Ухвала

від 16.12.2019 по справі 320/2370/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.12.2019 Справа № 320/2370/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/807/1231/19 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1

Єдиний унікальний № 320/2370/16-к Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участі:

прокурора ОСОБА_6

підозрюваного ОСОБА_7

адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які діють в інтересах ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС четвертого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_11 та накладений арешт, шляхом заборони відчуження, на майно ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; транспортний засіб ЗАЗ TF698К СПГ, державний номер НОМЕР_2 , 2011 року випуску, сірого кольору; транспортний засіб ВАЗ 21070 СПГ, державний номер НОМЕР_3 , 2005 року випуску, синього кольору; транспортний засіб ВАЗ 21070 СПГ, державний номер НОМЕР_4 , 2005 року випуску, зеленого кольору.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_10 просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року та постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого з ОВС четвертого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує наступним:

-при розгляді клопотання були порушені правила підсудності, визначені положеннями ч. 2 ст. 132 КПК України;

-- матеріали провадження містять клопотання слідчого ОСОБА_11 від 31.10.2019 про розгляд клопотання за його відсутності та підтримку свого клопотання, проте, воно стосується клопотання про накладення арешту на банківські рахунки та не має жодного відношення до арешту майна ОСОБА_7 ;

-слідчий та прокурор не були присутні в судовому засіданні та жодним чином не підтримали та не довели слідчому судді обґрунтованість та необхідність накладення арешту на майно ОСОБА_7 , а слідчий суддя, у свою чергу, протягом 10 хвилин здійснила розгляд клопотання та ухвалила судове рішення, що викликає сумніви в неупередженості слідчого судді та законності оскаржуваної ухвали.

Заслухавши всудовому засіданнісуду апеляційноїінстанції суддю-доповідачапро сутьсудового рішеннята доводиапеляційної скарги,підозрюваного ОСОБА_7 , адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які діють в інтересах ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 , прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з апеляційної скарги, вона була подана апелянтом до Запорізького апеляційного суду 03 грудня 2019 року.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи вищевказане положення, а також те, що розгляд клопотання слідчого був здійснений без виклику ОСОБА_7 , а копію оскаржуваної ухвали слідчого судді від 01 листопада отримана на підставі письмової заяви лише 28 листопада 2019 року, що не спростовано матеріалами провадження, колегія суддів вважає, що у вказаному випадку строк на апеляційне оскарження апелянтом пропущений не був.

Що стосується безпосередньо доводів апеляційної скарги в частині накладення арешту на майно, то колегія суддів доходить таких висновків.

Так, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого доводи про накладення арешту на майно перевірялись слідчим суддею суду першої інстанції, при цьому були досліджені матеріали провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Частина перша статті 170 КПК України арештом майна визначає позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. Його завданням є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд, у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (пункти 1, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте, вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Письмове повідомлення про підозру, відповідно до вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, вручається особі в день його складання слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Відповідно до матеріалів клопотання, 22 жовтня 2019 року старшим слідчим з ОВС четвертого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_11 ОСОБА_7 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України, ч. 3 ст. 212 КК України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.

Відсутність нормативного визначення змісту стандарту доказування «обґрунтована підозра» у кримінальному процесуальному законі України покладає тягар тлумачення відповідного стандарту на суд. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» є найнижчим стандартом доказування в кримінальному процесі й не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення. Щодо рівня імовірності, за якого підозра вважається обґрунтованою, то цей стандарт доказування не передбачає, що уповноважені особи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, які необхідні на наступних етапах кримінального провадження. Це пов`язано з тим, що на ранніх етапах кримінального провадження такі докази неможливо було здобути або, беручи до уваги характер кримінальних правопорушень, в яких підозрюється особа, ці докази неможливо надати суду, щоб не поставити під загрозу життя інших осіб. У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Однак факти, які породжують підозру, не обов`язково мають такий саме рівень з`ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування (рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року, п. 55).

З огляду на наведену вище практику Європейського Суду з прав людини, яка в силу Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, на цій стадії провадження колегія суддів не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Зокрема, колегія суддів не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання ОСОБА_7 винним чи невинним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України, ч. 3 ст. 212 КК України, а лише зобов`язана на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що його причетність до вчинення кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу у вигляді арешту майна. Через що колегія суддів відхиляє заперечення захисників щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 212 КК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підозра про вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України, ч. 3 ст. 212 КК України, є обґрунтованою на підставі фактів та інформації, яких достатньо, аби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальні правопорушення.

Як було наведено вище, слідчий суддя, вирішуючи питання про арешт майна, має встановити правову підставу для його застосування.

Так, слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, визначив правовою підставою для такого арешту п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, тобто з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання.

Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає наступне.

У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами судового провадження, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні, у тому числі, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді штрафу від п`ятнадцяти тисяч до двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

З урахуванням того, що у даному випадку, конфіскація майна не є альтернативним покаранням, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про наявність правових підстав для застосування арешту майна відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання у випадку ухвалення вироку.

Також колегія суддів вважає доведеними та такими, що знайшли підтвердження у ході апеляційного розгляду провадження, доводи слідчого судді щодо наявних ризиків, для запобігання яких необхідно накладення арешту. У даному випадку слідчим суддею зазначені ризики у вигляді можливого приховування та відчуження майна.

Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності підозрюваного ОСОБА_7 завданням кримінального провадження, колегія суддів виходить з наступного.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді арешт на майно підозрюваного був накладений шляхом заборони на його відчуження.

Виходячи із розуміння арешту майна, останнє можливо шляхом заборони відчуження.

Враховуючи наявні та встановлені слідчою суддею ризики у вигляді можливого приховування та відчуження майна, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що невжиття заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна в частині заборони відчуження може призвести до можливості його передачі, відчуження на користь третіх осіб або до настання інших наслідків, які унеможливлять виконання судового рішення в частині конфіскації майна підозрюваного.

Вирішуючи питання про наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб, колегія суддів вважає, що заборона відчуження майна, не обмежує права підозрюваного та інших осіб проживати і користуватися нерухомим майном.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги, захисник вважає, що у даному провадженні при розгляді клопотання слідчого про арешт майна були порушені правила підсудності, оскільки, на думку апелянта, при вирішенні питання підсудності розгляду цього клопотання слід було брати до уваги не місцезнаходження четвертого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області, який не є відокремленим структурним підрозділом (філією або представництвом) СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області, оскільки в Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про цей відділ, а місцезнаходження органу державної влади, яким є Головне управління ДФС у Запорізькій області, яке зареєстровано та фактично знаходиться на території Вознесенівського району м. Запоріжжя, на яку розповсюджується територіальна юрисдикція Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, який і повинен був, як вважає апелянт, у даному випадку, відповідно до вимог ч. 2 ст. 132 КПК України, розглядати клопотання.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи апелянта неспроможними, з огляду на таке.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 38 КПК України, до органів досудового розслідування віднесено слідчі підрозділи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, на які відповідно до ч. 3 ст. 216 КПК України покладено обов`язок здійснювати досудове розслідування злочинів, передбачених певними статтями КК України, у тому числі ст. 212 КК України.

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 04.05.2015, Державна фіскальна служба здійснює контроль за дотриманням податкового і митного законодавства.

Згідно з п.п. 58 п. 4 Положення, Державна фіскальна служба провадить відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а також вживає заходів до відшкодування завданих державі збитків.

Відповідно до Витягу з ЄРДР, органом досудового розслідування кримінального провадження № 32016080280000014 від 31.03.2016 є Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області.

Разом з цим, згідно із наказом Головного управління ДФС у Запорізькій області № 3305 від 26.09.2018, структурним підрозділом Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, є, у тому числі, четвертий відділ розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, дислокацією якого є м. Мелітополь.

Тобто, у даному випадку органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган ГУ ДФС у Запорізькій області, який розташований в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, а відповідний відділ, який входить до його складу, а саме, четвертий відділ розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, який розташований у м. Мелітополі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.

Отже, виходячи з того, що органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є четвертий відділ розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, який дислокується у м. Мелітополі, клопотання слідчого про накладення арешту на майно ОСОБА_7 , всупереч доводам апелянта, який до того ж послався на редакцію ст. 132 КПК України, яка наразі втратила чинність, було подано до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та розглянуто цим судом з дотриманням вимог ст. 132 КПК України.

Посилання апелянта на те, що слідчий та прокурор не були присутні в судовому засіданні та жодним чином не підтримали і не довели слідчому судді обґрунтованість та необхідність накладення арешту на майно ОСОБА_7 , виходячи з вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки неявка цих осіб, які, до того ж, висловили свою позицію у клопотанні, не перешкоджає розгляду клопотання, а довід захисника про те, що клопотання слідчого ОСОБА_11 від 31.10.2019 про розгляд клопотання за його відсутності та підтримку свого клопотання стосується клопотання про накладення арешту на банківські рахунки та не має жодного відношення до арешту майна ОСОБА_7 , не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Також необґрунтованими є і доводи захисника щодо сумнівів в неупередженості слідчого судді та законності оскаржуваної ухвали, виходячи з того, як зазначив апелянт, що слідчий суддя протягом 10 хвилин здійснила розгляд клопотання та ухвалила судове рішення,

Такі доводи апеляційної скарги свідчать про те, що захисник вважає, що слідчим суддею було порушено таємницю нарадчої кімнати.

Разом з цим, ст. ст. 367, 371 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям готуватися до судового засідання, зокрема, вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька альтернативних проектів судового рішення до початку судового засідання.

Зазначена правова позиція викладена й у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №285/3516/17, провадження № 51-999км19.

З огляду на вказане та матеріали провадження, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що сам по собі факт нетривалого, як зазначив апелянт, часу розгляду слідчим суддею клопотання та ухвалення судового рішення, ставлять під сумнів незалежність і неупередженість слідчого судді під час ухвалення судового рішення, підриваючи тим самим саму суть таємниці наради суддів.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що слідчий суддя встановив належну мету, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, та відповідну їй правову підставу, передбачену ч. 5 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого і накладення арешту на майно, врахував при цьому наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, та забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, у зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді по доводам апеляційної скарги.

Крім того, колегією суддів при апеляційному розгляді не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року, якою накладений арешт на майно, зазначене в ухвалі, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: