Постанова

від 26.11.2019 по справі 804/4318/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2019 року

Київ

справа №804/4318/14

адміністративне провадження №К/9901/9034/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (Головуючий суддя Божко Л.А., судді: Лукманова О.М., Прокопчук Т.С.)

у справі № 804/4318/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗІПАКТИВ

до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМЗІПАКТИВ (далі - позивач, ТОВ ПРОМЗІПАКТИВ ) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000790220 від 18.09.2012, податкову вимогу № 382 від 04.10.2012 та зобов`язати Дніпродзержинську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області повернути позивачу сплачену до державного бюджету суму донарахованого податку на додану вартість у розмірі 270 341 грн, штрафних санкцій в сумі 39 473 грн, податкового боргу у розмірі 30 390, 36 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 та задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.08.2012 по 12.09.2012, на підставі направлень від 05.08.2012 № 445, від 06.08.2012 № 444, від 28.08.2012 № 514, від 06.08.2012 № 462, від 06.08.2012 № 461, посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України була проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 18.09.2012 № 3018/20/22-507/31523074 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 1.7 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 статті 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 270 341 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 18.09.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000790220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 309 814 грн, в тому числі 270 341 грн - за основним платежем та 39 473 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

24.09.2012 ТОВ ПРОМЗІПАКТИВ здійснило оплату сум нарахованих відповідачем грошових зобов`язань.

Як вбачається з акту перевірки від 18.09.2012 № 3018/20/22-507/31523074 підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ Дормашавто на загальну суму 248 834 грн; ПП Топаз-96 на загальну суму 21 507 грн, які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.

Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та складається з копіювання мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з тих мотивів, що у контрагентів позивача відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов`язань за укладеними угодами та були відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань, отже, і відсутній намір реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами. Крім того, суд посилався на кримінальне провадження, а саме на обставини, що викладені в постанові від 10.01.2012 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), серед яких, ТОВ Дормашавто . Судом встановлено, з посиланням на акт перевірки, що згідно матеріалів кримінальної справи опитаний 14.12.11 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , який згідно офіційної реєстраційної документації значиться керівником та головним бухгалтером ТОВ "Дормашавто" (код 36791493) пояснив, що засновником та директором цього підприємства він не являється, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства невідомо, документи, включаючи статутні, він не складав та не підписував, розрахункові рахунки підприємства в будь-яких банківських установах він не відкривав. ОСОБА_1 пояснив, що у листопаді 2009 року він погодився на прохання його знайомої ОСОБА_2 , а також незнайомої людини на ім`я ОСОБА_3 за винагороду у розмірі 5000 рублів РФ перевезти конверт з документами у м. Київ, про те який зміст документів йому не відомо, та ніякої участі в реєстрації будь - яких підприємств, включаючи, ТОВ "Дормашатво" він не брав та ніяких документів не підписував. Відтак, суд дійшов висновку, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції платника податків, в тому числі транспортні витрати, повинні бути пов`язані з господарською діяльністю платника податків і документально підтверджені.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності до підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, який регулює спірні правовідносини в частині формування податкового кредиту з 01.01.2011, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ ПРОМЗІПАКТИВ та ТОВ Дормашавто був укладений договір № 01/06 від 01 червня 2010 року та договір № 7 від 04 січня 2011року згідно умов якого ТОВ Дормашавто взяло на себе зобов`язання з перевезення та/або організації перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України. Пунктом 5.13 Договору передбачено, що при залученні ТОВ Дормашавто третіх осіб для виконання умов договору, ТОВ Дормашавто не звільняється від відповідальності за дії третіх осіб і несе повну матеріальну відповідальність за дії третіх осіб як за свої власні. Тобто умовами Договору передбачено було, що ТОВ Дормашавто здійснює перевезення та/або організацію перевезення як своїми силами, так і з залученням третіх осіб.

У довідці з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ Дормашавто передбачено, що підприємство здійснює діяльність автомобільного вантажного транспорту, займається організацією перевезення вантажів (копія довідки додавалась). Також ТОВ Дормашавто мало ліцензію Міністерства транспорту та зв`язку України на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, якою дозволено внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, що зі свого боку підтверджує наявність можливості та належної кваліфікації на здійснення послуг перевезення (організації перевезення).

Позивачем з ТОВ Дормашавто були укладені Договори з метою організації перевезення товару для Товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства ЗІП (ТОВ ПП ЗІП ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Еталон Пак (ТОВ Еталон Пак ), на підставі укладених договорів (договір № 001 від 01.01.2009 року, договір № 01/10 від 03.02.2010 року), за умовами яких ТОВ "Промзіпактив" зобов`язувалося організувати перевезення вантажів довірених йому замовниками. Дія вказаних договорів автоматично була пролонгована на наступні роки.

ТОВ ПП ЗІП та ТОВ Еталон Пак надали довідки про те, що за період з червня 2010 року по листопад 2011 року позивачем були організовані перевезення для ТОВ ПП ЗІП , ТОВ Еталон Пак з правом залучення третіх осіб, в тому числі ТОВ Дормашавто згідно оформлених товарно-транспортних накладних та видаткових накладних.

Крім того, між ТОВ ПРОМЗІПАКТИВ та ПП Топаз-96 був укладений договір поставки № 28/11 від 28.03.2011 року. За умовами Договору ПП Топаз-96 зобов`язувалось передати у власність Позивача горюче-мастильні матеріали. Згідно з п.2.1. Договору, відвантаження горюче-мастильних матеріалів здійснювалось на підставі підписаних сторонами додаткових угод.

У довідці з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ПП Топаз-96 передбачено, що підприємство здійснює діяльність з оптової торгівлі паливом.

Позивачем горюче-мастильні матеріали придбались з метою використання у своїй господарській діяльності, так як позивач займається діяльністю автомобільного вантажного транспорту, наданням транспортно-експедиційних послуг, а також перевезенням торговельних (транзитних) вантажів і пасажирів на території України та за її межами.

Факт виконання умов Договору сторонами підтверджується оформленими видатковими накладними за період з березня 2011 року по травень 2011 року, здійсненими оплатами (виписки банку за період з квітня 2011 року по травень 2011 року), наданими податковими накладними.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач посилається на висновки, викладені в акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 54/3-23-20 від 25.01.2012 та №30/3-22-80-36791493 від 13.03.2012 по ТОВ Дормашавто , у яких встановлено, що суб`єкти підприємницької діяльності ТОВ Ольтенія білл , ТОВ Берніс Продакт , ТОВ Деал Трейд , ТОВ Дормашавто , ТОВ Ковенант , ТОВ ТПК Техномашпостач , ТОВ Українська будівельна компанія №2 , ТОВ Укртрансенерго - зареєстровані на осіб, що не мали наміру здійснювати фінансово - господарську діяльність, згідно реєстраційних документів засновниками та керівниками є громадяни мешканці інших регіонів України та Російської Федерації. Вказані висновки грунтуються на отриманій від СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва постанові про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб`єктів підприємницької діяльності, в тому числі і ТОВ "Дормашавто", з метою прикриття незаконної діяльності.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що порушення контрагентом позивача податкової дисципліни та невідповідність окремих документів складених відносно товару постачальником не впливає на віднесення позивачем (покупцем) до складу податкового кредиту сум за господарською операцією, яка фактично відбулася, оскільки закон не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від наявності документів щодо належного виконання постачальниками своїх податкових та інших зобов`язань.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 04.10.2016 у справі № 810/7161/14 викладено правовий висновок стосовно того, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Наявність кримінального провадження щодо посадових осіб контрагентів позивача не може слугувати беззаперечним доказом нереальності господарських операцій між суб`єктами господарювання. Разом з тим, доводи податкового органу щодо наявності ознак фіктивності підприємств, заперечення посадових осіб у причетності до здійснення діяльності товариством повинні бути належним чином оцінені та перевірені судами у встановленому порядку в сукупності з іншими доказами та не можуть бути залишені поза увагою.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв доводи податкового органу та не спростував висновки суду першої інстанції щодо наявності кримінального провадження щодо посадової особи контрагнета позивача та наданих засновником пояснень про непричетність до діяльності товариства, що може бути самостійною підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Разом з тим, судом першої та апеляційної інстанції не досліджено природу оскаржуваної податкової вимоги, яка, за твердженням позивача, є сумою нарахованої відповідачем пені, обчисленої на виявлені податковим органом суми заниження податкових зобов`язань.

Крім того, умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачає, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України).

Відтак, податковим законодавством передбачений певний порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, а тому колегія суддів вважає передчасним звернення позивача до суду з вимогою про повернення коштів, без дотримання умов статті 43 Податкового кодексу України шляхом звернення до податкового органу з заявою про повернення помилково сплачених сум.

Таким чином, для правильного вирішення питання повернення помилково та/або надмірно сплачених грошових зобов`язань, судам необхідно дослідити обставини ініціювання позивачем даного питання.

Отже, приймаючи до уваги те, що ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не надано оцінки позовним вимогам щодо визнання протиправною та скасуввання податкової вимоги та вимогам щодо стягнення сплачених позивачем сум донарахованого податку, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 804/4318/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко