Постанова

від 10.02.2010 по справі 2-а-463-10

ШОСТКИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                            Справа № 2-А-463

                            2010 рік                                           П О С Т А Н О В А

                                       І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 лютого 2010 року                     м. Шостка

    Суддя Шосткинського міськрайсуду Сумської області ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Шостка Сумської області (далі - УПФУ) про зобов’язання вчинити дії,

                            В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що є дитиною війни і  відповідно до  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак всупереч вимогам цього закону така допомога протягом 2006-2007 р. р. йому не надавалася, а в 2008 р. виплачувалася лише в розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком незважаючи на те, що рішенням Конституційного суду України № 6рп/2007 від 09.07.2007р. у справі № 1-29/2007 визнано неконституційними  положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р., якими зупинялась дія ст. 6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

    Посилаючись на приюдиційне значення вказаного рішення, просив зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити йому як дитині війни допомогу до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007 — 2008 роки в загальній сумі — 2762, 50 грн. відповідно до наданого в позові розрахунку. Також просив поновити строк звернення до адміністративного суду, оскільки його право на отримання цієї соціальної допомоги було порушено шляхом прийняття ряду неконституційних нормативно-правових актів,  про що він дізнався  лише у вересні 2008 р. після висвітлення цих подій ЗМІ, у зв’язку з ухваленням  Конституційним судом вказаного рішення.  

    Сторони надіслали письмові заяви  про розгляд справи за їх відсутності, тому справа розглядається в порядку письмового провадження на підставі  ч. 3 ст.122 КАСУ.    

    Відповідач надіслав суду свої письмові заперечення (а. с. 17), в яких просив в позові відмовити виходячи з наступного:

    - згідно зі ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України,  кошти якого використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають в силу п. 9 Положення Про Пенсійний фонд України. Управління діяло у відпоідності до положень ст. ст. 77, 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік ”,  ст. ст. 71, 111  Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік ”, а рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 року від 09.07.2007 року зворотньої дії у часі не має. У 2008 році позивачу виплачувалась надбавка до пенсії в розмірі, передбаченому п. 41 розділу ІІЗакону України ”Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”.  Також має місце законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  не може бути застосований в силу ч. 3 цієї статті. Наполягали на  застосуванні  наслідків  пропущення  строку  звернення до адміністративного суду, встановлених ч.1 ст. 100 КАС України, які позивач пропустив без поважних причин.                            

Судом встановлено і не заперечується відповідачем, що позивач є дитиною війни,  отримує пенсію за віком і перебуває на обліку в Управлінні ( а. с. 10,17), яке відповідно до “Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах” затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, є органом фонду основним завданням якого є призначення (перерахунок) та виплата пенсій.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України ( ст. 7 цього ж закону).

    В період заявлених позовних вимог діяло наступне законодавство.

    Дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  Верховна Рада України  зупинила на 2006 рік  пунктом 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік ”, а статтею 110 (в редакції від 19.01.06 р.) установила поетапне запровадження в 2006 році виплат, встановлених ст. 6 Закону  за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

    Проте у 2006 році пільги встановлені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були, а Закони України “Про державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не були визнані і діяли протягом всього 2006 року.

На 2007 рік дію статті 6 ЗаконуУкраїни “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено пунктом 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік ” з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України ”Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” викладено в новій редакції  статтю 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання  чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

    Як вбачається з довідки Управління (а. с 17), позивач  як дитина війни таке підвищення до пенсії отримав —  в 2008 році в розмірі: з січня по 47 грн., з квітня по 48,10 грн., з липня по 48,20 грн., а з жовтня  по 49,80 грн.; в 2009 році з січня по липень по 49,80 грн., протягом 2006-2007 років таке підвищення не виплачувалось.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 року від 09 липня 2007 року визнано  такими,  що  не   відповідають  Конституції  України(є неконституційними) положення пункту 12 статті 71, ст. 111 Закону України “Про державний бюджет на  2007 рік“ .

Рішенням Конституційного Суду України  № 10-рп/2008 року від 22 травня 2008 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 41 розділу ІІ Закону України ”Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до ст. 152 Конституції України і ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України” закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,  втрачають чинність зі дня ухвалення КС України рішення про їх неконституційність і зворотної дії у часі не мають.

    Пунктом 3 мотивувальної  частини рішення від 03.10.1997 року за № 4-зп ( у справі про набуття чинності Конституції України ) Конституційний суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може  бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами одинакової юридичної сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченими законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, застосовується судами як джерело права, Європейський суд з прав людини зокрема у справі “Кечко проти України”, дав тлумачення поняттю “майна” , яке міститься в ч. 1 ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, в тому числі і як боргів, що становлять майно. При цьому питання, що потребує визначення, полягає у тому чи мав відповідно до обставин справи взятих в цілому, заявник право на майновий інтерес захищений ст. 1 Протоколу 1. Одночасно Європейський суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні закони є чинними.

Зазначене вище, дає підстави вважати, що саме з 09.07. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. Управління повинно було виплачувати позивачці  підвищення до пенсії  у відповідності  до  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.).

Немає жодних законодавчих обмежень щодо виплати такого підвищення позивачу у 2009 році.

Стосовно розмірів підвищення, які встановлені п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, то вони суперечать ст. 6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, і тому не можуть бути застосовані  за правилом  частини 4 ст. 9 КАС України, яким визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не давала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Враховуючи вище наведене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача:

-  про застосування наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду встановлених ст. 100 КАС України, поскільки порушення прав останнього тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року – після внесення змін до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і у розумінні Конвенції це є порушенням прав людини на мирне володіння майном, тому строк  звернення до суду позивачем не пропущено;

- про відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України  “Про соціальний захист дітей війни”, яке здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України,  оскільки відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина зі статусом “дитина війни” на отримання соціальної допомоги, в т.ч підвищення пенсії, яке є державною соціальною гарантією за визначенням цього закону, а відповідно до ст. 3 Конституції України – утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов,язком держави;

    - про законодавчу невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, позаяк забороняється відмова  в  розгляді  та  вирішенні   адміністративної   справи  з   мотивів   неповноти,   неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини(ч. 4 ст. 8 КАС України), і у разі відсутності закону, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини(аналогія закону) - ч. 7 ст. 9 КАС України.

Таким чином, оскільки  на цей  час  порядок обчислення  мінімальної пенсії  за віком  з метою  реалізації норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни” законодавчо не визначений, тому при такому обчисленні  необхідно  застосовувати   загальні  норми,  які  в даному  випадку і містяться  у відповідних статтях Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Частиною 1 статті 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого і слід застосовувати як розрахункову величину.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що вимоги про встановлення обов,язку Управління  нарахувати і виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не в праві перебирати на себе функцію державного органу, якому такі повноваження надані законом.

Виходячи з наведеного, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління в частині не виконання  з 09.07.2007 року і з 22.05.2008 року приписів ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що призвело до порушення прав позивача на своєчасне отримання підвищення до пенсії і зобов,язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року  та з 22.05.2008 року по 31 грудня 2009 року,  з урахуванням раніше отриманих сум.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 94 КАС України підлягають присудженню з державного бюджету України на користь пзивача понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,  ст. ст. 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України”,  ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст. ст.  3, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. ст.  8-11, 71, 94, 122, 160-163 КАС України, суд -                                                

                           П О С Т А Н О В И В :

    Позов ОСОБА_2  - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність  управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області в частині не проведення нарахування і виплат ОСОБА_2 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни“  з 09.07.2007 року та 22.05.2008 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області  здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов,язкове державне пенсійне страхування” і провести відповідні виплати за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня  2009 року.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Шосткинський міськрайсуд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови і поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України .

Суддя:                                                               М.І. Литовка