Постанова

від 27.11.2019 по справі 2-1694/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-1694/11

провадження № 61-2014св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль на рішення Приморського районного суду міста Одеси від

10 березня 2015 року у складі судді Кравчук Т. С. та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У липні 2003 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом. У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 14 травня 2014 року до участі у справі була залучена його дружина ОСОБА_1 , яка 12 червня 2014 року звернулася до суду з уточненим позовом.

ОСОБА_1 на обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона є правонаступником померлого ОСОБА_7 , якому належало право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , власником 3/4 частин квартири був його брат - ОСОБА_8 .

На підставі скасованого пізніше рішення Жовтневого місцевого суду міста Одеси від 22 листопада 2001 року вказана квартира стала власністю

ОСОБА_6 , а потім за нотаріально посвідченими договорами переходила у власність ОСОБА_5 - 30 січня 2002 року і ОСОБА_2 -

16 листопада 2004 року. Позивачка вважала, що спірна квартира вибула із володіння братів ОСОБА_7 не з їхньої волі, а за рішенням суду, скасованим апеляційним судом Одеської області 19 червня 2003 року.

ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 , яка є останнім власником квартири, є недобросовісним набувачем.

ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого брата - ОСОБА_8 , але не міг отримати частку у розмірі 3/4 спірної квартири через низку вчинених відповідачами недійсних правочинів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила на підставі частини першої статті 388, статті 1212 ЦК України витребувати квартиру АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння, визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири, яка належала її чоловіку, та на 3/4 частини квартири, що належала ОСОБА_8 .

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів недійсними.

У січні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на квартиру , посилаючись на те, що вона стала власником спірної квартири за оплатним договором купівлі-продажу від 16 листопада 2004 року, ніяких перешкод для укладення договору на той момент не було, вона є добросовісним набувачем і на підставі статті 388 ЦК України квартира не може бути витребувана з її володіння.

На підставі наведеного, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня

2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено підстави для витребування у ОСОБА_2 майна, передбачені статтею 388 ЦК України, так як вона є добросовісним набувачем, а 3/4 частини квартири, що належала ОСОБА_8 не входила до спадщини ОСОБА_7

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд виходив із того, що вона є добросовісним набувачем і не могла знати, що рішення суду буде пізніше скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 відхилено.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не надала доказів, які б свідчили про те, що

ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем у розумінні статті 388 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При повторному розгляді справи рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про витребування квартири із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 часток квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , які належали померлому

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 .

Витребувано у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру відмовлено.

Скасовуючирішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , апеляційний суд, дійшов висновку про те, що судове рішення, за яким ОСОБА_6 набув права власності на спірну квартиру, у подальшому було скасовано апеляційним судом і останньому у задоволенні позову відмовлено, а тому квартира вибула із володіння ОСОБА_8 , ОСОБА_7 поза їх волею і вони вправі витребувати її від добросовісного набувача ОСОБА_2 за правилами статті 388 ЦК України.

Крім того, апеляційним судом зроблено висновки про те, що спадкоємцем ОСОБА_7 є позивачка, оскільки після смерті ОСОБА_8 , яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_3 , його брат звернувся до нотаріальної контори, де було заведено спадкову справу, проте оформити спадкові права він не зміг через укладення ряду незаконних угод.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 відхилено.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновком суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

13 листопада 2017 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено права та інтереси ПАТ Райффайзен Банк Аваль , яке не було залучено до участі у справі. Предметом спору у даній справі є квартира

АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці банка.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 25 січня 2018 року поновлено представнику ПАТ Райффайзен Банк Аваль - Єгорову Д. С. строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від

10 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від

22 червня 2016 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації та свідоцтва від 21 січня 1994 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 березня 1995 року ОСОБА_7 та його брат - ОСОБА_8 були власниками відповідно 1/4 та 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Жовтневого місцевого суду міста Одеси від

22 листопада 2001 року, право власності на вказану квартиру визнано за ОСОБА_6

30 січня 2002 року ОСОБА_6 продав спірну квартиру ОСОБА_5 , яка в свою чергу продала її ОСОБА_11 , яка подарувала її ОСОБА_3 , а остання 16 листопада 2004 року продала її ОСОБА_2 на підставі відповідних договорів.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2003 року рішення Жовтневого місцевого суду міста Одеси від 22 листопада 2001 року скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) погодилася з цим висновком Верховного Суду України.

Скасовуючирішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що судове рішення, за яким ОСОБА_6 набув права власності на спірну квартиру, у подальшому було скасовано апеляційним судом і останньому у задоволенні позову відмовлено. Тому квартира вибула із володіння

ОСОБА_8 , ОСОБА_7 поза їх волею і вони вправі були, а у зв?язку із їх смертю таке право набула ОСОБА_1 , витребувати спірне майно від добросовісного набувача ОСОБА_2 за правилами статті 388 ЦК України.

Доводи заявника про те, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено права та інтереси ПАТ Райффайзен Банк Аваль , є безпідставними, оскільки банк не позбавлений можливості, як іпотекордержатель, пред?явити певні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Права та інтереси банка, вказаним спором між сторонами не порушено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило