Постанова

від 20.11.2019 по справі 289/2207/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 289/2207/17

Провадження № 14-506цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ Вишевичі

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Невмержицького І. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений ним 19 лютого 2015 року з ТОВ Вишевичі .

Вимоги обґрунтовував тим, що 19 лютого 2015 року між ним та ТОВ Вишевичі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким він передав товариству у строкове платне користування належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,6000 га з кадастровим номером 1825081800:02:000:0271, проте орендну плату відповідач не сплачував, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його дострокового розірвання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено . Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,5979 га, кадастровий номер 1825081800:02:000:0271, від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладені на нього договором зобов`язання зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для його розірвання .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Вишевичі задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,5979 га, кадастровий номер 1825081800:02:000:0271, від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції по суті спору.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У січні 2019 року ТОВ Вишевичі звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову та відкриття провадження у справі відносно відповідача порушено провадження про його банкрутство Господарським судом Житомирської області, а тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить до господарської юрисдикції, в межах справи про банкрутство відповідача.

Крім того, зазначено, що ТОВ Вишевичі не отримувало судову повістку для участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), відповідно не було належним чином повідомлене про день та час судового засідання, в якому було здійснено розгляд цієї справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 01 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,5979 га з кадастровим номером 1825081800:02:000:0271, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

19 лютого 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі уклали договір оренди вище зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 400 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 договору).

Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що орендна плата вноситься у такі строки - до 31.12 поточного року.

Пунктом 29 договору передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (пункт 14 договору).

Згідно з пунктом 39 договору його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однією із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 19 лютого 2015 року з підстав невиконання останнім обов`язку щодо сплати орендної плати.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у чинній редакції).

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 2343-XII), яким останній викладено в новій редакції.

У пункті 1 1 розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Установлено, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2017 року у справі № 906/104/17 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі (а. с. 40 - 42).

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом ), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Справи, передбачені пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 16 ГПК України у зазначеній вище редакції). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України , з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Разом із тим ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов`язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі , відтак підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18 , від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 і № 289/2210/17, від 26 червня 2019 року у справі № 289/2227/17, від 03 липня 2019 року у справі № 289/2204/17, від 28 серпня 2019 року у справі № 289/2212/17, підстав для відступу не вбачається.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Проте з матеріалів справи убачається, що ТОВ Вишевичі не було належним чином повідомлено про розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з положеннями статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справ, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Порядок вручення судових повісток регламентовано у статті 76 ЦПК України у зазначеній редакції, згідно з якою судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручили, повертається до суду. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до вимог статті 224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74, 75, 76 ЦПК України. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи.

Матеріали справи не містять відомостей про повідомлення відповідача у вказаному вище порядку, відтак Житомирський апеляційний суд зазначив про неналежне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання у суді першої інстанції, як безумовну підставу для скасування заочного рішення суду першої інстанції.

Водночас при розгляді справи апеляційний суд також не повідомив ТОВ Вишевичі про дату апеляційного розгляду справи. Із супровідного листа апеляційного суду на аркуші справи 55 убачається, що товариству не надсилалася копія ухвали про призначення справи до розгляду на 26 листопада 2018 року. Апеляційним судом справа розглянута по суті за відсутності сторін, без забезпечення права відповідача на участь у судовому засіданні.

Відповідач у справі був позбавлений можливості належним чином надати свої заперечення чи докази у судах двох інстанцій.

Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 6 Конвенції про права особи на справедливий судовий розгляд та статей 8, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.

Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ТОВ Вишевичі обґрунтовує доводи касаційної скарги тим, що апеляційний суд не повідомив товариство про розгляд справи і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

У цьому випадку згідно з вимогами статті 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 401, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі задовольнити частково .

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.