Постанова

від 20.11.2019 по справі 0917/443/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 0917/443/2012

провадження № 61-16055св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - кредитна спілка Інкомвклад ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу, - акціонерне товариство Укрсиббанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Укрсиббанк на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О., від 15 липня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року кредитна спілка Інкомвклад (далі - КС Інкомвклад ) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором.

Свої вимоги КС Інкомвклад мотивувала тим, що 29 лютого 2008 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику передано 500 000 грн під 17 % річних. З березня 2009 року останній свої зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого станом на день звернення до суду з цим позовом допустив заборгованість у розмірі 984 819, 11 грн. Згідно умов додаткового договору від 02 квітня 2012 року сторони погодили, що в разі прострочення позичальником строку виконання зобов`язань, позичальник сплачує кредитору неустойку шляхом передачі у власність нерухомого майна - приміщення АДРЕСА_1 . Оскільки зобов`язання за кредитним договором прострочено, боржник у добровільному порядку суму боргу не повертає, КС Інкомвклад просила задовольнити позов, стягнути з ОСОБА_1 на її користь неустойку за кредитним договором шляхом визнання за кредитною спілкою права власності на вказане приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Гандзюка Д. М., від 17 серпня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Інкомвклад неустойку за кредитним договором шляхом визнання за кредитною спілкою права власності на приміщення АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог КС Інкомвклад , що підтверджені належними доказами.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, до Івано-франківського апеляційного суду акціонерне товариство Укрсиббанк (далі - АТ Укрсиббанк ) подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд не з`ясував коло осіб, на права та інтереси яких може вплинути рішення у цій справі.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Оскарженою ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 липня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Укрсиббанк на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року у справі за позовом КС Інкомвклад до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором закрито. Відновлено дію рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що проаналізувавши предмет та підстави позову, обставини, на які посилалося АТ Укрсиббанк , слід дійти висновку, що судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ Укрсиббанк , оскільки на час ухвалення рішення банк вже не був іпотекодержателем спірного приміщення, а тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Укрсиббанк на рішення Яремчанського міського суду від 17 серпня 2012 року належить закрити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ Укрсиббанк просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 липня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано положення пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. При оцінці того, чи впливає рішення на права АТ Укрсиббанк суд апеляційної інстанції керувався лише одним критерієм - фактом визнання недійсним іпотечного договору від 26 грудня 2007 року, укладеного між АТ Укрсиббанк та ОСОБА_1 . Проте, апеляційним судом не враховано, що між сторонами продовжують існувати зобов`язальні правовідносини. З цих підстав АТ Укрсиббанк є кредитором ОСОБА_1 і має такі ж права та законні інтереси на задоволення своїх вимог за рахунок майна ОСОБА_1 як і інші кредитори, зокрема КС Інкомвклад .

Апеляційним судом не враховано наявність судових рішень від 03 серпня 2011 року, якими із ОСОБА_1 на користь АТ Укрсиббанк стягнуто заборгованість. 16 лютого 2012 року старшим державним виконавцем другого відділу Луцького МЮУ Пирогою С. С. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року справу за позовом КС Інкомвклад до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу КС Інкомвклад посилається на те, що касаційна скарга до задоволення не підлягає, оскільки заявником не надано належних доказів, які б спростували правильні висновки суду апеляційної інстанції. При постановлені оскаржуваної ухвали апеляційного суду не було допущено жодного порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводилися лише до того, що місцевий суд при розгляді справи не залучив до участі в ній АТ Укрсиббанк як іпотекодержателя, внаслідок чого права останнього порушені, однак іпотечний договір був визнаний недійсним у судовому порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 лютого 2008 року між КС Інкомвклад та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2902/08-101. Відповідно до умов договору позивач надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 500 тис. грн зі сплатою 17 % річних на строк до 01 березня 2013 року (а. с. 4-6).

02 квітня 2012 року сторонами укладено додатковий договір, згідно пункту 1 якого ними відповідно до визначеного графіку погоджено розстрочку виконання позичальником зобов`язання по сплаті заборгованості за основним договором в сумі 984 819, 11 грн згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області. Також кредитний договір доповнено пунктом 6.12, за яким боржник у разі прострочення виконання зобов`язань, що передбачені додатковим договором, сплачує кредитору неустойку шляхом передачі у власність кредитора нерухомого майна, а саме: приміщення АДРЕСА_1 . Це приміщення належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року (а. с. 7, 23).

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, КС Інкомвклад посилалася на те, що позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 984 819, 11 грн. Відповідно є підстави для стягнення неустойки шляхом визнання права власності на нерухоме майно, визначене додатковим договором як предмет іпотеки. Таким чином, позов кредитної спілки спрямований на визнання права власності на нерухоме майно боржника.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, АТ Укрсиббанк посилалося на те, що на час ухвалення рішення спірне приміщення перебувало в іпотеці банку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем у цій справі.

26 грудня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк (правонаступником є АТ Укрсиббанк ) та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11277794000, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 170 000 доларів США з процентною ставкою 11, 90 % річних на строк до 25 грудня 2037 року. Згідно пункту 1.4 договору цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника, а саме для придбання приміщення АДРЕСА_1. Виконання позичальником зобов`язань за пунктом 2.1 цього договору забезпечується заставою вказаного нерухомого майна та порукою ОСОБА_2 (а. с. 46-51).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є приміщення АДРЕСА_1. Договір посвідчено нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П. Л. та зареєстровано в реєстрі за номером 1478. Згідно статті 73 Закону України Про нотаріат нотаріусом також накладено заборону відчуження зазначеного в договорі приміщення, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. с. 52-56).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ Укрсиббанк 176 083, 97 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 1 403 600, 54 грн, заборгованості за кредитом, 500 грн неустойки та 2 242, 37 грн пені. На підставі вказаного рішення 09 грудня 2011 року видано виконавчий лист (а. с. 59-62).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року у справі № 2-7603/11 визнано недійсним договір іпотеки від 26 грудня 2007 року, укладений між банком та ОСОБА_1 .

З долученого до апеляційної скарги витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення суду КС Інкомвклад 17 грудня 2012 року зареєстровала право власності на спірне майно. В подальшому 02 червня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р. посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер 204, згідно якого право власності на спірне приміщення перейшло до ОСОБА_3 (а. с. 40).

Посилаючись на вищевказані обставини, заявник вважав, що оскаржуваним рішення порушено його права як іпотекодержателя спірного майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Закриваючи апеляційне провадження у справі за поданою апеляційною скаргою АТ Укрсиббанк на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року у справі за позовом КС Інкомвклад до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором шляхом визнання права власності на нерухоме майно, апеляційний суд не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги щодо порушеного права заявника оскарженим рішенням місцевого суду, а також законності самого судового рішення. Зокрема, не враховано доводи про наявність невиконаного боржником рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ Укрсиббанк 176 083, 97 доларів США, у тому числі і кредиту, який надався для придбання спірного приміщення.

Також судом апеляційної інстанції не враховано, що у зв`язку із примусовим виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011 державним виконавцем 16 лютого 2012 року було винесено постанову про арешт майна боржника, що унеможливлювало перехід права власності на спірне приміщення на момент винесення оскарженого АТ Укрсиббанк рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року.

З урахуванням наведеного наявні підстави для висновку про настання негативних наслідків для АТ Укрсиббанк , які виникли у зв`язку із ухваленням судом першої інстанції рішення у цій справі і полягають у тому, що за наявності арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, майно боржника перейшло у власність третьої особи, тобто майно боржника зменшилось, що є перешкодою для належного виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ Укрсиббанк .

Із урахуванням зазначеного, висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є необґрунтованим.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для розгляду до апеляційного суду.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Укрсиббанк задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 липня 2019 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович