Рішення

від 29.11.2019 по справі 903/779/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2019 р. Справа № 903/779/19

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М. М., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуправління Дорсервіс» , м.Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача: Бєлкін Л.М., довіреність № б/н від 27.06.2019;

від відповідача: Сафулько С.Ф., довіреність № б/н від 23.10.2019;

від третьої особи: Сафулько С.Ф., ордер серія ВЛ №000039783;

Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуправління Дорсервіс» про витребування з чужого незаконного володіння, а саме з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Спецукправління Дорсервіс 14/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою : Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги,15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101 на його користь.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТзОВ «Фінансова компанія «Профкапітал» є правонаступником ПАТ «Західінкомбанк» в частині набуття права власності на активи, які належать або повинні належати банку. Дане правонаступництво ґрунтується на договорі від 13.02.2019 №2018-12-29-000001-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності відповідно до якого продавець ПАТ «Західінкомбанк» передає у власність покупця - ТзОВ «Фінансова Компанія «Профкапітал» , а покупець приймає майнові права, які вказані у п. 12 даного договору, щодо нерухомого майна, вказаного у п. 1.3 договору, які є відмінними від права власності та які виникли або можуть виникнути у майбутньому, а саме: нерухоме майно, яке розташоване у місті Луцьку за адресою пр. Перемоги, 15, яке і є предметом даного позову.

Ухвалою суду від 03.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, із підготовчої стадії.

Ухвалою суду від 28.10.2019 відкладено підготовче засідання та залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

Представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання за вх.№01-57/13430/19 від 26.11.2019, в якому вказує, що на підставі договору Банк став одноособовим власником будівлі /А-5/, що розташована за адресою: проспект АДРЕСА_1 15 м. Луцьк, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101. Крім того, стверджує, що Банк ніколи не передавав, не відчужував, не розпоряджався іншим чином цим приміщенням або будь-якою його частиною, а ні на користь ПП Ірома , а ні на користь ТзОВ Спецуправління Дорсервіс , а ні на користь фізичної особи ОСОБА_1 , а тому доводить, що приміщення (його частина) вибули з власності Банку без його волі.

Звертає увагу суду на те, що у справі №903/729/16 заявлено позов тільки на 86/100 будівлі, оскільки 14/100 приміщення знаходилося у власності фізичної особи ОСОБА_1 , договір ренти останній уклав 30.05.2018, тому у цій частині справа була підсудна загальному суду, а тривалість розгляду справи в загальному суді більша, ніж у господарському, а тому Банк сподівався завершити справу про 86/100 до своєї ліквідації, у зв`язку з цим позивачем було прийняте рішення забрати хоча б 86/100.

Позивач стверджує, що купівля-продаж, що відбулася 27.10.1999 не потребувала обов`язкової державної реєстрації і нотаріального посвідчення, а відтак Банк рахував себе власником спірної будівлі, при чому 100/100 - правомірно, а тому Банк дізнався про обставини порушення своїх прав 31.05.2019 внаслідок прийняття Постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №903/729/16.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.

Представник відповідача через відділ діловодства суду подав:

-пояснення за вх.№01-57/13219/19 від 22.11.2019, в яких просить відмовити в позові, при цьому посилається на наступне:

Підстави віндикаційного позову визначені законом - ст. 387 ЦК України відповідно до змісту якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, підставою позовних вимог такої категорії справ є доведення позивачем, що він є власником майна, якого домагається, і що відповідач заволодів його майном незаконно і без відповідної правової підстави .

Зазначає, що позивач заявив вимогу про витребування у ТзОВ "Спецуправління Дорсервіс" з чужого незаконного володіння добудови адміністративного приміщення (А-5), що розташована за адресою: Волинська область АДРЕСА_2 м. Луцьк, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101 , на користь позивача ТзОВ Фінансова компанія Профкапітал , код ЄДРПОУ - 39827967 і на обґрунтування підстав позову позивач наводить такі доводи:

ТзОВ Фінансова компанія Профкапітал є правонаступником ПАТ Західінкомбанк в частині набуття права власності на активи, які належать або повинні були належати Банку. Зазначене правонаступництво ґрунтується на договорі від 13.02.2019 р. №2018-12-29-000001 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності;

Відповідно до п. 1.2. цього договору позивач перебрав на себе, в тому числі, право витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння;

Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019р. у справі №903/729/16, позивача визнано правонаступником ПАТ Західінкомбанку .

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник майна має право на витребування майна із чужого незаконного володіння. В тій мірі, в якій Банк мав вказане право, яке втім в силу ст. 177, 656 ЦК України мав право відступити та відступив відповідно до договору від 13.02.2019 на користь позивача, то останній отримав право на пред`явлення позову з метою завершення оформлення права власності на добудову адміністративного приміщення (А-5), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер - 744708707101.

Первісно право власності Банку на зазначену будівлю виникло на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999 р., укладеного Банком та ПП Інкомсервіс . Так як цей договір укладався в період дії ЦК УРСР 1963 р., то відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності на річ набувач майна набуває з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Актом приймання-передачі спірне приміщення передано Банку у власність. Реєстрація права на нього на цей час не вимагалось, що і констатовано у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.03.2018 р. №904/4573/16 .

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.11.2018 у справі №903/729/16 за позовом ПАТ Західінкомбанк до ТзОВ Спецуправління Дорсервіс та ПП Ірома визнано право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення (А-5) по пр. Перемоги у м. Луцьку. Дане рішення набрало законної сили відповідно до постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 і постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.09.2019.

При цьому судом визнано право власності Банку на цей об`єкт саме на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999 р. та акту прийому-передачі від 27.10.2019. Апеляційним господарським судом було встановлено, що після 27.10.2019 р. Банку належало усе приміщення в повному обсязі. Відповідно, судом встановлено, що після дати (27.10.1999 р.) ПП ІРОМА не належало право власності на вказане адміністративне приміщення (А-5), а це означає, що жодна особа, окрім Банку, не мали права відчужувати на користь відповідача або будь-якої іншої особи вказане приміщення або його частину.

Судом встановлено право власності Банку на адміністративне приміщення А-5 по пр. Перемоги 15 в м. Луцьку, починаючи з 27.10.1999 р., та відповідна відсутність такого права у ПП ІРОМА , яке продало спірне приміщення, але яке продовжило видавати розпорядчі документи на користь третіх осіб, означає, що фактично спірна частина приміщення вибула з фактичного володіння власника (Банку) без його волі, а отже повинна бути витребувана з чужого незаконного володіння.

Банк купив та мав право власності на усю добудову адміністративного приміщення (А-5) по пр. АДРЕСА_1 . АДРЕСА_3 . Починаючи з 27.10.1999 р. Банк безпосередньо володів усією будівлею адміністративного приміщення (А-5), однак внаслідок недобросовісного жонглювання посадовими особами Банку з посадовими особами ПП ІРОМА і ТзОВ Спецуправління Дорсервіс записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були сфальсифіковані, будівля була розбита на три частини: 68/100 - неналежний власник ПП ІРОМА , 18/100 - неналежний власник ТзОВ Спецуправління Дорсервіс та 14/100 - неналежний власник спочатку ОСОБА_1 , а потім - ТзОВ Спецуправління Дорсервіс . На момент подання даного позову питання про перші дві частини приміщення вирішені на користь позивача - ТзОВ Фінансова компанія Профкапітал зазначеною часткою 86/100, а третя частина 14/100 продовжує незаконно знаходитись у власності ТзОВ Спецуправління Дорсервіс при чому у останнього право власності виникло на підставі договору ренти від 25.05.2018 р.

Дане майно вибуло із власності Банку без його волі, а тому може бути витребувано у поточного власника, навіть якщо він буде вдавати себе добросовісним, однак відповідач ТзОВ Спецуправління Дорсервіс не можна визнати добросовісним, оскільки це Товариство причетне до історії з приміщенням з перших днів існування приміщення і точно знало про незаконний характер оборудок з ним всупереч його фактичного продажу Банку, а потім викрадено у Банку шляхом підроблення документів і подачі на реєстрацію недостовірних даних.

Однак, відповідач вважає, що наведені позивачем у позовній заяві доводи і обставини:

-Не доводять, що позивач, як і Банк, мають право власності на 14/100 (приміщення ресторану в м. Луцьку по пр. Перемоги 15 (ст. 387 ЦК України);

-Що відповідач ТзОВ Спецуправління Дорсервіс незаконно, без відповідної правової підстави володіє 14/100 приміщення (ст. 387 ЦК України);

-Що у позивача є підстави для витребування майна від добросовісного набувача ТзОВ Спецуправління Дорсервіс відповідно до ст. 388 ЦК України.

При цьому посилається на те, що докази, які подані позивачем, не підтверджують його права власності на 14/100 приміщення (ресторан), по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку.

Зазначає, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018 у справі №903/729/16 за позовом ПАТ Західінкомбанк до ТзОВ Спецуправління Дорсервіс і ПП ІРОМА - за ПАТ Західінкомбанк визнано право власності на 86/100 добудови до адміністративного приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, а не на 100/100 цього приміщення.

Отже, вважає, що посилання позивача на рішення господарського суду Волинської області від 20.11.2018 у справі № 903/729/16, як і на прийняті у цій же справі акти апеляційним і касаційним судом, як на доказ того, що нібито до позивача перейшло право власності на все приміщення добудови до буд. №15 по пр. Перемоги в м. Луцьку - спростовується даним рішення, яким констатовано про визнання за Банком такого права лише на 86/100 цього приміщення .

Вказує, що Банк, який був позивачем у справі №903/729/16, не ставив питання про визнання за ним права власності на 100/100 адміністративної добудови буд №15 по пр. Перемоги, а лише на 86/100 об`єкту нерухомого майна №744708707101 в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15.

Позивач, який у даній справі вважає себе правонаступником ПАТ Західінкомбанк , ігнорує ту обставину, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року у справі №903/729/16 визнає його лише процесуальним правонаступником у цій справі, а не правонаступником Банку загалом у матеріально-правовому значенні правонаступництв, оскільки ПАТ Західінкомбанк ліквідований, виключений з ЄДРПОУ і не може мати правонаступників; звідси слідує, що такий доказ, як ухвала Північно-ахідного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі №903/729/16 ніяким чином не підтверджує права власності позивача на 14/100 приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, а підтверджує лише процесуальний статус позивача у справі №903/729/16 (а.с. 22).

Звертає увагу суду на те, що у позовній заяві у справі №903/779/19 позивач доводить, що нібито апеляційний суд в постанові від 31.05.2019 визнав за ним право власності на все приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, однак це спростовуються його ж заявою. Адже за роз`ясненням він звернувся, запитуючи, чи можна на підставі цієї постанови зареєструвати за ним 86/100 цього приміщення.

Вважає, що посилання позивача на договір купівлі-продажу майнових прав від 13.02.2019 року №2018-12-29-000001-4 як на підставу виникнення у нього права власності на приміщення добудови адміністративного будинку №15 по проспекту Перемоги в м. Луцьку, зокрема на приміщення ресторану, розміщеного в цій добудові, площею 166,8 кв. м., що становить 14/100 всієї її площі, є безпідставним і суперечить змісту цього договору купівлі-продажу.

Відповідач зазначає, що у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які позивач надав на обґрунтування свого права на все приміщення об`єкту №788497907101, зазначено, що станом на 12.09.2019 р. власником добудови адміністративного приміщення (А-5) є ТзОВ Фінансова компанія Профкапітал часткою - 86/100, ТзОВ Спецуправління Дорсервіс є власником - 14/100 і такі обставини спростовують твердження позивача, що він є власником приміщення - добудови адміністративного приміщення (А-5) реєстраційний номер 744708707101 по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку.

Отже, відповідач вважає, що позивач всупереч ст. 387 ЦК України, не довів, що:

1)він є власником 14/100 частки об`єкту нерухомого майна по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, про витребування якої він заявив вимогу (віндикаційний позов);

2)що він витребовує своє майно у особи, яка цим майном володіє.

Вважає, що позивач за допомогою суду у справі №903/779/19, отримавши рішення про витребування майна, - хоче завершити оформлення права власності! , однак суть віндикаційного спору полягає не у тому, щоб довершувати справу визнання права власності , а у тому, щоб витребовувалось майно, на яке витребовувач уже має право власності.

Посилається на те, що згідно із ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а отже відповідач має надати суду докази, які підтверджують, що він володіє майном (14/100 об`єкту нерухомого майна по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку), законно і на належній правовій підставі .

Водночас, зазначає, що ТзОВ Спецуправління Дорсервіс об`єктом нерухомого майна -14/100 адміністративного приміщення добудови по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, реєстраційний №744708707101, володіє законно, на достатній правовій підставі - Договорі ренти від 30.05.2018р., укладеному між ОСОБА_1 (одержувач ренти) і ТзОВ Спецуправління Дорсервіс , ідентифікаційний код 34523894 (платник ренти), відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність Платнику ренти - ТзОВ Спецуправління Дорсервіс 14/100 частини добудови адміністративного приміщення, що знаходиться в м. Луцьку по пр АДРЕСА_1 15, а саме приміщення №2-1 до 2-12 загальною площею 166,8 кв.м.; сплатило Отримувачу ренти рентні платежі (копії платіжних доручень на оплату предмета ренти надав до матеріалів справи).

Додатково зауважує, що :

1)відповідач - ТзОВ -Спецуправління Дорсервіс володіє 14/100 адміністративного приміщення по АДРЕСА_1 м. Луцьку - законно; Договір ренти не скасований, не визнаний недійсним, отже є законним;

2) і на належній правовій підставі, законній цивільно-правовій угоді, що повністю узгоджується з приписами ст. 387 ЦК України, що і є, згідно з цим же Законом, підставою для відмови у задоволенні позову.

Вважає, що позивач не обґрунтував не тільки свого права власності, а і підстав витребовування майна від ТзОВ Спецуправління Дорсервіс .

Також посилається на те, що ч. 1 ст. 388 ЦК України, передбачає декілька підстав, коли власнику надається змога витребувати своє майно у незаконного володільця, однак позивач не зазначає у своєму позові, яку підставу із трьох, передбачених цим законом, має на увазі і у прохальній частині покликається на ст. 388 ЦК України, не вказуючи підставу, передбачену цим законом.

Повідомляє, що в 2018 р. ПАТ Західінкомбанк звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 про витребування 14/100 приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, яке нині є тим самим об`єктом нерухомого майна, який позивач просить витребувати уже у ТзОВ Спецуправління Дорсервіс . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.08.2018 р. в задоволенні позову було відмовлено, (справа №161/48/18).

Суд зазначив, що позивачем - ПАТ Західінкомбанком , процесуальним правонаступником якого є нинішній позивач у справі Господарського суду Волинської області №903/779/19, не представлено належних доказів неправомірного набуття права власності на майно відповідачем, а також не доведено факти вибуття спірного майна з володіння позивача .

Як і у справі в загальному суді, нинішнім позивачем наводяться ті самі докази, ті самі мотиви; так само вимагалось 14/100 приміщення у законного власника ОСОБА_1 , покликаючись і на договір від 27.10.1999 р. і на рішення суддів.

Крім того , відповідач посилається , що у 2012 році Волинським окружним адміністративним судом слухалась справа №2а/0370/9/12 за позовом ПАТ Західінкомбанк до КП Волинське обласне бюро технічної інвентаризації , у якому Банк просив визнати незаконною відмову БТІ зареєструвати за ним 100/100 добудови до адміністративного приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, і ще тоді, в суді, Банк відмовився від позову про реєстрацію за Банком 100/100 приміщення, а тільки просив зареєструвати за ним 86/100 цього приміщення бо рештою на той час володів ОСОБА_1 . Від вимог зобов`язати БТІ реєструвати за Банком 14/100 позивач відмовився, суд прийняв цю відмову. При цьому, як зазначено в постанові суду від 18.01.2012 р. (справа №2а/0370/9/12) представник відповідача (БТІ) в судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнав, пояснив що 14/100 часток на нерухоме майно, яке розташовується за адресою: АДРЕСА_3 Перемоги, 15 зареєстровано за гр. ОСОБА_2 М ОСОБА_3 Є. який придбав його на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2011 р. у ПП ІРОМА , звідси випливає, що і ОСОБА_1 , і ТзОВ Спецуправління Дорсервіс яке у нього придбало за договором ренти спірне майно, володіли і володіють ним законно, добросовісно і позивачеві, як процесуальному правонаступнику, про таке володіння відомо з 18.01.2012 р., дня винесення постанови окружним адміністративним судом.

Відповідач подав заяву за вх.№01-69/53/19 від 22.11.2019 про застосування строку позовної давності та у судовому засіданні її підтримав.

Разом з тим, представник відповідача подав заяву за вх.№01-57/12992/19 від 18.11.2019 в якій вказує, що докази щодо розміру понесених судових витрат будуть наданні суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Представник відповідача та третьої особи просив у задоволенні позовних вимог відмовити через безпідставність та необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд, встановив:

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із набуттям, здійсненням права власності на майно та його захистом здійснюється Конституцією України, Господарським кодексом України(далі - ГК України), Цивільним кодексом України іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом .

Позивач звернувся до суду з вимогою витребувати у відповідача майно на підставі ст.387, 388 ЦК України.

Вказані статті регулюють різні випадки для захисту порушеного права власності.

Стаття 387 ЦК України, передбачає право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Стаття 388 ЦК України, передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у разі :

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від

добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову за допомогою, якого власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження ним.

Питання щодо підстав подання віндикаційного позову досліджував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №914/970/18 (ЄДРСРУ № 83953497) правова позиція викладена у Постанові від 30.08.2019р. Зокрема, ВС вказав.

· За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

· Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

· Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

· Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

· Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

· Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

· Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

· Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

· Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

· У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках .

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

· Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

· Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

· Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом, потрібно врахувати такі умови:

· відсутність правочину, укладеного між позивачем та відповідачем (володільцем майна);

· відсутність судових спорів, предметом розгляду яких є оскарження титулу власника позивача;

· необхідність доведення позивачем наявності титулу власника майна;

· необхідність доведення позивачем вибуття майна із власності поза його волею;

· необхідність доведення позивачем володіння відповідачем майном;

· необхідність доведення позивачем недобросовісності (обізнаності) відповідача про незаконність володіння майном;

· необхідність постійного моніторингу позивачем за поточним власником майна, що є предметом витребування, а також своєчасне ініціювання питання щодо заміни належного відповідача;

· майно, що є предметом витребування, повинно відповідати індивідуальним ознакам, якими воно було наділене в період володіння позивачем.

В позовній заяві та представник позивача в судовому засіданні наполягає на витребуванні у відповідача приміщення на тій підставі, що спірне майно вибуло із власності справжнього власника - Банку, - без його волі, а тому може бути витребувано у поточного власника навіть, якщо він буде вдавати себе добросовісним.

В підтвердження свого права власності на спірне майно посилається на договір купівлі-продажу від 27.10.1999, що був укладений між МП Інкомсервіс ( продавець) та КБ Західінкомбанк ( покупець) ( а.с. 23-25) та акт приймання-передачі приміщення від 27.10.1999, позивач стверджує набуття права власності відповідно до ст.128 ЦК УРСР з моменту передачі речі, вказуючи, що в силу ст.227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення договору в даному випадку не було обов`язковим. Також звертає увагу суду, що державна реєстрація права власності (на час укладання договору купівлі-продажу та акт приймання-передачі приміщення від 27.10.1999р.) визначалася Інструкцією Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету будівництва та житлової політики України від 09.06.1998р. №121.

На думку позивача правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр.Перемоги, 15, є саме договір купівлі-продажу від 27.10.1999р.

Правову оцінку даному договору та обставинам щодо визнання права власності за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк надано судом у справі № 903/729/16, що розглядалась Господарським судом Волинської області за позовом ПАТ Західінкомбанк до ТзОВ Спецуравління Дорсервіс , ПП Ірома , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Рішенням від 20.11.2018, залишеним в силі Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду 31.05.2019 та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2019 постановлено визнати за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Зокрема, у Постанові Північно-західного аеляційного господарського суду надано правову оцінку поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 та встановлено, що поданий позивачем примірник договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, за яким здійснено продаж приміщення, площею 1098 кв.м. , що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 (без скасувальної умови) в повній мірі відповідає фактичним обставинам на момент його укладення. Зокрема вказано, що суд вважає вказаний примірник належним та достовірним доказом набуття КБ "Західінкомбанк" права власності на спірне приміщення в сукупності з урахуванням інших обставин та доказів.

Відповідно інша редакція договору від 27.10.1999 року (зі скасувальною умовою), є такою що не підтверджує дійсних намірів сторін в момент його укладення та не відповідає сукупності зібраних доказів. Викладені в даному примірнику договору умови щодо площі приміщення, скасувальних обставин, проставлення печатки іншого зразка вказують на редагування його положень в часових межах після 2001 року, що не відповідає даті укладення договору.

Судом відзначається також редакційна суперечність умов даного договору, яка виражається в тому, що згідно предмету договору "продавець" продає, а "покупець" купує приміщення, площею 1226,7 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 (крім ресторану та гаражів).

Тобто, за намаганням сформулювати продаж частини приміщення шляхом зазначення примітки - крім ресторану та гаражів, фактично вказується продаж приміщення в цілому площею 1226,7 кв.м. Вказане знаходить своє підтвердження в акті прийому-передачі від 27.10.1999 року, як додатку до договору, де відзначається передача приміщення площею 1226,7 кв. без будь-яких застережень стосовно ресторану і гаражів.

Зазначені невідповідності вказують на внесення редакційних правок в основний текст договору, який не регламентував продаж приміщення частинами.

Таким чином, редакція договору купівлі-продажу приміщення від 27.10.1999 року (зі скасувальною умовою) не може бути прийнята судом в якості достовірного доказу.

Також із вказаної Постанови слідує Договір купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України, у зв`язку з чим при вирішенні питання стосовно його відповідності вимогам щодо форми, змісту, волі сторін (тобто умовам дійсності угод) підлягають застосуванню норми, що діяли в момент укладення такого договору.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст.128 ЦК УPCP 1963 р. (який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року) право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В силу ст. 224 Цивільного кодексу УРСР (чинному на момент укладення вищезазначеного договору), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи стверджується, що вартість приміщення була сплачена банком на рахунок продавця в розмірі 126138,04 грн. Даний факт не заперечується відповідачами.

27 жовтня 1999 року було складено акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого МП "Інкомсервіс" передав, а КБ "Західінкомбанк" прийняв приміщення площею 1098 кв.м. , що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, вартістю 126138,04 грн.

Як зазначалось вище, під вказаним розміром площі розуміється все приміщення в цілому.

Право власності на спірне приміщення у відповідності до ст.128 ЦК УРСР виникло в Банку з моменту його прийняття на підставі двостороннього акту приймання-передачі від 27.10.1999 року.

Момент набуття права власності (момент передачі речі), доведений позивачем належним доказом - актом прийому-передачі від 27.10.1999 року.

Встановлені обставини стали підставою для визнання права власності за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку про що і звертався Банк, оскільки з доводів позивача у даній справі, на час розгляду справи Господарським судом , у Луцькому міськрайоному суді перебувала на розгляді справа за позовом ПАТ Західінкомбанк до ОСОБА_1 про витребування решти 14/100 приміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку, Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.08.2018 р. в задоволенні позову було відмовлено, (справа №161/48/18).

Суд зазначив, що позивачем - ПАТ Західінкомбанком не представлено належних доказів неправомірного набуття права власності на майно відповідачем, а також не доведено факти вибуття спірного майна з володіння позивача .

Вказане рішення суду не оскаржене та набрало законної сили.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі . За загальним правилом предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння, що має відповідні підстави, які тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності , але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Крім того, як уже зазначалось вище, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Не може залишатись поза увагою суду та обставина, що згідно ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019р. у справі № 903/729/16 Товариство з обмеженою відповідальністю Профкапітал визнано процесуальним правонаступником Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк , зокрема згідно резолютивної частини даної ухвали : 1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" про процесуальне правонаступництво (вх. № 496/19 від 21.02.2019) задоволити.

2. Замінити позивача - Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" (код ЄДРПОУ 19233095) правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (код ЄДРПОУ 39827967) .

Водночас, за позивачем в даній справі визнано право власності на 86/100 приміщення.

Між тим, як зазначалось вище, позивач доводить , що він є власником приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999р., що був укладений між МП Ірома та КБ Західінкомбанк .

В матеріалах справи міститься договір ренти , що був укладений 30.05.2018р. між ОСОБА_1 та ТзОВ Спецуправління Дорсервіс та докази про його виконання ( платіжні доручення про перерахування коштів за договором ренти за придбану частину добудови адмінприміщення ( а.с. 9-93) , що свідчить про його оплатність.

Даний договір на момент розгляду справи є чинним та предметом судового розгляду не був, підписаний даний договір уповноваженим сторонами , завірений нотаріально , а отже у суду відсутні підстави вважати його недійсним.

Дана обставина виключає правові підстави витребування майна від добросовісного набувача за змістом ч.3 ст.388 ЦК.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо неправомірного набуття права власності відповідачем, а також відсутнє рішення суду, яким встановлена така незаконність.

Позивачем належними засобами доказування не доведено факт вибуття спірного майна з його володіння, не доведено право власності на спірне майно, наявність майна у незаконному володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння ним.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у своєму позові позивач чітко не визначив його підставу, обґрунтовує позов сукупністю статей, а саме: ст. 387, 388, 656,731,734 ЦК України.

Взявши за основу ст.387 ЦК України, просить витребувати у відповідача приміщення, саме із чужого незаконного володіння (ст.5, ст.7 позовної заяви), проте окремо зазначає, положення п.3 ч.1 ст.388 ЦК України ( ст.9 позовної заяви), в якій вказано, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд вважає, що позивачем не доведено , що останній є власником спірного майна, а ст.388 ЦК України надає право витребувати саме власнику.

За таких обставин, посилання на вказану статтю(388 ЦК України), суд також вважає безпідставним та необґрунтованим.

Водночас, не можуть залишатись поза увагою суду обставини встановлені судом у межах розгляду справи №903/729/16 щодо договору купівлі-продажу від 27.10.1999 за яким здійснено продаж приміщення, площею 1098 кв.м. , що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 (без скасувальної умови) та визнання за КБ "Західінкомбанк" права власності на 86/100 приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку в сукупності з урахуванням інших обставин та доказів, які на думку суду дають підстави позивачу для звернення з позовом про захист його майнового права , яке він набув згідно Договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є невід`ємними від права власності 13.02.2019 ( а.с.14-17) в порядку ст.392 ЦК України, як це право було реалізоване ПАТ Західінкомбанк шляхом визнання права власності на 86/100 приміщення.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому в позові слід відмовити.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, заяву про застосування строку позовної давності, слід залишити без розгляду.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 239, 240-241, 331 Господарського процесуального кодексу України,-

вирішив:

1. В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення

складено 03.12.2019.

Суддя В. М. Дем`як