Рішення

від 23.12.2019 по справі 336/2231/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

336/2231/19

провадження № 2/336/2106/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Петрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник позивача - ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

09.04.2019 р. представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

В позовній заяві зазначає, що 22.10.2009 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Глоба В.І. Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 2027.

Відповідно до п. 1 договору позики від 22.10.2009 р. позивач отримав у відповідача гроші в сумі 18000 доларів США, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 144000 грн., за курсом, що визнали сторони - 8,00 грн. за 1 долар США, без стягнення процентів, які позивач повинен повернути в строк до 22.10 2014 року включно.

Позивач вважає, що вказаний договір позики є недійсним з наступних підстав.

Так, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки із кадастровим номером № 2321280500:02:011:0006, площею 12,5280 га, що знаходиться на території Білоріцької сільської ради Веселівського району Запорізької області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 09.07.2004 р. Веселівською районною державною адміністрацією.

У 2009 році ОСОБА_1 вирішив покинути своє постійне місце проживання у с. Мала Михайлівка Веселівського району Запорізької області, та переїхати до с. Станіслав Білозерського району Херсонської області.

Дізнавшись про ці обставини, його знайомий фермер ОСОБА_3 запропонував придбати належну ОСОБА_1 земельну ділянку. Отримавши згоду ОСОБА_1 , ОСОБА_3 взяв на себе організацію оформлення цього правочину.

Оскільки цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки є ведення особистого господарства, що підпадає під мораторій відчуження, укладення договору купівлі-продажу між сторонами було неможливе.

22.10.2009 р. у приміщенні приватного нотаріуса Глоби В.І. Китаєву ОСОБА_4 . ОСОБА_5 . було запропоновано підписати: договір позики, довіреність і заповіт.

При цьому ОСОБА_3 та нотаріус пояснили позивачу, що довіреність складається з метою надання права відповідачеві здійснювати будь-які дії стосовно земельної ділянки, у тому числі користуватися, а заповіт і договір оренди - нададуть змогу ОСОБА_3 набути права власності на земельну ділянку у майбутньому

Сторони домовились, що ОСОБА_3 бере в оренду земельну ділянку на строк 7 років, при цьому сплачує загальну суму орендної плати за весь період користування у розмірі 15000 грн.

ОСОБА_1 не розумів та не знав про можливі наслідки підписання згаданих вище документів, та через низький рівень освідченості (середня освіта) погодився на умови ОСОБА_3 .

Після підписання зазначених вище документів, ОСОБА_1 жодного разу не зустрічався із ОСОБА_3 , який протягом цього часу користувався належною позивачу земельною ділянкою. Так, ОСОБА_3 передав в оренду належну ОСОБА_1 земельну ділянку ТОВ Газ інцест , які сплачують орендну плату саме ОСОБА_3 ..

Натомість, на початку 2018 р. ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви, яка у подальшому була уточнена, із вимогами сплатити ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 22.10.2009 року у розмірі 17800 доларів США, суму інфляційних збитків у розмірі 12744 доларів США 80 центів, суму 3% річних у розмірі 1733 доларів США 667 центів, суму пені у розмірі 4086 доларів США 18 центів, а всього: 36364 доларів США 65 центів.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21.01.2019 р. у справі № 313/425/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. На час звернення із даним позовом, зазначене рішення не набуло законної чинності та переглядається в апеляційній інстанції.

12.09.2018 р. за заявами ОСОБА_1 , посвідченими приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області за реєстровим №№ 414, 415, скасовано довіреність та заповіт, складені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 та посвідчені 22.10.2009 року приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області.

За позовом просить визнати недійсним договір позики, укладений 22.10.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глоба В.І. за реєстровим номером № 2027.

Ухвалою від 16.04.2019 р. відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 27.05.2019 р.

27.05.2019 р. підготовче судове засідання відкладено на 01.07.2019 р. на підставі п.1 ч.2 ст.198, п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України за клопотанням представника позивача.

01.07.2019 р. підготовче судове засідання відкладено на 06.09.2019 р. на підставі п.1 ч.2 ст.198, п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України за клопотанням представника відповідача.

06.09.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 31.10.2019 р.

31.10.2019 р. розгляд справи відкладено на 23.12.2019 р. через перебування судді у нарадчій кімнаті по розгляду кримінального провадження.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовну заяву, просили її задовольнити з підстав, викладених в позові.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві (а.с.27-30).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Як встановлено судом 22.10.2009 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Глоба В.І. Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 2027 (а.с.6).

Відповідно до п. 1 договору позики від 22.10.2009 р. позивач отримав у відповідача гроші в сумі 18000 доларів США, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 144000 грн., за курсом, що визнали сторони - 8,00 грн. за 1 долар США, без стягнення процентів, які позивач повинен повернути в строк до 22.10 2014 року включно.

ОСОБА_1 в поданому до суду позові стверджує, що не розумів можливих наслідків підписання згаданого вище договору позики через низький рівень освідченості (середня освіта).

Ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: визнання правочину недійсним.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставами недійсності правочину, відповідно до ст.203 ЦК України , є невідповідність (суперечливість) його змісту вимогам Цивільного кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; відсутність вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність його внутрішній волі; невідповідність форми вчинення правочину установленій законом; правочин має бути спрямований на настання реальних правових наслідків.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу (стаття 216 ЦК України ).

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець), передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових кошів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як слідує з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивач в поданому до суду позові стверджує, що договір позики, укладений 22.10.2009 р. є удаваним, оскільки мав намір продати земельну ділянку позивачу, при цьому договір купівлі-продажу не було укладено через мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, та ним було видано довіреність на ім`я ОСОБА_3 та складено заповіт. При цьому ОСОБА_1 не вказує, який реальний правочин було вчинено між сторонами, які підстави для визнання реального правочину не дійсним та наслідки визнання цього правочину недійсним.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При винесенні рішення судом також враховано, що за ст. 12, 81 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З досліджених судом письмових доказів слідує, що між сторонами 22.10.2009 р. був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позичальник отримав у позикодавця гроші в сумі 18 000 доларів США, передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (п.1); сторони у присутності нотаріуса стверджували, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їй волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину (п.10). Крім того, позичальник діяв зі згоди дружини (п.7).

Аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, в зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову.

Крім того, факт укладення договору позики було встановлено рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21.01.2019 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, під час розгляду якої відповідач з будь-якими позовними вимогами про визнання договору позики недійсним не звертався.

При вирішенні клопотання представника відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності суд виходив з наступного.

В п.11 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки при постановленні рішення судом відмовлено в задоволенні позову через його не необґрунтованість та доведеність, суд не надає оцінки поважності причин пропуску зверення позивача до суду з даним позовом.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, суд не стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збіру.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (представник позивача - ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання договору позики недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 26 грудня 2019 року.

Суддя О.В.Дмитрюк