Постанова

від 28.04.2021 по справі 0917/443/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 202 1 року

м. Київ

справа № 0917/443/2012

провадження № 61-4270св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка Інкомвклад ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Акціонерне товариство УкрСиббанк ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Кредитної спілки Інкомвклад на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2012 року Кредитна спілка Інкомвклад (далі - КС Інкомвклад ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором, посилаючись на те, що 29 лютого 2008 року між нею та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2902/08-101, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 500 000 грн під 17 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 березня 2013 року. 02 квітня 2012 року між сторонами було укладено додатковий договір та доповнено кредитний договір пунктом 6.12, яким передбачено, що у разі прострочки позичальником строку виконання зобов`язань, передбачених додатковим договором, позичальник сплачує кредитору неустойку шляхом передачі у власність кредитора нерухомого майна, а саме приміщення № 10 загальною площею 56,1 кв. м в будинку відпочинку, розташованому в АДРЕСА_1 . Однак, починаючи з березня 2009 року, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитної заборгованості. Враховуючи викладене, КС Інкомвклад просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь неустойку за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 2902/08-101 шляхом визнання за нею права власності на приміщення № 10 загальною площею 56,1 кв. м в будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року у складі судді Гандзюка Д. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Інкомвклад неустойку за кредитним договором шляхом визнання за КС Інкомвклад права власності на приміщення № 10 загальною площею 56,1 кв. м в будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Інкомвклад 3 282 грн понесених судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що невиконання відповідачем зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 29 лютого 2008 року є підставою для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, що передбачено умовами додаткового договору, укладеного 02 квітня 2012 року між сторонами в справі.

Особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - АТ УкрСиббанк ) подало апеляційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ УкрСиббанк задоволено. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з КС Інкомвклад на користь АТ УкрСиббанк 4 923 грн витрат зі сплати судового збору.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд безпідставно задовольнив позов, врахувавши визнання відповідачем позову. Посилаючись на те, що позичальник не бажає в добровільному порядку повертати суму боргу та сплачувати неустойку, позивач не надав доказів звернення до відповідача з такою вимогою шляхом передачі у власність нерухомого майна та відмови відповідача передати нерухоме майно на погашення неустойки, тобто не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від виконання боргових зобов`язань. Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від виконання зобов`язань за договором кредиту. ОСОБА_1 визнав позовні вимоги, що свідчить про відсутність спору про право. Позбавлення ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, на яке як на нерухоме майно боржника з метою виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 03 серпня 2011 року накладено арешт, унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ УкрСиббанк суми боргу, внаслідок чого ухвалене судом першої інстанції рішення завдає кредитору шкоди, що призводить до несприятливих для нього наслідків. При цьому виконавче провадження № 31070374 з виконання зазначеного рішення суду завершене 15 грудня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України Про виконавче провадження - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2020 року КС Інкомвклад подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права таі порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення КС Інкомвклад зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 27 червня 2018 року у справі № 483/508/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 332/4307/16-ц. Крім того, в матеріалах справи містяться докази: відповідь Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 23 грудня 2019 року № 2160/11228/03-36/03-1 та відповідь Головного територіального управління юстиції у Волинській області, надана на вимогу ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, які свідчать про те, що на час ухвалення рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року не було відкрите виконавче провадження щодо стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь АТ УкрСиббанк . Вказані докази апеляційний суд проігнорував і не дав їм належної правової оцінки.

У травні 2020 року АТ УкрСиббанк подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.

08 квітня 2020 року справа № 0917/443/2012 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 лютого 2008 року між КС Інкомвклад та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2902/08-101, за яким КС Інкомвклад надала позичальнику споживчий кредит в розмірі 500 000 грн зі сплатою 17 % річних на строк до 01 березня 2013 року.

02 квітня 2012 року КС Інкомвклад та ОСОБА_1 уклали додатковий договір, згідно з пунктом 1 якого сторонами погоджено розстрочку позичальнику виконання зобов`язання зі сплати заборгованості за основним договором в сумі 984 819,11 грн згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області. Також кредитний договір доповнено пунктом 6.12, за яким боржник у разі прострочки виконання зобов`язань, що передбачені додатковим договором, сплачує кредитору неустойку шляхом передачі у власність кредитора нерухомого майна, а саме - приміщення № 10 загальною площею 56,1 кв. м в будинку відпочинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Це приміщення належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року.

Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору та додаткової угоди до нього, КС Інкомвклад просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку шляхом визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, 26 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ), правонаступником якого є АТ УкрСиббанк , та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11277794000, за яким позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 170 000 доларів США під 11,90 % річних на строк до 25 грудня 2037 року.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору від 26 грудня 2007 року цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позичальника, а саме придбання приміщення АДРЕСА_2 в.

Виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується, зокрема заставою вказаного нерухомого майна та порукою ОСОБА_2 (пункт 1. 4 договору).

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 26 грудня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку було передано приміщення АДРЕСА_2 . Договір посвідчено нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П. Л. та зареєстровано в реєстрі за номером 1478.

За правилами статті 73 Закону України Про нотаріат нотаріусом також накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі приміщення, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/11 за позовом АТ УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ УкрСиббанк заборгованість за кредитом в розмірі 176 083,97 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 1 403 600,54 грн, а також неустойку в сумі 2 742,37 грн. На підставі вказаного судового рішення 09 грудня 2011 року видано виконавчі листи № 2-1566/2011.

Постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області від 16 лютого 2012 року під час примусового виконання виконавчого листа № 2-1566 накладено арешт на все майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 в межах суми боргу.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 квітня 2019 року на підставі рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року, ухваленого в цій справі, КС Інкомвклад 17 вересня 2012 року зареєструвала право власності на спірне майно. В подальшому 02 червня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р. посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер 204, за яким право власності на спірне приміщення перейшло до ОСОБА_3 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року у справі № 2-7630/11 за позовом КС Інкомвклад до ОСОБА_1 , АТ УкрСиббанк про визнання іпотечного договору недійсним, позов КС Інкомвклад задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 26 грудня 2007 року, укладений між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 , за яким в іпотеку передано спірне нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 червня 2012 року АТ УкрСиббанк відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованою 17 січня 2020 року, 16 лютого 2012 року зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № 31070374 від 16 лютого 2012 року, реєстраційний номер обтяження 12177409. Об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.

Арешт всього нерухомого майна ОСОБА_1 також зареєстрований 04 грудня 2009 року, 24 грудня 2010 року, 01 грудня 2011 року, 07, 16, 30 березня та 26 червня 2012 року.

Тобто на момент винесення Яремчанським міським судом Івано-Франківської області рішення від 17 серпня 2012 року в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта містилася інформація про арешт майна боржника ОСОБА_1 , накладений під час примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011 на підставі постанови державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Пунктом 6.12 укладеного між КС Інкомвклад та ОСОБА_1 додаткового договору від 02 квітня 2012 року до кредитного договору від 29 лютого 2008 року визначено, що у разі прострочки позичальником строку виконання зобов`язань, передбачених додатковим договором, позичальник сплачує кредитору неустойку шляхом передачі у власність кредитора нерухомого майна, а саме - приміщення № 10 загальною площею 56,1 кв. м в будинку відпочинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанціїдійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову КС Інкомвклад з огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів звернення до відповідача з вимогою про повернення боргу та сплати неустойки шляхом передачі у власність нерухомого майна та відмови відповідача передати нерухоме майно на погашення неустойки, тобто не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від виконання боргових зобов`язань, а визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про його ухилення від виконання зобов`язань за договором кредиту та свідчить про відсутність спору про право. Крім того, у зв`язку з примусовим виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-1566/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ УкрСиббанк заборгованості за кредитним договором державним виконавцем 16 лютого 2012 року було винесено постанову про арешт майна боржника, що унеможливлювало перехід права власності на спірне приміщення до третьої особи. За наявності арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, майно боржника перейшло у власність третьої особи, тобто майно боржника зменшилося, що є перешкодою для належного виконання вказаного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 серпня 2011 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваного рішення правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 27 червня 2018 року у справі № 483/508/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 332/4307/16-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15 зазначено, що Верховний Суд визнає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно недотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права, оскільки суд, всупереч приписів процесуального закону, належним чином не з`ясував та не встановив, чи прийнято судом внаслідок винесення ухвали про затвердження мирової угоди рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, передчасно залучив останнього до участі у справі у якості третьої особи та здійснив апеляційний перегляд справи по суті. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід належним чином дослідити та встановити, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, конкретно визначити обсяг таких прав, інтересів та (або) обов`язків, а також встановити правовий зв`язок між останніми та оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди, та, виходячи із встановленого, вирішити питання про закриття апеляційного провадження або розгляду апеляційної скарги по суті .

В постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 зазначено, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги .

Правовий висновок Верховного Суду в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17 зводиться до того, що під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно дослідити та встановити, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, конкретно визначити обсяг таких прав, інтересів та (або) обов`язків, а також встановити безпосередній правовий зв`язок між останніми та оскаржуваним судовим рішенням, та, виходячи із встановленого, вирішити справу з дотриманням норм чинного законодавства .

В постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 332/4307/16-ц зазначено, що апеляційний суд залишив поза увагою, в порушення вимог цивільного процесуального закону відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу особи на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, при тому, що строк на апеляційне оскарження такого рішення поновленим не був. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду .

Зі змісту вимог касаційної скарги вбачається, що заявник оскаржує судове рішення з підстав порушення апеляційним судом положень пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, проте вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки питання наявності в АТ УкрСиббанк права на апеляційне оскарження рішення Яремчанського міського суду Іваново-Франківської області від 17 серпня 2012 року вже вирішувалося в цій справі судом касаційної інстанції. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 липня 2019 року, якою було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ УкрСиббанк , скасовано та справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки права АТ УкрСиббанк порушені ухваленим у справі рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської областівід 17 серпня 2012 року.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кредитної спілки Інкомвклад залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко