Постанова

від 18.11.2019 по справі 2-1157/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 2-1157/11 головуючий у суді І інстанції Піхур О.В.

провадження № 22-ц/824/14109/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дубровін Сергій Ігорович, Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України на дії державного виконавця,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 201 9 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця, у якій просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дубровіна Сергія Ігоровича щодо опису та накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виконання виконавчого листа №2-1157/11, виданого 22.09.2011 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України боргу у розмірі 719 768,03 грн.; скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дубровіна Сергія Ігоровича про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12.03.2019 року, оскільки, в межах даного виконавчого провадження про стягнення заборгованості, виконавець позбавлений права здійснювати будь-які виконавчі дії щодо квартири, оскільки, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013 року заборонено здійснювати примусове стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року в задоволенні вимог скарги відмовлено.

ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та через представника, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу і постановити нову, якою задовольнити скаргу. Зазначає, що ухвала суду є незаконною та не обґрунтованою, оскільки було проігноровано судове рішення, яким заборонено державній виконавчій службі звертати стягнення на квартиру з метою виконання рішення суду у цій справі. Крім того, суд першої інстанції фактично переглянув попереднє судове рішення у цій справі, яким виконавчій службі було заборонено звертати стягнення на квартиру та дозволив вчиняти виконавцям дії. Цим суд порушив принцип юридичної визначеності. Також, суд залишив поза увагою частину доводів скарги ОСОБА_1 .. В квартирі боржника не було повнолітніх осіб, які б могли дати згоду на добровільне входження державного виконавця до квартири, лише неповнолітній онук, тому таке входження на думку апелянта є примусовим. На час вчинення оскаржуваних дій державний виконавець не мав рішення про примусове проникнення до житла боржника, а тому не було підстав проводити виконавчі дії щодо опису та арешту квартири. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.01.2019 року в задоволенні подання щодо примусового входження до житла ОСОБА_1 відмовлено.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу .

12.11.2019 року до суду надійшов відзив заінтересовані особи, Публічного акціонерного товариства Держаний ощадний банк України , у якому вважає скаргу не обґрунтованою та такою, що спрямована на невиконання рішення суду. Зазначає, що відсутній факт примусового входження. Державному виконавцю відкрили двері до квартири у добровільному порядку. Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013 року будь-якого відношення до виконавчого провадження № 46187220 від 26.01.2015 року немає та не обмежує державного виконавця у вжитті ним заходів примусового виконання.

14.11.2019 року до суду надійшов відзив Головного державного виконавця Дубровіна С.І., у якому вказує, що вважає скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою та безпідставною, поданою з метою уникнення виконання рішення суду. Зазначає, що ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013 року прийнято у межах виконавчого провадження № 32309167, яке на даний час є завершеним. Тому, ухвала, на яку посилається скаржник відношення до виконавчого провадження № 46187220 від 26.01.2015 року немає та не обмежує державного виконавця у вжитті ним заходів примусового виконання.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_3 , просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року скасувати, скаргу задовольнити.

Представник заінтересовані особи Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Цапенко С.М. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2019 року залишити без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії та постанова старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дубровіна Сергія Ігоровича від 12.03.2019 року, прийняті в межах вимог Закону України Про виконавче провадження , тому вимоги скарги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ Державний ощадний банк України був укладений договір кредиту № 2400, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 486 290 грн., до 03 грудня 2012 р. зі сплатою 15,5% річних на споживчі цілі. В забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 5376 від 03 грудня 2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Т.А., та зареєстрований в реєстрі за №600, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, що належить їй на праві власності, а саме: двохкімнатну квартиру загальною площею - 45,10 кв.м., житловою площею - 29,00 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності іпотекодавця на квартиру, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, видане 10 липня 2001 р. державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фроловою А.О., та зареєстрований в реєстрі за № 42-4 (т. 1. а.с.168-172).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 р. у справі № 2-1157/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за Кредитним договором у розмірі 717 948,03 грн. та судові витрати у розмірі 1700 грн., витрати ІТЗ - 120,00 грн., а всього - 719 768,03 грн. (т. 1, а.с.5).

Із набранням законної сили, рішення суду було пред`явлено до виконання в межах процедури виконавчого провадження та 11 жовтня 2011 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого за вказаним рішенням суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013 року у справі №761/6629/13-ц задоволено вимоги скарги ОСОБА_1 , визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві щодо накладення арешту та опису квартири та заборонено здійснювати примусове стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а.с.13-17).

У зв`язку з цим, 28.08.2014 року державним виконавцем винесено постанову у виконавчому провадженні №32309167 про повернення виконавчого документа стягувачу (т.1, а.с. 142).

26.01.2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження №46187220 з виконання виконавчого листа №2-1157/11 виданого 22.09.2011 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 719 768,03 на користь ПАТ Державний ощадний банк України (т.1, а.с. 133).

В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем 12.03.2019 року винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (т. 1, а.с. 7-8). Станом на день звернення до суду із цією скаргою, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 р. не виконано та заборгованість за кредитним договором не погашена.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України Про іпотеку передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону .

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник (ч.1 ст. 50 Закону України Про виконавче провадження ).

Як вбачається з письмових пояснень державного виконавця, матеріалів виконавчого провадження, та встановлено судом першої інстанції борг погашається відрахуванням пенсії у розмірі 300,00 грн., що є об`єктивно недостатньо для погашення заборгованості в розумні строки, а іншого майна, на яке можливо звернути стягнення у боржника немає.

Крім того, Верховний Суд України у своєму правовому висновку у справі за N 6-54цс16 вказав, що положення Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу , порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України ).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 451 ЦПК України ).

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що дії та постанова старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дубровіна Сергія Ігоровича від 12.03.2019 року, прийняті в межах вимог Закону України Про виконавче провадження , є цілком вірним та законним.

При цьому, колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта про те, що ухвалою Шевченківського районного суду від 22.04.2013 року виконавчій службі заборонено звертати стягнення на предмет іпотеки, оскільки, як вбачається з ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року (т.1, а.с.122-125) вказана заборона була встановлена в рамках іншого виконавчого провадження № 32309167, виконавчий документ якого 28.08.2014 року був повернутий стягувачеві (т.1 а.с. 142).

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги , то вони також розцінюються критично, не підтверджуються належними доказами, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в ухвалі, а відтак не є підставами для скасування судового рішення.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374 , 375 , 382 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

Є.М. Суханова