Постанова

від 17.09.2020 по справі 922/3126/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2020 р. Справа № 922/3126/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Тихий П.В. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання - Беккер Т.М.,

за участю представників сторін:

від прокурора - Комісар О.О., посвідчення № 043187 від 06.05.2016,

від позивача - не з`явився;

від відповідача-1 - не з`явився;

від відповідача-2 - адвокат Овчінніков Ю.В., ордер серія ЗР №56185 від 15.10.2019

від третіх осіб - не з`явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків (вх. №90 Х/2) на рішення, ухвалене Господарським судом Харківської області о 16 годині 03 хвилини 02.12.2019 (повний текст рішення складено 12.12.2019) у складі судді Аріт К.В.,

у справі №922/3126/19,

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, (64100, Харківська область, м. Первомайський, вул. Соборна, 20) в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, код ЄДРПОУ 39792822),

до відповідачів:

1.Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області (64031, Харківська область, с. Андріївка, вул. Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 23329369),

2.Приватного підприємства "Андріївка" (64031, Харківська область, с. Андріївка, код ЄДРПОУ 32081117),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1.Кегичівської районної ради Харківської області (64031, Харківська область, с. Андріївка, вул. Шкільна, 2-А, код ЄДРПОУ 04398399),

2.Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області, (64031, Харківська область, смт Кегичівка, вул. Волошина, 50, код ЄДРПОУ 04059585),

про визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернувся Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області та до Приватного підприємства "Андріївка", про визнання недійсним договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, укладеного між Андріївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області (далі-ЗОШ) та Приватним підприємством "Андріївка" та зобов`язання Приватного підприємства "Андріївка" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 27,48 га, яку воно займає на підставі договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, укладеного між Андріївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області та Приватним підприємством "Андріївка".

Прокурор вважає, що за договором про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016 земля використовується не за цільовим призначенням, цей договір є прихованим договором оренди землі, який суперечить Статуту ЗОШ, ЗУ "Про оренду землі", Земельному кодексу України, ЗУ "Про освіту", чинному законодавству України, чим порушує інтереси держави.

Посилається на ту обставину, що серед видів економічної діяльності відповідачів немає однакових (спільних), а ні серед основних, другорядних чи допоміжних видів господарської діяльності. Наголошує на протилежності інтересів сторін спірного договору, що виключає його належність до договору про спільну діяльність та підтверджує його удаваність.

Позивач вказує, що умовами спірного договору не визначено конкретні зобов`язання кожної сторони щодо умов співробітництва та шляхів досягнення мети договору, якою фактично є вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці та отримання прибутку.

Зазначає, що повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що відноситься до земель державної форми власності, належить виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19 у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Андріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області та до Приватного підприємства "Андріївка" про визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки відмовлено повністю.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що твердження прокурора про неможливість, відповідно до статутних завдань та законодавства, здійснення ЗОШ сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур з ПП "Андріївка", спростовується положеннями статуту ЗОШ, зокрема п.п.1.6, 6.5, 6.10.

Прокурором не доведено того, що метою укладення Договору про сумісне вирощування є приховування сторонами фактичних відносин оренди земельної ділянки, що між ними склалися, оскільки у спірному договорі не зазначено істотні умови, що притаманні договору оренди та вирізняють його серед інших видів договорів. Судом першої інстанції зазначено, що за цим Договором не здійснювалась передача права користування земельною ділянкою, яка перебуває у ЗОШ на праві постійного користування, що є притаманним для договору оренди землі.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка юридично та фактично не вибувала з користування відповідача-1 як землекористувача.

Враховуючи викладене, Господарський суд Харківської області дійшов висновку, що спірний договір не є прихованим договором оренди землі.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що станом на квітень 2016 року Первомайська місцева прокуратура Харківської області знала або повинна була знати про укладення спірного Договору та його зміст. Позов подано до суду у вересні 2019 року. Однак судом не було застосовано наслідків спливу позовної давності у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог прокурора.

Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник прокурора Харківської області, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження; рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Про дату, час розгляду апеляційної скарги просить повідомити сторони та Прокуратуру Харківської області для забезпечення участі у справі.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Скаржник зазначає, що враховуючи різницю у видах економічної діяльності відповідачів, відмінність мети їх діяльності, закріпленої у статутних документах, виключається можливість спільно діяти задля досягнення спільної мети (надання послуг, створення продуктів, виконання робіт тощо) у контексті положень ст. 1130 ЦК України.

Прокурор вважає, що зі змісту Договору не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об`єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних видів господарських цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату спільної діяльності.

За спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою неуповноваженим суб`єктом (Андріївською ЗОШ, замість ГУ Держгеокадастру у Харківській області), спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст. ст. 96, 122-124 ЗК України, ст. ст. 6, 14-16 ЗУ "Про оренду землі", а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України.

Також зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності у вказаній справі, оскільки позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг дізнатися саме позивач (ГУ Держгеокадастру у Харківській області), а не прокурор.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 у справі №922/3126/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19; встановлено учасникам справи строк до 10.02.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; призначено справу до розгляду на 17.02.2020 о 10:00 годині.

27.01.2020 до Східного апеляційного господарського суду від ПП "Андріївка" надійшов відзив, в якому відповідач-2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначає, що спірна земельна ділянка відповідачу-2 не передавалась та перебуває у володінні та користуванні Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вказує, що ним здійснюється лише агротехнічна обробка посівів та збирання сільськогосподарських культур на земельній ділянці, та відповідач-2 не здійснює повний цикл сільськогосподарських робіт. Зазначає, що прибуток Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів від землі не може вважатися орендною платою. Внаслідок чого, вважає, що відсутні правові підстави для визнання такого правочину удаваним та недійсним. Відповідач-2 наголошує на тому, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки про Договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016 органам прокуратури було відомо ще з листа Райдержадміністрації від 27.04.2016 №01-35/1397.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 зупинено провадження у справі №922/3126/19 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 до закінчення перегляду та складення Великою Палатою Верховного Суду повного тексту судового рішення у справі №912/2385/18. Ухвалено учасникам справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення апеляційного провадження у справі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 03.08.2020 у зв`язку із відпусткою судді Бородіної Л.І. та судді Плахова О.В., які входять до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у наступному складі: Шутенко І.А. - головуючий суддя, суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 поновлено провадження у справі №922/3126/19 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019. Розгляд справи призначено на 20.08.2020 об 11:30 год.

У зв`язку з відпусткою головуючого судді Шутенко І.А. на дату розгляду справи, на підставі ст. 32 ГПК України та за наявності строків розгляду апеляційної скарги автоматизований розподіл справи не призначався, судове засідання 20.08.2020 об 11 год. 30 хв. у справі №922/3126/19 не проводилося.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 призначено справу № 922/3126/19 до розгляду на 17.09.2020 об 11:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 16.09.2020 у зв`язку із відпусткою на дату розгляду справи судді Россолова В.В., який входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у наступному складі: Шутенко І.А. - головуючий суддя, суддя Хачатрян В.С., суддя Тихий П.В.

17.09.2020 у судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній прокурор, який наполягав на доводах апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Присутній у судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача-2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним та просить суд залишити його без змін.

Представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб до судового засідання 17.09.2020 не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача, відповідача-1 та третіх осіб, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, розгляд справи відбувається за наявними матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Судом встановлено, що розпорядженням Кегичівської районної держадміністрації Харківської області №85 від 29.03.2002 "Про надання дозволу на відведення земельних ділянок в постійне користування загальноосвітнім школам І-ІІІ ступенів с. Андріївка, І-ІІ ступенів с. Крутоярівка, с. Павлівка для ведення шкільного підсобного господарства", відповідачу-1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення шкільного підсобного господарства із земель державної власності (т. 1 а.с. 28).

Розпорядженням Кегичівської районної держадміністрації Харківської області №191 від 17.07.2002 затверджено проект відведення спірної земельної ділянки Андріївській ЗОШ для дослідних та навчальних цілей загальною площею 27,48 га, надано її в постійне користування відповідачу-1 (т. 1 а.с. 29).

На підставі зазначеного розпорядження Андріївській ЗОШ видано Державний акт на право постійного користування землею І-ХР №001179 від 12.08.2002 (т. 1 а.с. 39).

01.01.2016 між Приватним підприємством "Андріївка" (надалі - господарство) та ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Андріївка (надалі - заклад освіти) укладено Договір про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур (т. 1 а.с. 30).

Відповідно до умов цього договору, предметом договору є спільне здійснення сторонами сільськогосподарських дослідних робіт та обробки дослідної земельної ділянки площею 27,48 га (згідно сівозміни), що перебуває в користуванні закладу освіти на праві постійного користування згідно державного акту І-ХР №001179 і розташована в контурі поля №3 с. Землянки Кегичівського району (п. 1.1).

Згідно з п. 2.1. Договору господарство зобов`язується проводити агротехнічну обробку посівів та збирання с/г культур на земельній ділянці.

Всі сільськогосподарські роботи виконуються засобами та за рахунок господарства (п. 2.2).

Відповідно до п. 3.1. Договору сторони вирішили розподілити прибуток від спільного використання земельної ділянки наступним чином: 30% - закладу освіти, 70% - господарству.

Вирощена на земельній ділянці сільськогосподарська продукція в повному обсязі використовується господарством, а господарство щорічно після реалізації продукції, але не пізніше жовтня поточного року, повертає закладу освіти передбачену у п. 3.1. цього договору частину прибутку у грошовій формі у розмірі 30% отриманого прибутку від реалізації озимої пшениці (=чистий дохід від реалізації вищезазначеної продукції - собівартість продукції, яка склалася на підприємстві на момент розподілу прибутку) (п. 3.2).

Пунктом 3.3 Договору визначено, що податок на землю сплачує господарство.

Сторони уклали зазначений договір строком на 5 років, з 1 січня 2016 року по 1 січня 2021 року.

Листом від 21.08.2019 №01-37/170 директор Андрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів у відповідь на запит повідомив прокурора, що земельна ділянка 27,48 га використовується за призначенням, а саме для проведення дослідних і навчальних цілей. У зв`язку з тим, що навчальний заклад не має матеріальної бази для самостійного обробітку земельної ділянки її використання здійснюється на умовах договору з ПП "Андріївка" про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016. Розрахунок за земельну ділянку здійснюється не пізніше жовтня поточного року.

Від відділу освіти, молоді та спорту Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області до Первомайської місцевої прокуратури надійшла відповідь на лист, у якому відділ освіти повідомив, що не звертався до суду з приводу припинення, розірвання, визнання недійсним договору від 01.01.2016, укладеного між ПП "Андріївка" та Андріївською ЗОШ І-ІІІ ступні, щодо обробітку земельної ділянки площею 27,48 га; кошти за вище зазначеним договором на рахунковий рахунок відділу освіти, молоді та спорту Кегичівської РДА не надходили (а.с. 32 т. 1).

Листом №02-16/274 від 27.08.2019 голова Кегичівської районної ради повідомив прокурору, що Андріївська ЗОШ І-ІІІ ступенів не надавала до ради жодної інформації щодо укладення будь-яких договорів стосовно земельної ділянки площею 27,48 га, розташованої в контурі поля №3 с. Землянки Кегичівського району, кошти за зазначеним договором на розрахунковий рахунок районної ради не надходили. Повідомлено, що радою не вживалися дії щодо припинення, розірвання, визнання недійсним договору від 01.01.2016 (а.с. 34 т. 1).

ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом №10-20-14,3-7327/0/19-19 від 13.09.2019 на запит прокурора повідомило, що до ГУ Держгеокадастру у Харківській області Андріївська ЗОШ І-ІІІ ступенів з приводу будь-яких договорів оренди стосовно земельної ділянки площею 27,48 га не зверталася, укладення будь-яких договорів стосовно земельної ділянки площею 27,48 га розташованої в контурі поля №3 с. Землянки Кегичівського району ГУ Держгеокадастру у Харківській області не погоджувало, будь-яких дій, в тому числі звернень до суду, з приводу припинення, розірвання, визнання недійсним договору від 01.01.2016 укладеного між Андріївською ЗОШ І-ІІІ ступенів та ПП "Андріївка" щодо обробітку земельної ділянки управлінням не вживалися.

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з листом №39/2-799-вих-19 від 20.09.2019, у якому повідомив, що Договором від 01.01.2016 про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур порушено встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, зокрема за спірним договором відбулося розпорядження земельною ділянкою не уповноваженим суб`єктом, він не відповідає вимогам ст. ст. 96, 122-124 ЗК України, ст.ст. 6, 14-16 Закону України "Про оренду землі", а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність, та обумовлює необхідність звернення прокуратури з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом положень ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень ст. 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Істотними умовами договору про спільну діяльність є:

-досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку;

-письмова форма договору;

-визначення вкладів сторін;

-визначення того, що ведення бухгалтерського обліку покладається на одну із сторін;

-передбачення умов ведення спільних справ;

-передбачення права учасника на інформацію;

-визначення порядку відшкодування збитків та шкоди;

-визначення порядку розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

Відповідач-2 зазначає, що спірний договір належить до непоіменованих правочинів, якими передбачено надання сільськогосподарських послуг, а також у ньому вбачаються окремі елементи договору підряду.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Як вбачається із Договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, зокрема п. 2.1, 2.2 ПП "Андріївка" самостійно власними засобами та за власний рахунок здійснює всі сільськогосподарські роботи на земельній ділянці 27,48 га, що перебуває у користуванні закладу освіти на праві постійного користування.

Тобто, положеннями спірного договору спростовується твердження відповідача-2, що ним виконується не весь цикл сільськогосподарських робіт.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Андріївська ЗОШ І-ІІІ ступенів згідно умов договору не здійснює жодних видів сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці. Доказів зворотного сторонами до матеріалів справи не надано.

Зазначені обставини свідчать, що Андріївська ЗОШ І-ІІІ ступенів усувається від використання спірної земельної ділянки.

Разом з тим, з умов спірного договору судом встановлено, що відповідач-2, самостійно здійснюючи виробництво сільськогосподарської продукції, сплачує відповідачу-1 кошти в сумі 30% отриманого прибутку.

В той же час у відповідача-1 за договором немає жодних зобов`язань щодо сплати коштів відповідачеві-2.

Вказані зобов`язання сторін спірного договору суперечать вимогам ст.ст. 837 та 901 ЦК України, які передбачають, що за виконані роботи, надані послуги кошти сплачує замовник. Отже, відповідач-1 відповідно до спірного договору не є замовником. Окрім того, за умовами оспорюваного договору відповідач-1 не отримує у свою власність від відповідача-2 жодного результату виконання робіт, надання послуг, проте отримує грошові кошти. Натомість, відповідно до п. 3.2 договору вбачається, що вироблена сільгосппродукція реалізовується в порядку визначеному відповідачем-2 як її власником на свій розсуд. Розподілу підлягає лише прибуток від спільної діяльності п. 3.1., 3.2. договору.

За таких обставин суд не приймає до уваги посилання відповідача-2, що договір має окремі елементи договору підряду, а також не містить елементів договору надання послуг.

Дослідивши умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, колегія суддів зазначає, що передбачені розділом 3 Договору грошові кошти є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції.

Зазначені обставини також підтверджуються листом Андріївської ЗОШ №01-37/170 від 21.08.2019, у якому відповідач-1 зазначає, що розрахунок за земельну ділянку здійснюється не пізніше жовтня поточного року.

За умовами договору агротехнічна обробка посівів та збирання сільськогосподарських культур здійснюється відповідачем-2, всі сільськогосподарські роботи виконуються засобами та за рахунок господарства, а відповідач-1 лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором.

У договорі про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016 не визначено обов`язки відповідача-1, виконання яких призведе до досягнення спільної мети; не визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін; не покладено на одну із сторін ведення бухгалтерського обліку; не визначено обов`язки учасників щодо утримання спільного майна, обов`язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних зобов`язань.

Крім того, договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об`єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів ст.ст. 1137, 1138, 1139 ЦК України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов`язаннями.

Із наданої відповідачем-2 опії журналу обліку роботи на дослідній земельній ділянці Андріївйської ЗОШ І-ІІІ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області на 2016-2020 роки не вбачається здійснення відповідачем-1 будь-яких робіт пов`язаних з вирощуванням сільськогосподарських культур.

Відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про здійснення сторонами саме сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур.

Проаналізувавши умови оспорюваного договору та враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що договір від 01.01.2016, укладений між відповідачами, не містить ознак ні договору про спільну діяльність, ні договору підряду, ні договору про надання послуг, а також не є змішаним договором.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються.

Колегія суддів зазначає, що умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду, що спірний договір не є прихованим договором оренди, є помилковим та суперечить встановленим обставинам справи.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком місцевого суду, щодо можливості відповідно до статутних завдань та законодавства, здійснення ЗОШ сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур з ПП "Андріївка", оскільки відповідно п. 1.16 статуту ЗОШ навчальний заклад має право проводити науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу тільки спільно з вищими навчальними закладами, науково-дослідними інститутами та центрами, до яких ПП "Андріївка" не належить.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором від 01.01.2016 не велося, а відбувалось платне користування відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою відповідачем-1 у користування для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до приписів частин 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно із частинами 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України унормовано, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 23.10.2019 у справі №904/8549/17, від 19.06.2019 у справі №920/22/18.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд апеляційної інстанції вважає, що договір на сумісну діяльність від 01.01.2016 є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

Статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Висновки суду першої інстанції з приводу того, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки, зазначені як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі у користування земельної ділянки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №924/263/17 від 10.05.2018, у справі № 923/241/18 від 17.01.2019.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір, укладений відповідачами, не відповідає приписам ст.ст. 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним не відповідає встановленим обставинам справи.

Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи значення поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя, передбачений пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №587/430/15-ц вказано, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень.

Поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор зазначає, що звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Прокурор у своїй заяві просить суд визнати недійсним договір про сумісний обробіток земельної ділянки, вважає його прихованою орендою, а також просить зобов`язати відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку, надану у постійне користування ЗОШ, з підстав невідповідності його нормам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою державної власності відповідачем-2 з порушенням земельного законодавства, зазначає що розпорядження земельною ділянкою шляхом передачі її в у користування здійснено неуповноваженим суб`єктом.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, у зв`язку з недотриманням норм земельного законодавства при укладенні договору оренди землі, яка знаходиться на праві постійного користування у ЗОШ.

Згідно зі ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 13 частини 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру передбачено, що Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Розпорядником земель сільськогосподарського призначення на території Харківської області є Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

Прокурор звернувся до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області, у зв`язку з невжиттям органом влади дієвих заходів, спрямованих на поновлення своїх порушених інтересів, доказів вжиття таких заходів позивачем до суду не надані. Прокурором обґрунтовано, що саме цей суб`єкт є уповноваженим у правовідносинах оренди землі, водночас ним не пред`явлено позову до суду. В свою чергу, звернення прокурора із цим позовом на його думку спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання - використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Тобто орган державної влади, який є розпорядником спірної земельної ділянки не вчиняє жодних дій спрямовано на усунення порушень, що виникли внаслідок незаконного передання спірної земельної ділянки в оренду.

В позовній заяві прокурор зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не вжито та не планується вживати заходи щодо визнання удаваного правочину недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку, зайняту ПП "Андрівка" на підставі удаваного правочину про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур з Андріївською ЗОШ від 01.01.2016.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із запитом з приводу укладення договорів оренди землі Андріївською ЗОШ, однак Головне управління надало відповідь, у якій зазначило, що у нього відсутні повноваження щодо обліку договорів про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур, а будь-які дії з приводу припинення, розірвання, визнання недійсним спірного договору управлінням не вчинялися.

Факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що указаний орган державної влади неналежно виконує свої повноваження щодо звільнення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом. Подібний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області заперечує проти задоволення позовної заяви прокурора.

Зазначені обставини беззаперечно свідчать про неналежне здійснення Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором правильно визначено позивача у даному спорі.

А також судова колегія вважає наявними підстави для представництва інтересів держави прокурором у даному спорі.

Щодо спливу строку позовної давності у вказаній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, не прокурор. Оскільки про факт укладення спірного договору позивач дізнався з інформації прокуратури від 23.08.2019, то строк позовної давності не є пропущеним.

Однак, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи на виконання доручення прокуратури області вказана прокуратура вивчала стан законності у сфері використання майна освітніх закладів, направляючи відповідний запит місцевій державній адміністрації, про що свідчить завірена копія листа-запиту Первомайської місцевої прокуратури Харківської області від 25.04.2016 року N9 04-34- 4582 вих16, адресованого голові Кегичівської РДА Гончарову Р.А. (т. 1 а.с.114).

У відповідь на вищевказаний запит райдержадміністрацією підготовлено та направлено лист-відповідь Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 № 01-35/1397, яким проінформовано заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Середу А.О. про укладення всіма запитуваними навчальними закладами договорів про спільний обробіток земельних ділянок, зокрема, Андріївською ЗОШ, із наданням завірених копій таких правочинів, що підтверджується завіреною копією листа-відповіді Кегичівської РДА Харківської області від 27.04.2016 № 01-35/1397 (т. 1 а.с.115-116).

Отже, станом на квітень 2016 року Первомайська місцева прокуратура Харківської області знала або повинна була знати про укладення спірного Договору та його зміст.

Як вбачається з матеріалів справи, позов прокурором подано до суду у вересні 2019 року.

Тобто прокурор звернувся з позовною заявою через 3 роки та 5 місяців з моменту, коли прокурору стало відомо про укладення спірного договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016.

При цьому прокурором жодним чином не наведено обставин неможливості прокурора звернутися із позовом в межах строків позовної давності, не зазначено причин, що завадили прокурору звернутися за судовим захистом в межах встановленого законом строку позовної давності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюваний договір, укладений відповідачами, не відповідає приписам ст.ст. 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Враховуючи, що прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просив відповідач-2, колегія суддів приходить до висновку про застосування наслідків спливу позовної давності та про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про сумісне вирощування дослідних сільськогосподарських культур від 01.01.2016, та як наслідок не підлягає задоволенню вимога прокурора про зобов`язання Приватного підприємства "Андріївка" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 27,48 га.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні цієї справи судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог, проте помилково суд послався на інші підстави для відмови у задоволенні позову.

А відтак, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення шляхом викладення мотивувальної частини постанови в редакції зазначеної постанови апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 2, 3, 4 ст. 277, 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19 змінити, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/3126/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У судовому засіданні 17.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2020.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя В.С. Хачатрян