Постанова

від 26.11.2019 по справі 910/361/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Справа№ 910/361/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.11.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.04.2019 (повний текст складено 31.05.2019)

у справі №910/361/19 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Тера"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг"

про стягнення 2 662 856,62 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Тера" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" (далі - відповідач, Перевізник) про стягнення 2 662 856,62 грн збитків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що під час здійснення відповідачем перевезення на підставі договору-заявки № 2808/1 від 08.08.2018 було вчинено крадіжку вантажу на суму 58 182,38 євро. Крім того, позивачу було завдано загалом збитків в загальному розмірі 83 084,45 євро (58 182,38 євро - вартість втрачених товарів згідно інвойсів, 11 054,66 євро - сума компенсації, 443 809,48 грн. сума ПДВ вартості втраченого товару), що за курсом НБУ станом на 09.01.2019 складає 2 662 856,62 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що спірні правовідносини сторін регулюються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), яка у даному випадку підлягає переважному застосуванню, і якою встановлено ліміти відповідальності перевізника (стаття 23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Тера" 1 865 274,74 грн. збитків. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 1 865 274,74 грн. збитків мотивовано тим, що відповідачем не спростовано обставин неналежного виконання договору перевезення, яке полягає у втраті вантажу, саме Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу, суд дійшов висновку про покладення відповідальності на відповідача у вигляді стягнення збитків у заявленому до стягнення розмірі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 11 054,66 євро суми компенсації та 443 809,48 грн. суми ПДВ вартості втраченого товару мотивовано тим, що сплата податку на додану вартість в Україні та податку на додану вартість у Швейцарії (VAT) є договірними обов`язками сторін за контрактом № PARTS/A-TR-2018 від 01.02.2018, а тому не можуть суми вказаних податків не можуть вважатися збитками позивача, які має відшкодувати веревізник.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 та задовольнити позовні вимоги в межах лімітів відповідальності перевізника, встановлених Конвенцією, а саме стягнути з відповідача суму у розмірі 124 983,17 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції:

- безпідставно не застосовано статтю 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (з урахуванням змін), якою встановлено ліміти відповідальності перевізника, як не застосовано до спірних правовідносин відповідні ліміти відшкодування шкоди, згідно яких розмір шкоди складає за розрахунком скаржника, 124 983,17 грн. ;

- не враховано, що єдиною умовою застосування до перевізника відповідальності без лімітів - є декларація цінності вантажу, що зазначається у міжнародній товаро - транспортній накладній, а згідно наявної в матеріалах справи CMR № 180507 таке декларування цінності вантажу позивачем не здійснено.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2019, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Пашкіної С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/361/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019, розгляд якої призначено на 17.09.2019.

16.08.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції вірно зазначено про те, що факт звернення до органів поліції Німеччини із заявою про вчинення злочину (крадіжка вантажу) - не звільніє перевізника від відповідальності за втрату такого вантажу, а також враховано відмову страхової компанії здійснити страхову виплату. Позивач вказував, що відповідачем не було здійснено жодних застережень у CMR № 180507 щодо вантажу, як не було спростовано обставин неналежного виконання договору перевезення.

Відповідно до витягу з повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2019, у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 прийнято справу №910/361/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

17.09.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що представник позивача - адвокат Мосійчук А.В. 17.09.2019 бере участь в якості захисника у розгляді кримінальних справ №№569/4528/19, 569/17927/13-к, які розглядатимуться в приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області. Явка захисника Мосійчука А .В. у вказаних кримінальних справах визнана обов`язковою, що підтверджується оригіналами повісток.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2019.

В судовому засіданні 05.11.2019 судом у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 12.11.2019.

11.11.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача електронною поштою (з застосуванням електронного цифрового підпису) надійшли пояснення до апеляційної скарги з врахуванням позиції Верховного Суду з питань застосування лімітів відповідальності перевізника, встановлених міжнародними договорами, у яких останній зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки щодо застосування до відповідальності перевізника лімітів, встановлених Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, що на думку відповідача, є істотним порушенням норм матеріального права. До поданих пояснень відповідач додав Постанову Верховного Суду від 23.08.2018 у справі №910/21001/17 та просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019.

В судовому засіданні 26.11.2019 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 змінити та задовольнити позовні вимоги в межах лімітів відповідальності перевізника, встановлених Конвенцією КДПВ, а саме стягнути з відповідача суму у розмірі 124 983, 17 грн.

В судовому засіданні 26.11.2019 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 08.08.2018 між ТОВ "А- Тера", як замовником, та ТОВ "Юніфай Трекінг", як перевізником, укладено заявку-договір № 2808/1 від 08.08.2018 на перевезення вантажу (далі - договір).

За умовами укладеного договору відповідач зобов`язався здійснити перевезення вантажу (товару) з Німеччини (місто Хайдельберг 69126) в Україну (Волинська область, Луцький район, селище Гаразджа, вулиця Київська, 107). При цьому датою завантаження вантажу вказано - 30.08.2018, а датою розвантаження 03.09.2018 відповідно.

Найменування вантажу (товару), його кількість, ціна, умови поставки, його характеристики (колір, вага, маркування) було визначено згідно інвойсів № НОМЕР_5 від 21.08.2018, № НОМЕР_3 від 30.08.2018, № НОМЕР_4 від 30.08.2018 відповідно до контракту № PARTS/A-TR-2018 від 01.02.2018.

Як зазначав позивач у позові, станом на день звернення із позовом до суду першої інстанції, вантаж у місце призначення (Волинська область, Луцький район, селище Гаразджа, вулиця Київська, 107) - доставлений не був. Крім того, Перевізник повідомив Товариство, що 30.08.2018 на території Німецької Федеративної Республіки, а саме земля Баден-Вюртемберг, відносно транспортного засобу відповідача марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який здійснював перевезення вантажу Товариства було вчинено крадіжку даного вантажу загальною масою: брутто 386,9 кг, нетто 377,64 кг, на загальну суму: 58 182,38 євро. Про вказані події були повідомлені правоохоронні органи Німецької Федеративної Республіки та Національної поліції України, про що в матеріалах справи містяться відповідні документи, а саме: № 9093/01/53-2018 від 11.09.2018 Яворівський відділ поліції ГУ Національна поліція України у Львівській області, повідомлення Дирекції дорожньої поліції Вайнсберг Управління поліції Хайльбронн Баден-Вюрттемберг від 03.09.2018 щодо справи № ST/1650355/18.

04.09.2018 позивач звернувся до відповідача із рекламацією № 114, в якій просив пояснити причини невиконання умов договору перевезення, направити представника 05.09.2018 та надати необхідні документи для звернення до страхової компанії.

05.09.2018 позивачем була скерована рекламація № 116 на адресу відповідача повторно.

Оскільки в обумовлений час 05.09.2018 відповідач не направив свого представника до позивача, останній склав відповідний акт, копія якого наявна в матеріалах справи.

05.09.2018 відповідач звернувся до позивача із листом, в якому повідомив про те, що мала місце крадіжка вантажу, про що було здійснене звернення до поліції Німеччини, а також запропонував здійснити огляд вантажу 07.09.2018.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача з метою добровільного вирішення вищезазначеної ситуації та компенсації завданих позивачу збитків та направляв оригінали довідок про збитки (їх розрахунки), копії контракту № PARTS/A-TR-2018 від 01.02.2018 укладеного з постачальником компанією CNHI International SA та доповнень до нього, рекламацій та запитуваних документів.

Зокрема, відповідачу листом вих. №169 від 28.12.2018 було направлено претензію з вимогою сплатити понесені позивачем збитки, проте претензія відповідачем не була задоволена.

Позивач при зверненні до суду з відповідним позовом заявив вимогу про стягнення з відповідача 2 662 856,62 грн. збитків (83 084,45 євро, що за курсом Національного банку України станом на 09.01.2019), розмір яких складається з наступних складових:

- 58 182,38 євро (вартість втрачених товарів згідно інвойсів);

- 11 054,66 євро (сума компенсації VAT постачальником, компанією CNHI International SA, яку позивач змушений компенсувати постачальнику (19% від суми інвойсів);

- 443 809,48 грн (сума ПДВ товару який був втрачений).

Відповідач в обґрунтування заперечень на позов посилався на наступні обставини:

- відповідно до пункту 2 статті 17 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути;

- втрата вантажу мала місце внаслідок особливо тяжкого пограбування транспортного засобу, як то вказано у довідці поліції Німеччини, а відповідач, як перевізник, не міг уникнути обставини особливо тяжкого пограбування і відвернути негативні наслідки, оскільки уникнути особливо тяжкого пограбування можливо лише за умови супроводу вантажівки озброєними охоронцями, що не було обумовлене умовами договору-заявки, укладеним між позивачем і відповідачем;

- під час пограбування транспортний засіб перебував на стоянці Parkplatz Hegteil, яка є типовою для зупинок автоперевізників на території Німеччини, на підтвердження чого відповідачем надана роздруківка з офіційного сайту IRU (The International Road Transport Union;

- ТОВ "Юніфай Трекінг", як сумлінний перевізник, вживав всіх необхідних дій для збереження вантажу під час перевезення, з дотриманням вимог, які звичайно ставляться до такого перевезення, а втрата вантажу відбулась внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути - особливо тяжкого пограбування;

- з розділу "Інформація про вантаж" у договорі перевезення вантаж, який необхідно було перевозити: найменування вантажу: запчастини, вага: 1 т довж. 3 м шир. 2,4 м. вис. 1,5 м. Проте, відповідно до даних транспортної накладної (CMR) № 180507 від 30.08.2018 та супроводжуючих вантаж документів (інвойсів) відправник завантажив інший вантаж за габаритами та загальною масою 386,90 кг брутто, і про таку зміну не було повідомлено відповідача, як не заявлено про його цінність та особливі умови охорони під час перевезення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно приписів статті 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.

Згідно із пунктом 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка ратифікована Україною згідно з Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 (далі - Конвенція), перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перевізником належними та допустимими доказами в розумінні вищенаведених приписів процесуального закону не доведено обставин з наявністю яких законодавець звільняє його від відповідальності відшкодовувати збитки за втрачений вантаж. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що вантаж було прийнято відповідачем до перевезення, а отже, в силу приписів ст. 924 Цивільного кодексу України на перевізника з моменту прийняття вантажу до перевезення покладено відповідальність за втрату вантажу. Наведена норма визначає, що відповідальність перевізника не застосовується у випадку, якщо перевізник втратив вантаж не зі своєї вини, а також якщо втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висвітленою у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що відповідачем не було доведено належними та допустимими засобами доказування наявності обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, оскільки прийнявши вантаж до перевезення та здійснюючи виконання відповідного господарського зобов`язання перед позивачем, саме від відповідача залежало вчинення усіх дій щодо запобігання та усунення обставин викрадення вантажу (зокрема, зупинці на охоронюваних стоянках, вжиття додаткових заходів безпеки, замовлення супроводу, тощо) і відповідач не був обмежений у реалізації таких прав як станом на момент прийняття вантажу до перевезення, так і в момент безпосереднього здійснення перевезення. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що відповідач не був обмежений у праві відмовитись від перевезення вантажу, у випадку, якщо б за наслідками його огляду та встановлення його цінності, він вважав неможливим забезпечити його належну схоронність. Отже, обумовлені ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України обставини звільнення відповідача від відповідальності за втрату прийнятого до перевезення вантажу - відсутні, матеріалами справи не підтверджуються і відповідачем не доведені належними засобами доказування.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України обставини звільнення відповідача від відповідальності за втрату прийнятого до перевезення вантажу - також відсутні, оскільки відповідачем не було доведено належними засобами доказування відсутність його вини у втраті вантажу. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що вина відповідача у втраті вантажу підтверджується в сукупності як обставинами справи (прийняття вантажу до перевезення), так і наявними у справі доказами (зокрема, двосторонньо оформленими документами щодо прийняття визначеного вантажу до перевезення, здійснення перевезення за належним чином оформленою CMR № 180507, підтверджений факт викрадення вантажу на території Німеччини, листуванням між сторонами, відсутністю доказів вчинення відповідачем дій щодо забезпечення схоронності вантажу, листом ПАТ СК "Альфа Страхування" від 18.10.2018 № 0062.312.18.01-0171.10, в якому остання повідомила відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з втратою вантажу Товариства, посилаючись на недотримання відповідачем умов договору страхування та на вину (у формі умислу та/або необережності), щодо втрати вантажу).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт звернення відповідача із заявою до відповідних органів поліції Німеччини із заявою про вчинення злочину (крадіжки вантажу) не звільняє перевізника від відповідальності за втрату такого вантажу.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає в контексті даного спору наголосити на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлені у даній справі обставини, зокрема те, що саме від відповідача залежало вчинення усіх дій щодо запобігання та усунення обставин викрадення вантажу (зокрема, зупинці на охоронюваних стоянках, вжиття додаткових заходів безпеки, замовлення супроводу, тощо) і відповідач не був обмежений у реалізації таких прав як станом на момент прийняття вантажу до перевезення, так і в момент безпосереднього здійснення перевезення, на переконання суду в аспекті надання характеристики його поведінки у спірних правовідносинах суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки. При цьому, відповідач, як особа, яка надає певний спектр послуг з перевезення ватажів, повинна усвідомлювати яким чином надається певна послуга з метою забезпечення схоронності вантажу для його доставки отримувачу, як і реалізувати свої права та виконати обов`язки щодо забезпечення належного виконання умов перевезення, оскільки це кореспондується безпосередньо з правами замовника перевезення отримати послугу з перевезення вантажу і його обов`язком її оплатити, що в сукупності свідчитиме про дотримання сторонами господарської дисципліни у правовідносинах. Як зазначалось вище, відповідач не був обмежений у праві відмовитись від перевезення вантажу, у випадку, якщо б за наслідками його огляду та встановлення його цінності, він вважав неможливим забезпечити його належну схоронність, або заявити позивачу про встановлення певної вартості перевезення, з метою забезпечення схоронності вантажу.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності частині 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин (частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов`язань, а не причиною.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем, як особою на яку процесуальним законом покладено обов`язок доведення своїх вимог, доведено належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, а відповідачем не спростовано, обставини неналежного виконання договору перевезення, яке полягає у втраті вантажу, і саме перевізник несе відповідальність за збереження вантажу, у зв`язку з чим наявні обумовлені законом підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді збитків.

Стосовно розміру збитків, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що позивачу було завдано загалом збитків в загальному розмірі 83 084,45 євро (58 182,38 євро - вартість втрачених товарів згідно інвойсів, 11 054,66 євро - сума компенсації, 443 809,48 грн. сума ПДВ вартості втраченого товару), що за курсом НБУ станом на 09.01.2019 складає 2 662 856,62 грн.

Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи, встановив, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 11 054,66 євро суми компенсації та 443 809,48 грн. суми ПДВ вартості втраченого товару з посиланням на те, що сплата податку на додану вартість в Україні та податку на додану вартість у Швейцарії (VAT) є договірними обов`язками сторін за контрактом № PARTS/A-TR-2018 від 01.02.2018, а тому суми вказаних податків не можуть вважатися збитками позивача, які має відшкодувати перевізник. У наведеній частині рішення суду першої інстанції учасниками спору не оскаржується.

В свою чергу, розмір збитків, присуджений до стягнення з відповідача на користь позивача за оскаржуваним рішенням, складає 1 865 274,74 грн. (58 182,38 євро вартості вантажу, за курсом НБУ станом на 09.01.2019).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 та задовольнити позовні вимоги в межах лімітів відповідальності перевізника, встановлених Конвенцією, а саме стягнути з відповідача суму у розмірі 124 983,17 грн., яка розрахована відповідачем у відповідності до ст. 23 Конвенції наступним чином: 386,90 кг (вага брутто вантажу) х 38,78 (розрахункова одиниця за офіційним курсом НБУ) х 8, 33 (офіційний курс спеціального права запозичення) = 124 983,17 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про необхідність застосування статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів щодо лімітів відшкодування, а також довод про те, що єдиною умовою застосування до перевізника відповідальності без лімітів - є декларація цінності вантажу, що зазначається у міжнародній товаро - транспортній накладній, як підстава відшкодування в повному обсязі - є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 9 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вантажна накладна (CMR) № 180507 від 30.08.2018 за своїм змістом відповідає вимогам Конвенції, а тому задекларована вартість та характеристики вантажу не підлягали зміні та були без заперечень прийняті відповідачем для надання послуг перевезення.

Згідно статті 4 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до статті 5 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно норм статті 8 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: а) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.

Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті а) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов`язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов`язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.

Відправник має право вимагати перевірки перевізником ваги брутто вантажу або його кількості, вираженій в інших одиницях виміру.

Отже, відповідач зобов`язаний був перевірити вірність записів зроблених у вантажній накладній, а у випадку відсутності такої можливості зробити обґрунтовані заперечення у вантажній накладній, однак матеріали справи не містять доказів вчинення перевізником таких дій.

Згідно частини 1 статті 17 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до частини 2 сталі 17 Конвенції(у редакції Протоколу від 05.07.1978), перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок ІНСТРУКЦІЙ позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 сталі 17, лежить на перевізнику.

Відповідач своєму у відзиві підтвердив факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею 3 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978) закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов`язки.

Норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Відповідно положень ч. 1 статті 23 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Згідно з ч. 2 статті 23 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Частиною 3 статті 23 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978) визначено, що розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто.

Відповідно до статті 24 Конвенції (у редакції Протоколу від 05.07.1978), відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізного платежу, задекларувати у вантажній накладній вартість вантажу, що перевищує ліміт, зазначений в пункті 3 статті 23, і в такому випадку декларована сума замінює такий ліміт.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи встановив, що:

- умовами погодженої сторонами заявки - договору № 2808/1 від 08.08.2018 визначено, що перевізник (відповідач) несе повну матеріальну відповідальність за ввірений йому для перевезення вантаж до моменту видачі вантажу одержувачу, а згідно CMR № 180507 в графі 5 , яка заповнюється відправником вантажу, позивачем було внесено відомості про те, що до накладної додано рахунки - фактури № НОМЕР_3, НОМЕР_4, № НОМЕР_5, експортну декларацію, а також транспортну накладну, і які були наявні у відповідача на момент передачі вантажу до перевезення і про зміст яких відповідач був обізнаний;

- саме від відповідача залежало вчинення усіх дій щодо запобігання та усунення обставин викрадення вантажу (зокрема, зупинці на охоронюваних стоянках, вжиття додаткових заходів безпеки, замовлення супроводу, тощо) і відповідач не був обмежений у реалізації таких прав як станом на момент прийняття вантажу до перевезення, так і в момент безпосереднього здійснення перевезення;

- учасниками спору не заперечувалась обставина того, що станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, так і станом на момент здійснення апеляційного провадження у справі, вантаж одержувачу доставлений не був, про що також свідчить обставина відсутності у CMR № 180507 відмітки вантажоодержувача у графі 24 вказаної накладної;

- в матеріалах справи наявні рахунки - фактури № НОМЕР_3, НОМЕР_4, № НОМЕР_5, складені між позивачем та постачальником товару, в яких міститься вартість товару, визначеного до перевезення, зокрема: в рахунку № НОМЕР_3 - 1 481,19 євро, НОМЕР_4 - 56 631,59 євро, № НОМЕР_5 - 69,90 євро, що загалом складає 58 182,38 євро, які заявлені позивачем до відшкодування в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 09.01.2019 (звернення до суду з позовом).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у справі докази та наведені вище обставини в сукупності свідчать про те, що позивачем передано, а відповідачем прийнято до перевезення вантаж вартістю 58 182,38 євро, і саме вказаний вантаж перевозився згідно з CMR № 180507, в якій міститься посилання на рахунки (інвойси) № НОМЕР_3 , НОМЕР_4, № НОМЕР_5. Відповідно, вартість вантажу, який перевозився відповідачем складає 58 182,38 євро, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 09.01.2019 (звернення до суду з позовом) становить 1 865 274,74 грн., які в силу приписів статті 193 , 224 , 306 , 307 , 314 Господарського кодексу України , статті 525 , 526 , 909 , 920 , 924 , 929 Цивільного кодексу України та ст. 1, 3, 4, 9, 17, 18, 23 Конвенції підлягають відшкодуванню відповідачем позивачу.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висвітленою у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17.

Стосовно посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 23.08.2018 у справі №910/21001/17, суд апеляційної інстанції зазначає, що у вказаному спорі обставини справи є іншими, оскільки у справі № 910/21001/17 спір стосувався застосування норм Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 1 865 274,74 грн. збитків - є обґрунтованими та законними, були доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі № 910/361/19 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/361/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніфай Трекінг".

4. Матеріали справи №910/361/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 05.12.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай