Постанова

від 12.12.2019 по справі 927/603/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2019 р. Справа№ 927/603/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури

на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 22.10.2019 р. (повний текст складено 28.10.2019 р.)

у справі № 927/603/19 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів

до Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль"

про стягнення 34 091,02 грн. та зобов`язання повернути нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль", у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 34 091,02 грн., з яких на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області заборгованості з орендної плати у розмірі 3 160,85 грн., 64,95 грн. пені, 13 953,90 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а усього 17 179,70 грн., та на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів 16 911,32 грн. заборгованості з орендної плати;

- зобов`язати відповідача повернути нерухоме майно згідно з договором оренди № 70-16 від 06.05.2016 р., що належить до державної власності, а саме: ділянки із залізобетонних плит, площею 650,00 кв.м. та ділянки із залізобетонних плит площею 150,00 кв.м. шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор обґрунтовував позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем (орендарем) договору оренди нерухомого майна № 70-16 від 06.05.2016 р. щодо своєчасної оплати орендних платежів орендодавцю - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернігівській області та балансоутримувачу - Деснянському басейному управлінню водних ресурсів. Також, прокурор зазначав, що договір оренди припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку його дії 04.05.2019 р., однак орендар не повернув орендоване нерухоме майно у передбаченому договором та законом порядку орендодавцю і продовжує його використовувати, у зв`язку із чим повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати та зобов`язаний повернути державне нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 22.10.2019 р. у справі № 927/603/19 позов залишено без розгляду.

Ухвала вмотивована тим, що суд першої інстанції не вбачає підстав для здійснення прокурором представницьких повноважень, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів нездійснення або неналежного здійснення захисту законних інтересів держави уповноваженими органами.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, перший заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до господарського суду Чернігівської області.

Наводячи підстави скасування оскаржуваної ухвали скаржник зазначав, що прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в особі визначених ним суб`єктів у спірних правовідносинах, однак судом першої інстанції здійснено неправильну оцінку аргументів прокурора та викладено невірний висновок щодо недоведеності здійснення неналежного захисту законних інтересів державними органами.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019 р. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 р. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 12.12.2019 р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2019 р., у зв`язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

У судовому засіданні 12.12.2019 р. прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Представник позивача-2 доводи апеляційної скарги підтримав.

Інші представники не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно приписів статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів, прокурором зазначено, що державні органи всупереч інтересам держави до суду з позовом не зверталися, не вживають активних дій для підготовки позовної заяви, сплати судового збору тощо. Подана прокурором позовна заява вжита, як захід прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, яке відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є орендодавцем нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, та Деснянського басейнового управління водних ресурсів, яке є балансоутримувачем державного майна.

В позовній заяві також зазначено, що позивачі є державними бюджетними установами, яким державою делеговано функції реалізації ними прав власників щодо належного використання державного майна та своєчасного надходження коштів до державного бюджету від його використання. Несплата орендної плати, інших фінансових санкцій та неповернення орендарем державного майна порушує економічні інтереси держави, а отже невиконання відповідачем зобов`язань за договором оренди тягне за собою порушення приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" та невиконання доходної частини Державного бюджету України, у зв`язку з чим існує загроза реалізації державної політики, що завдає шкоди інтересам держави.

Прокурор зазначав, що оскільки Регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області та Деснянське басейнове управління водних ресурсів, які наділені відповідними повноваженнями, не вжили належних заходів до виконання повноважень, пов`язаних із захистом інтересів держави шляхом звернення із позовною заявою до господарського суду, є підстави для представництва інтересів позивачів органами прокуратури, визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17).

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Утім з метою захисту інтересів держави, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

А отже у випадку, якщо прокурор в позовній заяві не обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, місцевий суд залишає такий позов без розгляду.

При цьому, оцінюючи в кожному конкретному випадку правові наслідки необґрунтованого допуску прокурора до представництва, слід виходити з того, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2016 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (орендодавець) та Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, а саме: ділянки із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м. та ділянки із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м., за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів і належить до державної власності.

13.05.2019 р. Деснянське басейнове управління водних ресурсів звернулось до прокуратури Чернігівської області з листом № 1-6/89-08 в якому вказувало, що відповідачем не виконано обов`язки за договором оренди № 70-16 від 06.05.2016 р. та не повернуто майно; просило вжити відповідних заходів щодо повернення вказаного майна.

Листом № 1-6/105-06 Деснянське басейнове управління водних ресурсів від 06.06.2019 р. повідомило Чернігівську місцеву прокуратуру, що позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості та зобов`язання повернення майна до суду подавати не буде; просило звернутися з відповідним позовом до суду прокуратуру в його інтересах.

10.05.2019 р. та 18.06.2019 р. Деснянське басейнове управління водних ресурсів листами зверталося до регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області щодо вжиття заходів для повернення державного майна з незаконного володіння відповідача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області № 10-04-02037 від 27.06.2019 р. повідомило заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури, що договір оренди № 70-16 від 06.05.2016 р. припинив дію, однак предмет оренди не був повернутий орендарем та не сплачено орендні платежі в повному обсязі. З огляду на те, що у відділення кошти для сплати судового збору відсутні, а також з метою захисту інтересів держави просило Чернігівську місцеву прокуратуру пред`явити позовну заяву до відповідача про витребування майна з незаконного володіння, стягнення заборгованості з орендної плати та інших фінансових санкцій.

Листом № 10-09-02161 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 08.07.2019 р. повідомила прокуратуру, що у липні 2019 року з позовною заявою про повернення державного майна, у зв`язку з закінченням договору оренди до суду звертатися не буде і просило прокуратуру звернутися до суду з відповідним позовом.

Оскільки позивачі є державними бюджетними установами, яким державою делеговано функції реалізації ними прав власників щодо належного використання державного майна та своєчасного надходження коштів до державного бюджету від його використання, то несплата орендарем орендної плати, фінансових санкцій та неповернення державного майна порушує економічні інтереси держави і перешкоджає здійсненню функцій держави щодо розпорядження цим майном.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в п. 5.6 постанови від 16.04.2019 р. у справі № 910/3486/18 вказав наступне: "Разом із тим із наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів".

Слід також зазначити, що прокурором 19.07.2019 р. листами № № 6556вих19 та 6557вих19 повідомлено позивачів про пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів до господарського суду Чернігівської області.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду позовної заяви, наведені в оскаржуваній ухвалі, тому апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з вимогами ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладно в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 р. у справі № 923/794/17.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 22.10.2019 р. у справі № 927/603/19 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 22.10.2019 р. у справі № 927/603/19 скасувати.

Матеріали справи № 927/603/19 передати для продовження розгляду до місцевого господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 24.12.2019 р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко