Рішення

від 02.12.2019 по справі 922/3126/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3126/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський, в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків до 1. Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області, с. Андріївка Харківської області , 2. Приватного підприємства "Андріївка", с.Андріївка Харківської області, 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: - Кегичівська районна рада Харківської області, с.Андріївка Харківської області, - Кегичівська районна державна адміністрація Харківської області, с.Кегичівка Харківської області про визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки за участю представників:

прокурор - Комісар О.О. (посвідчення №043187 від 06.05.2016);

позивача - Варламов Д.В. (довіреність №32-20-0.14,2-21/62-19 від 03.01.2019);

відповідача-1 - не з`явився;

відповідача-2 - Овчінніков Ю.В. (ордер ЗР №56185 від 15.10.2019, адвокат):

3-ті особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області до Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області та до Приватного підприємства "Андріївка", в якому просить суд:

- Визнати недійсним договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, укладений між Андріївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області (далі-ЗОШ) та Приватним підприємством «Андріївка» .

- Зобов`язати Приватне підприємство «Андріївка» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 27,48 га, яку воно займає на підставі договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, укладений між Андріївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області та Приватним підприємством «Андріївка» .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3126/19 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 06.11.2019 року та від 12.11.2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Кегичівську районну раду Харківської області (3-я особа №1) та Кегичівську районну держадміністрацію Харківської області (3-я особа №2).

Позов обґрунтовано наступним.

Розпорядженням Кегичівської районної держадміністрації Харківської області №191 від 17.07.2002 року затверджено проект відведення спірної земельної ділянки в розмірі 28,9 га, надано її в постійне користування ЗОШ (а.с.29).

01.01.2016 року відповідачі уклали договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016 року на спірній земельній ділянці.

Прокурор вважає, що за договором про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016 року земля використовується не за цільовим призначенням, цей договір є прихованим договором оренди землі, який суперечить Статуту ЗОШ, ЗУ "Про оренду землі", Земельному кодексу України, ЗУ "Про освіту", чинному законодавству України, чим порушує інтереси держави.

Прокурор вважає, що повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що відноситься до земель державної форми власності, належить виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (а.с.12).

З цим твердженням прокурора не погоджується позивач - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області у наданих до суду поясненнях від 11.10.2019 року (вх.№24471, а.с.86-88), зазначаючи про відсутність у нього повноважень про облік договорів про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур, вважає, що компетентним органом є Кегичівська РДА, яка надала спірну земельну ділянку у постійне користування ЗОШ, просить суд відмовити в позові (а.с.86-88).

Відповідач-2 (ПП «Андріївка» ) у наданому до суду відзиві (від 16.10.2019 року (вх.№24764, а.с.92-102) зазначає, що посилання прокурора на усвідомлену пасивну поведінку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області передчасним, оскільки про спірний договір останньому стало відомо з запиту прокурора №39/2-96вих19 від 23.08.2019 року, на який геокадастр надав відповідь №10-2014,3-7327/0/19-19 від 13.09.2019 року (а.с.98), вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області може вступити уповноваженим органом лише у випадку припинення прав школи щодо такої землі (ст.141 ЗК) або їх порушення, оспорювання 3-ми особами, чого прокурором не встановлено, вважає, що прокурором невірно визначено орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Відповідач-2 (ПП «Андріївка» ) проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві (від 16.10.19 вх.№24764, а.с.92-102), а саме, зазначає наступне:

- він не був ініціатором укладення договору,

- земля не була йому передана,

- він здійснює лише агротехнічну обробку та збирання врожаю,

- немає повного циклу сільхозробіт,

- шар ґрунту не зазнає жодних змін,

- власність на врожай не належить виключно відповідачу-2,

- 70% прибутку від продажу врожаю є платою за надані відповідачем-2 послуги, а не орендою,

- ЗОШ використовує сили та засоби ПП «Андріївка» при проведенні певного, чітко визначеного комплексу робіт,

- спірний договір має окремі елементи договору підряду (а.с.96-97),

- зазначає, що держава не створила жодних умов (не надала відповідні ресурси та засоби виробництва) для самостійної обробки землі ЗОШ,

- вважає, що прокурор своїм позовом не захищає інтереси держави, а його дії призведуть до втрати ЗОШ земельної ділянки, оскільки самостійно її обробляти вона не зможе,

- вважає посилання прокурора на усвідомлену пасивну поведінку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області передчасним, оскільки про спірний договір останньому стало відомо з запиту прокурора №39/2-96вих19 від 23.08.19, на який геокадастр надав відповідь №10-2014,3-7327/0/19-19 від 13.09.19 (а.с.98),

- прокурором не надані належні та допустимі докази передачі землі від ЗОШ іншим особам, зокрема-відповідачу-2,

- вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області може вступити уповноваженим органом лише у випадку припинення прав школи щодо такої землі (ст.141 ЗК) або їх порушення, оспорювання 3-ми особами, чого прокурором не встановлено,

- вважає, що прокурором невірно визначено орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави,

- вважає, що в позові слід відмовити через сплив позовної давності (а.с.101), оскільки 25.04.16 первомайська місцева прокуратура Харківської області направляла лист №04-34-4582вих16 голові Кегичівської РДА Харківської області щодо перевірки стану законності у сфері використання майна освітніх закладів, на який листом №01-35/1397 від 27.04.16 надано відповідь про укладення відповідачем-1 спірного договору, що свідчить про обізнаність прокуратури станом на квітень 2016 р. про укладення спірного договору та його зміст.

Прокурором надана відповідь на відзив відповідача-2 (від 04.11.2019 року вх.№26357, а.с.138-144), в якому зазначає, що листом Головного управління ДПС у Харківській області від 11.09.2019 року щодо відсутності звітів від ПП "Андріївка" про використання спірної земельної ділянки, а також зазначає наступне:

Приховування договору оренди на думку прокурора підтверджується наступним:

- листом Головного управління ДПС у Харківській області від 11.09.19 щодо відсутності звітів від ПП "Андріївка" про використання спірної земельної ділянки,

- листом Кегичівської райради від 27.08.19 щодо ненадання ЗОШ інформації про укладення договорів про використання спірної землі,

- про удаваність правочину свідчить мета його укладення - платне користування земельною ділянкою,

- неможливість укладення договору сумісного вирощування сільськогосподарських культур з навчальним закладом, науково-дослідними інститутами (п.1.16 Статуту ЗОШ),

- п.2.15 Статуту ЗОШ передбачена заборона відволікання учнів від навчальних занять,

- невірне трактування відповідачем-2 положень п.п.3.1, 3.2 Договору щодо реалізації вирощеної продукції та порядку розподілу прибутку,

- фактичне розпорядження спірною земельною ділянкою не уповноваженою особою - ПП "Андріївка",

- спірний договір не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що на думку прокурора свідчить про його недійсність,

- у ЗОШ відсутні права щодо розпорядження земельною ділянкою, у т.ч. шляхом передачі права користування та володіння іншим особам.

Щодо спливу позовної давності прокурор зазначає наступне:

- відлік перебігу позовної давності у разі звернення прокурора до суду в інтересах уповноваженого державного органу з моменту, коли про порушення права довідався не прокурор, а зазначений державний орган, було актуальним до прийняття нового ЗУ "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, коли прокурор мав повноваження здійснювати представництво інтересів держави у суді у будь-якому випадку,

- про факт укладення спірного договору прокурору стало відомо 02.08.2019 року.

Відповідач-2 надав заперечення на відповідь прокурора на відзив (від 04.11.2019 року вх.№26378, а.с.153-155), зазначивши наступне:

- позовна давність сплила, оскільки прокурор у 2016 році знав або міг дізнатись про спірний договір з відповіді РДА від 27.04.2016 року №01-35/1397;

- безпідставне зазначення Головного управління Держгеокадастру у Харківської області в якості позивача.

Позивач (геокадастр) надав до суду клопотання (вх.№28774/19 від 27.11.2019) про зупинення провадження у справі №922/3126/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 щодо представництва інтересів держави в суді прокурором, в задоволенні якого ухвалою господарського суду Харківської області від 27.11.2019 року відмовлено.

Відповідач-1 (ЗОШ) надав до суду заяву (вх.№27991, а.с.194) про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1, та про відмову в задоволенні позову.

Андріївська сільська рада (3-я особа) надала до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№28922).

02.12.2019 року прокурор надав пояснення щодо позовної давності (вх.№29114).

Всі надані учасниками справи документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Підготовче засідання по справі неодноразово відкладалося.

Ухвалою господарського суду Харківської області суду від 27.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі №922/3126/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на "02" грудня 2019 року о 15:00.

У судовому засіданні 02.12.2019 року прокурор позов підтримував повністю, просив його задовольнити, не застосовуючи позовну давність.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2019 року позов не підтримував, представник відповідача-2 проти позову заперечував.

Представники відповідача-1 та третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд в судовому засіданні дослідив спірний договір (а.с.30) на відповідність чи невідповідність його ст.15 ЗУ "Про оренду землі", з`ясувавши у прокурора чому він вважає спірний договір орендою, а у позивача та відповідача-2 чому вони вважають, що це не оренда землі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

На території Кегичівського району Харківської області розташована та діє Андріївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області (далі - ЗОШ, відповідач-1).

На праві постійного користування у ЗОШ перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 27,48 га, розташована на території Андріївської сільської ради Кегичівського району Харківської області (далі у тексті - з.д. закладу, спірна з.д.).

Спірна земельна ділянка передана закладу для дослідних та навчальних цілей відповідно до розпорядження 3-ої особи №2- голови Кегичівської районної державної адміністрації №191 від17.07.2002 року, та на підставі якого видано Державний акт на право постійного користування І-ХР №001179 від 12 серпня 2002 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №76.

Між ЗОШ (відповідач-1) в особі директора Осипенко Н.С., яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та Приватним підприємством Андріївка (відповідачем-2), в особі директора Пивовар М.І., який діє на підставі Статуту, з другої сторони, 01.01.2016 року укладено договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур, щодо спільного здійснення сторонами сільськогосподарських дослідних робіт та обробки дослідної земельної ділянки площею 27,48 га, що перебуває в користуванні закладу освіти на праві постійного користування згідно з державним актом І-ХР №001179, і розташована в контурі поля №3: с.Землянки Кегичівського району, з терміном дії до 01.01.2021 року.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів економічної діяльності ЗОШ належать: код КВЕД 85,31 Загальна середня освіта (основний).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів економічної діяльності ПП Андріївка належить: код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); код КВЕД 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; код КВЕД 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; код КВЕД 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; код КВЕД 01.46 Розведення свиней; код КВЕД 01.49 Розведення інших тварин; код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; код КВЕД 10.11 Виробництво м`яса; код КВЕД 10.81 Виробництво цукру; код КВЕД 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

На виконання доручення прокуратури області вказана прокуратура вивчала стан законності у сфері використання майна освітніх закладів, направляючи відповідний запит місцевій державній адміністрації, про що свідчить завірена копія листа-запиту Первомайської місцевої прокуратури Харківської області від 25.04.2016 року N9 04-34- 4582 вих16, адресованого голові Кегичівської РДА Гончарову Р.А. (а.с.114).

У відповідь на вищевказаний запит райдержадміністрацією підготовлено та направлено лист-відповідь Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 року № 01 -35/1397, яким проінформовано заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Середу А.О. про укладення всіма запитуваними навчальними закладами договорів про спільний обробіток земельних ділянок, зокрема, Андріївською ЗОШ, із наданням завірених копій таких правочинів, що підтверджується завіреною копією листа-відповіді Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 року № 01-35/1397 (а.с.115-116).

Головне управління ДПС у Харківській області листом від 11.09.2019 року надало відповідь прокуратурі щодо відсутності звітів від ПП "Андріївка" про використання спірної земельної ділянки.

Кегичівська райрада листом від 27.08.2019 року надала відповідь прокуратурі щодо ненадання ЗОШ інформації про укладення договорів про використання спірної землі.

Щодо твердження прокурора про неможливість відповідно до статутних завдань та законодавства здійснення ЗОШ сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур з ПП «Андріївка» , суд встановив наступне.

До переліку доказів, якими прокурор підтверджує свою позицію відносяться:

- П.1.6. Статуту Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області, затвердженого рішенням тридцять дев`ятої сесії VІ скликання від 14 жовтня 2014 року №357- VІ (далі - Статут), головною метою навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян, суспільства і держави у здобутті повної загальної середньої освіти.

- П.2.15. Статуту, відволікання учнів від навчальних занять для провадження інших видів діяльності забороняється (крім випадків, передбачених законодавством). Залучення учнів до видів діяльності, не передбачених навчальною програмою та робочим навчальним планом дозволяється лише за їх згодою та згодою батьків, або осіб, які їх замінюють.

- Відповідно статуту ЗОШ навчальний заклад має право проводити науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу тільки спільно з вищими навчальними закладами, науково-дослідними інститутами та центрами (п.1.16.) до яких ПП «Андріївка» не належить.

- п.38 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року №778 (чинного на час укладання Договору), тільки у гімназії, ліцеї, колегіумі, спеціалізованій школі з поглибленим вивченням предметів навчально-виховна робота поєднується з науково-дослідною та експериментальною діяльністю, проте, ЗОШ не є одним із вказаних навчальних закладів.

Суд, дослідивши Статут ЗОШ (а.с.47-64), встановив наступне.

Відповідно до п.1.16 Статуту ЗОШ навчальний заклад має право спільно з вищими навчальними закладами, їх кафедрами або філіалами, науково-дослідними інститутами та центрами проводити науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу, що не суперечить законодавству.

Відповідно до п.1.16 Статуту ЗОШ навчальний заклад має право отримувати кошти і матеріальні цінності від органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також окрім іншого надавати платні послуги не заборонені законодавством (а.с.49).

Відповідно до п.2.1. Статуту ЗОШ Андріївська сільська рада щорічно закріплює за навчальним закладом відповідну територію обслуговування. До початку навчального року навчальний заклад бере на облік учнів, які мають його відвідувати.

Відповідно до п.2.12. Статуту ЗОШ відволікання учнів від навчальних занять для провадження інших видів діяльності забороняється (крім випадків, передбачених законодавством). Залучення учнів до видів діяльності, не передбачених навчальною програмою та робочим навчальним планом дозволяється лише за їх згодою та згодою батьків, або осіб, які їх замінюють.

Відповідно до п.4.5. Статуту ЗОШ учні навчального закладу зобов`язані брати участь у різних видах трудової діяльності.

Відповідно до п.4.6. Статуту ЗОШ учні навчального закладу залучаються за їх згодою та згодою батьків або осіб, які їх замінюють, до самообслуговування, різних видів суспільно-корисної праці відповідно до цього Статуту і правил внутрішнього розпорядку з урахуванням віку, статі, фізичних можливостей.

Відповідно до п.6.2 Статуту ЗОШ навчальний заклад відповідно до чинного законодавства користується землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм їх охорони.

Відповідно до п.6.4 Статуту ЗОШ навчальний заклад має земельну ділянку загальною площею 3,36 га, де розміщуються спортивний майданчик, навчально-дослідна ділянка, зони відпочинку, господарські будівлі тощо, а також 27,48 га орної землі (розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації від 29 березня 2002 року №85 Про надання дозволу на відведення земельних ділянок в постійне користування загальноосвітнім школам І-ІІІ ступенів с.Андріївка, І-ІІІ ступенів с.Крутоярівка, с.Павлівка для ведення шкільного підсобного господарства . Державний акт на право постійного користування землею зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №76 від 12 серпня 2002 року).

Відповідно до п.6.5 Статуту ЗОШ джерелами фінансування навчального закладу є серед іншого доходи від інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством.

Відповідно до п.6.10 Статуту ЗОШ навчальний заклад має право на придбання необхідного обладнання, користуватися послугами будь-якого підприємства, установи, організації або фізичної особи.

Відповідно до п.2.3 спірного договору ЗОШ зобов`язується залучати учнів школи до дослідних робіт на земельній ділянці та для участі у сільськогосподарських роботах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що твердження прокурора про неможливість, відповідно до статутних завдань та законодавства, здійснення ЗОШ сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур з ПП «Андріївка» , спростовується положеннями статуту ЗОШ, зокрема п.п.1.6, 6.5, 6.10.

Щодо твердження прокурора про те, що метою укладення Договору про сумісне вирощування є приховування сторонами фактичних відносин оренди земельної ділянки, що між ними склалися, суд встановив наступне.

01.01.2016 року ЗОШ та ПП «Андріївка» уклали договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур (далі - Договір, а.с.30).

Відповідно до п.1.1 Договору предметом цього договору є спільне здійснення сторонами сільськогосподарських дослідних робіт та обробки дослідної земельної ділянки площею 27,48 га (згідно сівозміни), що перебуває в користуванні закладу освіти на праві постійного користування згідно державного акту ЕХР N2001179 і розташована в контурі поля №3 с.Землянки Кегичівського району.

Відповідно до п.2.1 та п.2.2 Договору ПП «Андріївка» зобов`язується проводити агротехнічну обробку посівів та збирання с/г культур на земельній ділянці; всі сільськогосподарські роботи виконуються засобами та за рахунок господарства.

Відповідно до п.2.3 Договору заклад освіти зобов`язується залучати учнів школи до дослідних робіт на земельній ділянці та для участі у сільськогосподарських роботах.

Відповідно до п.3.1 Договору за домовленістю сторін прибуток від спільного використання земельної ділянки розподіляється наступним чином: 30%- закладу освіти і 70%-господарству.

Відповідно до п.3.2 Договору вирощена на земельній ділянці сільськогосподарська продукція у повному обсязі використовується господарством, а господарство щорічно після реалізації продукції, але не пізніше жовтня поточного року, повергає закладу освіти передбачену у п.3.1. цього договору, частину прибутку у грошовій формі у розмірі 30% отриманого прибутку від реалізації озимої пшениці (=чистий дохід від реалізації вищезазначеної продукції - собівартість продукції, яка склалася на підприємстві на момент розподілу прибутку.)

Всі доходи, отримувані за даною угодою внаслідок сумісного обробітку земельної ділянки, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат.

Прибуток, що отримають сторони від сумісного обробітку земельної ділянки, підлягають розподілу пропорційно часткам, визначеним в п.3.2 Договору.

Відповідно до п.3.2 Договору податок на землю сплачує господарство.

Договір укладено строком на 5 років з 01.01.2016 року по 01.01.2021 року (п.4.1).

Істотними умовами договору оренди землі, згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Проте, у спірному договорі не зазначено істотні умови, що притаманні договору оренди та вирізняють його серед інших видів договорів: кадастровий номер земельної ділянки, орендна плата із зазначенням її чіткого розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Суд бере до уваги те, що у разі неврожаю прибутку взагалі може не бути, а ЗОШ, враховуючи положення п.3.1. Договору, в цьому разі нічого не отримує, що суперечить істотним умовам договору оренди, викладеним у ст.15 ЗУ "Про оренду землі".

Крім того, Журналом обліку роботи на дослідній земельній ділянці ЗОШ на 2016-2020 роки (а.с.105-113) визначені основні агротехнічні заходи, зміст роботи, результат спостереження, відповідальний, тощо.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд дослідивши матеріали справи та укладений відповідачами Договір (а.с.30), з`ясував, що не здійснювалась за цим Договором передача права користування земельною ділянкою, яка перебуває у ЗОШ на праві постійного користування, що є притаманним для договору оренди землі. Так, акту приймання-передачі земельної ділянки, тощо, до суду не надано, відповідач-2 зазначив, що йому не передавалась земельна ділянка, доказів протилежного прокурором до суду не надано.

Поряд з цим, згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 року у справі №923/241/18, Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Судом враховано думку Верховного Суду у вищезазначеній постанові та у постанові у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №925/550/18, та встановлено, що спірна земельна ділянка не передавалась саме як вклад у спільну діяльність за Договором, доказів такого передання до суду не надано.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, визначаючи норми законодавства, що повинні бути застосовані при вирішенні спору, суд зазначає наступне.

Щодо представництва інтересів держави у суді прокурором встановлено наступне.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор у своїй заяві просить суд визнати недійсним договір про сумісний обробіток земельної ділянки, вважає його прихованою орендою, а також просить зобов`язати відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку, надану у постійне користування ЗОШ, з підстав невідповідності його нормам цивільного законодавства.

Прокурором обґрунтовано підстави для представництва, порушення на його думку інтересів держави, визначено орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо оренди земельних ділянок, які суд визнає достатніми для звернення з позовом до суду.

Головне управління ДПС у Харківській області листом від 11.09.2019 року надало відповідь прокуратурі щодо відсутності звітів від ПП "Андріївка" про використання спірної земельної ділянки.

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківської області з повідомленням від 20.09.2019 року №39/2-799вих.19 (а.с.65-66), в якому зазначив, що договір від 01.01.2016 року не відповідає нормам чинного законодавства України, що обумовлює необхідність звернення прокуратури з відповідним позовом.

Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави, то слід зазначити наступне.

Як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою відповідачем-2 з порушенням земельного законодавства, а суд встановив, що прокурором визначено, в чому полягає на його думку порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах щодо оренди землі, тому суд визнає доводи геокадастру в частині недостатності підстав для представництва інтересів держави необґрунтованими.

У рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи значення поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя, передбачений пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №924/1256/17.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №587/430/15-ц вказано, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень.

Поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до Господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому, у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Крім того, саме лише посилання прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, у зв`язку з недотриманням норм земельного законодавства при укладенні на думку прокурора договору оренди землі, яка знаходиться на праві постійного користування у ЗОШ.

З огляду на наведене підлягають відхиленню як такі, що не знайшли свого підтвердження доводи позивача та відповідача-2 про неправильне застосування прокурором частин 2, 4 статті 53 ГПК України та частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при звернені з позовом до суду.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності №5245-УІ від 06.09.2012 року, визначено, що до земель державної власності відносяться всі землі за межами населених пунктів, окрім земель приватної власності та земель, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади.

Геокадастр зазначає про відсутність у нього повноважень щодо перевірки на відповідність діючому законодавству договорів про спільну діяльність, що й було причиною незвернення з відповідним позовом до суду.

Проте геокадастром не враховано, що прокурор вважає спірний договір договором оренди землі.

Згідно зі ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 12 частини 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру передбачено, що Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Розпорядником земель сільськогосподарського призначення на території Харківської області є Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

При цьому суд бере до уваги, що у позивача та прокурора не збігаються погляди на наявність порушень чинного законодавства у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд перевірив причини, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачем особисто.

Прокурор звернувся до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області, у зв`язку з невжиттям органом влади дієвих заходів, спрямованих на поновлення своїх порушених інтересів, доказів вжиття таких заходів позивачем до суду не надані. Прокурором обґрунтовано, що саме цей суб`єкт є уповноваженим у правовідносинах оренди землі, водночас ним не пред`явлено позову до суду. В свою чергу, звернення прокурора із цим позовом на його думку спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання - використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, судом надано оцінку повноваженням прокурора, як представника державного органу - Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, досліджено питання кому за законом надано повноваження щодо захисту інтересів держави у даних правовідносинах, не заперечується неподання позову уповноваженим органом та в чому полягає на думку прокурора загроза інтересів для держави в спірному Договорі.

Щодо вимоги прокурора про визнання спірного договору недійсним суд зазначає наступне.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст.202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.

Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Судом встановлено, що земельна ділянка юридично та фактично не вибувала з користування відповідача-1 як землекористувача, про що свідчать матеріали справи, зокрема, журнал обліку роботи на дослідній земельній ділянці ЗОШ на 2016-2020 роки (а.с.105-113).

Відповідач-2 посилається на те, що спірний договір має окремі елементи договору підряду (а.с.96-97).

Згідно з ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Аналізуючи доводи прокурора, позивача та відповідача-2, суд зазначає, що статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до приписів ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

При цьому, зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

За нормою ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтею 15 цього закону визначені істотні умови договору оренди землі, яким спірний договір не відповідає.

Із змісту укладеного між відповідачами договору (а.с.30) та журналу обліку роботи на земельній ділянці (а.с.105-111) слідує, що відповідач-2 надає ЗОШ послуги з обробки землі та продажу врожаю, та при цьому повертає відповідачу-1 кошти в розмірі 30% від отриманого прибутку, а 70% прибутку від продажу врожаю є платою за надані відповідачем-2 послуги.

Таким чином, у разі неврожаю прибутку взагалі може не бути, а ЗОШ, враховуючи положення п.3.1. Договору, в цьому разі нічого не отримує, що суперечить істотним умовам договору оренди, викладеним у ст.15 ЗУ "Про оренду землі".

Договором визначено, що вирощена на земельній ділянці сільськогосподарська продукція використовується відповідачем-2 для реалізації, 30% прибутку від її продажу повертається ЗОШ, що свідчить про те, що власником врожаю є ЗОШ, доказів протилежного прокурором до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, не підтверджено матеріалами справи доводи прокурора, що неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Отже, спірний договір не є прихованим договором оренди.

Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору, та відповідно, для звільнення відповідачем-2 спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідач-2 на підставі ч.3 ст.267 ЦК України просить суд застосувати до заявлених вимог прокурора позовну давність (а.с.101).

Прокурор заперечує проти застосування позовної давності, з тих підстав, що спірні відносини є триваючими.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Прокурор вважає, що позов подано в межах строку позовної давності.

Проте, прокурором не враховано, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що на виконання доручення прокуратури області вказана прокуратура вивчала стан законності у сфері використання майна освітніх закладів, направляючи відповідний запит місцевій державній адміністрації, про що свідчить завірена копія листа-запиту Первомайської місцевої прокуратури Харківської області від 25.04.2016 року N9 04-34- 4582 вих16, адресованого голові Кегичівської РДА Гончарову Р.А. (а.с.114).

У відповідь на вищевказаний запит райдержадміністрацією підготовлено та направлено лист-відповідь Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 року № 01 -35/1397, яким проінформовано заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Середу А.О. про укладення всіма запитуваними навчальними закладами договорів про спільний обробіток земельних ділянок, зокрема, Андріївською ЗОШ, із наданням завірених копій таких правочинів, що підтверджується завіреною копією листа-відповіді Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 року № 01-35/1397 (а.с.115-116).

Отже, станом на квітень 2016 року Первомайська місцева прокуратура Харківської області знала або повинна була знати про укладення спірного Договору та його зміст. Позов подано до суду у вересні 2019 року. Таким чином, сплив позовної давності було б застосовано в даному випадку при обґрунтованості позовних вимог та задоволенні позову.

Відповідно до статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, дослідивши перелічені вище докази, надані позивачем та відповідачем-2 на спростування позовних вимог, суд вважає їх достовірними та більш вірогідними, ніж надані прокурором в обґрунтування позову.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за прокуратурою, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "12" грудня 2019 р.

Суддя К.В. Аріт