Постанова

від 05.12.2019 по справі 516/166/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6413/19

Номер справи місцевого суду: 516/166/18

Головуючий у першій інстанції Мислива Л. М.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 22 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2018 року до Теплодарського міського суду Одеської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 . Позивач просила суд ухвалити рішення про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між позивачем та ОСОБА_2 у 2008 році та посвідчений Панасюк А.В., нотаріусом Теплодарської міської державної нотаріальної контори Одеської області (т.1, а.с. 2-5).

Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 22 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено повністю (т.2, а.с. 136-137).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 14 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд оскаржуване рішення скасувати та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, адже, по-перше, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що під час підписання оспорюваного договору, ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 , вважала, що підписувала договір довічного утримання. По-друге оскаржуване рішення позбавляє апелянта права на житло, суд першої інстанції не взяв до уваги докази та пояснення по справі ОСОБА_1 (т.2, а.с.146-148).

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що суду не доведено належними та допустимими доказами, що позивач вчинила вказаний договір дарування під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а також, що волевиявлення учасників договору дарування не були вільними і не відповідали їх внутрішній волі; що вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, як то передбачено ст. 203 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вказує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи 02.04.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено державним нотаріусом Теплодарської міської державної нотаріальної контори Одеської області Панасюк А.В. право власності на підставі цього договору було зареєстровано право власності на нерухоме майно за відповідачем, про що свідчить відповідний витяг.

За умовами даного договору ОСОБА_1 (дарувальник) передала, а ОСОБА_2 (обдаровуваний) прийняла в дар вказану двохкімнатну квартиру. Згідно п. 5 спірного договору сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Як визначено у п.6 договору дарування сторони засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування квартири; будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення. У відповідності до п. 7.1 дарувальник довів до відома обдарованого, а останній взяв до уваги той факт, що дарування квартири за цим договором вчиняється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено. За п. 8 договору дарування, зміст ст.ст. 182, 210, п.2 ст. 383, п.3 ст. 640, 721, 722 Цивільного кодексу України, ст.ст. 65, 74 Сімейного кодексу України, сторонам роз`яснено.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові. Як роз`яснив Пленум ВСУ в постанові № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З пояснень сторони позивача можна зробити висновок, що власне звернення обумовлене побоюванням позивачки щодо втрати права користування житлом, через потенційне відчуження майна на користь третіх осіб. Разом з тим, з встановлених обставин справи, вбачається, що при даруванні квартири було встановлено пожиттєве право користування спірним майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , що не заперечувалось стороною позивача. Збереження права користування за позивачем та її чоловіком (батьками відповідачки) є цілком логічною з точки зору моральних засада суспільства, а припинення такого права можливе лише в судовому порядку (ст. 406 ЦК України).

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, а судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були повно встановлені обставини, які мають значення для справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 22 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2019 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

05.12.2019 року м. Одеса