Рішення

від 21.11.2019 по справі 910/6503/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2019Справа № 910/6503/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І. , за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/6503/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних

матеріалів і конструкцій";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче

об`єднання "Техбудсервіс"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг"

про визнання Договору заміни сторони від 30.08.2011р. недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: Коротюк М.Г., довіреність б/н від 10.06.2019р.;

від відповідача-1: Ракітін С.П., ордер КВ № 299372 від 07.05.2019р.;

від відповідача-2: Ракітін С.П., ордер КВ № 299382 від 23.07.2019р.;

від відповідача-3: Ракітін С.П., ордер КВ № 299381 від 23.07.2019р.;

від відповідача-4: Головацький О.С., ордер КВ № 417559 від 02.09.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій"; 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг"; 3) товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс"; 4) товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" про визнання Договору заміни сторони від 30.08.2011р. недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить актам цивільного законодавства України, оскільки був підписаний директором позивача з перевищенням наданих йому статутом Товариства повноважень, всупереч ч. 2 ст. 98 ЦК України, не в інтересах юридичної особи, без дотримання принципу добросовісності та розумності, а також з порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ"Атланта Інвест енд Девелопмент".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6503/19, справу вирішено розглядати за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 27.06.2019р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2019р. розгляд справи відкладено на 25.07.2019р.

24.07.2019р. через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли відзив на позов та заява про застосування позовної давності; від відповідача-4 - відзив.

В підготовчому засіданні 25.07.2019р. розгляд справи відкладено на 08.08.2019р.

05.08.2019р. через канцелярію суду від відповідача-1 повторно надійшла заява про застосування позовної давності.

07.08.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-4.

В підготовчому засіданні 08.08.2019р. розгляд справи відкладено на 12.09.2019р.

12.09.2019р. через канцелярію суду від відповідача-4 надійшли письмові пояснення та заява про застосування позовної давності.

В підготовчому засіданні 12.09.2019р. оголошено перерву до 10.10.2019р.

08.10.2019р. через канцелярію суду від відповідача-4 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

10.10.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить визнати недійсним Договір заміни сторони від 30.08.2011р. в Інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 року та визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (Співінвестером) в Інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 року, який було укладено між Приватним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" - Замовник, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" - Інвестор-1, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" - Інвестор-2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" - Співінвестор, з моменту укладення Інвестиційного контракту № 30-12/06-И від 30.12.2005 року.

В підготовчому засіданні 10.10.2019р., у зв`язку з надходженням заяви позивача про зміну предмету позову було оголошено перерву до 31.10.2019р.

29.10.2019р. через канцелярію суду від відповідача-4 надійшли додаткові пояснення по справі.

В підготовчому засіданні 31.10.2019р. суд прийняв заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки вказана заява подана з дотриманням вимог ст. 46 ГПК України.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 31.10.2019р. були вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.11.2019р.

Присутній у судовому засіданні 21.11.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів проти позову заперечили та просили застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.11.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аталанта Інвест енд Девелопмент (Співінвестор), Відкритим акціонерним товариством Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій (Замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергобудлізинг (Інвестор - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Техбудсервіс (Інвестор - 2) було укладено Інвестиційний контракт №30-12/06-И, предметом якого є реалізація Інвестиційного проекту, а саме проектування та будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. С. Сагайдака, 101. Інвестиційний контракт укладено строком до 31.12.2020 року.

Як зазначає позивач, у період з 30.12.2005р. по 30.08.2011р. останнім було здійснено фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 на загальну суму 55 864 296,56 грн.

На підтвердження здійснення фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 позивачем до матеріалів справи надано: договір на виконання проектно-вишукувальних робіт від 01.03.2006р., договори генерального підряду від 06.09.2007р., від 14.12.2007р., договори про охорону від 21.11.2007р., від 01.01.2009р. (том 1 а.с. 50-132, а.с.178), акти виконаних робіт за вказаними договорами, акти звірки взаємних розрахунків, підтверджують факт виконання ТОВ Аталанта Інвест енд Девелопмент Інвестиційного контракту та фінансування грошових коштів в інвестиційний об`єкт.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач під час розгляду справи посилався на те, що кошти сплачувались як безпосередньо за Інвестиційним контрактом від 30.12.2005р. в сумі 1 741 018 грн. 86 коп. (відшкодування орендної плати ВАТ Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій за договором оренди земельної ділянки), так і опосередковано субпідрядникам за окремими договорами на виконання проектних робіт та на надання послуг з охорони, які були укладені ТОВ Аталанта Інвест енд Девелопмент з ТОВ Будівельна компанія Міськбудінвест , ТОВ Піранья на підставі п. п. 2.4, 3.6, 5.4 Інвестиційного контракту та положень ст. 5, 7 Закону України Про інвестиційну діяльність .

30.11.2011р. між публічним акціонерним товариством Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій (далі - Сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергобудлізинг (далі - Сторона-2), Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Техбудсервіс (далі - Сторона-3), Товариством з обмеженою відповідальністю Аталанта Інвест енд Девелопмент (далі - Сторона-4) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аталанта Білдінг (далі - Сторона-5) було укладено Договір про заміну сторони в зобов`язанні.

За умовами Договору про заміну сторони в зобов`язанні від 30.11.2011р., сторони домовились здійснити заміну сторони в Інвестиційному контракті № 30-12/05-И від 30.12.2005, відповідно до якої замість Сторони-4 в Інвестиційний контракт вступає Сторона-5, яка бере на себе всі права та зобов`язання Сторони-4 (п. 1 договору).

У п. 2 договору сторони визначили, що з моменту підписання цього договору Інвестиційний контракт № 30-12/05-И від 30.12.2005 втрачає чинність для Сторони-4 (п. 2 договору).

Відповідно до п. 3 договору, з моменту підписання цього договору Сторона-5 набуває всіх прав та обов`язків, визначених Інвестиційним контрактом щодо Сторони-4.

Водночас, позивач вважає, що Договір від 30.08.2011 року про заміну сторони в Інвестиційному контракті №30-12/05-И від 30.12.2005 є договором дарування, який в силу положень ч. 3 ст. 720 ЦК України та п. 1.6 Статуту ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент , Позивач не мав права укладати, оскільки право здійснення дарування прямо не передбачене установчим документом позивача.

Крім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилався на перевищення колишнім директором Товариства ОСОБА_1 своїх повноважень щодо укладення спірного договору без згоди загальних зборів учасників ТОВ Аталанта Інвест енд Девелопмент , оскільки мало місце відчуження майнових прав на суму 55 864 296,56 грн. Спірний правочин, на думку Позивача, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, натомість був спрямований на порушення прав Позивача та завдання останньому збитків у вигляді коштів, сплачених на фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 на загальну суму 55 864 296,56 грн., у зв`язку з чим позивач просить визнати недійсним Договір від 30.08.2011 року про заміну сторони в Інвестиційному контракті №30-12/05-И від 30.12.2005.

Відповідачі проти позову заперечили, посилаючись на те, що Цивільним кодексом встановлено принцип свободи договору та до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 98 ЦК України.

Спірний договір було укладено 30.08.2011р., жодний із сторін вказаний договір не оспорював в судовому порядку; з моменту його укладення минув значний проміжок часу та строк позовної давності позивачем пропущено, що є підставою для відмови в позові.

Також відповідачі зазначили, що оспорюваний договір не має ознак договору дарування, купівлі - продажу та відступлення права вимоги, директор ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент ОСОБА_1 діяв в межах повноважень, кримінальні провадження щодо перевищенням повноважень ОСОБА_1 відсутні.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

За приписами статей 514, 516 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами спірного правочину про заміну сторони від 30.08.2011 року до ТОВ Аталанта Білдінг перейшли всі права та обов`язки Співінвестора за Інвестиційним контрактом від 30.12.2005р., в тому числі і право вимагати від інших сторін Інвестиційного контракту повного відшкодування понесених Співінвестором витрат на реалізацію інвестиційного проекту у випадку порушення умов Інвестиційного контракту з боку інших сторін (п. 7.5, 7.6, 7.7 Інвестиційного контракту). З урахуванням того, що Інвестиційний контракт від 30.12.2005р. було частково виконано та профінансовано Позивачем, що не було спростовано відповідачами належними доказами під час розгляду справи, внаслідок чого відбулась реалізація 1-го та 2-го етапів Інвестиційного контракту, на момент укладення спірного договору від 30.08.2011р. майнові права Співінвестора за Інвестиційним контрактом від 30.12.2005р. були активом в розумінні ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та майном в розумінні ст. 190 ЦК України, яке мало певну ціну.

Відповідно суд приходить до висновку, що спірний договір про заміну сторони від 30.08.2011р. є господарським договором, який передбачав відчуження майна від ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент на користь ТОВ Аталанта Білдінг .

Згідно ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

При регулюванні господарських правовідносин пріоритет мають норми Господарського кодексу України, як спеціальні по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно за будь-яких умов, згідно імперативного припису ч. 3 ст. 180 ГК України, сторони господарського договору повинні погодити предмет та ціну договору. Разом з тим, в договорі про заміну сторони від 30.08.2011р. відсутні узгоджені між сторонами вказаного договору положення про ціну договору, зокрема, щодо порядку відшкодування вартості набутих у власність ТОВ Атланта Білдінг майнових прав за договором заміни сторони, та предмет договору, оскільки відсутня індивідуалізація переходу таких прав за Інвестиційним контрактом від 30.12.2005р., що перш за все мало бути відображено в передачі від позивача новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Під час розгляду справи сторони не надали суду доказів виконання приписів статті 517 ЦК України щодо передачі від позивача новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Натомість, відповідач-4 під час розгляду справи взагалі заперечував проти наданих позивачем до матеріалів справи доказів фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005, що оцінюється судом як доказ недосягнення згоди між сторонами про предмет і ціну договору у спірному договорі.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Доказів виконання договору про заміну сторони від 30.08.2011р. сторонами не надано, так само відповідачем-4 не надано жодних доказів на підтвердження того, що він приступив до реалізації прав та виконання обов`язків Співінвестора за Інвестиційним контрактом №30-12/05-И від 30.12.2005р.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 23.01.2018р. у справі №316/3022/14, за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору заміни сторони від 30.08.2011, оскільки не можна визнати недійсним правочин, який є неукладеним.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на положеннях законодавства, які врегульовують підстави недійсності правочинів, зокрема на ст. ст. 98, 203, 215 ЦК України. Однак, вказані норми законодавства регулюють підстави недійсності правочинів та не можуть бути застосовані при наданні юридичної оцінки документу, який правочином по суті не являється. Відповідно документ під назвою Договір заміни сторони від 30.08.2011 не є договором, оскільки не породжує жодних правових наслідків для сторін, які його підписали в силу відсутності у вказаному документі умов, на обов`язковості яких прямо наголошує Закон (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. Про деяк питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами).

Крім того, за будь-яких обставин, позовна давність може бути застосована виключно до позовних вимог. Позовна вимога про визнання договору заміни сторони неукладеним від 30.08.2011 позивачем не заявлялась і не може бути предметом судового розгляду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.07.2019 у справі №907/804/17 зазначив, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога я к такий спосіб і іншими законами України. По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

Відповідно в даній справі, суд, розглядаючи позовні вимоги про визнання Договору про заміну сторони від 30.08.2011 недійсним, встановив факт відсутності укладення вказаного договору, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 30.07.2019 у справі №907/804/17.

Відповідно суд відхиляє посилання відповідачів на положення ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо необхідності застосування позовної давності, як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про заміну сторони від 30.08.2011 року не з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, а з підстав неукладеності договору.

Щодо позовних вимог про визнання позивача стороною інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 року, то з цього приводу суд зауважує, що позивач є стороною вказаного договору з моменту його укладення, оскільки договір про заміну сторони від 30.08.2011 є неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В матеріалах справи містяться листи ТОВ Компанія Енергобудлізинг від 22.03.2017р. №8, від 05.04.2017р. №1-1, ТОВ Атланта Білдінг від 31.03.2017 №3, з яких вбачається, що інші сторони Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 не визнають позивача стороною вказаного контракту. Дані обставини також підтверджувались учасниками справи під час вирішення спору.

Таким чином, сторони Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 року не визнають позивача стороною (Співінвестором) вказаного контракту та не визнають подальшого права Позивача реалізовувати інвестиційний проект, передбачений цим контрактом, у зв`язку з наявністю дійсного, на думку відповідачів, договору про зміну сторони від 30.08.2011р.

З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджується факт інвестування позивачем грошових коштів в сумі 55 864 296,56 грн. на виконання умов Інвестиційного контракту від 30.12.2005р., права останнього, як співінвестора за вказаним контрактом підлягають захисту.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про інвестиційну діяльність , держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченим законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства , суд говорячи про реалізацію права на ефективний засіб юридичного захисту, який гарантовано ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зауважив, що суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 133 Господарського кодексу України, держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб`єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 Господарського кодексу України, майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, згідно з яким верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Відповідно до пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту та поновлення прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині вимог про визнання позивача стороною інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005р.

При цьому, суд задовольняє дану позовну вимогу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в заяві про зміну предмету позову, оскільки положення ч. 1 ст. 216 ЦК України, які регулюють правові наслідки недійсності правочину в даному випадку не підлягають застосуванню, так як сторонами не надано доказів виконання Договору про заміну сторони в зобов`язанні від 30.08.2011р., відносно якого судом встановлено факт неукладеності. Відповідно не може бути застосована реституція в неукладеному правочині, який не виконувався сторонами.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи висновки, зроблені судом вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю Атланта Інвест енд Девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182) стороною (Співінвестором) в Інвестиційному контракті №30-12/06-И від 30.12.2005 року, який було укладено між Приватним акціонерним товариством Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій (код ЄДРПОУ 04012299) - Замовник, Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергобудлізинг (код ЄДРПОУ 31486216) - Інвестор 1, Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче об`єднання Техбудсервіс (код ЄДРПОУ 31485757) - Інвестор 2, Товариством з обмеженою відповідальністю Аталанта Інвест енд девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182) - Співінвестор, з моменту укладення Інвестиційного контракту №30-12\06-И від 30.12.2005р.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних

матеріалів і конструкцій" (код ЄДРПОУ 04012299; 02002, м. Київ, вул. Є Маланюка, 101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атланта Інвест енд Девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) 480 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" (код ЄДРПОУ 31486216; 04073, м. Київ, вул. С.Скляренка, 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атланта Інвест енд Девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) 480 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" (код ЄДРПОУ 31485757; 02002, м. Київ, вул. Є Маланюка, 101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атланта Інвест енд Девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) 480 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" (код ЄДРПОУ 37813863; 01010, м. Київ, вул. Аніщенка, 17, літера А ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атланта Інвест енд Девелопмент (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) 480 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 10.12.2019.

Суддя А.І. Привалов