Рішення

від 05.12.2019 по справі 922/1795/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1795/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків (перший відповідач), ОСОБА_1 , м. Харків (другий відповідач), Фермерського господарства "Фацелія 2017", м. Харків (третій відповідач) про визнання наказів незаконними, визнання договорів оренди недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави за участю представників учасників справи:

позивача (прокурор) - Зливка К.О.

першого відповідача - Варламов Д.В.

другого відповідача - Яровенко О.Ю.

третього відповідача - Яровенко О.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (перший відповідач), ОСОБА_1 (другий відповідач) та Фермерського господарства "Фацелія 2017" (третій відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1503-СГ про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовним розміром 15,6014 га за рахунок земель резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1504-СГ про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовним розміром 12,3525 га за рахунок земель резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати недійсним договір від 09.09.2016, оренди землі площею 15,6014 га із кадастровим номером №6321282500:02:000:1169, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20.12.2016 (номер запису про інше речове право 18257008), площею 15,6014 га із кадастровим номером №6321282500:02:000:1169, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 09.09.2016, оренди землі площею 12,3525 га із кадастровим номером №6321282500:04:000:0979, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20.12.2016 (номер запису про інше речове право 18248941), площею 12,3525 га із кадастровим номером №6321282500:04:000:0979, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Фермерське господарство "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ 41306711) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), кадастрові номери №6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор вказує на те, що накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1503-СГ, №1504-СГ та від 30.06.2016 №5815-СГ, №5817-СГ, прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), ОСОБА_1 надано в оренду незаконно.

Ухвалою суду від 02.07.2019 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 05.12.2019 позивач підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 05.12.2019 представник першого відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 19.07.2019. Зокрема, вказував на те, що накази Головного управління прийняті у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства, відповідно до унормувань Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" у межах наданої компетенції та спосіб, встановлений законом, тому підстав для визнання їх недійсними немає. Спірні договори оренди землі укладені компетентним органом з урахуванням наданих йому законодавством повноважень у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених діючим законодавством. Просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник другого та третього відповідачів, присутній у судовому засіданні 05.12.2019, проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 11.07.2019. Зокрема, вказував на те, що а ні Земельним кодексом України, а ні Законом України "Про фермерське господарство" не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства. Тобто, пряма заборона щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення фермерського господарства, - відсутня. Передумовою створення фермерського господарства є отримання у власність або у користування земельної ділянки, відведеної для цієї мети. При цьому, час протягом якого має бути створено фермерське господарство з моменту отримання земельної ділянки, законодавчо не встановлений. Позивач безпідставно послався на відсутність у ОСОБА_1 техніки, необхідної для обробітку отриманої в оренду для ведення фермерського господарства землі, оскільки на підставі укладених з ТОВ СП "Заммира", ПП "Агро-Новоселівка 2009", ТОВ "Васищівське", ФОП Приходько Є.О., ПФ "Комунар", ТОВ "Спектр-Агро" договорів, здійснювався та наразі здійснюється обробіток отриманої землі за допомогою сільськогосподарської техніки останніх, що свідчить про те, що позивачем не була перевірена належним чином наявність можливостей ФГ "Фацелія 2017" щодо ведення господарства, в тому числі щодо наявності трудових та матеріальних ресурсів. У діях ОСОБА_1 , під час набуття земельних ділянок для ведення у подальшому фермерського господарства, відсутні будь-які порушення статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", статей 124, 134 Земельного кодексу України; спірні земельні ділянки використовуються належним суб`єктом та відповідно до свого цільового призначення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконних наказів про передачу земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договорів оренди земель сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

Встановлено, що наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1503-СГ та №1504-СГ, ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), розташованих за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

У подальшому, наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5815-СГ та №5817-СГ, ОСОБА_1 затверджено проекти землеустрою та передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), з кадастровими номерами №6321282500:04:000:0979 та №6321282500:02:000:1169, розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, строком на 21 рік.

На підставі наказів від 30.06.2016 №5815-СГ та №5817-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , 09.09.2016 укладено два договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 21 рік, які 20.12.2016 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 18248941, 18257008.

Відповідно до висновку спеціаліста ПП "Перспектива-Земля" вартість земельних ділянок з кадастровими номерами №№6321282500:04:000:0979, 6321282500:02:000:1169, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), становить 1 851 228 гривень.

В подальшому, ОСОБА_1 засноване фермерське господарство "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ - 41306711), яке зареєстроване як юридична особа 27.04.2017.

Як зазначає прокурор у позові, за результатами проведеного вивчення встановлено, що накази Головного управління Держгеокадастру в Харківської області від 07.09.2015 №№ 1503-СГ та 1504-СГ та від 30.06.2016 №№5815-СГ, 5817-СГ, прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 27,9539 га, надані ОСОБА_1 в оренду незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.08.2015 №785-СГ, вже раніше надавалась земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 22,0056 га з кадастровим №6321282500:03:000:0325 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Заміської сільської ради Валківського району Харківської області (договір оренди землі 03.11.2015, який укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області). Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є засновником інших сільськогосподарських підприємств, що здійснюють господарську діяльність у сфері сільського господарства, а саме: ПФ "Комунар" (зареєстровано 08.09.2003), ТОВ СП "Заммира" (зареєстровано 24.02.2006), ТОВ "Васищівське" (зареєстровано 27.02.2009) та ТОВ "Харківське насіння" (зареєстровано 09.11.2016).

Так, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23.06.2018 №10-20-9,1-4794/0/19-18 між ТОВ СП "Заммира" (код ЄДРПОУ 34236520) та власниками земельних часток (паїв) укладено 58 договорів оренди землі, загальною площею 238,2866 га.

Також за ПФ "Комунар" (код ЄДРПОУ 32674011), обліковуються земельні ділянки, загальною площею 464,9078 га.

Окрім того, згідно вказаної інформації за ТОВ "Васищівське" (код ЄДРПОУ 36308612), обліковуються земельні ділянки, загальною площею 50,0605 га.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), з кадастровими номерами №6321282500:04:000:0979 та №6321282500:02:000:1169, у користуванні вказаних підприємств вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Таким чином, ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які вже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Так, згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 25.04.2019 №7.0/5267 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

У зв`язку з вищевикладеним, прокурор стверджує про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, усупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час), прийнято накази від 07.09.2015 №1503-СГ, 1504-СГ від 30.06.2016 №5815-СГ, №5817-СГ, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування вищевказані земельні ділянки державної власності.

Окрім скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 09.09.2016, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останні укладені на підставі та на виконання вищевказаних наказів; скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, які укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та зобов`язати фермерське господарство "Фацелія 2017" та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності, загальною площею 27,9539 га (кадастрові номери №6321282500:02:000:1169 та 6321282500:04:000:0979), які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Розглядаючи вимогу прокурора про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (тут і далі в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельної ділянки).

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України "Про фермерське господарство".

Так, згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Закон України "Про фермерське господарство" передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом в постановах від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

Відповідно ж до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За таких підстав, накази Головного управління Держземагенства у Харківській області підлягають визнанню незаконними.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 09.09.2016, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування їх державної реєстрації, суд зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки є вищезазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

З урахуванням того, що договори оренди землі від 09.09.2016 є похідними від незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, останні підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх вчинення, оскільки їх прийнято з порушення вимог ст. ст. 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 123, ч. 2 ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 26 вказаного закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 09.09.2016, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та скасування їх державної реєстрації є обґрунтованими.

Що стосується вимоги прокурора про зобов`язання Фермерського господарства "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ 41306711) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), кадастрові номери №6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

За таких обставин, вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення на позовну заяву спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним. Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку що, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом повністю.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких обставин, суд вважає за необхідне роз`яснити прокурору, що для вирішення питання про повернення зайво сплаченого судового збору останньому необхідно звернутись до господарського суду з відповідним клопотанням.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1503-СГ про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовним розміром 15,6014 га за рахунок земель резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.09.2015 №1504-СГ про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовним розміром 12,3525 га за рахунок земель резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Визнати недійсним договір від 09.09.2016, оренди землі площею 15,6014 га із кадастровим номером №6321282500:02:000:1169, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

Скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20.12.2016 (номер запису про інше речове право 18257008), площею 15,6014 га із кадастровим номером №6321282500:02:000:1169, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір від 09.09.2016, оренди землі площею 12,3525 га із кадастровим номером №6321282500:04:000:0979, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

Скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20.12.2016 (номер запису про інше речове право 18248941), площею 12,3525 га із кадастровим номером №6321282500:04:000:0979, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

Зобов`язати Фермерське господарство "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ 41306711) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), кадастрові номери №6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадатру у Харківській області ( 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверхи 8,9, код ЄДРПОУ 39792822) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 5763,00 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 5763,00 грн. судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства "Фацелія 2017" (61024, м. Харків, вул. Лермонтовська, 38, кв. 20, код ЄДРПОУ 41306711) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 5763,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, 62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. 1 Травня, 63.

Перший відповідач - Головне управління Держгеокадатру у Харківській області ( 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверхи 8,9, код ЄДРПОУ 39792822).

Другий відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Третій відповідач - Фермерське господарство "Фацелія 2017" (61024, м. Харків, вул. Лермонтовська, 38, кв. 20, код ЄДРПОУ 41306711).

Повне рішення підписано 16 грудня 2019 року.

Суддя О.В. Погорелова