Рішення

від 12.03.2020 по справі 927/603/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2020 року м. Чернігів справа № 927/603/19 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

За позовом: Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

Позивачів: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039

2. Деснянського басейнового управління водних ресурсів,

код ЄДРПОУ 34654458, проспект Перемоги, 39-А, м. Чернігів, 14017

до відповідача: Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль",

код ЄДРПОУ 37095082, вул. Бєлова, 11, м. Чернігів, 14000

адреса для листування: вул. Савчука, 7, кв. 84, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 100 720,90 грн та зобов`язання повернути нерухоме майно,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача-1: Кореньков А. А., наказ №37-к від 13.02.2020, завідувач сектору;

від позивача-2: Паніматченко Є. А. , наказ №161 к/тр від 13.11.2019, провідний юрисконсульт;

від відповідача: не з`явився,

за участю прокурора: Бабича Є. А., посвідчення № 053177 від 27.06.2019;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської громадської організації інвалідів Центр соціального добробуту Доброчин-Інваль , у якому просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 33 636,67 грн, з яких на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (р/р 35213094013304 в УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22080200, МФО 820172, код 14243893) 3160,85 грн заборгованості з орендної плати у розмірі 3160,85 грн, пені у розмірі 64,95 грн, 13 953,90 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а усього 17179,70 грн, та на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів 16 456,97 грн заборгованості з орендної плати;

- зобов`язати відповідача повернути нерухоме майно згідно з договором оренди №70-16 від 06.05.2016, що належить до державної власності, а саме: ділянки із залізобетонних плит площею 650,00 кв. м та ділянки із залізобетонних плит площею 150,00 кв.м шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 05.08.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 03.09.2019 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05.08.2019, направлені на адресу відповідача, вказану у позовній заяві, та на адресу відповідача - вул. Петровського, 55, кв. 39, м. Чернігів, 14000 , вказану як адресу для листування у листі відповідача від 04.03.2019, копія якого знаходиться в матеріалах справи, повернулись неврученими з відмітками відділення поштового зв`язку інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення .

Незважаючи на неотримання ухвали суду від 05.08.2019, представник відповідача - адвокат Нестеренко С. О. з`явився у підготовче засідання 03.09.2019 та подав заяву про направлення документів відповідачу за адресою: вул. Савчука, 7, кв. 84, м. Чернігів .

До початку підготовчого засідання 03.09.2019 від позивача-2 - Деснянського басейнового управління водних ресурсів надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з доданими до неї документами, у якій він просить стягнути з відповідача на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів заборгованість з орендної плати у розмірі 16911,32 грн.

Заява про збільшення розміру позовних вимог обґрунтована тим, що до ціни позову не була включена заборгованість зі сплати орендної плати за травень 2019 року (до моменту припинення дії спірного договору) у розмірі 454,35 грн, рахунок про нарахування якої був надісланий відповідачу 12.06.2019 (рахунок №127 від 12.06.2019). Отже, позивач-2 вказує, що загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 16911,32 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2019 заяву про збільшення розміру позовних вимог повернуто Деснянському басейновому управлінню водних ресурсів без розгляду та відкладено підготовче засідання на 24.09.2019.

До початку підготовчого засідання 24.09.2019 від заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури надійшла заява про збільшення позовних вимог з доданими до неї документами, у якій він, посилаючись на наданий позивачем-2 розрахунок, зазначає, що заборгованість з орендної плати за період березень-квітень 2019 року, а також травень 2019 року перед позивачем-2 складає 16 911,32 грн.

Прокурор просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 34 091,02 грн, з яких на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області 3160,85 грн заборгованості з орендної плати, пені у розмірі 64,95 грн, 13 953,90 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а усього 17 179,70 грн, та на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів 16 911,32 грн заборгованості з орендної плати.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У підготовчому засіданні 24.09.2019 суд прийняв подану прокурором заяву про збільшення позовних вимог, оскільки вона подана у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, а тому спір вирішується з її урахуванням.

До початку підготовчого засідання 24.09.2019 від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

У підготовчому засіданні 24.09.2019 суд відклав розгляд заяви відповідача про зупинення провадження у справі до наступного судового засідання та постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.10.2019 на 10:00.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В.В. на лікарняному, судове засідання, призначене на 03.10.2019, не відбулось.

Ухвалою суду від 08.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 22.10.2019.

Ухвалою суду від 22.10.2019 позов залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та звернення до суду із цим позовом.

У зв`язку із залишенням позову без розгляду, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі також залишено без розгляду.

Ухвала суду від 22.10.2019 оскаржувалась в апеляційному порядку.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 скасовано ухвалу суду від 22.10.2019, а матеріали справи направлено до Господарського суду Чернігівської області для продовження розгляду. Мотиви, з яких апеляційний суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та звернення до суду із цим позовом, викладені у постанові від 12.12.2019.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області справу передано для розгляду судді Шморгуну В.В. (на підставі п. 9 рішення зборів суддів від 21.06.2018 зі змінами та доповненнями).

Ухвалою суду від 13.02.2020 прийнято справу №927/603/19 до подальшого провадження та продовжено судовий розгляд, підготовче засідання призначено на 18.02.2020 та викликано у це засідання учасників справи.

Відповідач у підготовче засідання 18.02.2020 не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Як вбачається з інформації щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту АТ "Укрпошта" (поштове відправлення із штрихкодовим ідентифікатором 1400047411205), ухвала суду від 13.02.2020 була отримана представником відповідача особисто 14.02.2020 за поштовою адресою вказаною в матеріалах справи, а саме в заяві останнього про направлення документів відповідачу за адресою: вул . Савчука, 7, кв. 84, м. Чернігів , яка була задоволена судом.

Представники позивача-1 та позивача-2 не були допущені до участі у підготовчому засіданні 18.02.2020 з мотивів, викладених в ухвалі від 18.02.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

Згідно з нормами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, підготовче засідання 18.02.2020 проводилось за відсутності позивачів та відповідача (їх представників).

До початку підготовчого засідання 18.02.2020 від прокурора до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій останній просить додатково стягнути з відповідача на користь позивача-1, крім попередньо заявлених сум заборгованості з орендної плати та пені, неустойку за період з 10.05.2019 по 17.02.2020 у розмірі 80583,78 грн. До заяви додано докази її направлення іншим учасникам справи.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 суд долучив до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог, оскільки вона подана відповідно до приписів п. 2 ч. 2, 4 ст. 46 ГПК України та до закінчення підготовчого засідання, а спір вирішується з її урахуванням.

Отже, з урахуванням збільшення позовних вимог, прокурор просить:

- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 100 720,90 грн, з яких на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області заборгованості з орендної плати у розмірі 3160,85 грн, пені у розмірі 64,95 грн, 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а усього 83 809,58 грн, та на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів 16 911,32 грн заборгованості з орендної плати;

- зобов`язати відповідача повернути нерухоме майно згідно з договором оренди №70-16 від 06.05.2016, що належить до державної власності, а саме: ділянки із залізобетонних плит площею 650,00 кв. м та ділянки із залізобетонних плит площею 150,00 кв.м шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 прокурором надано суду копію наказу Фонду державного майна України від 16.09.2019 № 935 "Про визначення дня початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях".

Ухвалою суду від 18.02.2020 здійснено процесуальне правонаступництво позивача-1, замінивши Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях; закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2020 та викликано у це судове засідання учасників справи.

Відповідач у судове засідання з розгляду справи по суті 25.02.2020 не з`явився.

Як вбачається з реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції від 19.02.2020, обидва примірника ухвали суду від 18.02.2020 помилково було направлено відповідачу за однією адресою, а саме: вул. Бєлова, 11, м. Чернігів, 14000, проте не було направлено на адресу для листування.

Відповідно до витягу з офіційного веб-сайту АТ Укрпошта поштові відправлення не були вручені під час доставки: інші причини (запис здійснено 21.02.2020). Разом з тим, відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, судова повістка у разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою повертається в разі відсутності адресата або відмови від отримання поштового відправлення адресатом, що з огляду на приписи ст. 242 ГПК України свідчить про повідомлення особи належним чином.

Крім того, в матеріалах справи міститься телефонограма від 24.02.2020 про повідомлення представника відповідача Нестеренка С. О. про дату, час та місце судового засідання з розгляду справи по суті з урахуванням збільшення розміру позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання 25.02.2020.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 25.02.2020 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У зв`язку з неможливістю з`ясувати усі обставини справи, а відтак і вирішити спір у судовому засіданні 25.02.2020, суд оголосив перерву у судовому засіданні до 12.03.2020 до 10:00 та відповідно до ст. 91 ГПК України зобов`язав прокурора та позивача-1 надати оригінали письмових доказів, а саме поштових відправлень, які направлялись на адресу відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи. Також в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України, суд надав дозвіл учасникам справи на подання додаткових письмових пояснень, зокрема, щодо перейменування вулиці Петровського на вулицю Милорадовичів у м. Чернігові та щодо розрахункового рахунку, на який мають надійти кошти за позовними вимогами прокурора.

Ухвалою суду від 25.02.2020 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті 12.03.2020 учасників справи.

Разом з тим, суд направив копію ухвали від 18.02.2020 на адресу для листування відповідача, яка була отримана ним 25.02.2020, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 12.03.2020 не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 12.03.2020 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

Крім того, отримавши ухвалу суду від 18.02.2020 відповідач був обізнаний про збільшення позовних вимог, проте жодних заперечень з цього приводу не надав.

До початку судового засідання 12.03.2020 від позивача-1 надійшли додаткові пояснення з доказами направлення їх іншим учасникам справи, дозвіл на подання яких було надано судом у попередньому судовому засіданні.

Суд долучив до матеріалів справи надані позивачем-1 додаткові пояснення.

У судовому засіданні 12.03.2020 прокурор заявив клопотання про долучення до матеріалів справи заяви, у якій просить:

- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 100 720,90 грн, з них до державного бюджету (отримувач: УК у м. Чернігів/м. Чернігів/22080200, код отримувача 38054398, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 408999980313060093000025002, код класифікації доходів бюджету 22080200) - 83 809,58 грн, з яких заборгованість з орендної плати - 3160,85 грн, пеня - 64,95 грн, неустойка у розмірі подвійної орендної плати - 80 583,78 грн та балансоутримувачу (отримувач: Деснянське басейнове управління водних ресурсів, код отримувача 34654458, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, номер рахунка UA 518201720313271001203007936, код класифікації доходів бюджету 25010300) заборгованість з орендної плати у розмірі 16 911,32 грн;

- зобов`язати відповідача повернути нерухоме майно згідно з договором оренди №70-16 від 06.05.2016, що належить до державної власності, а саме: ділянки із залізобетонних плит площею 650,00 кв. м та ділянки із залізобетонних плит площею 150,00 кв.м шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна;

- стягнути з відповідача на користь Прокуратури Чернігівської області (отримувач - Прокуратура Чернігівської області; код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувач - Державна казначейська служба м. Київ, рахунок отримувача - UA 248201720343140001000006008) судовий збір у розмірі 10 247,48 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та просить ухвалити судове рішення.

Під матеріальною вимогою слід розуміти вимогу щодо певного об`єкту (матеріального чи нематеріального), стосовно якого виник спір, а під правовою вимогою - матеріальне суб`єктивне право позивача, саме наявність якого доводитиме позивач у процесі, порушеному поданим ним позовом.

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Матеріальною вимогою позову у даній справі є, зокрема, стягнення на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (на особистий розрахунковий рахунок юридичної особи) заборгованості з орендної плати у розмірі 3160,85 грн, пені у розмірі 64,95 грн та 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а правова складова позову полягає у суб`єктивному праві такої особи на отримання орендної плати, пені та неустойки.

У поданому клопотанні прокурор фактично змінює матеріально-правову складову позовних вимог, оскільки просить стягнути кошти вже не на користь певної юридичної особи, а до Державного бюджету України, отримувачем яких є Управління казначейства у м. Чернігові.

Відповідно до ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові надходження.

Згідно з п. 34 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном (крім орендної плати, визначеної пунктом 10 частини третьої цієї статті та абзацом третім частини п`ятої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Перелік видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, зазначений у ст. 87 Бюджетного кодексу України.

Надходження коштів за кодом класифікації доходів бюджету: 22080200, надходження від орендної плати за користування майном бюджетних установ відповідно до класифікації доходів бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 Про бюджетну класифікацію , входять до складу надходжень від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном, 22080000 , а тому відповідно до п. 34 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України входять до складу доходів загального фонду Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Складовою частиною спеціального фонду бюджету є, зокрема, доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ, що здійснюється відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб; підгрупа 3 - надходження, що отримують державні і комунальні заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; надходження, що отримують державні і комунальні заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 та 3 другої групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Враховуючи вказані норми бюджетного законодавства, стягнуті кошти будуть використані не на загальні потреби державного бюджету, а виключно для особистих потреб позивача-1.

Таким чином, у заяві прокурора змінюється не лише розрахунковий рахунок і отримувач грошових коштів (матеріальна вимога), але й матеріальне суб`єктивне право на такі кошти (правова вимога).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях лише уособлює державу у спірних відносинах, проте не може вважатись безпосереднім вигодонабувачем у таких відносинах і розпорядником відповідних коштів.

За наведених обставин суд розцінив таке клопотання прокурора як заяву про зміну предмету позову.

Прокурор подав заяву про зміну предмету позову після закінчення підготовчого провадження, фактично під час судових дебатів (судом вже було закінчено з`ясування обставин та дослідження доказів), що не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому такі обставини існували й на час подання позову, а те що прокурор звернув на них увагу лише після відповідних пояснень представника позивача-1 свідчить виключно про неналежну підготовку прокурора при поданні позову.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому встановлений у ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України строк на подання заяви про зміну предмету позову є присічним і поновленню не підлягає.

Враховуючи те, що прокурор подав заяву про зміну предмету позову після закінчення строку, встановленого для її подання, суд у судовому засіданні 12.03.2020 відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України залишив її без розгляду.

У судовому засіданні 12.03.2020 суд встановив, що в матеріалах справи наявні докази сплати прокурором судового збору при поданні апеляційної скарги, проте у поданій заяві про зміну предмету позову прокурор зазначений інший рахунок, на який він просить стягнути судові витрати, у зв`язку зі зміною з 01.01.2020 номеру рахунку. Суд вважає, що зазначення зміненого рахунку підпадає під розуміння ч. 8 ст. 129 ГПК України та заявлено до закінчення судових дебатів. Разом з тим, зазначення розрахункового рахунку учасника справи в резолютивній частині рішення у розумінні ст. 238 ГПК України є необов`язковим і не стосується ні предмету, ні підстав спору, тому суд вважає за можливе зазначити нові розрахункові рахунки, як реквізити учасників справи у рішенні суду.

У судовому засіданні 12.03.2020 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення .

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №70-16 від 06.05.2016 в частині сплати орендної плати позивачам та повернення нерухомого майна позивачу-2 після закінчення терміну дії договору, у зв`язку з чим позивач-1 нарахував відповідачу 64,95 грн пені пені за порушення строків сплати орендної плати та 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) за неповернення Майна позивачу-2.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

У додаткових поясненнях, наданих у порядку ч. 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, позивач-1 повідомив суд про те, що орендна плата по договорам оренди нерухомого державного майна та штрафні санкції за невиконання договірних зобов`язань (у тому числі пеня за несвоєчасне внесення орендної плати та неустойка за несвоєчасне повернення майна) повинні перераховуватись орендарями безпосередньо на рахунок для обліку державного бюджету, відкритий в органах державного казначейства: отримувач: УК у м. Чернігів/м. Чернігів/22080200, код отримувача 38054398, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA408999980313060093000025002, код класифікації доходів бюджету 22080200, найменування коду класифікації доходів бюджету: надходження від орендної плати за користування майном бюджетних установ; сума заборгованості з орендної плати, пеня та неустойка за договором оренди державного нерухомого майна №70-16 від 06.05.2016 має бти перерахована відповідачем на зазначений рахунок.

Позивач-1 зазначає, що повідомлення відповідачу про припинення договірних відносин та про необхідність своєчасного повернення орендованого майна балансоутримувачу направлялись на його юридичну адресу та на адресу, яка була зазначена керівником відповідача як адреса для листування: вул. Петровського, 55, кв. 39, м. Чернігів, 14000. Розпорядженням Чернігівського міського голови №46-р від 12.02.2016 вулицю Петровського перейменовано на вул. Милорадовичів.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

06.05.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), та Чернігівською міською громадською організацією інвалідів Центр соціального добробуту Доброчин-Інваль (далі - Орендар) укладено договір оренди №70-16 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір) (т. 1 а.с. 37-39).

Згідно з п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування, без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650 кв. м та ділянку із залізобетонних плит площею 150 кв. м (далі - Майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2016 і становить за незалежною оцінкою 427 032,00 грн.

За умовами п.1.2 Договору Майно передається в оренду для розміщення автостоянки.

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.

Згідно з п. 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2016 - 4334,38 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Згідно з п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.11 Договору визначено що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.3 Договору).

У п. 7.1 Договору сторони встановили, що Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

За умовами пунктів 10.1, 10.2 Договору цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 06.05.2016 до 04.05.2019 включно. Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку його дії, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Після закінчення терміну дії Договору питання продовження Договору на новий термін вирішується відповідно до вимог чинного законодавства, чинного на момент закінчення Договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (п. 10.4 Договору).

Згідно з п. 10.6 Договору чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.9, 10.10 у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачем з моменту підписання акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення Майна покладається на Орендаря.

Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за весь час прострочення (п. 10.11 Договору).

Господарський суд Чернігівської області розглядав справу № 927/660/18 за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області до Чернігівської міської громадської організації інвалідів Центр соціального добробуту Доброчин-Інваль , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Деснянського басейнового управління водних ресурсів, про стягнення 9436,47 грн, з яких 8380,06 грн боргу по орендній платі за період з березня по липень 2018 по договору оренди № 70-16 нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.05.2016 та 218,40 грн пені, 838,01 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.10.2018 у справі №927/660/18, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 17.12.2018, позов задоволено частково (т. 1 а.с. 82-84).

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі №927/660/18 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.10.2018 у справі №927/660/18 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Суд у справі №927/660/18 встановив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 по справі № 927/858/17 задоволено апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Чернігівської області по справі № 927/858/17 від 08.11.2017 за позовом Деснянського басейнового управлінням водних ресурсів до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль", за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Чернігівська обласна державна адміністрація та Державне агентство водних ресурсів України про визнання недійсним договору оренди №70-16 від 06.05.2016 з моменту його укладення. Рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/858/17 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди № 70-16 від 06.05.2016, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України Чернігівською міською організацією інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль".

Постановою Верховного Суду від 29.05.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 927/858/17 скасовано, рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 залишено в силі. Судом встановлено, що факт існування двох майданчиків на час укладення договору саме у вигляді збірного покриття із залізобетонних плит площею 650 кв. м та 150 кв. м за адресою м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, підтверджений наданими учасниками справи документами, складеними позивачем, а також звітом незалежного оцінювача. Також суд першої інстанції встановив, що ці майданчики пов`язані із земельною ділянкою, на якій вони розташовані проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, ці майданчики є окремими, штучно створеними предметами матеріального світу, рухомі, зі своєю метою використання, а отже можуть бути окремими об`єктами оренди.

Отже, укладений між сторонами Договір оренди є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами та породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

Відповідно до акту приймання-передавання від 06.05.2016, погодженого Балансоутримувачем, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650 кв. м та ділянку із залізобетонних плит площею 150 кв. м, розміщене за адресою м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів (т. 1 а.с. 41).

Відповідач взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати за користуванням Майном не виконав у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати орендної плати.

Відповідно до наданого позивачем-1 розрахунку заборгованості відповідача за Договором, останнім не сплачено 50% нарахованої орендної плати за квітень 2019 року та чотири дні травня 2019 року, розмір якої становить 3160,85 грн (т. 1 а.с. 58).

Згідно з наданим позивачем-2 розрахунку орендної плати за Договором, відповідачем не сплачено 50% нарахованої орендної плати за січень - квітень 2018 року, березень-квітень 2019 року та чотири дні травня 2019 року, розмір якої становить 16 911,32 грн (т. 1 а.с. 151).

Позивач-2 направляв відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- №116 від 15.06.2018 на суму 15 371,92 грн, з яких орендна плата за січень-травень 2018 року - 13 009,40 грн та податок на землю за лютий-травень 2018 року - 2362,52 грн (т. 1 а.с. 62). Як пояснив представник позивача-2 та вбачається з наданого розрахунку заборгованості, орендна плата за травень 2018 року у розмірі 2571,04 грн була сплачена відповідачем 18.06.2018, тобто вже після виставлення рахунку;

- №36 від 11.03.2019 на суму 18 477,95 грн, з яких заборгованість на 01.03.2019 - 14 847,02 грн, орендна плата за лютий 2019 року - 2744,98 грн, податок на землю за березень 2019 року - 885,95 грн (т. 1 а.с. 63);

- №57 від 11.04.2019 на суму 20 133,58 грн, з яких заборгованість на 01.04.2019 - 16 477,95 грн, орендна плата за березень 2019 року - 2769,68 грн, податок на землю за квітень 2019 року - 885,95 грн (т. 1 а.с. 61);

- №85 від 13.05.2019 на суму 23 816,91 грн, з яких заборгованість на 01.05.2019 - 20 133,58 грн, орендна плата за квітень 2019 року - 2797,38 грн, податок на землю за травень 2019 року - 885,95 грн (т. 1 а.с. 64).

Вказані рахунки не були отримані відповідачем та повернулись позивачу-2 з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Також позивач-2 направляв відповідачу акти звірки взаєморозрахунків, однак вони не були отримані відповідачем та повернулись позивачу-2 з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання (т. 1 а.с. 65-66).

Відповідно до листа від 15.01.2019 №1-6/09-02 позивач-2 повідомив відповідача про те, що термін дії Договору закінчується 04.05.2019 та про те, що дія Договору продовжуватись не буде (т. 1 а.с. 67).

Листом від 04.02.2019 №17-04-00391 позивач-1 повідомив відповідача про те, що уповноважений орган управління майном - Державне агентство водних ресурсів України у листі від 01.02.2019 №494/4/7/11-15 повідомило про відсутність наміру продовжувати термін дії Договору у зв`язку з необхідністю використання орендованих площ для власних господарських потреб Балансоутримувача та про необхідність повернення Майна Балансоутримувачу протягом трьох робочих днів після закінчення терміну дії договору (т. 1 а.с. 72). Доказів направлення цього листа відповідача суду не надано.

У свою чергу, відповідач направив на адресу позивача-1 лист від 04.03.2019, у якому, зазначено, що він надається на лист Регіонального відділення щодо необхідності повернення залізобетонних плит. Посилаючись на наявність кримінального провадження №4201810100000216 за фактом зловживання службовим становищем Головою Державного агентства водних ресурсів Українки Овчаренко І.І., відповідач повідомив, що повернення Майна Балансоутримувачу можливе лише за результатами закінчення слідства по вказаному кримінальному провадженню (т. 1 а.с. 76).

Отже, з наданої відповідачем відповіді вбачається, що останній отримав лист позивача-1 з повідомленням про необхідність повернення майна Балансоутримувачу після закінчення терміну дії Договору та про відсутність у уповноваженого органу управління майном - Державного агентства водних ресурсів України наміру продовжувати термін дії Договору.

Відповідно до листів позивача-1 від 02.04.2019 №17-04-01046 та від 06.05.2019 №17-04-01408 відповідача повідомлено про те, що Регіональне відділення Фонду держмайна отримало лист органу, уповноваженого управляти майном - Державного агентства водних ресурсів України (лист від 01.02.2019 №494/4/7/11-15) про відсутність наміру продовжувати термін дії Договору у зв`язку з необхідністю використання орендованих площ для власних господарських потреб Балансоутримувача та про необхідність повернення Майна Балансоутримувачу (т. 1 а.с. 73-74).

Доказів направлення відповідачу листа від 02.04.2019 №17-04-01046 суду не надано, а лист від 06.05.2019 №17-04-01408 повернувся позивачу-1 з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідно до листів позивача-2 від 22.04.2019 №1-6/77-02 та від 10.05.2019 №1-6/87-03 відповідача повідомлено про необхідність повернення Майна Балансоутримувачу у зв`язку із закінченням терміну дії Договору (т. 1 а.с. 68-69).

Листами від 10.05.2019 №1-6/87-02 та від 18.06.2019 №1-6/112-04 позивач-2 повідомив позивача-1 про невиконання відповідачем умов Договору щодо повернення Майна та складання відповідного акту приймання-передачі у зв`язку з закінчення строку дії Договору (т. 1 а.с. 79-80).

Відповідно до листа від 20.05.2019 №11-04-01572 позивач-1 повідомив позивача-2 про направлення відповідачу листа з вимогою повернути орендоване Майно (т. 1 а.с. 81).

У претензії від 07.06.2019 №1-6/106-02 позивач-2 просив відповідача сплатити заборгованість з орендної плати, яка станом на 31.05.2019 становила 16 456,97 грн, та повернути Майна Балансоутримувача на підставі акту приймання-передачі майна (т. 1 а.с. 70-71).

Доказів сплати заборгованості з орендної плати та повернення Балансоутримувача спірного майна - акту приймання-передачі відповідач суду не надав.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків сплати орендної плати та неповернення Майна Балансоутримувачу, позивач-1 нарахував відповідачу 64,95 грн пені та 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, які прокурор просить стягнути на користь позивача-1.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Разом із тим передача в оренду майна, яке є державною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - Закон, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 12 вказаного Закону визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 3 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата з урахуванням її індексації.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України зокрема встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За приписами ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Щодо підстав звернення прокурора із цим позовом.

У силу приписів ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 та ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Аналіз положень ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Деснянського басейнового управління водних ресурсів, прокурором зазначено, що державні органи всупереч інтересам держави до суду з позовом не зверталися, не вживають активних дій для підготовки позовної заяви, сплати судового збору тощо. Подана прокурором позовна заява вжита, як захід прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, яке відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є орендодавцем нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, та Деснянського басейнового управління водних ресурсів, яке є балансоутримувачем державного майна.

В позовній заяві також зазначено, що позивачі є державними бюджетними установами, яким державою делеговано функції реалізації ними прав власників щодо належного використання державного майна та своєчасного надходження коштів до державного бюджету від його використання. Несплата орендної плати, інших фінансових санкцій та неповернення орендарем державного майна порушує економічні інтереси держави, а отже невиконання відповідачем зобов`язань за договором оренди тягне за собою порушення приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" та невиконання доходної частини Державного бюджету України, у зв`язку з чим існує загроза реалізації державної політики, що завдає шкоди інтересам держави.

Прокурор зазначав, що оскільки Регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області та Деснянське басейнове управління водних ресурсів, які наділені відповідними повноваженнями, не вжили належних заходів до виконання повноважень, пов`язаних із захистом інтересів держави шляхом звернення із позовною заявою до господарського суду, є підстави для представництва інтересів позивачів органами прокуратури, визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Переглядаючи ухвалу суду від 22.10.2019, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та звернення до суду із цим позовом, оскільки позивачі є державними бюджетними установами, яким державою делеговано функції реалізації ними прав власників щодо належного використання державного майна та своєчасного надходження коштів до державного бюджету від його використання, то несплата орендарем орендної плати, фінансових санкцій та неповернення державного майна порушує економічні інтереси держави і перешкоджає здійсненню функцій держави щодо розпорядження цим майном. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідні детальні мотиви викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у цій справі.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача-1 заборгованості з орендної плати, пені та неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право, охоронюваний законом інтерес чи інтереси держави порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права (захисту інтересів держави). У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom (22414/93) [1996], ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та передбачали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, застосування якого вимагає ця стаття повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суди мають виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Прокурор однією з позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) заявив стягнення з відповідача на користь позивача-1 заборгованості з орендної плати у розмірі 3160,85 грн, пені у розмірі 64,95 грн, 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати, а усього 83 809,58 грн, у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору в частині сплати орендної плати та повернення Майна.

Відповідно до Договору позивач-1 є орендодавцем спірного майна, а відповідач - орендарем.

При підписанні Договору сторони узгодили порядок та строки розрахунків, а саме: орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу (позивачу-2) у співвідношенні 50% до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 Договору).

Тобто встановленим порядком розрахунків не передбачено перерахування коштів безпосередньо орендодавцю (позивачу-1), натомість такі кошти перераховуються до державного бюджету.

Однак як у позовній заяві, так і у заяві про збільшення позовних вимог прокурор просить стягнути кошти саме на користь позивача-1, а не в дохід бюджету.

Оцінка суду щодо правового статусу спірних коштів у розрізі їх бюджетної класифікації та використання вже наведені судом у цьому рішенні щодо оцінки зміни предмету позову.

Таким чином, стягнення заявлених сум безпосередньо на користь позивача-1 суперечить умовам Договору, призведе до порушення норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про оренду державного та комунального майна , а враховуючи норми бюджетного законодавства, стягнуті кошти будуть використані не на загальні потреби державного бюджету, а виключно для особистих потреб позивача-1.

Фактично прокурор просить стягнути кошти не до Державного бюджету України, а лише на користь державного органу саме як конкретної юридичної особи.

При цьому у наданих письмових пояснення позивач-1 прямо зазначив, що орендна плата за Договором та штрафні санкції за невиконання договірних зобов`язань (у тому числі пеня за несвоєчасне внесення орендної плати та неустойка за несвоєчасне повернення майна) повинні перераховуватись орендарями безпосередньо на рахунок для обліку державного бюджету, відкритий в органах державного казначейства.

Отже, виключно у такий спосіб реалізується матеріальне суб`єктивне право на спірні кошти.

За наведених обставин, суд вважає, що обраний прокурором предмет позову не призводить до поновлення порушених інтересів держави, тому не є ефективним засобу захисту, не забезпечує захисту та відновлення таких інтересів, а відтак у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача-1 заборгованості з орендної плати у розмірі 3160,85 грн, пені у розмірі 64,95 грн та 80 583,78 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати необхідно відмовити.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача-2 заборгованості з орендної плати.

За умовами п. 3.6 Договору 50% орендної плати перераховується Балансоутримувачу (позивачу-2) щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати перед позивачем-2 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), суд встановив, що проведений позивачем-2 розрахунок заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 16 911,32 грн є арифметично правильним.

Доказів сплати відповідачем заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 16 911,32 грн матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не перерахував позивачу-2 орендну плату у встановлені Договором строки для такої оплати, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача-2 заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 16 911,32 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги про повернення майна.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку встановленого законом.

Отже, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №906/744/18.

За умовами пунктів 10.1, 10.4 Договору цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 06.05.2016 до 04.05.2019 включно. Після закінчення терміну дії Договору питання продовження Договору на новий термін вирішується відповідно до вимог чинного законодавства, чинного на момент закінчення Договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди .

Таким органом є Державне агентство водних ресурсів України.

Як вбачається зі змісту листу позивача-1 від 04.02.2019 №17-04-00391, направленого відповідачу за адресою, вказаною у Договорі, уповноважений орган управління майном - Державне агентство водних ресурсів України у листі від 01.02.2019 №494/4/7/11-15 повідомило про відсутність наміру продовжувати термін дії Договору у зв`язку з необхідністю використання орендованих площ для власних господарських потреб Балансоутримувача.

У цьому листі позивач-1 повідомив також відповідача про необхідність повернення Майна Балансоутримувачу протягом трьох робочих днів після закінчення терміну дії договору (т. 1 а.с. 72).

Хоча доказів направлення цього листа та отримання його відповідачем суду не надано, однак суд дійшов висновку про те, що відповідач був повідомлений про відсутність у Державного агентства водних ресурсів України наміру продовжувати строк дії Договору, враховуючи надану відповідачем відповідь від 04.03.2019.

Також про відсутність у Державного агентства водних ресурсів України наміру продовжувати строк дії Договору свідчить і зміст листів позивача-1, направлених відповідачу, від 02.04.2019 №17-04-01046 та від 06.05.2019 №17-04-01408.

Таким чином, суд доходить висновку, що орган, уповноважений управляти об`єктом оренди - Державне агентство водних ресурсів України, не надав дозволу на продовження терміну дії Договору, про що відповідач був повідомлений та обізнаний ще під час дії Договору.

Отже, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Договір не був продовжений та на підставі п. 10.1, 10.4 Договору є припиненим з 05.05.2019.

При цьому суд не вважає належними доказами, що свідчать про відсутність наміру продовжувати термін дії Договору, листи позивача-2 від 15.01.2019 №1-6/09-02, від 22.04.2019 №1-6/77-02 та від 10.05.2019 №1-6/87-03, оскільки за умовами Договору дозвіл на продовження Договору або відповідні заперечення повинен надавати орган, уповноважений управляти об`єктом оренди, а не Балансоутримувач, яким є позивач-2.

Оскільки Договір є припиненим, відповідач відповідно до п. 10.9, 10.10 повинен був повернути Балансоутримувачу спірне майно протягом трьох робочих днів з дня припинення терміну дії Договору. Майно вважається поверненим Балансоутримувачем з моменту підписання акта приймання-передачі, а обов`язок щодо складання такого акта був покладений на відповідача.

Доказів повернення орендованого майна позивачу-2 матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач у порушення ст. 785 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 10.9, 10.10 Договору, акту приймання-передачі орендованого майна не склав та не повернув позивачу-2 це майно, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повернути майно шляхом підписання акту приймання-передачі є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позовна вимога майнового характеру задоволена частково, судовий збір за цю вимогу підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а за іншу позовну вимогу немайнового характеру - у повному обсязі.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача за подання позовної заяви, становить 6 728,02 грн.

Крім того, стягненню з відповідача підлягає судовий збір, сплачений прокурором за подання апеляційної скарги, у розмірі 1921,00 грн

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" (код ЄДРПОУ 37095082, вул. Бєлова, 11, м. Чернігів, 14000) на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів (код ЄДРПОУ 34654458, проспект Перемоги, 39-А, м. Чернігів, 14017, рахунок UA518201720313271001203007936, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ) 16 911,32 грн заборгованості зі сплати орендної плати.

3. Зобов`язати Чернігівську міську громадську організацію інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" (код ЄДРПОУ 37095082, вул. Бєлова, 11, м. Чернігів, 14000) повернути нерухоме майно згідно з договором оренди №70-16 від 06.05.2016, що належить до державної власності, а саме: ділянки із залізобетонних плит площею 650,00 кв. м та ділянки із залізобетонних плит площею 150,00 кв.м, розміщених за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення майна.

4. Стягнути з Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" (код ЄДРПОУ 37095082, вул. Бєлова, 11, м. Чернігів, 14000) на користь Прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, рахунок UA248201720343140001000006008, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ) 6 728,02 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 23.03.2020.

Суддя В.В. Шморгун