Постанова

від 28.11.2019 по справі 802/1955/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №802/1955/16-а

адміністративне провадження №К/9901/30345/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №802/1955/16-а

за позовом Фермерського господарства "Щиглик Валентин Володимирович" до Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області в особі сектору з питань державної реєстрації, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мале приватне підприємство "Фірма Гарант", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Фермерського господарства "Щиглик Валентин Володимирович" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Альчука М.П., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Гонтарука В. М., суддів: Білоуса О.В., Совгири Д. І.,

в с т а н о в и в :

Фермерське господарство "Щиглик Валентин Володимирович" звернулося до суду з позовом до Теплицької районної державної адміністрації, треті особи - МПП "Фірма Гарант", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Теплицької районної державної адміністрації від 19 травня 2016 року та 27 травня 2016 року, якими було проведено державну реєстрації договорів оренди земельних ділянок площею 4,5236 га, кадастровий номер 0523786000:02:000:0022 та площею 3,9492 га, кадастровий номер 0523786000:02:000:0327, укладених 10 травня 2016 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та МПП "Фірма Гарант", та які розташовані на території Пологівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що Фермерське господарство "Щиглик Валентин Володимирович" є орендарем земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,5236 га та площею 3,9492 га строком на 5 років, розташованих на території Пологівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. Однак, 19.05.2016 та 27.05.2016, внаслідок неправомірних дій посадових осіб Теплицької районної державної адміністрації здійснено подвійну реєстрацію права оренди вказаних земельних ділянок за МПП "Фірма Гарант", що порушує право позвиача користування орендованими землями.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що 01.04.2011 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та фермерським господарством " Щиглик Валентин Володимирович" укладено договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського використання площею 3,9492 га кадастровий номер 0523786000:02:000:0327 та 4,5236 га кадастровий номер 0523786000:02:000:0022, які розташовані на території Пологівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, строком на 5 років.

Вказані договори 17.05.2012 зареєстровані відділом Держкомзему у Теплицькому районі за № 052170004006018 та за № 052170004006019.

10.05.2016 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та МПП "Фірма Гарант" укладено договори оренди вищезазначених земельних ділянок, які зареєстровані державним реєстратором Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області 19.05.2016 та 27.05.2016.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час реєстрації договорів оренди земельних ділянок площею 4,5236 га, кадастровий номер 0523786000:02:000:0022 та площею 3,9492 га, кадастровий номер 0523786000:02:000:0327, які були укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та МПП "Фірма Гарант" державним реєстратором було встановлено відсутність відомостей про наявність інших користувачів спірних земельних ділянок, права яких були б зареєстровані, зокрема за іншими договорами.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (у вказаній редакції) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції) правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, сама по собі участь суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Якщо порушення своїх прав позивач, як юридична особа, вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її майнових прав та/або обов`язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами господарського судочинства.

У цій справі позивач, оскаржуючи рішення державного реєстратора, фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права в іншої особи.

Так, в постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

В даному випадку, позивач також, звертаючись до суду з даним позовом, намагається захистити свій інтерес щодо земельної ділянки.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини виникли не лише щодо дій державного реєстратора при вчиненні оскаржуваної реєстраційної дії, а і щодо правомірності набуття речових прав на землю.

Отже, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС України.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Щиглик Валентин Володимирович" задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі №802/1955/16-а - закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду