Постанова

від 24.12.2019 по справі 283/1819/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/1819/19 Головуючий у 1-й інст. Міхненко С. Д.

Категорія 3 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №283/1819/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю К і Партнер , Державного реєстратора Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області Мукомел Анастасії Володимирівни, треті особи - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, приватний нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надія Сергіївна, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації права власності та зобов`язання повернути нерухоме майно, за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 9 вересня 2019 року, постановлену під головуванням судді Міхненка С.Д.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 29 березня 2014 року між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого він передав останнім 242000 грн., в рівних частках кожному. Окрім того, за договором позики, укладеним 11 вересня 2014 року, він передав ОСОБА_3 120000 грн.

ОСОБА_1 вказує, що в якості забезпечення належного виконання умов договору позики ОСОБА_2 передав йому у заставу приміщення магазину, розташоване в АДРЕСА_1 .

У подальшому, 11 вересня 2014 року, з метою повернення коштів за вказаними угодами, ОСОБА_2 уклав з ПАТ Банк Національний Кредит кредитний договір, передавши в іпотеку банку вищезазначене приміщення магазину та житловий будинок в АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку, площею 0,0612 га, яка розташована за вказаною адресою.

Позивач зауважує, що попередньо надав згоду на припинення обтяження магазину, оскільки ОСОБА_2 запевнив його, що, отримавши кредит, одразу поверне борг за договором позики.

Оскільки борг за договорами позики був сплачений не в повному обсязі, рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 29 березня 2014 року у сумі 158810 грн. 49 коп. та 1588 грн. 10 коп. судового збору, а з ОСОБА_2 - 190453 грн. 83 коп. заборгованості за цим договором позики та 1904 грн. 54 коп. судового збору.

Під час виконання даного судового рішення державним виконавцем Малинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області накладено арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно.

Також вказує, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2017 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ Банк Національний Кредит заборгованість за кредитним договором у розмірі 342302 грн. 25 коп.

В подальшому, 25 вересня 2018 року між ПАТ Банк Національний Кредит та ТОВ К і Партнер укладений договір про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором. В свою чергу, ТОВ К і Партнер 27 грудня 2018 року відступило право вимоги ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3

9 лютого 2019 року ОСОБА_4 набула право власності на зазначене вище нерухоме майно, звернувши стягнення на нього.

1 березня 2019 року ОСОБА_4 продала приміщення магазину ОСОБА_5 .

Позивач вважає, що вказані дії порушують його право на отримання коштів за договором позики та перешкоджають виконанню рішення суду.

ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_4 набула право власності на майно, вартість якого значно перевищує розмір заборгованості за кредитним договором. Окрім того, відступлення права вимоги за договором кредиту на користь ОСОБА_4 відбулось з порушенням вимог ст. 1054 ЦК України та п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Також при зверненні стягнення на іпотечне майно не були дотримані вимоги ч. 5 ст. 33 та ч.3 ст.37 Закону України Про іпотеку .

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними угоди про відступлення права вимоги за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, за договором поруки та іпотечним договором, які укладені 27 грудня 2018 року між ТОВ К і Партнери та ОСОБА_4 .

Також просив скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку, площею 0,0612 га (кадастровий номер 1810900000:01:006:0785), яка розташована за вказаною адресою.

Окрім того, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину по АДРЕСА_1 , який укладений 1 березня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказане нежитлове приміщення та зобов`язати останню повернути це нерухоме майно ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з даними позовними вимогами, ОСОБА_1 також подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належні ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку, розташовану за вказаною адресою.

Також просив накласти арешт на приміщення магазину по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 .

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 9 вересня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_2 , та належать на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Накладено арешт на приміщення магазину по АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу.

Зокрема, зазначає, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 не довів ризик ймовірного продажу даного нерухомого майна, адже вона та ОСОБА_5 набули право власності на це майно ще на початку 2019 року й до цього часу не вчиняли жодних дій, спрямованих на його реалізацію.

Також ОСОБА_4 вказує, що вона проживає та зареєстрована у вказаному житловому будинку й не має наміру його відчужувати. Позивач ніколи не мав права власності на це майно та не був стороною вказаних правочинів, відтак обраний ним спосіб захисту не сприятиме відновленню прав, які, на його думку, порушені.

Звертає увагу на ту обставину, що навіть у разі задоволення позову, вказане майно знову перебуватиме в іпотеці банку, а не буде передане ОСОБА_1 .

Окрім того, ОСОБА_4 вказує, що ціна позову визначена у розмірі 379745 грн., проте арешт накладений на майно, вартість якого становить 1237881 грн.

В поданій до суду апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що при вирішенні питання щодо забезпечення позову суд безпідставно виходив з ймовірності продажу належного їй магазину, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини.

Суд не врахував відповідність обраного ним заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_5 просила скасувати ухвалу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 позивач зазначив, що відповідачі, знаючи про наявність виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення коштів за договором позики, з метою ухилення від його виконання вчиняли цілеспрямовані дії щодо переходу права власності на зазначене нерухоме майно, на яке державним виконавцем накладений арешт.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що, застосувавши заходи забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, суд обмежив право власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок та земельну ділянку. Суд не переконався в тому, що між сторонами дійсно існує спір, а також не врахував відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.

ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала свою апеляційну скаргу, зазначивши, що має можливість здійснювати підприємницьку діяльність у вказаному приміщенні магазину, проте накладення арешту на це нерухоме майно порушує її право власності, набуте у встановленому законом порядку. На даний час вона не бажає відчужувати дане приміщення магазину, відтак суд безпідставно застосував заходи забезпечення позову.

На думку представника ОСОБА_5 , суд безпідставно задовольнив заяву про забезпечення позову, оскільки відсутні правові підстави для накладення арешту на вказане нерухоме майно.

Представник позивача в судовому засіданні не визнала доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Зміст позовної заяви свідчить, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані з виконанням судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 29 березня 2014 року у розмірі 349264 грн. 32 коп. Звернення до суду з даними вимогам зумовлене тим, що, на думку позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали спірні угоди з метою уникнення виконання даного рішення суду. ОСОБА_1 вважає, що зазначені угоди укладені з порушенням вимог законодавства, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неправомірно набули право власності на нерухоме майно, на яке державним виконавцем накладений арешт.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі й задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Умовою застосування забезпечення позову є обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У ч.3 ст. 150 ЦПК України закріплене правило про те, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в разі невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачеві розпоряджатися певним майном чи здійснювати певні дії.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції перевірив доводи заявника щодо необхідності накладення арешту на спірне майно, з`ясував співмірність виду забезпечення позову змісту вимог та дійшов обгрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.

Судом першої інстанції також враховано, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_4 житловий будинок на земельну ділянку, а також належний ОСОБА_5 магазин, не призведе до обмеження їх прав щодо володіння та користування зазначеним майном, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним.

Наявність арешту не перешкоджатиме ОСОБА_4 проживати у вказаному житловому будинку та користуватись зазначеною земельною ділянкою.

Застосований судом вид забезпечення позову також не перешкоджатиме ОСОБА_5 здійснювати підприємницьку діяльність у даному приміщенні магазину.

Таким чином, підстави для скасування ухвали відсутні. Доводи апеляційних скарг є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 9 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 2 січня 2020 року.