Рішення

від 17.12.2019 по справі 826/7538/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2019 року № 826/7538/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Качур І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

Громадської організації "Автомайдан Київ" (юридична адреса: 04111, м.Київ. вул. Салютна, буд. 21 кв. 3, код ЄДРПОУ 39401297) доДержавної служби геології та надр України (03680, Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 16, код ЄДРПОУ 37536031) Третя особа з самостійними вимогами на предмет позову: товариство з обмеженою відповідальністю "Петро-Консалтінг" ( 02088, м. Київ, вул. Леніна, буд. 31, кв. 3 код ЄДРПОУ 37063270 ) провизнання протиправними дій та зобов`язанням вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація Автомайдан Київ (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної служба геології та надр України (далі - Відповідач) про визнання протиправними дії щодо прийняття заяви, здійснення процедури по видачі спеціального дозволу на користування надрами, та визнання протиправною бездіяльності щодо не оголошення аукціону, в якому просить: - визнати протиправним дії Державної служби геології та надр України щодо прийняття, розгляду та здійснення процедури видачі спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг зареєстрованої 15.03.2018 р. реєстраційний №6442/02/12-18 Про видачу спеціального дозволу на користування надрами на ділянці Добра розташованої на території Добровеличківського району Кіровоградської області ; - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо не проведення аукціону по наданню спеціального дозволу на користування надрами на ділянці Добра розташованої на території Добровеличківського району Кіровоградської області ; - зобов`язати Державну службу геології та надр України провести аукціон по наданню спеціального дозволу на користування надрами на ділянці Добра розташованої на території Добровеличківського району Кіровоградської області ;

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що геологічне вивчення літієвих руд Добра розташованої на території Добровеличківського району Кіровоградської області, підрахунок запасів літієвої руди вказаного родовища здійснювалось ще до 2001 року, за кошти іншої юридичної особи комунальної власності. Як наслідок, Відповідач не мав підстав для прийняття, розгляду Заяви та здійснення процедури по видачі Третій особі спеціального дозволу на користування надрами ділянки літієвих руд Добра розташованої на території Добровеличківського району Кіровоградської області.

Відтак, Державна служба геології та надр України протиправно прийняла та розпочала розгляд Заяви та розпочала процедуру видачі спеціального дозволу ТОВ Петро-Консалтінг на підставі пп. 1 п. 8 Порядку № 615, тобто без проведення аукціону. Як результат, подальше надання Третій особі спеціального дозволу матиме також протиправний характер.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи ( у письмовому проваджені).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю ПЕТРО-КОНСАЛТІНГ (далі - Третя особа), в якості третьої особи із самостійними вимогами звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Відповідач про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить: - визнати незаконною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо не надіслання, протягом шести робочих днів, з 15.03.2018 р. копій документів Мінприроди, наданих товариством з обмеженою відповідальністю ПЕТРО-КОНСАЛТІНГ із заявою про надання спеціального дозволу від 15.03.20184 р.; - зобов`язати Державну службу геології та надр України виконати/вчинити дії передбачені Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами щодо розгляду заяви про надання спеціального дозволу від 15.03.20184 р. поданої товариством з обмеженою відповідальністю ПЕТРО-КОНСАЛТІНГ .

18.05.2018 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято до спільного розгляду позовну заяву Третьої особи з самостійними вимогами на предмет позову.

В обґрунтування позовних вимог Третя особа зазначала, що станом на дату подачі позову, Відповідач не здійснює необхідних дій по погодженню, та зокрема але не виключно, такими діяннями перешкоджає в наданні Спеціального дозволу Третій особі. Як наслідок, Третій особі не видано спеціальний дозвіл, що є безсумнівним фактом порушення прав останнього, та фактом незаконної, такої що іде в супереч спеціальному нормативно-правовому акту Порядку №615, бездіяльності Відповідача.

21.05.2018 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва задоволено частково заяву Третьої особи, вжито заходів забезпечення позову у справі №826/7538/18, а саме - заборонено Відповідачу повертати/приймати рішення про повернення заяви Третьої особи від 15.03.2018 року на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування літієвих руд ділянки Добра, що знаходиться у Добровеличківському районі Кіровоградської області, без проведення аукціону, яка зареєстрована Державною службою геологи та надр України 15.03.2018 року за номером №6458/02/12-18 до вирішення спору по суті.

Третьою особою подано до суду заяву про зміну предмету позову, якою змінено позовні вимоги на наступні: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка проявилась у неприйнятті рішення про надання без проведення аукціону спеціального дозволу на користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг з метою видобування літієвих руд ділянки Добра, що знаходиться у Добровеличківському районі Кіровоградської області строком на двадцять років; - зобов`язати Державну службу геології та надр України (код ЄДРПОУ - 37536031) прийняти рішення про надання без проведення аукціону спеціального дозволу на користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг (код ЄДРПОУ - 37063270) з метою видобування літієвих руд ділянки Добра Добровеличківського району Кіровоградської області строком на двадцять років; - зобов`язати Державну службу геології та надр України направити Товариству з обмеженою відповідальністю Петро-Консалінг повідомлення про прийняття рішення про надання без проведення аукціону спеціального дозволу на користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг (код ЄДРПОУ - 37063270) з метою видобування літієвих руд ділянки Добра Добровеличківського району Кіровоградської області строком на двадцять років; - зобов`язати Державну службу геології та надр України надати спеціальний дозвіл на користування надрами без проведення аукціону Товариству з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг з метою видобування літієвих руд ділянки Добра Добровеличківського району Кіровоградської області строком на двадцять років після сплати Товариством з обмеженою відповідальністю Петро-Консалтінг у повному обсязі у встановлений строк збору за надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування літієвих руд ділянки Добра Добровеличківського району Кіровоградської області.

08.08.2018 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято заяву Третьої особи про зміну предмету позову.

Третьою особою, ТОВ Петро-Консалтінг подано до суду заяву про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без розгляду заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи свідчать, що третя особа звернулась до Відповідача із заявою від 15.03.2018 року) на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування літієвих руд ділянки Добра, що знаходиться у Добровеличківському районі Кіровоградської області (надалі також - Спеціальний дозвіл) без проведення аукціону. До вказаної Заяви були доданні передбачені Порядком №615 документи. Заява Третьої особи прийнята та зареєстрована 15.03.2018 року за №6458/02/12-18.

Позивач звернувся до Кіровоградської обласної ради щодо погодження надання Третій особі Спеціального дозволу без проведення аукціону. 02.03.2018 р. Кіровоградською обласною радою погоджено надання Спеціального дозволу Заявнику (рішення №452). Водночас, станом на момент розгляду справи, Третій особі Спеціальний дозвіл не видано.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра, Законом України Про громадські об`єднання , Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 р. (надалі також - Порядок № 615) та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За пунктом дев`ятнадцятим частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод або законних інтересів особи у публічно-правових відносинах, у яких Відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно Третьої особи. З урахуванням приписів п. п. 8, 19 ч. 1 ст. 4, ст. 5 КАС України, а також виходячи з системного аналізу Кодексу України про надра, Порядку №615, суд зауважує, що оскаржувані дії Відповідача, як і Спеціальний дозвіл є правовим актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії і стосується права конкретних осіб, зокрема, Третьої особи, тобто виключно визначених у ньому суб`єктів, і встановлює не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, направлені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення ( не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У своїх рішеннях від 23.06.1997 (відкрите у вільному доступі за посиланням http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-97), від 22.04.2008 № 9-рп/2008 Конституційний Суд України, в питанні не нормативності актів, підкреслює, що: "За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

Правова позиція щодо оскарження індивідуальних актів викладена і Вищим адміністративним судом України у Інформаційному листі від 01.06.2010 № 781/11/13-10 Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ , згідно якої: Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Крім того, при вирішенні справи судами не з`ясовано, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені спірною постановою. Отже, із зазначеним позовом звернулися не ті особи, яким належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено .

В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд принагідно відмічає, що правові висновки в частині правових питань: права оскарження індивідуального акта лише особою, якої він стосується , порушення реальних прав , оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень , права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом відображено Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15), Великою Палатою Верховного Суду в постановах: від 14 березня 2018 року (справи №№: 9901/22/17, 9901/153/2851), від 21 червня 2018 року (справа № 9001/463/18).

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Також, у рішенні Конституційного Суду України в від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово висловлював свою позицію, у відповідності до якої принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. Зокрема, на думку суду, вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, тлумачитися у спосіб, сумісний з верховенством права і найбільш сприятливий для особи (рішення у справах "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява №38812/97, §155, "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), від 09.01.2013, заява №21722/11, §170, "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010, заяви №23759/03 та №37943/06, §57).

При цьому, під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" і "передбачуваності". "Закон" повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 23.06.1995, заява №18139/91, §37). З огляду на наведене, варто акцентувати, що суб`єкт, який звертається до суду за захистом, повинен обґрунтувати порушення своїх прав, і таке порушення має бути, по-перше, реальним, а по-друге, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, реалізація громадськістю своїх інтересів, а відповідно, і прав, відбувається, виходячи з нормативних приписів статті 12 Кодексу України про надра, шляхом прийняття участі громадських організацій у розробленні та здійсненні заходів з питань раціонального використання та охорони надр, які здійснюють органи виконавчої влади.

Зважаючи на відмічені Кодексом України про надра нормативні особливості участі громадських організацій у сфері надрокористування, та виходячи з приписів ст. 2 цього кодексу, де відмічено необхідність врегулювання правовідносин з використання надр з метою забезпечення раціонального та комплексного використання надр, слід наголосити, що правила отримання Третьою особою відповідного дозволу застосовуються в юридичній площині правовідносин, які складаються виключно між Відповідачем та Третьою особою і, в той же час, такі правила не застосовуються до осіб, на яких здійснюється тільки опосередкований вплив у сфері використання природних ресурсів і надр в рамках отриманого певним суб`єктом індивідуально виданого йому спеціального дозволу на право розроблення і використання певних надр/родовищ.

Наразі, з урахуванням наведеного висновку, суд відзначає, що Законом України Про громадські об`єднання визначаються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про громадські об`єднання , громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.

Статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України Про громадські об`єднання ).

Разом з тим, суд звертає увагу, що поряд з передбаченими як в Законі, так і в Статуті правами Організації, Закон України Про громадські об`єднання окремо визначає засади взаємодії громадських об`єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування.

Так, за ч. 2 ст. 22 Закону України Про громадські об`єднання , втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об`єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об`єднань (ч. 3 ст. 22 Закону України Про громадські об`єднання ).

З вказаних положень ст. 22 Закону України Про громадські об`єднання слідує про неможливість втручання громадських об`єднань у діяльність органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

В той же час, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до вирішення питань місцевого значення.

Враховуючи наведене в статті 22 Закону України Про громадські об`єднання правило, судом акцентується про можливість залучення громадських об`єднань до вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об`єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об`єднань.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що порядок отримання Третьою особою Спеціального дозволу, стосується лише її прав та інтересів, та є результатом правовідносин у сфері надрокористування, а саме в межах дозвільної процедури згідно положень національного законодавства України, і лише виключно між Відповідачем та Третьою особою, очевидних порушень прав та інтересів Позивача не вбачається

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, на переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За п. 3 ч. 4 ст. 246 КАС України, у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у мотивувальній частині рішення суду має бути відображено, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку (п. 4 ч. 4 ст. 246 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Громадської організації Автомайдан Київ відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя І.А. Качур