Постанова

від 18.12.2019 по справі 910/3245/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р. Справа№ 910/3245/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019

у справі № 910/3245/19 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ем Джи Принт

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання договору укладеним

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ем Джи Принт (далі - ТОВ Ем Джи Принт , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ КБ Приватбанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , а також про визнання укладеним договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ Приватбанк .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору банківського обслуговування, який був укладений шляхом подання заяви про відкриття розрахункового рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, ПАТ КБ Приватбанк було відкрито ТОВ Ем Джи Принт поточний рахунок № НОМЕР_2 . Однак, у процесі обслуговування позивач виявив невдалу спробу створення у системі Клієнт-банк платіжних доручень для здійснення оплати з вказаного рахунку та отримав від відповідача повідомлення про прийняття банком рішення про розірвання договорів та закриття поточних рахунків на підставі ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

Посилаючись на підрив авторитету товариства, ненадання банком жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, невитребування уточнюючої інформації щодо клієнта, незаконне обмеження банком здійснення господарських операцій ТОВ Ем Джи Принт , недотримання банком процедури звернення до спеціально уповноваженого органу для прийняття рішення про подальше зупинення фінансових операцій, позивач вказував про безпідставне та незаконне вчинення банком одностороннього правочину щодо розірвання договору банківського обслуговування, який просив визнати недійсним в судовому порядку та для відновлення порушених прав визнати такий договір укладеним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19 позов задоволено частково, визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ПАТ КБ ПриватБанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , стягнуто з АТ КБ ПриватБанк на користь ТОВ Ем Джи Принт 1 921,00 грн судового збору, 5 000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката, в решті позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів наявності рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операції позивача та дотримання банком законодавчо визначеного порядку дій відповідно до Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення ; наявними в матеріалах справи документами спростовуються викладені в односторонньому правочині розірвання договору, оформленому листом №20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017, посилання на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Водночас, оскільки визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ КБ Приватбанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, породжує відновлення правовідносин сторін між позивачем та відповідачем за договором банківського обслуговування на тих самих умовах, що передували його розірванню та не вимагає встановлення факту дійсності договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання укладеним договору банківського обслуговування.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ КБ ПриватБанк звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на правомірність дій банку, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, погодження сторонами в умовах договору права банку на припинення відносин із клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику, зазначаючи, що неприйнятно високий ризик був встановлений позивачеві у зв`язку із порушенням кримінальної справи відносно національного публічного діяча, який є близькою та пов`язаною особою із засновником товариства позивача; позивач фактично своїми діями щодо надання відповідачеві заповненої заяви про перерахування залишків коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, прийняв пропозицію відповідача про розірвання договорів та закриття рахунків; судом безпідставно не враховано правову позицію Верховного Суду у подібній справі № 910/11471/17, яка вказує на можливість односторонньої відмови банку від договору, якщо це передбачено його умовами.

Крім того, апелянт вказував на безпідставність стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката, оскільки позивачем документально не доведено їх понесення, а саме, не надано платіжних документів на оплату таких послуг.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 поновлено АТ КБ ПриватБанк пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі № 910/3245/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 13.11.2019, встановлено ТОВ Ем Джи Принт строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що, в порушення п. 5 ч. 2 ст. 258 ГПК України, апелянтом не вказано в чому саме полягає незаконність та необґрунтованість прийнятого судом рішення; викладені в апеляційні скарзі підстави для встановлення неприйнятно високого ризику є необґрунтованими та спростовуються нормами законодавства; право банку, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику не є необмеженим; наявність кримінальної справи не є безумовною підставою для встановлення щодо позивача неприйнятно високого ризику; відповідачем не надано доказів на підтвердження порушення такої кримінальної справи чи наявності обвинувального вироку; посилання апелянта на позицію Верховного Суду у справі № 910/11471/17 є безпідставними з огляду на інші обставини даної справи та умови договірних відносин сторін.

Також позивач вважає таким, що не відповідає дійсності, посилання апелянта на недоведеність позивачем понесення витрат на правову допомогу, оскільки останнім разом із позовною заявою були надані копії, зокрема, платіжного доручення від 19.11.2018 про перерахування коштів за договором адвокатських послуг з відміткою банку та відповідної виписки з рахунку позивача; під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, як і не було заявлено відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у розгляді справи №910/3245/19 оголошено перерву до 18.12.2019.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4960/19 від 13.12.2019 у зв`язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 12.12.2019 про звільнення судді ОСОБА_1 , яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3245/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2019 апеляційну скаргу у справі № 910/3245/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19, призначену на 18.12.2019, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги без їх участі.

18.12.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 06.06.2017 Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк , яке в подальшому змінило тип товариства та найменування на АТ КБ ПриватБанк (далі також - банк) відкрито ТОВ Ем Джи Принт поточний рахунок № НОМЕР_2 на підставі заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, за якими позивач приєднався до Умов, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, та які разом складають договір банківського обслуговування (далі - договір).

Як зазначає позивач, 18.09.2017 під час спроби створити у системі Клієнт-Банк платіжні доручення для здійснення оплати з рахунку головний бухгалтер ТОВ Ем Джи Принт отримав повідомлення наступного змісту: Не знайдено жодного рахунку, який відкритий у ПАТ КБ ПриватБанк , у зв`язку з чим було здійснено запит у службу підтримки банку та отримано відповідь наступного змісту: Функціонування Вашого рахунку було обмежено у відповідності до статті 1074 Цивільного кодексу України .

20.09.2017 позивачем було надіслано на електронну адресу банку офіційний лист за вих. №010917 (зареєстровано банком за № 117) з проханням надати інформацію про причини обмеження розрахунків, а також 02.10.2017 надіслано запити № 011017 та № 0201017 з проханням надати відповідь про причини блокування рахунку.

09.10.2017 банк надіслав позивачеві повідомлення № 20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017 про прийняття ним рішення щодо розірвання договору та закриття рахунку ТОВ Ем Джи Принт на підставі статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , частини першої статті 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - Закон), у зв`язку з встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта. До вказаного повідомлення відповідачем долучено зразок заяви про перерахування залишків коштів.

За твердженням відповідача, яке не заперечується позивачем, 06.10.2017 вказана заява була заповнена ТОВ Ем Джи Принт із проханням перерахувати залишок коштів на рахунок, відкритий у ПАТ Креді Агріколь Банк , у зв`язку з чим 13.10.2017 рахунок № НОМЕР_2 банком було закрито.

Посилаючись на відсутність законних підстав для встановлення неприйнятно високого ризику ТОВ Ем Джи Принт та недотримання банком процедури зупинення фінансових операцій по рахунку останнього, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ КБ Приватбанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, а також про визнання такого договору укладеним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ч.ч.1, 2 ст. 1068 ЦК України).

Таким чином, укладення ТОВ Ем Джи Принт та ПАТ КБ Приватбанк договору банківського обслуговування було спрямоване, зокрема на виконання останнім розпоряджень позивача про перерахування і видачу відповідних сум з його рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Разом з тим, виходячи з вищевикладених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017 вчинено в односторонньому порядку правочин, що зумовлює юридичний наслідок цивільно-правового характеру - розірвання договірних правовідносин достроково та тягне за собою припинення відповідних прав та обов`язків сторін.

При цьому, згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту яких є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За загальним правилом, встановленим статтею 651 ЦК України, одностороння відмова від договору допускається лише у випадку, встановленому договором або законом.

Частиною першою статті 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

За приписами ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 1.1.3.1.12 Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПриватБанк банк зобов`язаний здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом. Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансових операцій у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта є неможливим, коли клієнт не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії) необхідні для вивчення/уточнення інформації про клієнта та/чи з`ясування суті/мети фінансової операції, в тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), або якщо у банку виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені.

Згідно з п. 1.1.3.2.15 Умов та правил надання банківських послуг банк може в передбаченому чинним законодавством порядку зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції, а також застосувати інші застережні заходи за наявності підстав, передбачених Законом України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , Законом України Про банки і банківську діяльність , Законом України Про санкції , нормативним актом Національного бланку України, що регулює здійснення банками фінансового моніторингу, внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу або іншими нормами чинного законодавства України та міжнародних договорів.

У відповідності до п. 1.1.3.2.44 Умов та правил надання банківських послуг банк має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки та переоцінки ризику.

Згідно з п. 3.4.1.5.1 Умов та правил надання банківських послуг банк має право припинити відносини з клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику за результатами оцінки/переоцінки ризику відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до п. 3.4.1.6.2.1 Умов та правил надання банківських послуг банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами національного банку і Договором банківського обслуговування.

Пунктом 3.4.1.6.2.8 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що банк має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки та переоцінки ризику.

Згідно з ч. 5 ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Таким чином, враховуючи положення статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність та статті 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.

Так, відповідно до ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , на банки покладено обов`язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

За приписами пунктів 3, 17, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані - це: для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев`ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

За приписами статті 6 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Проте, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, яка, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, правомірно врахована судом першої інстанції при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта відповідач визначив те, що засновники ТОВ Ем Джи Принт є пов`язаними особами з публічною особою, стосовно якої порушено кримінальне провадження.

Так, за доводами відповідача, саме вказані обставини стали підставою для припинення договірних відносин з клієнтом шляхом одностороннього розірвання правочину листом № 20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017.

Разом з тим, наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2017 затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб`єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Крім того, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417 (далі також - Положення НБУ №417), банк зобов`язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.

Згідно з п. 24 Положення НБУ №417 Програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу має включати порядок класифікації клієнтів та критерії (показники) для визначення рівня ризику клієнтів з урахуванням характеру здійснюваних фінансових операцій та їх регулярності (у тому числі для встановлення неприйнятно високого рівня ризику).

Однак, відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження підставності встановлення неприйнятно високого ризику позивачеві, як і не надано для огляду власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику.

Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів ТОВ Ем Джи Принт , інших його активів або прав на такі активи, а також не доведено наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, сам лише факт порушення кримінального провадження не є безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин з ТОВ Ем Джи Принт , оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності обвинувального вироку суду стосовно даної особи, тоді як згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частиною 7 статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність надано банку право витребовувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

За умовами ч. 8 ст. 64 вказаного Закону банк витребовує в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своє право на витребування у позивача документів щодо уточнення інформації про клієнта на підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин не реалізував, відразу припинивши договірні відносини з клієнтом та зупинивши банківські операції по рахунку.

Крім того, відповідачем не надано доказів наявності рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операції позивача, та дотримання банком законодавчо визначеного порядку дій банку відповідно до Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами спростовуються викладені в односторонньому правочині про розірвання договору, оформленому листом вих. №20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017, посилання на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачем, у свою чергу, не спростовано відсутність підстав для вчинення АТ КБ ПриватБанк одностороннього правочину, оформленого листом №20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017, про розірвання укладеного між сторонами договору банківського обслуговування, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст. 203 ЦК України та, в силу ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

При цьому, посилання апелянта на те, що позивач підписав та надав надіслану банком заяву про перерахування грошових коштів, які знаходились на рахунку № НОМЕР_2 , як на дії позивача, що свідчать про прийняття позивачем наданої відповідачем пропозиції припинити господарські відносини між сторонами, колегія суддів відхиляє, оскільки з повідомлення відповідача про розірвання договору чітко вбачається волевиявлення банку про розірвання договору банківського обслуговування саме в односторонньому порядку, та вказане повідомлення не містить будь-якої пропозиції припинити господарські відносини за взаємною згодою сторін.

Крім того, заява про перерахування залишку коштів, по суті, є волевиявленням клієнта на перерахування коштів та не може свідчити про наявність волевиявлення на припинення господарських відносин між сторонами.

Судом апеляційної інстанції також враховано пояснення позивача про те, що подання вказаної заяви було вимушеним заходом, невжиття якого спричинило б завдання йому збитків у вигляді сплати на користь відповідача неустойки у розмірі 17% від суми, яка знаходилась на рахунку, оскільки на залишок коштів на рахунку клієнта банк починає з 31 дня нараховувати комісію, що також зазначено у повідомленні про розірвання договорів та закриття рахунків вих. №20.1.0.0.0/7-20171004/2128 від 04.10.2017.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ КБ Приватбанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_2 .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання укладеним договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ КБ Приватбанк , виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За наведених обставин, враховуючи, що визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ КБ Приватбанк щодо розірвання договору банківського обслуговування, породжує відновлення правовідносин сторін між позивачем та відповідачем за договором банківського обслуговування на тих самих умовах, що передували його розірванню, та не вимагає встановлення факту дійсності такого договору, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги позивача про визнання укладеним договору банківського обслуговування, за яким ТОВ Ем Джи Принт було відкрито рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ КБ Приватбанк .

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи доводи апелянта про недоведеність позивачем понесення ним витрат на правову допомогу адвоката, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн, на підтвердження яких до позовної заяви додано копії договору про надання адвокатських послуг №02-10/17 від 02.10.2017, укладеного між Адвокатським бюро Гречківського та ТОВ Ем Джи Принт , додаткових угод до нього, рахунку на оплату № 0511/18-ап від 06.11.2018 на суму 10 000,00 грн, платіжного доручення № 4644697535 від 19.11.2018 на суму 10 000,00 грн, банківської виписки з рахунку позивача, ордера КС №392764, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КВ №000064 від 30.10.2017.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог у даній справі, відсутність клопотань відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та ненадання суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності таких витрат у заявленому позивачем розмірі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ КБ ПриватБанк має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/3245/19.

4. Матеріали справи №910/3245/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Агрикова