Рішення

від 22.11.2019 по справі 527/321/19

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/321/19

провадження 2/527/342/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 листопада 2019 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Олефір А.О.,

за участю секретаря

судових засідань - Волик Л.І.,

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями як частку у спільній власності колишнього подружжя та про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями за набувальною давністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок,-

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2019 року представник позивача звернувся з позовом до суду про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями як частку у спільній власності колишнього подружжя та про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що 22 січня 1972 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Рішенням Глобинської селищної ради депутатів трудящих Полтавської області від 23 травня 1973 року відповідачу було надано дозвіл на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , якому пізніше була присвоєна адреса: АДРЕСА_2 . У 1975 році позивач та відповідач збудували та ввели в експлуатацію житловий будинок. 15 лютого 1985 року шлюб між ними було розірвано. Під час розгляду цивільної справи № 527/90/16-ц за позовом позивача до ОСОБА_3 , Глобинської міської ради про визнання права власності на будинок по АДРЕСА_2 , позивачу стало відомо, що її колишній чоловік зареєстрував на себе особисто право власності на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими надвірними спорудами, розташовані по АДРЕСА_2 , які в подальшому подарував ОСОБА_5 , а останній в подальшому продав їх ОСОБА_6 03 вересня 2018 року рішенням Глобинського районного суду Полтавської області були визнані недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , договори дарування житлового будинку та земельної ділянки на ім`я ОСОБА_5 , витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 та скасовано державну реєстрацію прав власності. Оскільки на даний час ОСОБА_3 не визнає право власності позивача на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, а також у позивача відсутні правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно, єдиним способом захисту є визнання права власності на вказане нерухоме майно. Крім того, позивач має право на 1/2 частину спірного будинку за набувальною давністю, оскільки після розірвання шлюбу 15 лютого 1985 року відповідач виїхав з будинку та до сьогоднішнього дня у ньому не проживає, жодних витрат на утримання та обслуговування його не несе. З часу розлучення з відповідачем, позивач несе усі витрати з утримання та обслуговування будинку та господарських споруд, у 2005 році газифікувала за власні кошти будинок, у 2010 році збудувала водну свердловину, постійно проводила поточні ремонти будинку, а у 2013 році капітальний ремонт, з 03 січня 1989 року постійно зареєстрована у спірному будинку. Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд, визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , як частку у спільній сумісній власності подружжя та на 1/2 частну зазначеного будинку за набувальною давністю.

07 березня 2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що заперечує проти позовних вимог позивача, оскільки 11.12.1981 року шлюб між ним та позивачем було розірвано, після розірвання шлюбу встановлюється трирічний строк позовної давності. Разом з тим, позивач знаючи про своє право на поділ майна ще у 1981 році зверталася до Глобинського районного суду, тому строк позовної давності минув у 1984 році. Крім того, у 2013 році він займався виготовленням технічної документації на спірний будинок та у 2016 році позивач зверталася до суду з позовом про визнання права власності за нею за набувальною давністю, отже позивач була обізнана про своє порушене право. Також, позивач уже зверталася до суду з позовом про визнання права власності на будинок за набувальною давністю та у задоволенні вказаного позову позивачу було відмовлено (а.с.58-65).

07 березня 2019 року відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності із підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с.93-98).

27 березня 2019 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя за Кодексом про шлюб і сім`ю, однак позивачем було подано позов не про поділ майна подружжя, а про визнання права власності як на частку спільній сумісній власності подружжя та на частину за набувальною давністю. Крім того, позивач дізналася про порушення її прав лише 12 серпня 2016 року під час судового розгляду цивільної справи, в ході розгляду якої встановлено, що 15 грудня 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував на себе особисто право власності на житловий будинок (а.с.116-119).

07 березня 2019 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на житловий будинок (а.с.101-106).

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (а.с.112).

В обґрунтування зустрічного позову позивач зазначив, що 22 січня 1972 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Під час шлюбу у 1975 році ними було побудовано будинок, розташований за адресою на даний час: АДРЕСА_2 . Рішенням суду їх шлюб було розірвано 11.12.1981 року. У зв`язку з тим, що позивач за первісним позовом не скористалася протягом встановленого строку позовної давності на поділ спільно нажитого майна, ним було розпочато оформлення права власності на житловий будинок. 20.08.1988 року ним було отримано Акт прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового та господарських будівель забудовника по АДРЕСА_2 на себе як цілу частку, у 2013 році було виготовлено технічну документацію на будинок та земельну ділянку та зареєстровано право власності. В подальшому, рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 03.09.2018 року скасовано право власності за ним на будинок та земельну ділянку, чим приведено статус його майна у стан, який діяв до 15.12.2014 року. Отже єдиним документом, що підтверджує його право власності на будинок є Акт прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового та господарських будівель забудовника по АДРЕСА_2 від 20.08.1988 року, який свідчить про його одноосібне право власності на оспорюваний будинок. Посилаючись на викладене, позивач за зустрічним позовом, просив суд, визнати за ним право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 як цілу частку.

03 квітня 2019 року представник відповідача за зустрічним позовом подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, у якому зокрема зазначив, що зустрічний позов є безпідставним на необґрунтованим, оскільки позивач за зустрічним позовом стверджує, що він є власником спірного житлового будинку відповідно до Акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового та господарських будівель забудовника по АДРЕСА_2 від 20.08.1988 року. Однак, до зустрічного позову ОСОБА_3 не додав документу власника з реєстраційним написом або реєстраційного посвідчення на нерухоме майно (а.с.124-128).

Позивач та її представник за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримали із наведених у позові та відповіді на відзив підстав та заперечували проти задоволення зустрічного позову із наведених підстав у відзиві.

Відповідач та його представник за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали із наведених у ньому підстав, проти задоволення первісного позову заперечували із підстав зазначених у відзиві.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників за первісним та зустрічними позовами, пояснення свідків, дослідивши матеріали, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

З 22 січня 1972 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ч перебували в зареєстрованому шлюбі (а. с. 66).

Рішенням Глобинського районного народного суду Полтавської області від 11 грудня 1981 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.66).

15 лютого 1985 року, розлучення сторін було зареєстроване в органах реєстрації актів громадянського стану, про що видане свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.18).

Статтею 44 КпШС України (1963 року), яка регулює час припинення шлюбу в разі розлучення встановлено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже, за таких обставин, судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 22 січня 1972 року до 15 лютого 1985 року.

Рішенням Глобинської селищної ради депутатів трудящих Полтавської області від 23 травня 1973 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13).

У 1975 році подружжям ОСОБА_3 за спільні кошти було збудовано житловий буди нок, що підтвердили в судовому засіданні сторони.

Відповідно до Акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового та господарських будівель забудовника по АДРЕСА_2 від 20.08.1988 року, вказаний будинок прийнято в експлуатацію (а.с.14-15).

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2018 року, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 на жит ловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , видане Реєстраційною службою Глобинського районного управління юстиції Полтавської області 15.12.2014 року та скасувано державну реєстрацію права власності на нього, номер запису про право власності: 8077141 від 15.12.2014 року. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5320610100:50:005:2223, видане Реєстраційною службою Глобинського районного управління юстиції Полтавської області 15.12.2014 року та скасувано державну реєстрацію права власності на неї, номер запису про право власності: 8069068 від 15.12.2014 року. Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 жит лового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Полтавської області Джусь C.B. 21.11.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 630 та скасувано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нього, номер запису про право власності: 12155651 від 21.11.2015 року.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , земе льної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,08 га, кадастровий номер 5320610100:50:005:2223, посвідчений приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Полта всякої області Джусь C.B. 21.11.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 631 та скасувано державну реєстрацію права власності на неї, номер запису про право власності: 12155651 від 21.11.2015 року. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 житловий будинок з господарськими будів лями та земельну ділянку, площею 0,08 га, кадастровий номер 5320610100:50:005:2223, розташовані за адресою АДРЕСА_2 та скасувано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок, номер запису про право власності:15852844 від 11.08.2016 року та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, номер запису про право власності:15852887 від 11.08.2016 року (а.с.26-32).

На підставі вказаного рішення суду було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 33-35).

Отже, судом встановлено, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 на час розгляду справи судом ні за ким не зареєстровано.

Як встановлено судом, у 1975 році в період перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами за спільні кошти було збудовано житловий буди нок за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі ст. 22 КпШС України (1963 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Приймаючи до уваги те, що спірний житловий будинок побудований сторонами в період зареєстрованого шлюбу, суд дійшов висновку, що він є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2018 року, яке набрало законної чинності також встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги викладене, суд критично відноситься до тверджень позивача за зустрічним позовом, що він має право на визнання за собою права власності на спірний житловий будинок в цілому, оскільки Акт прийому в експлуатацію свідчить про його одноосібне право власності на житловий будинок, тому що оформлення документів на ім`я ОСОБА_3 не спростовує того факту, що майно нажите подружжям за час шлюбу. .

Надаючи оцінку позовним вимогам позивача за первісним позовом в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю суд зазначає наступне.

Судом в ході судового розгляду згідно пояснень свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 встановлено, що у спірному будинку постійно проживає ОСОБА_1 - позивач за первісним позовом, яка здійснює догляд за ним, його обслуговування та ремонт. ОСОБА_3 - відповідач за первісним позовом з 1984-1988 року у спірному будинку не проживає.

В ході судового розгляду зазначені обставини підтвердив ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналізуючи зазначену норму матеріального права, суд зазначає наступне, що для визнання права власності за набувальною давністю необхідно зокрема встановити, що майно яким заволоділа особа є чужим, те що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття власності.

На підставі викладеного, суд зазначає, що до даних правовідносин не може бути застосовано положення ч. 1 ст. 344 ЦК України, оскільки сторони набули майно в період зареєстрованого шлюбу, отже воно не є чужим та у сторін є підставі для набуття права власності, а до даних правовідносин підлягають застосуванню норми КпШС України (1963 року), а також Сімейного кодексу України.

У даному випадку встановлені обставини стосовно того, що ОСОБА_3 - відповідач за первісним позовом з 1984-1988 року у спірному будинку не проживає не впливають на підставу набуття ним права власності на нього.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (1963 року), кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подруж жя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з ін ших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а також враховуючи що частки майна дружини та чоловіка є рівними, суд визнає за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 по 1/2 частині за кожним, як частку у спільній сумісній власності подружжя, тому первісний та зустрічний позови підлягають частковому задоволенню.

Відповідачем за первісним позовом подано клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог, посилаючись на те, що трирічний строк позовної давності сплив.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Сімейного кодексу України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).

Виходячи зі змісту зазначеної статті домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, вимога про обов`язкову письмову форму відсутня.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 постійно проживала у спірному будинку, порушення її прав на нього відбулося з часу отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на будинок на своє ім`я в цілому, а саме з 15.12.2014 року та здійснення в подальшому його дарування на ім`я ОСОБА_5 , про що ОСОБА_1 стало відомо під час розгляду цивільної справи № 527/90/16-ц (а.с.75-77).

Факт того, що ОСОБА_1 у 1981 році зверталася до Глобинського районного суду Полтавської області з позовом про розподіл домоволодіння не свідчить про виникнення порушення її прав на володіння спірним будинком у 1981 році.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи те, що 17 серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 зверталася з позовом до суду про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку з господарськими будівлями, земельної ділянки, про визнання недійсними та скасування свідоцтв, про визнання право власності та про витребування з незаконного володіння, строк позовної давності було перервано, тому, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено, тому підстави для відмови в позові з цих обставин відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК україни, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК україни, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що як позивачем за первісним так і позивачем за зустрічним позовами було заявлено позовні вимоги про визнання права власності на спірний будинок в цілому, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовів, а саме про визнання права власності по 1/2 частині за кожним, тому сплачений судовий збір, а також витрати на правову допомогу не підлягають розподілу між ними.

Керуючись ст.ст. 12,13, 76-81,141, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково .

Визнати за ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 та за ОСОБА_3 , рнокпп: НОМЕР_2 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 по 1/2 частині за кожним, як частку у спільній сумісній власності подружжя.

В інший частині позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду через Глобинський районний суд Полтавської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_1 ) .

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , рнокпп: НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено 26 листопада 2019 року.

Суддя А. О. Олефір