчинених громадянами в процесі приватизації або укладання договорів купівлі-продажу, а також не надано доказів, які б свідчили про неправомірну поведінку громадян під час набуття права власності на спірні земельні ділянки. Відведення спірних земельних ділянок відбулось на підставі розпорядження Вишгородскьої районної державної адміністрації від 12 грудня 2013 року. При цьому, підготовка цього розпорядження, виготовлення відповідних проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок, його затвердження, реєстрація права власності відбувалась за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийнятті рішення органом місцевого самоврядування. Вважала, що, прохання прокурора про витребування на підставі ст. 387-388 ЦК України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельних ділянок, що знаходяться у власності фізичних осіб-співвідповідачів по справі (із збереженням за ними зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на земельні ділянки) не ґрунтується на вимогах закону, є необґрунтованим і не підкріпленим належними доказами. Крім цього, із посиланням на положення статті 30 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" зазначила, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, яку очолює Кабінет Міністрів України, в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області оспорюваного розпорядження. Оскільки оскаржуване розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації було прийнято 12 грудня 2013 року, вважала, що строк звернення до суду прокурора чи Кабінету Міністрів України сплив ще 12 грудня 2016 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся перший заступник прокурора Київської області, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, зокрема, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності, не дав фактично оцінку законності оскаржуваного розпорядження. Скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що прокурор та Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, могли довідатися про порушення з моменту видання оскаржуваного розпорядження від 12.12.2013 року. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про можливість Кабінету Міністрів України отримати достатній обсяг інформації для самостійного звернення до суду за захистом порушеного права на предмет спору у даній справі не ґрунтується на зібраних матеріалах справи, які могли бути спростовані учасниками справи, чи нормах матеріального права, правильність застосування яких могла би бути оцінена судом апеляційної інстанції.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги прокурор та представник позивача - Кабінету Міністрів України підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_20 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші особи,які берутьучасть усправі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази.

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор в силу наданих законом повноважень, міг дізнатися про факт набуття відповідачами права власності на земельні ділянки на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, таким чином перебіг строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння для прокурора почався 12.12.2013 року. Крім того, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Колегія суддів апеляційного суду не може в цілому погодитись із такими висновками, оскільки вони зроблені за неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) , затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 63 громадянам України, згідно з додатком, загальною площею 6,2204 га для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту). Передано безоплатно у власність 63 громадянам України, згідно з додатком, земельні ділянки загальною площею 6,2204 га, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 17.12.2013 року ОСОБА_2 зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 3221886800:31:144:0085; 18.12.2013 року право власності на земельні ділянки площею 0,1 га з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0089, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144:0091, зареєстровано за ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; 19.12.2013 року право власності на земельні ділянки площею 0,1 га з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0088, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0095, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0100, зареєстровано за ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 27.01.2014 року, зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 3221886800:31:144:0096. ОСОБА_1 29.04.2014 року, зареєстрував право приватної власності на земельні ділянки площами по 1 га, з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0086 та 3221886800:31:144:0087. ОСОБА_3 зареєстрував право приватної власності на земельні ділянки площею по 0,1 га, з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0093, 24.09.2015 року, 01.10.2015 року, 06.10.2015 року та 14.10.2016 року відповідно.

Прокуратурою Київської області 23.02.2018 року отримано відповідь від Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство , з якої вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144:0089, 3221886800 :31 : 144: 0088 , являються земельними ділянками лісового фонду, відносяться до земель лісогосподарського призначення те перебувають в постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство квартал 614 виділ 2 Лебедівського лісництва. ДП Вищедубечанське лісове господарство не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення. Право постійного користування ДП Вищедубечанське лісове господарство на вказані земельні ділянки не припинено в установленому законом порядку, згоди на її вилучення підприємство не давало.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20.02.2018 року №04-48/447, отриманого прокуратурою Київської області 27.02.2018 року, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із наступними кадастровими номерами: 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144 :0089 , 3221886800 : 31 : 144: 0088 , які перебувають в постійному користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп квартал 614 виділ 2 Лебедівського лісництва. Крім того, відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 06.04.2018 року №04-48/785, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3221886800:31:144:0095.

Крім того, відповідно листа Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство від 05.04.2018 року №09-21/188 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:31:144:0095, згідно матеріалів лісовпорядкування являється земельною ділянкою лісового фонду, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство квартал 614 виділ 2 Лебедівського лісництва. ДП Вищедубечанське лісове господарство не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення. Право постійного користування ДП Вищедубечанське лісове господарство на вказану земельну ділянку не припинено в установленому законом порядку, згоди на її вилучення підприємство не давало.

Як вбачається, з фрагменту публічної кадастрової карти за даними лісовпорядкування 2003 року з нанесеними межами кварталу 42 і кварталу 43 та межами земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0095, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144:0089, 3221886800:31:144 : 0088 вбачається, що вищезазначені земельні ділянки повністю накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп .

Крім того, згідно до фрагменту публічної кадастрової карти за даними лісовпорядкування 2014 року з нанесеними межами кварталу 612 та межами земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0095, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144:0089, 3221886800:31:144 : 0088 вбачається, що вищезазначені земельні ділянки повністю накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп .

Згідно листа Кабінету Міністрів України від 16.03.2018 року №2876/0/2-18, вбачається, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0095, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31:144:0089, 3221886800:31:144:0088, розташованих в адміністративних межах Пірнівської сільської ради Вишгородського району, що перебували у постійному користуванні державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство , не приймалося.

Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів України Держлісагентство від 10.04.2018 року №02-33/2881-18, Держлісагентство не погоджувало проектів землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221886800:31:144:0087, 3221886800:31:144:0086, 3221886800:31:144:0097, 3221886800:31:144:0098, 3221886800:31:144:0092, 3221886800:31:144:0093, 3221886800:31:144:0096, 3221886800:31:144:0085, 3221886800:31:144:0100, 3221886800:31:144:0099, 3221886800:31:144:0095, 3221886800:31:144:0094, 3221886800:31:144:0091, 3221886800:31:144:0090, 3221886800:31 : 144:0089, 3221886800:31:144:0088.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався серед іншого на долучений до матеріалів справи проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Вищедубечанський лісгосп" Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства 2015 року, а також планово-картографічні матеріали, зокрема - викопіювання з планшету, плану лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу, із сукупної оцінки яких вбачається, що спірні земельні ділянки, передані у власність 16-тьом громадянам фактично накладаються на землі 614 кварталу виділ 2 Лебедівського лісництва (т. 1 а.с. 74-77)

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що право користування Лебедівського лісництва Державного підприємства "Вищедубечанський лісгосп " лісами площею 1,6 га підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірні земельні ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення та відхиляє доводи відповідачів про недоведеність належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України "Про місцеві державні адміністрації", нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" , статті 32 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, розпоряджатися землями державної власності відповідно до закону, приймати рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

При цьому, на час виділення відповідачам лісових ділянок за вищевказаним розпорядженням, до вищенаведених положень законодавства були внесені зміни, якими виключені повноваження місцевих державних адміністрацій щодо передачі у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частин першої і третьої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частиною п`ятою статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для не лісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України.

Таким чином, обґрунтованими є доводи позовної заяви про те, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) в частині відведення у власність 16 громадянам земельних ділянок загальною площею 1,6 га, прийнято з порушенням вимог закону, оскільки вилучення земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, цільове призначення переданих громадянам земельних ділянок не змінювалось.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним .

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, а тому вимоги позивача про витребування майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстроване на праві власності, відповідають речово-правовому характеру віндикаційного позову та являються ефективним захистом прав власника.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за пропуском прокурором та Кабінетом Міністрів України строку позовної давності, суд першої інстанції не дав належної оцінки законності оскаржуваного розпорядження Вишгородської міської державної адміністрації від 12.12.2013 року та не врахував, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності, без надання відповідної правової оцінки порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких останній звертається до суду, не відповідає вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення.

Надаючи оцінку поданим представниками відповідачів заявам про застосування строку позовної давності до позовних вимог, заявлених у даній справі, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду) , так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

У даній справі прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

З врахуванням наведеного, при вирішенні цього позову суду необхідно було встановити, коли держава в особі своїх державних органів дізналась про порушення її права на землю.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обв`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі 6-2469цс16 .

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відчуження спірної земельної ділянки відбувалось на підставі розпорядження Вишгородської міської державної адміністрації . При цьому підготовка розпорядження, виготовлення відповідної технічної документації, затвердження її, реєстрація права власності на землю відбувались за участю інших державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при здійсненніміськоюдержавною адміністрацією повноважень власника землі.

Відповідно до ч. 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (N 963-IV) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до ст. 9 Закону (N 963-IV) державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Тобто державі, в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і об`єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення цих порушеньпротягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Таким чином, прокурор та Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, могли довідатися про порушене право з моменту прийняття Вишгородською районною державною адміністрацію розпорядження від 12.12.2013 року №609 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок 63 громадянам України, згідно з додатком, для індивідуального дачного будівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) .

Щодо клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та його поновлення, слід зазначити, що закон не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.З урахуванням відсутності такого клопотання від Кабінету Міністрів України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позов пред`явлений поза межами позовної давності.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18.12.2009 року зазначено, встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити за спливом позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 січня 2019 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , третя особа: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.