Постанова

від 03.12.2019 по справі 910/7160/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Справа№ 910/7160/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.,

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 03.12.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019, повний текст якого складено 16.09.2019

у справі №910/7160/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари"

до Приватного підприємства "Салон Мармур, Граніт, Агломерат"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Добробут" Литвинівської сільської ради.

про визнання договорів недійсними та скасування державної рєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" (надалі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" (надалі - відповідач) про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.01.2002, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Е.В.А" (далі - ТОВ "Е.В.А");

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 28/03 від 22.12.2003, укладений ТОВ "Е.В.А" та відповідачем;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41163207 від 18.05.2018 вчинене о 12:16:28, винесене державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевич С.Г.

Позивач вважає, що спірні договори укладені з порушенням вимог діючого законодавства, що в свою чергу перешкоджає йому використати своє право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 шляхом оформлення договору оренди.

Матеріально правовою підставою позову зазначено статті 41, 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час укладання спірних угод), а також статті 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання оспорених правочинів недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію права відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом порушено вимоги статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на момент укладення спірних угод). За посиланням позивача спірні договори не відповідають вимогам законодавства та порушують його права, як орендаря земельної ділянки, яке переходить до нього на підставі ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України автоматично.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/7160/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19, повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.12.2019 о 14:40 год.

Явка представників сторін.

До судового засідання від 03.12.2019 представник третьої особи не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив, про час та місце судового засідання належним чином повідомлена у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Ухвалу апеляційного господарського суду від 14.11.2019 направлено за адресою 07334, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Литвинівка, вул. Тараса Шевченка буд. 1 корп. А. Вказана адреса зазначена заявником у апеляційній скарзі, а також є адресою юридичної особи за кодом 40449541, місцезнаходження Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Таким чином, ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, а сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що третю особу повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що її явка обов`язковою не визнавалась, скаржник та відповідач не заперечували про розгляд справи за відсутності третьої особи, а також те, що судочинство здійснюється, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" у відзиві просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19 залишити без змін Відповідач посилається на те, що зазначене рішення прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, з правильним застосуванням ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представників сторін , обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 28/03 від 22.12.2003, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Е.В.А" та ПП "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" (відповідач у справі). (т.2 а/с 85)

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору, продавець (ТОВ "Е.В.А") зобов`язується передати у власність покупцеві (ПП "Салон Мармур, Граніт, Агломерат") майно - нежитлові будівлі за адресою: м. Київ, по вул. Будіндустрії, 7 (літ. 71): нежитлова будівля літ. А (загальною площею 607,4 кв.м), нежитлова будівля літ. Б (загальною площею 35,8 кв.м ), а покупець зобов`язується прийняти це майно і сплатити продавцеві договірну ціну за нього. Майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу №б/н від 08.01.2002 року, зареєстрованого у БТІ міста Києва 21.01.2003 за №2548-Б.

Позивач не є стороною цього договору.

Крім того, позивач також просить визнати договір від купівлі-продажу №б/н від 08.01.2002 року, посилаючись на те, що інформація про цей договір міститься у договорі від №28/03 від 22.12.2003. Копія цього договору до матеріалів справи не додана. Позивач також не є стороною цього договору, тому цей договір у нього відсутній. Учасник цього договору ТОВ "Е.В.А.", є припиненим з 19.04.2017 (відповідно до наявної у ЄДРПОУ інформації щодо ТОВ "Е.В.А.", за кодом 31745002).

Похідною вимогою є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41163207 від 18.05.2018 вчинене о 12:16:28, винесене державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевич С.Г.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" у листопаді 2014 року придбано (під час проведеної Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві процедури електронних торгів з реалізації предмету іпотеки) нежитлову будівлю цеху шестипустотних панелей загальною площею 1156,5 кв. метрів, що знаходиться у місті Києві по вул. Будіндустрії, 7.

Попередній власник ТОВ "Е.В.А." орендувало для обслуговування та експлуатації вищевказаної будівлі земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017, площею 0,5768 га на підставі укладеного з Київською міською радою договору оренди від 16.07.2004. Згідно п.3.1 цього договору, строк оренди складає 25 років, а п. 11.3 розділу 11 визначено, що він припиняється в разі ліквідації юридичної особи - орендаря.

Позивач вважає, що право оренди за вказаним договором оренди землі перейшло до нього в силу ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, оскільки він придбав будівлю, яка розташована на цій земельній ділянці.

У зв`язку з наведеним, позивач посилаючись на ст.ст. 41, 48 ЦК УРСР (в редакції що діяли на момент укладення договорів - 30.10.1999), ст.ст. 203, 215, 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, звернувся з даним позовом, оскільки вважає, що його права щодо оформлення в майбутньому оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 порушено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Як в обґрунтуванні позову, так і доводах апеляційного оскарження, позивач посилається на ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, та стверджує, що у разі переходу права власності на нерухомість, заміна орендаря земельної ділянки відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від внесення змін до договору оренди землі стосовно нового орендаря.

Так, механізм набуття права на земельну ділянку визначається частиною другою статті 377 ЦК України (у чинній на листопад 2014 року редакції), відповідно до якої розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

За умови відсутності договору, істотними умовами якого визначено розмір та кадастровий номер земельної ділянки, відсутні підстави для твердження про набуття прав користувача чи власника цієї ділянки.

Правова позиція стосовно того, що договір, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, має обов`язково містити таку істотну умову, як кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку із набуттям права власності на ці об`єкти, викладена також у пункті 7.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16.

Як було відзначено вище, ТОВ "Логістичний центр "Бровари" у листопаді 2014 року придбано нежитлову будівлю площею 1156,5 кв. м, що знаходиться у місті Києві по вул. Будіндустрії, 7 під час процедури електронних торгів з реалізації предмету іпотеки. Попереднім власником цієї будівлі було ТОВ "Е.В.А.", яке є припиненим з 19.04.2017 (відповідно до наявної у ЄДРПОУ інформації щодо ТОВ "Е.В.А.", кодом 31745002).

Правомірним є висновок суду першої інстанції, що у даному випадку позивач не отримав автоматичне право заміни сторони (орендаря) у договорі оренди щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 у повному обсязі і ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки цією нормою регулюється лише перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт нерухомості. У данному випадку, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 значно перевищує розміри будівлі, набутої у власність позивачем.

Придбана позивачем будівля площею 1156,5 кв.м розміщена на земельній ділянці, що перебувала у користуванні попереднього власника, загальною площею 5 768 кв. метрів (0,5768 га), а тому посилання скаржника на те, що спір виник щодо земельної ділянки конкретно під будівлею не відповідає дійсним фактичним обставинам.

Наведеним повністю спростовується твердження позивача про те, що право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 автоматично перейшло до позивача в силу вимог закону.

Позивач права землекористувача може отримати у загальному порядку, який ним і був започаткований до звернення з даним позовом, про що свідчать додані до позовної заяви листи органів Київської міської ради з питань землекористування. Між тим, з огляду на те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 фактично розміщено щонайменше двох об`єктів нерухомості, права на які належать різним особам, питання землекористування повинно вирішуватись з урахуванням прав обох власників, у тому числі і можливим шляхом поділу земельної ділянки.

За загальним правилом перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. (правові висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Поряд з цим, судом першої інстанції. з чим погоджується колегія суддів, доцільно відмічено, що питання наявності прав у позивача на отримання у користування чи власність від органу місцевого самоврядування земельної ділянки у тому чи іншому розмірі не є і не може бути предметом даного судового дослідження за заявленим позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного відповідачем та особою, що була землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 площею 0,5768 га.

В межах даної справи, лише встановлюється факт відсутності правових підстав для набуття прав орендаря у повному обсязі за договором оренди від 16.07.2004, укладеного ТОВ "Е.В.А." з Київською міською радою, який є припиненим з моменту припинення юридичної особи - землекористувача.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження посилання скаржника про наявність у нього права у повному обсязі саме на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 площею 0,5768 га, яка раніше знаходилась у користування попереднього власника придбаного з торгів нерухомого майна.

Колегія суддів також не приймає до уваги аргументи позивача щодо необхідності врахування апеляційним судом у спірних правовідносинах правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, викладених у постанові від 07.11.2018 №910/20774/17, оскільки хоча за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З цього приводу, слід зауважити, що подібність правовідносин означає, зокрема, однаковість предмета та підстав позову, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Натомість, зі змісту вказаної постанови вбачається, що предмет і підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, в порівнянні з розглядуваною справою є зовсім різними, що виключає як подібність правовідносин у вказаних вище справах та цій справі, так і підстави застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у згаданій постанові Верховного Суду. Зокрема, у даній справі, попередній власник майна був припиненим, відповідно договір оренди від 16.07.2004, між ТОВ "Е.В.А." та Київською міською радою, є припиненим з моменту припинення юридичної особи - землекористувача. Позивачем не враховано те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017, що раніше перебувала у користуванні ТОВ "Е.В.А." розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать різним власникам, набуття права користування земельною ділянкою має здійснюватися усіма співвласниками нерухомого майна.

Частиною 4 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Позивачем було придбано 1156,5 кв.м будівлі, що є лише частиною будівлі, а не будівлею в цілому. Ці обставини свідчать про його обізнаність що на земельній ділянці, яку він мав намір отримати у користування від територіальної громади міста Києва, знаходиться нерухоме майно іншого власника, яке позивачу не належить.

У будь-якому випадку, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Процесуальний тягар доведення суду наявності правових та фактичних підстав для визнання договору недійсним покладається на особу, що заявляє відповідну вимогу, тобто, у даному випадку, на позивача.

На час укладення спірних угод правовідносини їх учасників регулювались нормами Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

В обґрунтуванні позову, ТОВ "Логістичний центр "Бровари" посилаючись на норми ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, за якою недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, позивачу було необхідно чітко визначити які саме норми, якого закону України та яким чином, порушують укладені відповідачем та ТОВ "Е.В.А." угоди. Доводи позивача про те, що оспорені договори укладені "заднім числом" підприємствами, у яких керівниками була одна особа, про порушення вимог пожежної безпеки, виявлених під час перевірки, про відсутність інформації у комунального підприємства "БТІ" про реєстрацію об`єкту та інші наведені позивачем доводи проведеного ним розслідування жодним чином, не доводять факт порушення встановлених статтею 48 Цивільного кодексу УРСР вимог.

За відсутності доведеності факту порушення учасниками оспорених угод вимог чинного на час їх укладення закону, відсутні правові підстави для визнання цих угод недійсними, та такими, що порушують захищені законом права позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зволікання протягом п`ятнадцяти років з реєстрацією свого речового права відповідач допустив правопорушення, проте це правопорушення не має і не може мати такого правового наслідку, як позбавлення права власності чи визнання правовстановлюючого договору недійсним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину).

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. (Зазначена правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц).

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що позивач не є стороною спірних угод, які він просить визнати недійсними. Позивач набув право власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю цеху шестипустотних панелей загальною площею 1156,5 кв. м, що знаходиться у місті Києві по вул. Будіндустрії, 7) більш ніж через 10 (десять) років після укладення спірних угод, які він просить визнати недійсними. Порушене, на думку позивача, його право на укладення договору оренди земельної ділянки в цілому (кадастровий номер 8000000000:90:108:0017 площею 0,5768 га), крім тієї частини, що перебуває під будівлею (1156,5 кв. м), не підлягає відновленню у спосіб, обраний позивачем, оскільки він не є власником майна, яке є предметом спірних угод, та не набуває таке право, навіть у разі визнання цих угод недійсними. Серед іншого, позивач не вимагає в межах цього судового провадження визнання за ним права власності на майно, що було предметом спірних угод.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача (скаржника).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7160/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 12.12.2019.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська