Постанова

від 27.11.2019 по справі 910/11666/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2019 р. м.Київ Справа№ 910/11666/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.11.2019 року у справі №910/11666/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019, повний текст якої складено 15.10.2019

за заявою виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області про забезпечення позову у справі №910/11666/19 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1.Миколаївської обласної державної адміністрації, 2.Березанської районної державної адміністрації, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю Леддер

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство

про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договору та державного акту, витребування земельної ділянки.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року виконувач обов`язки прокурора Миколаївської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 28.07.2006 №234-р про затвердження проекту землеустрою та надання в довгострокову оренду терміном на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Леддер" земельну ділянку площею 9,51 га (під проїздами, проходами та площадками), із земель Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку котеджного типу; визнати незаконним та скасувати розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.02.2007 №40-р про внесення змін до розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 28.07.2006 №234-р та викладення його пунктів у новій редакції; визнати незаконним та скасувати розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 18.07.2007 №719 "Про проведення земельних торгів"; визнати недійсним, укладений 29.08.2007 між Березанською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форленд", договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 9,51 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0353, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради; визнати недійсним виданий Березанською районною державною адміністрацією 10.09.2007 Товариству з обмеженою відповідальністю "Форленд" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №617137, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020700700003; витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Леддер" у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 9,51 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0353, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні розпорядження прийнято з порушенням правового режиму використання земель державного лісового фонду, розташованих у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, тому підлягають скасуванню. Разом з тим, оскільки на підставі незаконних розпоряджень між Миколаївською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Леддер" укладено договір оренди спірної ділянки від 16.02.2007, а також між Березанською районною державною адміністрацією та ТОВ "Форленд" укладено договір купівлі-продажу від 29.08.2007 та останнім 10.09.2007 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №617137, то відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України, останні підлягають визнанню недійсними. Крім того, оскільки вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника, остання має бути витребувана від ТОВ "Леддер" на користь належного власника - держави в особі Кабінету Міністрів України на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

11.10.2019 прокурором подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на земельну ділянку площею 9,51 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0353, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі їх поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонити Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056) здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 9,51 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0353, розташованій за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради; заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Леддер" вчиняти із земельною ділянкою площею площею 9,51 та з кадастровим номером 4820983900:09:000:0353 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Обґрунтовуючи зазначену заяву, прокурор зазначає, що ТОВ Леддер було власником інших суміжних земельних ділянок державного лісового фонду загальною площею понад 21 га, розташованих на території Рибаківської сільської ради. Опрацюванням даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що Товариством на підставі акту приймання-передачі від 27.04.2017 передано 6 земельних ділянок загальною площею 11,84 га у власність ТОВ Леддер Пляжник (код ЄДРПОУ 41304468), котре мало юридичну адресу, аналогічну ТОВ Леддер , яке є відповідачем у вказаній справі, - 65005, Одеська область, місто Одеса, вул. Михайлівська, 44, офіс 311. Надалі на підставі договорів купівлі-продажу від 11.12.2017 та від 13.12.2017 зазначені земельні ділянки відчужено на користь ОСОБА_1 . Вказані відомості підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Як вказує прокурор, зазначене свідчить, що відповідачем раніше вживались заходи до відчуження земель державного лісового фонду на узбережжі Чорного моря.

За твердженнями прокурора, існує очевидна небезпека відчуження цієї ділянки або будівництва на ній об`єктів нерухомості, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику - державі в постійне користування ДП "Очаківське ЛМГ", а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19 у задоволенні заяви виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області про забезпечення позову у справі №910/11666/19 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, про які зазначено у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, виконувач обов`язки прокурора Миколаївської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України підлягає скасуванню.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019, справу №910/11666/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19; розгляд апеляційної скарги виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19 призначено на 27.11.2019 о 11:30 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 26.11.2019.

26.11.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду ТОВ Леддер подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

27.11.2019 у судовому засіданні прокурор та представник Кабінету Міністрів України підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Миколаївська обласна державна адміністрація, Березанська районна державна адміністрація та Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання не з`явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У відповідності до п.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності зазначених вище учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У відповідності до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини (ч.1 ст.137 ГПК України).

Відповідно до ч.11 ст.137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи положення ч.11 ст.137 ГПК України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах №906/824/17 (ухвала від 07.08.2018 ) та №902/483/18 (постанова від 21.01.2019).

Стаття 13 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак, всупереч викладеному вище прокурором не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено в порядку статей 76-79 ГПК України належними та допустимими доказами наявність обставин, на які він посилається у поданій заяві, зокрема, щодо існування очевидної небезпеки відчуження спірної земельної ділянки або будівництва на ній об`єктів нерухомості.

При цьому, самі лише посилання в заяві на потенційну можливість забудови земельної ділянки або її відчуження чи поділу без відповідного доказового обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, посилання прокурора на відчудження належних ТОВ Леддер земельних ділянок ще у 2017 році не свідчать про те, що аналогічні дії будуть вчинені останнім і зі спірною земельною ділянкою.

Більше того, наведені прокурором обґрунтування щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову у значній мірі співпадає з обґрунтуванням його позовних вимог, які мають бути предметом дослідження під час розгляду спору по суті і не вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, наведені прокурором в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, які б свідчили про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення можливості ефективно захистити порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову про які просить прокурор.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 255, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу виконувача обов`язки прокурора Миколаївської області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19 залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/11666/19 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №910/11666/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 02.12.2019.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов