Рішення

від 19.12.2019 по справі 916/1680/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1680/19 Господарський суд Одеської області у складі - судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача 1: не з`явився,

відповідача 2: адвокат Прощенко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1680/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (буд. 68-г, вул. Рішельєвська, м. Одеса, 65012)

до відповідачів: 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про солідарне стягнення 894120,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (надалі - ТОВ ЄБРБ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2) в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути солідарно з відповідачів 894 120,87 грн.

Підставою для подання позову Позивач визначив неналежне виконання Відповідачами зобов`язань по укладеному між сторонами 01.01.2016 року договору комерційної концесії №010116/01 в частині порушення строків та розмірів розрахунків по договору за період з 17.10.2015 по 31.08.2019.

29.08.2019р. адвокатом відповідача 1 - ФОП ОСОБА_1 до канцелярії Господарського суду був поданий відзив на позов (вх. №17308/19) відповідно до якого відповідач1 позов не визнає в повному обсязі, виходячи з наступного.

По-перше, відповідач 1 вказує, що позов повинен розглядатися за правилами ЦПК України, оскільки за його ствердженням, у договорі комерційної концесії ОСОБА_2 виступала як фізична особа, що на переконання позивача, є підставою для закриття провадження у цій справі на підставі ч.1 ст.231 ГПК України.

По-друге, відповідач 1 вказує, що до позову надані документи, які не посвідчені належним чином.

По-третє, як зазначає відповідач 1, до позовної заяви не надана первина документація, яка б підтверджувала здійснення господарських операцій, на підставі яких у відповідача 1 виник би обов`язок здійснити оплату. Крім того, відсутні будь-які докази передачі права користування правами інтелектуальної власності від позивача до відповідачів.

05.09.2019р. адвокатом відповідача 2 - ФОП ОСОБА_2 до канцелярії Господарського суду був поданий відзив на позов (вх. №17964/19) відповідно до якого відповідач 2 також позов не визнає в повному обсязі. Підстави, покладені в обґрунтування правової позиції відповідача 2 є майже повністю тотожними, підставам, викладеним у відзиві ФОП ОСОБА_1. В доповнення своєї правової позиції відповідач 2 вказує про відсутність у ЕДРЮОФОПГО (надалі - Реєстрі) видів економічної діяльності у сфері навчання, викладацької діяльності та інше, тобто де відповідач 2 мала б можливість використовувати права інтелектуальної власності, які зазначені у договору комерційної концесії.

19.09.2019р. адвокатом позивача до Господарського суду була надана відповідь на відзив (вх. № 19107/19) в якій позивачем було зазначено наступне.

Щодо закриття провадження у справі позивач вважає думку відповідачів про те, що договір комерційної концесії укладався відповідачами не як суб`єктами господарювання, хибною, оскільки у преамбулі договору комерційної концесії чітко зазначено, що він укладений між позивачем та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 що, на переконання позивача, виключає будь-яке інше тлумачення.

Щодо посилання ФОП ОСОБА_2 на те, що в неї у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ДРЮОФОП) відсутні відповідні види економічної діяльності на думку позивача, жодним чином не свідчить про не можливість відповідача 2 здійснювати фактично будь-яку господарську діяльність дозволену законодавством України і це не залежить від наявності чи відсутності даних про таки види діяльності в ДРЮОФОП.

Щодо надання неналежним чином засвідчених копій документів позивач зазначив, що враховуючи те що ним надавалися суду для огляду оригінали доданих до позову копій документів, посилання відповідачів на неналежне посвідчення копій є недоречними та таким, що не відповідає позиції, висловленої ВС у своєї постанові від 23.08.2019 по справі № 910/13094/17.

Тобто, як зазначає позивач, відповідачами не наведено обґрунтування та не надано доказів, які б ставили під сумнів чи свідчили про недостовірність змісту доданих до позову копій документів або спростовували обставини, на підтвердження яких ці документи подані.

Щодо первинної документації, позивач посилається на наявність у матеріалах справи усіх доказів, які на його думку достатні для підтвердження заборгованості відповідачів.

24.10.2019р. адвокатами відповідачів були подані заперечення (вх. № 21918/19 (від відповідача 1) та вх. № 21912/19 (від відповідача 2)) відповідно до яких відповідачами знову зазначено, що позов вони не визнають, вважають, що позиція позивача є необґрунтованою, висновки позивача протирічать вимогам чинного законодавства України виходячи з наступного.

Так в обґрунтування своєї правової позиції відповідачами у запереченнях зазначено що: позов повинен розглядатися за правилами ЦПК України, так відповідач 2 у договорі виступала як фізична особа; позов поданий без додавання будь-якої первинної документації, яка б підтверджувала здійснення господарських операцій, на підставі яких виник би обов`язок відповідачів здійснювати оплату; з витягу з ЄДРПОУ станом на день укладання договору комерційної концесії вбачається що за своїми видами діяльності відповідач 2 ніколи не здійснювала будь-якої господарської діяльності у сфері навчання, викладацької діяльності та інше, тобто де відповідач 2 мала можливість використовувати права інтелектуальної власності, які зазначені у договорі комерційної концесії; станом на 09.07.2019р. договір комерційної концесії припинив свою дію, оскільки одна із сторін договору - відповідач 1 ФОП ОСОБА_1 припинив свою господарську діяльність, про що до Реєстру був внесений відповідний запис.

Інші заяви по суті справи від учасників справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2019 позовна заява вх. № 1723/19 була передана на розгляд судді Петрову В.С.

18.06.2019 ухвалою Господарського суду позовну заяву ТОВ ЄБРБ до ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в сумі 125981,66 грн. було залишено без руху, був встановлений 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху та було роз`яснено наслідки невиконання ухвали.

09.07.2019 до канцелярії Господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 2-3233/19).

Розглянувши матеріали позовної заяви ТОВ "Європейське бюро розвитку бізнесу", суд дійшов висновку, що під час автоматизованого розподілу судової справи між суддями був порушений порядок визначення судді для розгляду позовної заяви № 1723/19, яка за своєю суттю належить до спорів щодо захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності.

З огляду на вищезазначене та враховуючи те, що суддя Петров В.С. відповідно до розділу 10 "Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Одеської області", затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 13.03.2019 №17-02/2019, не може розглядати спори щодо захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності, оскільки не належить до визначеної вказаними вище Засадами третьої спеціалізації, а відтак і до числа суддів Господарського суду Одеської області, які розглядають вказану категорію спорів, відповідно наявні підстави для заявлення самовідводу.

10.07.2019 року ухвалою Господарського суду суддею Петровим В.С. був заявлений самовідвід від розгляду позовної заяви № 1723/19 Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в сумі 125981,66 грн.

Того ж числа, розпорядженням керівника апарата Господарського суду за № 260 на підставі ухвали суду про заявлення суддею Петровим В.С. самовідводу від розгляду позовної заяви вх. № 1723/19 від 14.06.2019 у справі № 916/1680/19, у зв`язку з чим, згідно до ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 32, 40 ГПК України, п. 4.2.2. "Засад використання автоматизованої системи документообігу" в Господарському суді Одеської області, в редакції від 13.03.2019 (протокол №17-02/2019), був призначений повторний автоматизований розподіл позовної заяви вх. №1723/19 від 14.06.2019р. у справі №916/1680/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2019 позовна заява вх. № 1723/19 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного або позовного провадження (загального або спрощеного). При цьому, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 5 цієї ж статті Кодексу визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України визначено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття до розгляду, відкриття провадження у справі та розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч.5 ст.12, ст.247 ГПК України.

12.07.2019 року ухвалою Господарського суду позовну заяву (вх.№1723/19) було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи був призначений на 08.08 2019р.

07.08.2019р. від відповідача 2 - ФОП ОСОБА_2 до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. № 1569/19) яка обґрунтована потребою ознайомлення з матеріалами справи для складання відзиву та отримання правничої допомоги по цій справі.

Заява відповідача 2 була розглянута судом в судовому засіданні 08.08.2019р. та була задоволена.

29.08.2019 року від відповідача 1 - ФОП ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позов (вх. № 17308/19), який судом був долучений до матеріалів справи.

29.08.2019р. від відповідача 2 - ФОП ОСОБА_2 до суду надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. № 17293/19) в якій він вважає, що провадження у справі повинно бути закрито на підставі ч.1 ст.231 ГПК України, яке в подальшому було розглянуто судом та протокольною ухвалою в його задоволені було відмовлено з підстав належності даного спору до підсудності Господарського суду та сталої практики Верховного суду.

05.09.2019 року від відповідача 2 - ФОП ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позов (вх. № 17964/19), який судом був долучений до матеріалів справи.

06.09.2019 року позивач надав суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 18045/19), яке було розглянуто судом та задоволено.

10.09.2019 року від позивача до суду були подані письмові пояснення (вх. № 18282/19) щодо заяви відповідача 2 про закриття провадження у справі, які судом також були долучені до матеріалів справи.

Цього ж числа позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 2-4358/19), відповідно до якої збільшив свої позовні вимоги до 894120,87 грн.

У відповідності до п.6 ст.250 ГПК України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

В судовому засіданні, яке відбулося 10.09.2019р. суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог до 894120,87 грн та враховуючи обставини справи, її складність, суд, протокольною ухвалою постановив про розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та за власною ініціативою продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів.

19.09.2019 року позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 19107/19), яка судом була долучена до матеріалів справи.

26.09.2019 року представник відповідача 2 надав до суду заяву про відкладення підготовчого засідання (вх. № 19645/19) у зв`язку із потребою підготувати заперечення на відзив позивача, яка була розглянута судом та, враховуючи неявку учасників справи в судове засідання, призначене на 26.09.2019, була задоволена.

24.10.2019 року від відповідача 2 до суду були надані заперечення (вх. № 21912/19), які судом долучені до матеріалів справи.

Того ж числа від відповідача 1 до суду були надані заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21918/19) які також були долучені судом до матеріалів справи.

18.11.2019 року представник відповідача 2 надав до суду заяву про відкладення підготовчого засідання (вх. № 23861/19) у зв`язку із участю 19.11.2019 представника відповідача 2 в судовому засіданні у Верховному Суді, суд враховуючи розглянув заяву та додані до неї докази, задовольнив її.

19.11.2019 року позивачем до суду було надане клопотання (вх. № 23924/19) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом було розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні, 19.11.2019 року суд, враховуючи те що всі питання, передбачені ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні вирішені, ухвалою закрив підготовче засідання по справі та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 05.12.2019р.

В процесі розгляду справи подані сторонами клопотання та заяви (пояснення) були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у відповідних протоколах судових засідань.

Під час розгляду справи по суті присутні представники сторін виступили із вступними промовами.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Представник позивача участь у судових дебатах не приймав, як вбачається з його заяв по суті спору та вступної промови, позов підтримує повністю, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача 2 - ФОП ОСОБА_2 у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Відповідач 1 - ФОП ОСОБА_1 про час та місце судових засідань судом повідомлявся своєчасно, шляхом направлення ухвал за адресою, зазначеною у позовній заяві та підтвердженій даними Витягу з ЄДРФОПЮОГО. Про розгляд справи Господарським судом відповідач 1 був обізнаний, що підтверджується участю його представника у підготовчих засіданнях та поданням ним до суду заяв по суті справи.

Проте, в судове засідання з розгляду справи по суті позивач 1 не з`являвся, свого представника в суд не направляв, клопотань про перенесення судових засідань суду не надавав, про поважність підстав неявки в судові засідання суд не повідомляв. Як вбачається з наданих суду заяв по суті справи проти позову заперечує в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч.ч. 5, 11 ст. 242 ГПК України, копії ухвали про відкриття провадження у справі направлені сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві. При цьому, адреса відповідача, зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, поштові конверти, яким на адресу відповідача 1 направлялись копії ухвал про повідомлення відповідача 1 про дату та час судових засідань, поверталися з поштовою відміткою про невручення у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Відповідно до п. 10. ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як унормовано ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження фізичної особи - ОСОБА_1, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до п. 99 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене вище, Господарський суд вважає, що не отримання відповідачем 1 у поштовому відділені кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням усіх вимог процесуального закону, надсилав копії ухвал про повідомлення про дату та час судових засідань у даній справі за належною адресою відповідача 1 є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою відповідача 1 щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. На підставі викладеного, відповідач 1 несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Виходячи із викладеного, Господарський суд вважає, що ним дотримано усі вимоги чинного законодавства щодо належного та своєчасного повідомлення учасників справи та вручення сторонам судових рішень.

В судовому засіданні, 26.09.2019 року Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, судом була проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (далі - правоволоділець) та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі - користувач) був укладений попередній договір комерційної концесії № 101016/01 (далі - договір), в порядку та на умовах п.1.1. якого правоволоділець представляє користувачеві, а користувач набуває право використовувати у підприємницької діяльності комплекс виключних прав (надалі - КВП) на унікальну тренінгову технологію бізнес-освіти для розвитку індивідуальності дітей та підлітків на підставі отриманих Сертифікатів та Ліцензій від правоволодільця та право використовувати у своїй діяльності Знаки для товарів та послуг MINIВOSS BISINESS SCHOOL і Бізнес-школа "MiniВoss".

Відповідно до договору, КВП належить правоволодільцю на наступних підставах: Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № 38027, зареєстрованого 28.04.2011 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України; Свідоцтва № 154132 від 10.04.2012, виданого Державною службою інтелектуальної власності України.

За використання КВП користувач оплачує правоволодільцю винагороду, обумовлену цим договором. КВП надається для організації роботи правоволодільцем виключно на договірної території, описаної у п.2.2 договору.

Пунктом 1.3. договору сторони погодили перелік (комплекс) виключних прав по цьому договору.

Згідно з п.2.1. договору встановлено, що користувач вправі використовувати КВП при здійсненні підприємницької діяльності, пов`язаної з наданням послуг по організації та проведенню дитячої бізнес-освіти по замовленням фізичних та юридичних осіб з використанням незмінних технологій організації бізнес-процесів, технологій організації освітніх процесів та стандартів, які розроблені, впроваджені та використовуються правоволодільцем тощо.

Пунктом 2.2. сторони погодили межі території на якій користувач має право використовувати КВП, а правоволоділець гарантував не укладати аналогічні договори з третіми особами на території, на якій розповсюджується право користувача на використання КВП.

Умовами п.3.1. договору за використання КВП правоволодільця сторони погодили наступні види та форми оплати:

3.1.1. обов`язковий щомісячний платіж (роялті) 1000 євро на протязі всього строку дії договору.

При кількості учнів до 31 користувач має право оплачувати тільки частину обов`язкового щомісячного платежу (роялті) з розрахунку 10 євро за кожного учня в місяць. При цьому, оплату всіх накоплених та несплачених обов`язкових щомісячних платежів (роялті) користувач має право здійснити на свій розсуд до 31.12.2016.

Роялті оплачуються у національній валюті України (гривні) по курсу НБУ на день платежу. У випадку прострочення платежу оплата здійснюється по більшому курсу, який був встановлений НБУ на останній день минувшого періоду оплати або на день здійснення оплати.

Для зручності взаєморозрахунків правоволоділець може виставляти користувачу рахунки на оплату товарів та послуг.

У випадку відсутності виставленого рахунку, користувач самостійно здійснює розрахунок та оплату необхідних платежів на підставі цього договору.

По факту здійсненних сплат сторони здійснюють звірку після кожного звітного місяця.

Згідно з п.3.2. договору оплата періодичних платежів (роялті) здійснюється за поточний місяць не пізніше 15-го числа поточного місяця, починаючи з 01.01.2016. За підготовчий період запуску школи з моменту підписання попереднього договору до 31.12.2015 оплата періодичного щомісячного платежу (роялті) здійснюється на умовах п.3.1.1 у сумі 1100 євро.

Відповідно до п.3.3. договору вартість придбання обов`язкових учбових наборів. Описаних у п.4 та п.п.4.1.10. встановлюється у розмірі 56 євро за одиницю.

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що вартість обов`язкового щорічного навчання, ліцензування та сертифікації вчителів-тренерів за 1-й курс не стягується.

На весь період дії цього договору (до моменту вивчення усіх обов`язкових курсів та отримання всіх Сертифікатів та Ліцензій всіма вчителями) вартість обов`язкового щорічного навчання, ліцензування та сертифікації вчителів-тренерів встановлюється у розмірі 1000 євро за кожного вчителя-тренера за кожний період навчання та включає отримання Сертифікату та Ліцензії.

Власник користувача проходить навчання двох типів і на наступних умовах: перший тип навчання власників користувача - навчання методиці ведення освітніх тренінгів Міжнародної освітньої мережі "MINIВOSS BISINESS SCHOOL"; другий тип навчання власників користувача - навчання принципам та методам ведення бізнесу по успішному використанню КВП Міжнародної освітньої мережі "MINIВOSS BISINESS SCHOOL".

Перший курс Першого типу навчання власники користувача отримують безкоштовно.

Другий та наступні курси Першого типу навчання власники користувача отримують на платній основі на загальних підставах.

Другий тип навчання власників користувача на протязі всього строку дії договору здійснюється на пільговій - безкоштовній підставі.

Інші умови проходження навчання та отримання сертифікатів та Ліцензій вказані у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до прийнятих на себе зобов`язань, користувач зобов`язався, зокрема:

здійснювати діяльність по використанню КВП тільки на основі отриманих ліцензій та Сертифікатів ( п.4.1.3. договору);

надавати послуги тільки сертифікованими та ліцензованими викладачами-тренерами та спеціально обученим адміністративним персоналом (п.4.1.4. договору); обучитись самостійно та обучити своїх працівників правилам ведення бізнесу та використання КВП (п.4.1.5. договору);

здійснювати навчання, ліцензування та сертифікацію на підставі наступних принципів: навчання власників користувача, вчителів-тренерів та адміністраторів здійснюється на матеріально-технічній базі правоволодільця, якщо інше не передбачено окремими угодами; оплата за навчання власників та вчителів-тренерів здійснюється на умовах розділу 3 цього договору. Навчання адміністраторів здійснюється на платній основі на підставі окремих договорів на навчання, якщо інше не буде оговорено окремими угодами…Вартість оплати за фірмове навчання, сертифікацію та ліцензування визначається окремим Положенням про сертифікацію та ліцензування (додаток № 2 до цього договору)., тощо;

своєчасно і в повному розмірі проводити платежі, передбачені розділом 3 договору (п.4.1.7. договору);

щорічно закупати на кожного учня фірмовий учбовий набір MINIВOSS BISINESS SCHOOL, в який входять робочий зошит, портфель, ручка, значок, замовляючи, набуваючи і отримуючи їх безпосередньо у правоволоділецьа по повній ціні, встановленій для користувачів, якщо інше не передбачено окремими угодами. Кількість предметів, обов`язкового до щорічного придбання фірмового учбового набору, може змінюватись на розсуд правоволодільця, но лише у більшу сторону... Видача Свідоцтв за кожний курс навчання та Дипломів учням користувача здійснюється виключно правоволодільцем та виключно при наявності оплати учбового набору на кожного учня по відомості, підписаної обома сторонами та виконання інших зобов`язань... Довідка про отримання Диплому або Свідоцтва про проходження навчальних тренінгів у Міжнародній навчальній мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL учнями, вчителями-тренерами, співробітниками користувача, кінцевим бенефіціаром користувача та іншими особами надається по офіційним запитам від інших учбових закладів, комерційних структур або державних органів і офіційно публікується на офіційному сайті правоволодільця ( www.мiniвoss-school.com ). Довідка про отримання користувачем та його представниками ліцензії на право проведення навчальних тренінгів у Міжнародній навчальній мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL вчителями-тренерами, працівниками користувача, кінцевим бенефіціаром користувача та іншими особами надається по офіційним запитам від інших учбових закладів, комерційних структур або державних органів і офіційно публікується на офіційному сайті правоволодільця (www.мiniвoss-school.com). На кожний окремий курс користувач зобов`язаний отримувати окрему Ліцензію та обучити вчителів-тренерів на умовах, описаних вище у правоволодільця, тощо.(п.4.1.10. договору);

з моменту підписання цього договору сторони не пізніше 10-го числа кожного місяця заповнювати та оновлювати данні статистичного, аналітичного та фінансового обліку в режимі реального часу на наданому правоволодільцем ресурсі або, у випадку окремих угод, надавати на електронну пошту ( offis@мiniвoss-school.com ) письмові звіти про результати роботи минувшого місяця по ключовим показникам (кількість учнів, кількість вчителів, джерела реклами, вартість навчання; заявки на стажування, поїздки; заявки на матеріали та послуги) у формі, надаваємої правоволодільцем (п.4.1.21. договору), тощо.

До обов`язків правоволодільця договором було віднесено, зокрема: провести державну реєстрацію договору (п.4.2.4. договору).

Відповідно до умов п.11.1. договору він вступає в силу та діє до: в частині оплати - з дати його підписання обома сторонами та до виконання сторонами своїх фінансових зобов`язань; в частині надання прав на використання КВП - на протязі 10 років з моменту підписання договору.

Пунктом 12.1. договору сторони передбачили, що подачу договору на його державну реєстрацію здійснює правоволоділець. У випадку внесення змін або дострокового розірвання цього договору за ініціативою або по вині користувача, користувач зобов`язується відшкодувати правоволодільцю витрати, пов`язані з державною реєстрацією цього договору, внесення в нього змін/доповнень та розірвання договору.

Відповідно до п.12.2. договору сторони погодили, що до відносин сторін, по тим питання, які не врегульовані або не повністю врегульовані цим договором, застосовується право України.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 010116/01 від 01.01.2016 сторони визначили межі договірної території у радіусі 5 кварталів від місця розташування МINIВOSS BUSINESS SCHOOL користувача (Україна, м. Одеса, пр-кт ак. Глушка, 3), які обмежені наступними вул.: ак. Корольова, Левітана, Костанді, Сумська, Львівська, Люстдорфська дорога/Вільямса.

Відповідно до додатку № 2 до договору № 010116/01 від 01.01.2016р. сторони погодили: тип Ліцензії та інших офіціальних дозволів, ціну (у євро) та вимоги та документи, а також вид Ліцензії та диплома, які отримуються після завершення навчання.

26.08.2016 року між сторонами був укладений акт приймання-передачі (додаток № 3) до договору № 010116/01 від 01.01.2016 відповідно до п.1.1. якого правоволоділець ( ТОВ "ЄБРБ") передав, а користувачі (фізичні особи-підприємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) прийняли додаток № 3 (Бізнес книга "Стандарти"), в якій описані стандарти навчання; стандарти якості; стандарти та правила ведення бізнесу та інші, що розкривають суть та форму інноваційної технології, суть та форму втілення та використання авторської програми та методики при відкритті та веденні комерційної діяльності філії Міжнародної навчальної мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL.

11.04.2018 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 був складений акт звірки взаєморозрахунків до договору комерційної концесії № 010116/01 від 10.01.2016, відповідно до якого ТОВ "ЄБРБ" та ФОП ОСОБА_1 погодили наявність заборгованості за договором № 0101016/01 на користь ТОВ "ЄБРБ" на загальну суму 13363,33 євро, з яких заборгованість склала: з оплати роялті - 4000 євро, з оплати за навчання персоналу та франчайзі - 2000 євро, з оплати за учбові набори - 6434, з оплати за прочі товари та послуги - 504,33 євро.

22.05.2018р. позивач направив ФОП ОСОБА_1 претензію вих. № 2205/2018, в якій із посиланням на виконання ним своїх обов`язків за договором № 010116/01 від 01.01.2016 у повному обсязі, зазначив що ФОП ОСОБА_1 систематично порушуються умови договору в частині оплати, а саме п.4.1.10, 4.1.11,4.1.12, 4.1.2, 4.1.7. договору, у зв`язку із чим на підставі проведеної між позивачем та ФОП ОСОБА_1 звірки взаємних розрахунків та підписаного акту звірки взаємних розрахунків до договору, позивач зазначив, що за ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість на загальну суму 13363, 33 євро, у тому числі: зі сплати роялті у сумі 4000 євро; оплати за навчання персоналу у сумі 2000 євро; оплати за учбові набори у сумі 6434 євро; оплати за розробку сайту та його щомісячного адміністрування у сумі 425 євро; оплати за додаткові матеріали та послуги у сумі 504,33 євро.

У зв`язку із порушенням умов договору позивачем також у претензії були розраховані штрафні санкції, а саме: за порушення п.5.2. договору нарахований штраф у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми, якій склав 133,63 євро; за порушення п.4.1.7. договору нарахований штраф у розмірі 1% від суми одноразового (паушального) внеску по цьому договору, що дорівнює 500 євро; а також відповідно до п.5.6. договору штраф у розмірі 1% від суми номінального одноразового платежу (паушального внеску) у сумі 500 євро.

Враховуючи наведене, позивач запропонував ФОП ОСОБА_1 розглянути претензію та протягом 10-ти банківських днів з моменту її отримання перерахувати суму основного боргу у розмірі 13363,63 євро та суму штрафних санкцій у розмірі 1163,63 євро в національній валюті на рахунок позивача та письмово сповістити про результати розгляду претензії.

24.05.2018р. позивач направив ФОП ОСОБА_1 претензію вих. № 2405/2018, в якій із посиланням на порушення ФОП ОСОБА_1 своїх обов`язків за договором № 010116/01 від 01.01.2016 запропонував ФОП ОСОБА_1 розглянути цю претензію та протягом 10-ти банківських днів з моменту її отримання перерахувати суму основного боргу у розмірі 1000 євро та суму штрафних санкцій у розмірі 1010 євро в національній валюті по курсу НБУ на рахунок позивача та письмово сповістити про результати розгляду претензії.

Відповідачі на претензії відповіді не надали, заборгованість та штрафні санкції у добровільному порядку не сплатили.

09.07.2019р. ФОП ОСОБА_1 за власним рішенням припинив свою підприємницьку діяльність, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була внесена відповідна запис про припинення суб`єкта господарювання за № 25560060003117939.

17.07.2019р. ФОП ОСОБА_2 за власним рішенням припинила свою підприємницьку діяльність, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була внесена відповідна запис про припинення суб`єкта господарювання за № 21370060004005401.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що відповідачі починаючи з 2016 з періодичністю перестали виконувати умови договору комерційної концесії в частині сплат за роялті, за курс навчання персоналу та франчайзі, за учбові набори, за виготовлення та адміністрування сайту (веб-сторінки), а також інші товари, послуги, що й стало підставою позивачу звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У частині 2 ст.4 ГПК України, визначено, зокрема, що фізичні особи-підприємці мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу приписів статті 20 ЦК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ст. 51 ЦК України До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір № 010116/01 від 01.01.2016 за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно зі статтею 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Відповідно до приписів ст.1117 ЦК України сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 366 Господарського кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов`язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Відповідно до статті 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

З урахуванням наведених приписів процесу суд зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування розміру сум, заявлених до стягнення посилається на заборгованість відповідачів зі сплати роялті за період з 17.10.2015р. по серпень 2019 включно у сумі 22000 євро; на заборгованість з оплати за навчання вчителів у сумі 3000 євро; на заборгованість з придбання учбових наборів у розмірі 7275,34 євро; на заборгованість з щомісячного адміністрування сайту за період з вересня 2017 по травень 2018 включно у розмірі 225 євро; на заборгованість з оплати за рекламну компанію у розмірі 590 євро; на заборгованість з оплати за інші товари послуги у розмірі 504,33 євро.

Проте, суд не може погодитись із правовим обґрунтуванням виникнення вищезазначеної заборгованості, яке позивачем наведено у позові, оскільки в порушення вимог, передбачених ст. 76,77 ГПК України позивачем на надано суду належних та допустимих доказів того, що ним здійснювалося навчання вчителів відповідачів (за умовами договору передбачено, що позивач повинен був після завершення навчання видавати відповідні сертифікати та ліцензії); позивачем не надано суду доказів, що відповідачі взагалі придбали у нього навчальні набори, не в казано у якій кількості (будь-які документи первинного бухгалтерського обліку суду); так само позивачем не надано суду доказів обслуговування сайту відповідачів (який саме сайт та з яких підстав обслуговував позивач та на підставі чого відповідачі повинні оплачувати обслуговування цього сайту позивачем); так само позивач не навів належних та допустимих доказів проведення ним рекламної компанії к ж/м Совіньон та не обґрунтував наявності у відповідачів обов`язку оплачувати цю рекламну компанію і нарешті, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності у відповідачів обов`язку щодо сплати за інші товари послуги, а саме, послуги тренінгового центру роботи дизайнера та пакети і календарі.

Отже, позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів належними та допустимими доказами (сертифікатами та ліцензіями, оформленими на ім`я працівників або на самих відповідачів, первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність вищезазначеної заборгованості у відповідачів перед ним, оскільки не надав суду належних та допустимих доказів надання ним відповідачам вище перелічених товарів, робіт та послуг.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обов`язок щодо надання доказів які підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заявленого позову відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України покладається саме на позивача.

Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає, що позові вимоги про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості з оплати за: навчання вчителів у сумі 3000 євро; з придбання учбових наборів у розмірі 7275,34 євро; з щомісячного адміністрування сайту за період з вересня 2017 по травень 2018 включно у розмірі 225 євро; з оплати за рекламну компанію у розмірі 590 євро; з оплати за інші товари послуги у розмірі 504,33 євро є необґрунтованими не законними, такими що не підтверджені неналежними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо посилання позивача в якості обґрунтування розміру своїх позовних вимог на акт звірки взаємних розрахунків. Укладений між ним та відповідачем 1 - ФОП ОСОБА_1, суд вважає, що ці доводи не можуть бути прийняти як належні виходячи з наступного.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Саме до таких висновків дійшов у своїх постановах Верховний Суд у справі № 905/1198/17 від 19.04.2018 та у справі № 910/1389/18 від 05.03.2019.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача роялті за період з з 17.10.2015 по серпень 2019 суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з п.3.2. договору сторони погодили, що за підготовчий період запуску школи з моменту підписання попереднього договору до 31.12.2015 оплата періодичного щомісячного платежу (роялті) здійснюється на умовах п.3.1.1 у сумі 1100 євро.

Проте, в матеріалах справи відсутній укладений між позивачем та відповідачем попередній договір, на підставі якого відповідачі повинні були б сплачувати позивачу 1100 євро починаючи з 17.10.2015 до 31.12.2015 (період, визначений позивачем у розрахунку заборгованості). А тому суд також дійшов висновку що законних підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача, нарахованих та заявлених до стягнення позивачем за період з 17.102015 по 31.12.2015 роялті у сумі 1500 євро не має.

При цьому суд врахував те, що у преамбулі договору № 101016/01, укладеного сторонами 01.01.2016 зазначено, що між правоволодільцем та користувачем укладено попередній договір комерційної концесії. Так проаналізувавши текст укладеного між позивачем та відповідачами договору суд встановив, що між позивачем та відповідачами був укладений саме договір комерційної концесії який за своїм змістом, істотними умовами не є попереднім договором, виходячи з чого судом застосовуються відповідні норми чинного законодавства України.

Так само суд не приймає до уваги в якості належних доводів посилання відповідачів в своїх запереченнях на те, що вони під час розгляду справи припинили свою діяльність в якості ФОП.

Оскільки, якщо відповідна зміна статусу особи відбулася після порушення провадження у справі, вона не спричиняє наслідків у виді зміни підвідомчості такої справи і відповідно - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду .

За змістом ст.ст.51, 52, 598-909 ЦК України, ст.ст. 202-208 ГК України ч.8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною особою оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своєї постанові у справі № 916/559/17.

Також суд не приймає в якості належних та допустимих доказів ствердження відповідача 2 про те, що у договорі комерційної концесії, вона виступала не як ФОП, а як фізична особа, оскільки, відповідно до відомостей у ЄДРПОУ вбачається що за своїми видами діяльності визначеними у Реєстрі відповідач 2 ніколи не займалася будь-якою господарською діяльністю у сфері навчання, викладацької діяльності, виходячи з наступного.

По-перше, в тексті договору (у преамбулі) чітко визначено, що і відповідач 1 та відповідач 2 у договорі виступають саме як фізичні особи - підприємці, по-друге, ствердження відповідача 2 що в Реєстрі щодо неї відсутні відомості видів діяльності, які дозволяють займатися підприємницькою діяльність у сфері навчання, викладацької діяльності свідчить лише про те, що відповідач 2 своєчасно такі данні не внесла до Реєстру, проте відсутність цих даних в реєстрі не перешкоджає відповідачу 2 займатися будь-якою незабороненою законодавством господарською діяльністю.

Крім того з урахуванням того, що відповідач 1 - ФОП ОСОБА_1 припинив свою господарську діяльність як суб`єкт господарювання 09.07.2019 року, а відповідач 2 ФОП ОСОБА_2 17.07.2019, суд дійшов висновку, що у відповідачів виник обов`язок щодо солідарної сплати позивачу роялті за період з 01.01.2015 до 09.07.2019р у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 517843, 80 грн., а за період з 09.07.2019р. до 17.07.2019р. обов`язок щодо оплати позивачу роялті за договором повинен бути покладений на відповідача 2 ФОП ОСОБА_2 у сумі 258,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 7125,50 грн.

Щодо заперечень відповідачів в частині кількості учнів, яка б дозволила встановити розмір оплати, яку повинні відповідачі сплачувати позивачу, суд зазначає що вони не можуть бути враховані судом в якості належних та обґрунтованих, оскільки у договорі комерційної концесії саме на відповідачів покладено обов`язок підтверджувати те, що кількість учнів не перевищує 31 чоловіка. Тобто у даному випадку, тягар доказування в частині кількості учнів лежить саме на відповідачах. Таких доказів відповідачі суду у встановленому законом порядку не надали.

Як зазначив КГС ВС у своєї постанові від 13.11.2019 по справі № 908/1399/17 відповідно до частин 1 і 2 статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання. Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів відсутності в них заборгованості з договору комерційної концесії № 010116/01 від 01.01.2016 року, відсутності своєї вини у порушенні грошового зобов`язання, яке виникло з зазначеного договору.

Інші доводи та заперечення учасників справи не спростовують висновків до яких дійшов суд в процесі розгляду цієї справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є частково обґрунтовані та підтверджені належними доказами, а тому підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7769,16 грн слід стягнути на користь позивача солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , окрім того судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 106, 58 грн. слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237-240 ГПК, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (вул. Рішельєвська, 68-г, м. Одеса, 65012, код 36611767) заборгованість у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 року становить 517 943 (п`ятсот сімнадцять тисяч дев`ятсот сорок три) грн. 80 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 7769 (сім тисяч сімсот шістдесят дев`ять) грн.16 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2, код НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (вул. Рішельєвська, 68-г, м. Одеса, 65012, код 36611767) заборгованість у сумі 258,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 року становить 7125 (сім тисяч сто двадцять п`ять) грн. 50 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 106 (сто шість) грн. 58 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 02.01.2020 року.

Суддя О.В. Цісельський