Постанова

від 24.06.2020 по справі 916/1680/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1680/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Мишкіної М.А., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ "Європейське бюро розвитку бізнесу" - адвокат Шаповалов Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019

по справі №916/1680/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу"

до 1) Фізичної особи-підприємця Лісового Олексія Олеговича

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 894120,87 грн.

ВСТАНОВИВ

У червні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (надалі - ТОВ "Європейське бюро розвитку бізнесу") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лісового Олексія Олеговича (далі - ФОП Лісовой О.О.) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів 894 120,87 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань за договором комерційної концесії в частині строків та розмірів розрахунків по договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 517 943 грн. 80 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 7769 грн.16 коп., в решті позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що між сторонами дійсно виникли договірні відносини, що підтверджується наявними матеріалами справи, проте, позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості з оплати за: навчання вчителів у сумі 3000 євро; з придбання учбових наборів у розмірі 7275,34 євро; з щомісячного адміністрування сайту за період з вересня 2017 по травень 2018 включно у розмірі 225 євро; з оплати за рекламну компанію у розмірі 590 євро; з оплати за інші товари послуги у розмірі 504,33 євро, а тому дані вимоги, на думку суду першої інстанції, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідачів роялті за договором комерційної концесії, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи припинення відповідачами господарської діяльності, у них виник обов`язок щодо солідарної сплати позивачу роялті у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 517843, 80 грн, а у ФОП ОСОБА_1 також обов`язок щодо оплати позивачу роялті за договором у сумі 258,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 7125,50 грн. Дані суми розраховані судом першої інстанції з урахуванням дати припинення відповідачами господарської діяльності.

Заперечення відповідачів проти позову судом першої інстанції відхилено у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ФОП ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 по справі № 916/1680/19 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу заборгованість у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 року становить 517943,80 грн., та витрати на оплату судового збору в сумі 7769,16 грн. та 106,58 грн. скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 року становить 517943,80 грн., залишити без задоволення.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинами справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, виходячи з наступного.

Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що позов ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу повинен розглядатись за правилами ЦПК України, так як стороною договору є фізична особа ОСОБА_1 , що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

За твердженням апелянта, з тексту договору комерційної концесії вбачається, що ОСОБА_1 виступала в даному договорі як фізична особа, а не як підприємець. В розділі 14 договору зазначено, що ОСОБА_1 зазначена як фізична особа. До того ж, у відповідності до відомостей, які містилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань складеному станом на день укладання договору, за видами діяльності ОСОБА_1 ніколи не здійснювала будь-якої господарської діяльності в сфері навчання, викладацької діяльності та інше, в яких вона могла б використовувати права інтелектуальної власності, які зазначені в договорі комерційної концесії.

Відтак, апелянт вважає, що укладений між сторонами договір не є господарським договором та спір відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України повинен вирішуватись за правилами ЦПК України, так як одна із сторін договору виступала в ньому як фізична особа.

Як відзначає скаржник, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що представник ОСОБА_1 у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав в повністю, просив суд його задовольнити. Проте, представник ОСОБА_1 позов до неї не визнав в повному обсязі та просив залишити його без задоволення, що підтверджується технічною фіксацією судового процесу.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не правильно застосував положення ст. 541 ЦК України, яка регулює солідарні зобов`язання, та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 солідарно заборгованість разом з Лісовим О.О .

Так, за твердженням скаржника, законодавство України, яке регулює договори комерційної концесії не встановлює наявність солідарних зобов`язань у декількох осіб. В свою чергу, договором комерційної концесії також не передбачена солідарна відповідальність відповідачів перед ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу , що вбачається з тексту договору, а саме відсутності у тексті договору умови про солідарну відповідальність.

Суд першої інстанції, як вважає апелянт, не надав оцінки тому факту, що акт звірки від 11.04.2018 з боку ОСОБА_1 не був підписаний, а тому викладена у ньому заборгованість не є заборгованістю ОСОБА_1 .

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність первинної документації, складеної між ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу та ОСОБА_1 . Так, за твердженням апелянта, позивачем не надано суду будь-якої первинної документації, яка б підтверджувала наявність зобов`язань у ОСОБА_1 перед ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу .

До того ж, як зазначає апелянт, умови укладеного між сторонами договору встановлюють розмір оплати роялті виходячи із кількості учнів. Проте, позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження кількість учнів у ОСОБА_1 , яка б дозволила встановити розмір плати, яку ОСОБА_1 повинна сплачувати позивачу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від відкрито апеляційне провадження у справі №916/1680/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 призначено справу до розгляду на 16.04.2020.

23.03.2020 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що згідно з преамбулою договору комерційної концесії відповідачі діяли при підписанні договору саме як суб`єкти господарської діяльності, а саме фізичні особи-підприємці. Посилання апелянта на відсутність у неї відповідних видів економічної діяльності в Єдиному державному реєстрі, на думку позивача, жодним чином не стосується її обов`язків по договору комерційної концесії, оскільки внесення до реєстру відповідних відомостей є виключно обов`язком апелянта, а фактичне здійснення відповідної господарської діяльності не залежить від наявності чи відсутності даних про такі види діяльності в реєстрі.

З приводу доводів апелянта про зазначення в оскаржуваному рішення того, що представник ОСОБА_1 підтримав вимоги за позовом, позивач відзначає, що вказане дійсно зазначено в рішенні суду першої інстанції, проте це є технічно. опискою при формуванні рішення, що не може бути підставою для його скасування.

Щодо солідарної відповідальності відповідачів, позивач посилаючись на приписи ст. 541 ЦК України відзначає, що солідарна відповідальність є очевидною з суті договору, оскільки зобов`язання за договором комерційної концесії є неподільним і не потребує окремих роз`яснень.

Не є обґрунтованими, на думку позивача, й доводи апелянта з приводу не підписання ОСОБА_1 акту звірки взаєморозрахунків, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Відповідно, як вважає позивач, посилання на акт звірки як на доказ відсутності солідарної відповідальності є неналежною аргументацією.

Не відповідає дійсності, як вважає позивач, й твердження апелянта з приводу ненадання судом першої інстанції оцінки відсутності первинних документів, складених між позивачем та ОСОБА_1 , оскільки приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав належну оцінку відсутності певних первинних документів і встановив факт відсутності належних доказів, які б підтвердили вказані позивачем обставини, і як наслідок задовольнив позовні вимоги частково. Інші наявні у матеріалах справи документи, як вважає позивач, повністю підтверджують розмір заборгованості, підстави її нарахування, а також узгодження такої заборгованості з відповідачами.

Щодо заперечень відповідачів в частині кількості учнів, яка б дозволила встановити розмір оплати, яку повинні відповідачі сплачувати позивачу, позивач зазначає, що у договорі комерційної концесії саме на відповідачів покладено обов`язок підтверджувати те, що кількість учнів не перевищує 31 чоловіка. Тобто, у даному випадку, тягар доказування в частині кількості учнів лежить саме на відповідачах. Таких доказів відповідачі до суду першої інстанції у встановленому законом порядку не надали.

Позивач наголошує, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за договором комерційної концесії та відсутності своєї вини у порушенні грошового зобов`язання, яке виникло з зазначеного договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №916/1680/19 не відбудеться 16.04.2020 у зв`язку запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу "COVID-19", призначено справу №916/1680/19 до розгляду на 30.04.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 повідомлено учасників справи №916/1680/19, що судове засідання, призначене на 30.04.2020 не відбудеться, призначено розгляд справи №916/1680/19 на 20.05.2020.

18.05.2020 судом апеляційної інстанції отримано клопотання представників ФОП Лісового Олексія Олеговича та ФОП ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату в обґрунтування якого останні посилаються на неможливість прибуття у судове засідання у зв`язку із тимчасовими обмеженнями введеними постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами, якою на усій території України установлено карантин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 відкладено розгляд справи №916/1680/19 на 24.06.2020.

23.06.2020 судом апеляційної інстанції отримано клопотання від представника ФОП ОСОБА_1, адвоката Прощенко Д.В. про відкладення розгляду справи на іншу дату, в обґрунтування якого останній посилається на запровадження в Україні карантину з 12.03.2020 по 31.07.2020, через спалах коронавірусу, а також те, що Рада суддів України 11.03.2020 звернулася з листом до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, з метою недопущення серед населення України поширення коронавірусу.

Розглянувши під час судового засідання від 24.06.2020 дане клопотання представника апелянта, судова колегія дійшла висновку про його необґрунтованість та відхилення з огляду на таке.

За приписами ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Водночас представник апелянта не зазначив причин, з урахуванням обставин послаблення протиепідемічних заходів, які перешкоджають його участі в судовому засіданні.

Колегія суддів відзначає, що провадження у даній справі відкрито 02.03.2020 та неодноразово, у тому числі за клопотанням представника апелянта, переносилося, у зв`язку із запровадженням в Україні карантину.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 розгляд справи в черговий раз за клопотанням представника апелянта, було відкладено. При цьому судова колегія в ухвалі повідомила учасників справи учасників про можливість скористатися своїм правом передбаченим ст. 197 ГПК України та взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Означена ухвала була отримана представником апелянта адвокатом Прощенко Д.В. - 03.06.2020.

Проте, своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, представник скаржника не скористався.

У даному випадку участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 20.05.2020 на 24.06.2020 обов`язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи в резолютивній частині згаданої ухвали суду.

З урахуванням сукупності наведеного, колегія суддів дійшов висновку про відхилення клопотання представника апелянта та можливість розгляду справи за його відсутності.

У судовому засіданні від 24.06.2020 представник позивача надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2016 року між ТОВ "Європейське бюро розвитку бізнесу" (правоволоділець) та фізичними особами-підприємцями Лісовим Олексієм Олеговичем та ОСОБА_1 (користувачі) був укладений попередній договір комерційної концесії №101016/01, в порядку та на умовах п.1.1. якого правоволоділець представляє користувачеві, а користувач набуває право використовувати у підприємницької діяльності комплекс виключних прав (надалі - КВП) на унікальну тренінгову технологію бізнес-освіти для розвитку індивідуальності дітей та підлітків на підставі отриманих Сертифікатів та Ліцензій від правоволодільця та право використовувати у своїй діяльності Знаки для товарів та послуг MINIВOSS BISINESS SCHOOL і Бізнес-школа "MiniВoss".

Відповідно до договору, КВП належить правоволодільцю на наступних підставах: Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № 38027, зареєстрованого 28.04.2011 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України; Свідоцтва № 154132 від 10.04.2012, виданого Державною службою інтелектуальної власності України.

За використання КВП користувач оплачує правоволодільцю винагороду, обумовлену цим договором. КВП надається для організації роботи правоволодільцем виключно на договірної території, описаної у п.2.2 договору.

Пунктом 1.3. договору сторони погодили перелік (комплекс) виключних прав по цьому договору.

Згідно з п.2.1. договору встановлено, що користувач вправі використовувати КВП при здійсненні підприємницької діяльності, пов`язаної з наданням послуг по організації та проведенню дитячої бізнес-освіти по замовленням фізичних та юридичних осіб з використанням незмінних технологій організації бізнес-процесів, технологій організації освітніх процесів та стандартів, які розроблені, впроваджені та використовуються правоволодільцем тощо.

Пунктом 2.2. сторони погодили межі території на якій користувач має право використовувати КВП, а правоволоділець гарантував не укладати аналогічні договори з третіми особами на території, на якій розповсюджується право користувача на використання КВП.

Умовами п.3.1. договору за використання КВП правоволодільця сторони погодили наступні види та форми оплати:

3.1.1. обов`язковий щомісячний платіж (роялті) 1000 євро на протязі всього строку дії договору.

При кількості учнів до 31 користувач має право оплачувати тільки частину обов`язкового щомісячного платежу (роялті) з розрахунку 10 євро за кожного учня в місяць. При цьому, оплату всіх накоплених та несплачених обов`язкових щомісячних платежів (роялті) користувач має право здійснити на свій розсуд до 31.12.2016.

Роялті оплачуються у національній валюті України (гривні) по курсу НБУ на день платежу. У випадку прострочення платежу оплата здійснюється по більшому курсу, який був встановлений НБУ на останній день минувшого періоду оплати або на день здійснення оплати.

Для зручності взаєморозрахунків правоволоділець може виставляти користувачу рахунки на оплату товарів та послуг.

У випадку відсутності виставленого рахунку, користувач самостійно здійснює розрахунок та оплату необхідних платежів на підставі цього договору.

По факту здійсненних сплат сторони здійснюють звірку після кожного звітного місяця.

Згідно з п.3.2. договору оплата періодичних платежів (роялті) здійснюється за поточний місяць не пізніше 15-го числа поточного місяця, починаючи з 01.01.2016. За підготовчий період запуску школи з моменту підписання попереднього договору до 31.12.2015 оплата періодичного щомісячного платежу (роялті) здійснюється на умовах п.3.1.1 у сумі 1100 євро.

Відповідно до п.3.3. договору вартість придбання обов`язкових учбових наборів. Описаних у п.4 та п.п.4.1.10. встановлюється у розмірі 56 євро за одиницю.

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що вартість обов`язкового щорічного навчання, ліцензування та сертифікації вчителів-тренерів за 1-й курс не стягується.

На весь період дії цього договору (до моменту вивчення усіх обов`язкових курсів та отримання всіх Сертифікатів та Ліцензій всіма вчителями) вартість обов`язкового щорічного навчання, ліцензування та сертифікації вчителів-тренерів встановлюється у розмірі 1000 євро за кожного вчителя-тренера за кожний період навчання та включає отримання Сертифікату та Ліцензії.

Власник користувача проходить навчання двох типів і на наступних умовах: перший тип навчання власників користувача - навчання методиці ведення освітніх тренінгів Міжнародної освітньої мережі "MINIВOSS BISINESS SCHOOL"; другий тип навчання власників користувача - навчання принципам та методам ведення бізнесу по успішному використанню КВП Міжнародної освітньої мережі "MINIВOSS BISINESS SCHOOL".

Перший курс Першого типу навчання власники користувача отримують безкоштовно.

Другий та наступні курси Першого типу навчання власники користувача отримують на платній основі на загальних підставах.

Другий тип навчання власників користувача на протязі всього строку дії договору здійснюється на пільговій - безкоштовній підставі.

Інші умови проходження навчання та отримання сертифікатів та Ліцензій вказані у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до прийнятих на себе зобов`язань, користувач зобов`язався, зокрема:

здійснювати діяльність по використанню КВП тільки на основі отриманих ліцензій та Сертифікатів ( п.4.1.3. договору);

надавати послуги тільки сертифікованими та ліцензованими викладачами-тренерами та спеціально обученим адміністративним персоналом (п.4.1.4. договору); обучитись самостійно та обучити своїх працівників правилам ведення бізнесу та використання КВП (п.4.1.5. договору);

здійснювати навчання, ліцензування та сертифікацію на підставі наступних принципів: навчання власників користувача, вчителів-тренерів та адміністраторів здійснюється на матеріально-технічній базі правоволодільця, якщо інше не передбачено окремими угодами; оплата за навчання власників та вчителів-тренерів здійснюється на умовах розділу 3 цього договору. Навчання адміністраторів здійснюється на платній основі на підставі окремих договорів на навчання, якщо інше не буде оговорено окремими угодами…Вартість оплати за фірмове навчання, сертифікацію та ліцензування визначається окремим Положенням про сертифікацію та ліцензування (додаток № 2 до цього договору)., тощо;

своєчасно і в повному розмірі проводити платежі, передбачені розділом 3 договору (п.4.1.7. договору);

щорічно закупати на кожного учня фірмовий учбовий набір MINIВOSS BISINESS SCHOOL, в який входять робочий зошит, портфель, ручка, значок, замовляючи, набуваючи і отримуючи їх безпосередньо у правоволоділецьа по повній ціні, встановленій для користувачів, якщо інше не передбачено окремими угодами. Кількість предметів, обов`язкового до щорічного придбання фірмового учбового набору, може змінюватись на розсуд правоволодільця, но лише у більшу сторону... Видача Свідоцтв за кожний курс навчання та Дипломів учням користувача здійснюється виключно правоволодільцем та виключно при наявності оплати учбового набору на кожного учня по відомості, підписаної обома сторонами та виконання інших зобов`язань... Довідка про отримання Диплому або Свідоцтва про проходження навчальних тренінгів у Міжнародній навчальній мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL учнями, вчителями-тренерами, співробітниками користувача, кінцевим бенефіціаром користувача та іншими особами надається по офіційним запитам від інших учбових закладів, комерційних структур або державних органів і офіційно публікується на офіційному сайті правоволодільця (www.мiniвoss-school.com). Довідка про отримання користувачем та його представниками ліцензії на право проведення навчальних тренінгів у Міжнародній навчальній мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL вчителями-тренерами, працівниками користувача, кінцевим бенефіціаром користувача та іншими особами надається по офіційним запитам від інших учбових закладів, комерційних структур або державних органів і офіційно публікується на офіційному сайті правоволодільця (www.мiniвoss-school.com). На кожний окремий курс користувач зобов`язаний отримувати окрему Ліцензію та обучити вчителів-тренерів на умовах, описаних вище у правоволодільця, тощо.(п.4.1.10. договору);

з моменту підписання цього договору сторони не пізніше 10-го числа кожного місяця заповнювати та оновлювати данні статистичного, аналітичного та фінансового обліку в режимі реального часу на наданому правоволодільцем ресурсі або, у випадку окремих угод, надавати на електронну пошту (offis@мiniвoss-school.com) письмові звіти про результати роботи минувшого місяця по ключовим показникам (кількість учнів, кількість вчителів, джерела реклами, вартість навчання; заявки на стажування, поїздки; заявки на матеріали та послуги) у формі, надаваємої правоволодільцем (п.4.1.21. договору), тощо.

Відповідно до умов п.11.1. договору він вступає в силу та діє до: в частині оплати - з дати його підписання обома сторонами та до виконання сторонами своїх фінансових зобов`язань; в частині надання прав на використання КВП - на протязі 10 років з моменту підписання договору.

Згідно з п.12.2. договору сторони погодили, що до відносин сторін, по тим питання, які не врегульовані або не повністю врегульовані цим договором, застосовується право України.

У додатку № 1 до договору № 010116/01 від 01.01.2016 сторони визначили межі договірної території у радіусі 5 кварталів від місця розташування МINIВOSS BUSINESS SCHOOL користувача (Україна, м. Одеса, пр-кт ак. Глушка, 3), які обмежені наступними вул.: ак. Корольова, Левітана, Костанді, Сумська, Львівська, Люстдорфська дорога/Вільямса.

У додатку № 2 до договору № 010116/01 від 01.01.2016р. сторони погодили: тип Ліцензії та інших офіціальних дозволів, ціну (у євро) та вимоги та документи, а також вид Ліцензії та диплома, які отримуються після завершення навчання.

26.08.2016 року сторонами був складний та підписаний акт приймання-передачі (додаток №3) до договору відповідно до п.1.1. якого правоволоділець (ТОВ "ЄБРБ") передав, а користувачі (фізичні особи-підприємці Лісовий О.О. та ОСОБА_1 ) прийняли додаток № 3 (Бізнес книга "Стандарти"), в якій описані стандарти навчання; стандарти якості; стандарти та правила ведення бізнесу та інші, що розкривають суть та форму інноваційної технології, суть та форму втілення та використання авторської програми та методики при відкритті та веденні комерційної діяльності філії Міжнародної навчальної мережі MINIВOSS BISINESS SCHOOL.

11.04.2018 року між позивачем та ФОП Лісовим О.О. був складений акт звірки взаєморозрахунків до договору комерційної концесії, відповідно до якого ТОВ "ЄБРБ" та ФОП Лісовий О.О. погодили наявність заборгованості за договором на користь ТОВ "ЄБРБ" на загальну суму 13363,33 євро, з яких заборгованість склала: з оплати роялті - 4000 євро, з оплати за навчання персоналу та франчайзі - 2000 євро, з оплати за учбові набори - 6434, з оплати за інші товари та послуги - 504,33 євро.

22.05.2018 позивач направив ФОП Лісовому О.О. претензію вих. №2205/2018, в якій із посиланням на виконання ним своїх обов`язків за договором комерційної концесії у повному обсязі, зазначив що ФОП Лісовим О.О. систематично порушуються умови договору в частині оплати, а саме п.4.1.10, 4.1.11,4.1.12, 4.1.2, 4.1.7. договору, у зв`язку із чим на підставі проведеної між позивачем та ФОП Лісовий О.О. звірки взаємних розрахунків та підписаного акту звірки взаємних розрахунків до договору, позивач зазначив, що за ФОП Лісовим О.О. рахується заборгованість на загальну суму 13363, 33 євро, у тому числі: зі сплати роялті у сумі 4000 євро; оплати за навчання персоналу у сумі 2000 євро; оплати за учбові набори у сумі 6434 євро; оплати за розробку сайту та його щомісячного адміністрування у сумі 425 євро; оплати за додаткові матеріали та послуги у сумі 504,33 євро.

У зв`язку із порушенням умов договору позивачем також у претензії були розраховані штрафні санкції, а саме: за порушення п.5.2. договору нарахований штраф у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми, якій склав 133,63 євро; за порушення п.4.1.7. договору нарахований штраф у розмірі 1% від суми одноразового (паушального) внеску по цьому договору, що дорівнює 500 євро; а також відповідно до п.5.6. договору штраф у розмірі 1% від суми номінального одноразового платежу (паушального внеску) у сумі 500 євро.

Враховуючи наведене, позивач запропонував ФОП Лісовому О.О. розглянути претензію та протягом 10-ти банківських днів з моменту її отримання перерахувати суму основного боргу у розмірі 13363,63 євро та суму штрафних санкцій у розмірі 1163,63 євро в національній валюті на рахунок позивача та письмово сповістити про результати розгляду претензії.

24.05.2018 позивач направив ФОП Лісовому О.О. претензію вих. №2405/2018, в якій із посиланням на порушення ФОП Лісовим О.О. своїх обов`язків за договором запропонував ФОП Лісовому О.О. розглянути цю претензію та протягом 10-ти банківських днів з моменту її отримання перерахувати суму основного боргу у розмірі 1000 євро та суму штрафних санкцій у розмірі 1010 євро в національній валюті по курсу НБУ на рахунок позивача та письмово сповістити про результати розгляду претензії.

Відповідачі на претензії відповіді не надали, заборгованість та штрафні санкції у добровільному порядку не сплатили, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що відповідачі починаючи з 2016 з періодичністю перестали виконувати умови договору комерційної концесії в частині сплат за роялті, за курс навчання персоналу та франчайзі, за учбові набори, за виготовлення та адміністрування сайту (веб-сторінки), а також інші товари, послуги.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції задовольнив заявлені позовні вимоги частково, оскільки визнав обґрунтованими заявлені вимоги в частині стягнення заборгованості з роялті, проте відхилив інші заявлені вимоги з підстав їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Приписами ст. 1115 ЦК України визначено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов`язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту (ст. 1116ЦК України).

Статтею 1117ЦК України визначено, що сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 366 ГК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов`язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Відповідно до статті 369 ГК України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Позивач в обґрунтування розміру сум, заявлених до стягнення посилається на неналежне виконання договору комерційної концесії та наявність заборгованості відповідачів зі сплати роялті за період з 17.10.2015 по серпень 2019 включно у сумі 22000 євро; з оплати за навчання вчителів у сумі 3000 євро; з придбання учбових наборів у розмірі 7275,34 євро; з щомісячного адміністрування сайту за період з вересня 2017 по травень 2018 включно у розмірі 225 євро; з оплати за рекламну компанію у розмірі 590 євро; з оплати за інші товари послуги у розмірі 504,33 євро.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов`язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами, які оформленні належними чином та підписані сторонами.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем в порушення приписів ст. 76,77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів, первинних документів, на підтвердження того, що ним здійснювалося навчання вчителів відповідачів, не надано доказів того, що відповідачі придбали у позивача навчальні набори, не зазначено у якій кількості. Так само позивачем не надано суду доказів обслуговування сайту відповідачів. Не надав позивач й належних та допустимих доказів на підтвердження проведення ним рекламної компанії в ж/м Совіньон та не обґрунтував наявності у відповідачів обов`язку оплачувати цю рекламну компанію. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у відповідачів обов`язку щодо сплати за інші товари послуги, а саме, послуги тренінгового центру роботи дизайнера та пакети і календарі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів належними та допустимими доказами (сертифікатами та ліцензіями, оформленими на ім`я працівників або на самих відповідачів, первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність

заборгованості у відповідачів перед ним з оплати за навчання вчителів у сумі 3000 євро; з придбання учбових наборів у розмірі 7275,34 євро; з щомісячного адміністрування сайту за період з вересня 2017 по травень 2018 включно у розмірі 225 євро; з оплати за рекламну компанію у розмірі 590 євро; з оплати за інші товари послуги у розмірі 504,33 євро, що зумовлює відмову у задоволенні позову в цій частині.

З приводу заявлених позовних вимог про стягнення з відповідачів роялті за період з 17.10.2015 по серпень 2019 колегія суддів зазначає наступне.

У п.3.2. договору сторони погодили, що за підготовчий період запуску школи з моменту підписання попереднього договору до 31.12.2015 оплата періодичного щомісячного платежу (роялті) здійснюється на умовах п.3.1.1 у сумі 1100 євро.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано укладеного між позивачем та відповідачами попереднього договору, на підставі якого відповідачі повинні були б сплачувати позивачу 1100 євро починаючи з 17.10.2015 до 31.12.2015 (період, визначений позивачем у розрахунку заборгованості). З огляду на що, судова колегія дійшла висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог до відповідачів про стягнення роялті за період з 17.10.2015 по 31.12.2015 у сумі 1500 євро.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідачів роялті за період з 01.01.2016 по 01.09.2019 колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами у п. 3.1.1. договору визначено обов`язковий щомісячний платіж (роялті) 1000 євро на протязі всього строку дії договору.

При кількості учнів до 31 користувач має право оплачувати тільки частину обов`язкового щомісячного платежу (роялті) з розрахунку 10 євро за кожного учня в місяць. При цьому, оплату всіх накоплених та несплачених обов`язкових щомісячних платежів (роялті) користувач має право здійснити на свій розсуд до 31.12.2016.

Роялті оплачуються у національній валюті України (гривні) по курсу НБУ на день платежу. У випадку прострочення платежу оплата здійснюється по більшому курсу, який був встановлений НБУ на останній день минувшого періоду оплати або на день здійснення оплати.

Для зручності взаєморозрахунків правоволоділець може виставляти користувачу рахунки на оплату товарів та послуг.

У випадку відсутності виставленого рахунку, користувач самостійно здійснює розрахунок та оплату необхідних платежів на підставі цього договору.

Наявними матеріалами справи, зокрема меморіальними ордерами (т.2, а.с. 34-53) підтверджується, що ФОП Лісовим О.О. на виконання умов укладеного з позивачем договору було здійснено часткову оплату роялті, яка була врахована ТОВ "Європейське бюро розвитку бізнесу" у розрахунку заборгованості наведеному у заяві про збільшення позовних вимог (т.1, а.с. 131-132).

Відтак, загальна сума заборгованості з роялті за період 01.01.2016 по 01.09.2019 складає 20500 євро.

Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП Лісовой О.О. припинив підприємницьку діяльність 09.07.2019, ФОП ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність 17.07.2019 (т.1, а.с. 118-121).

З урахуванням того, що ФОП Лісовой О.О. припинив свою господарську діяльність як суб`єкт господарювання 09.07.2019 року, а ФОП ОСОБА_1 17.07.2019, судова колегія вважає, що у ФОП Лісового О.О. виник обов`язок щодо сплати позивачу роялті за період з 01.01.2015 до 09.07.2019 у сумі 18758,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 517843, 80 грн., а за період з 09.07.2019 до 17.07.2019 обов`язок щодо оплати позивачу роялті за договором повинен бути покладений на відповідача ФОП ОСОБА_1 у сумі 258,06 євро, що за курсом НБУ станом на 10.09.2019 складає 7125,50 грн.

Колегією суддів не приймається до уваги наданий позивачем та наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків складений та підписаний позивачем та ФОП Лісовим О.О. з наступних підстав.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, яка відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Так, в акті звірки від 11.04.2018 міститься заборгованість з оплати за навчання вчителів, з придбання учбових наборів, з щомісячного адміністрування сайту, з оплати за рекламну компанію у розмірі та з оплати за інші товари послуги, проте як було встановлено вище, позивачем не надано первинних документів на підтвердження даної заборгованості. До того ж, даний акт не підписано ФОП ОСОБА_1, яка також є стороною за договором комерційної концесії.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження апелянта з приводу того, що позов ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу повинен розглядатись за правилами ЦПК України, так як стороною договору є фізична особа ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Так в преамбулі укладеного між сторонами договору комерційної концесії чітко визначено, що відповідачі, у тому числі ОСОБА_1 виступають саме як фізичні особи - підприємці.

За умовами договору, предметом його є надання правоволодільцем (позивачем) користувачеві (відповідачам) права використовувати комплекс виключних прав саме у підприємницькій діяльності.

Не заслуговують на увагу й доводи скаржника щодо відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей, що видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є господарська діяльності в сфері навчання, викладацької діяльності та інше.

Так, приписами статті 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено і у статті 50 ЦК України, якою встановлено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 19 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом (ст. 43 ГК України).

Згідно з ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Види господарської діяльності, при здійсненні яких обов`язково слід мати ліцензію, наведені у ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності .

Отже, суб`єкт господарювання може здійснювати будь-який вид діяльності, що не заборонений законом і на здійснення якого не слід отримувати ліцензії, незалежно від того, чи внесено інформацію про нього до у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наявність кодів КВЕД певного виду діяльності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не змушує суб`єкта господарювання займатися саме цим видом діяльності. А його відсутність не забороняє займатися певним видом діяльності (якщо він не заборонений чи не потребує отримання відповідного дозволу).

Оскільки здійснення викладацької діяльності не відноситься до виду господарської діяльності, при здійсненні яких обов`язково слід мати ліцензію згідно з ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , ФОП ОСОБА_1 не заборонено займатися такою діяльністю, навіть за відсутності відповідних кодів КВЕД у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішення про те, що представник ФОП ОСОБА_1 у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд його задовольнити.

Так у протоколі судового засідання від 19.12.2019 зазначено, що представник ФОП ОСОБА_1 під час судових дебатів просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі (т.2, а.с. 72-73). Означене також підтверджується технічним записом судового засідання від 19.12.2019.

Відтак, зазначення в оскаржуваному судовому рішення про підтримання представником ФОП ОСОБА_1 заявлених позовних вимог є, на думку колегії суддів, технічною опискою, яка може бути виправлена у тому числі за заявою ФОП ОСОБА_1 за підставі ст. 243 ГПК України.

Судовою колегією відхиляються твердження апелянта з приводу неправильно застосування судом першої інстанції положень ст. 541 ЦК України, яка регулює солідарні зобов`язання з огляду на таке.

За приписами ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

З умов укладеного між сторонами договору комерційної концесії вбачається неподільність зобов`язань за цим договором, оскільки користувачами об`єктів інтелектуальної власності є відповідачі ФОП ОСОБА_1 та ФОП Лісовой О.О. Договором визначено права та обов`язки обох відповідачів, без жодних розмежувань та обмежень та покладення відповідальності, у разі порушення умов договору, лише на одного із користувачів (відповідачів).

Не приймаються до уваги й твердження апелянта з приводу не надання судом першої інстанції оцінки тому факту, що акт звірки від 11.04.2018 з боку ФОП ОСОБА_1 не був підписаний, а також тому, що позивачем не надано суду будь-якої первинної документації, яка б підтверджувала наявність зобов`язань у ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ Європейське бюро розвитку бізнесу .

Так суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не взяв до уваги наданий позивачем акт звірки від 11.04.2018, а також врахував відсутність первинних документів на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості, а тому задовольнив позовні вимог частково.

Відхиляє колегія суддів й твердження апелянта з приводу того, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження кількість учнів у ФОП ОСОБА_1, яка б дозволила встановити розмір плати, яку ФОП ОСОБА_1 повинна сплачувати позивачу, оскільки виходячи з умов укладеного між сторонами договору (зокрема п. 3.1.1.) саме відповідачі обізнані про кількість своїх учнів, та відповідно, мають надати позивачеві такі відомості задля розрахунку частини обов`язкового щомісячного платежу.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так під час перегляду даної справи, доводи наведені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та спростовані в мотивах даної постанови. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права колегією суддів не вставлено.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 порушення не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 у справі №916/1680/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.06.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Мишкіна М.А.

Суддя Філінюк І.Г.