Постанова

від 22.01.2020 по справі 640/22390/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22390/18 Суддя першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на проголошене о 09 годині 53 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року, повний текст якого складено 11 жовтня 2019 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інжком до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інжком (далі - Позивач, ТОВ Інжком ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2018 року №00015891402 та №00015881402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані Позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій, доказів їх невідповідності вимогам чинного законодавства Відповідачем не надано, відсутність у контрагентів ТОВ Інжком трудових ресурсів та виробничих потужностей ГУ ДФС у м. Києві не доведено, а надання товарно-транспортних накладних є обов`язковим для підтвердження реальності виконання договору перевезення. До того ж, суд зазначив, у податковому повідомленні-рішенні №00015881402 не вірно обраховано суму податкового зобов`язання з урахуванням рішення ДФС України за наслідками розгляду скарги товариства. Окремо суд звернув увагу на безпідставності посилання Позивача на неможливість використання контролюючим органом інформації щодо інших контрагентів під час перевірки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано відсутності у ТОВ Елгід груп , ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Сі-Брізе виробничих потужностей і трудових ресурсів, необхідних для виконання господарських зобов`язань перед ТОВ Інжком , а також ненадання Позивачем товарно-транспортних накладних щодо перевезення до ФОП ОСОБА_2 наданих на переробку матеріалів.

Після усунення визначених в ухвалі від 26.11.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.01.2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Інжком просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що всупереч положень п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України апеляційна скарга не містять жодних обґрунтувань порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а є фактичним відтворенням рішення ДФС України, прийнятого за результатами розгляду скарги ТОВ Інжком на податкові повідомлення-рішення. Наголошує на правильності висновків суду першої інстанції про підтвердження належними і допустимими доказами реальності господарських операцій, а також безпідставністю доводів Відповідача щодо відсутності у контрагентів товариства достатньої кількості трудових ресурсів та виробничих потужностей, необхідних для виконання договірних зобов`язань. Окремо звертає увагу, що у рішенні ДФС України, прийнятому за наслідками розгляду скарги ТОВ Інжком , було наголошено на невідповідності всього акту перевірки вимогам чинного законодавства.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні-вересні 2018 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 ПК України, наказів від 17.08.2018 року №12631, від 13.09.2018 року №13876 та направлень від 30.08.2018 року №5380/26-15-14-09 і від 31.08.2018 року №№ 1427/26-15-14-02-04, 1428/26-15-14-02-04, 1735/26-15-42-08 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Інжком з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2018 року, валютного - за період з 01.01.2015 року по 30.06.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 05.06.2014 року по 30.06.2018 року.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ Інжком вимог:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 2 408 863,00 грн., у тому числі за 2016 рік в сумі 251 499,00 грн. та за 2017 рік - 2 157 363,00 грн., а також незадекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування в загальній сумі 803 957,00 грн., у тому числі за І квартал 2018 року в сумі 180 720,00 грн. та півріччя 2018 року - в сумі 803 957,00 грн.

- п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 727 047,00 грн., у тому числі за березень 2016 року - 34 470,00 грн., квітень 2016 року - 1 250,00 грн., травень 2016 року - 293 333,00 грн., червень 2016 року - 122 589,00 грн., липень 2016 року - 123 083,00 грн., вересень 2016 року - 133 333,00 грн., жовтень 2016 року - 97 878,00 грн., листопад 2016 року - 83 333,00 грн., грудень 2016 року - 250 764,00 грн., січень 2017 року - 3 030,00 грн., грудень 2017 року - 183 333,00 грн., травень 2018 року - 171 000,00 грн., червень 2018 року - 229 651,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 27.09.2018 року №665/26-15-14-02-04/39243600 (т. 1 а.с. 52-89).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 16.10.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми Р №00012881402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 011 079,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2 408 863,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 602 216,00 грн. (т. 1 а.с. 90);

- форми Р №00012871402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 157 809,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 727 047,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 431 762,00 грн. (т. 1 а.с. 91).

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 18.12.2018 року №40876/6/99-99-11-04-01-25 скаргу ТОВ Інжком задоволено частково та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 16.10.2018 року №00012871402 та №00012881402 в частині донарахувань по взаємовідносинах з ТОВ Пріоритет-буд і ФОП ОСОБА_3 й у відповідній частині застосовані штрафні санкції (т. 1 а.с. 96-102).

З урахуванням вказаного рішення ДФС України Відповідачем 21.12.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми Р №00015891402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 428 829,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 143 063,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 285 766,00 грн. (т. 1 а.с. 103-104);

- форми Р №00015881402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 469 663,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 975 730,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 493 933,00 грн. (т. 1 а.с. 105-106).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Інжком (Замовник) і ТОВ Елгід груп (Підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт від 18.03.2016 року №18/03П (т. 2 а.с. 1-9), за умовами якого Підрядник за завданням Замовника зобов`язується на свій ризик власними силами і засобами, з використанням власних ресурсів у відповідності до проектної/робочої документації, затвердженої Замовником, кошторисів, діючих будівельних норм і правил, та у визначений договором строк, виконати роботи на об`єкті: Поточний ремонт та Реконструкція приміщень адміністративної будівлі за адресою: вул. Казимира Малевича 84, в Голосіївському районі м. Києва , а Замовник зобов`язується надати Підряднику фронт робіт, проектну та робочу документації, прийняти закінчені роботи і оплатити їх вартість у відповідності до умов договору.

Виконання договірних зобов`язань між сторонами, на переконання суду першої інстанції, підтверджується копіями зведеного кошторису, довідки про вартість будівельних робіт і витрати, актів здачі-прийняття фронту робіт та актів приміщень (т. 2 а.с. 10-17).

Крім того, між ТОВ Сі-Брізе (Субпідрядник) і ТОВ Інжком укладено договір субпідряду від 20.05.2016 року №2005/2016 (т. 2 а.с. 19-28), за умовами якого Субпідряник зобов`язується за завданням Підрядника своїми та/або залученими силами та засобами на свій ризик якісно виконати роботи з постачання, монтажу та пусконалагоджуванню систем кондиціонування повітря на об`єкті: Будівництво торгово-офісного комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на перетині вул. Набережно-Хрещатицької та вул. Нижній Вал у Подільському районі міста Києва, (вул. Ярославська, 58) (перша черга будівництва), відповідно до вимог державних будівельних норм, а також інших вимог чинного законодавства України для таких видів робіт.

До вказаного договору сторонами були підписані додатки (т. 2 а.с. 29-34), а також у подальшому додаткову угоду від 02.06.2016 року №1 (т. 2 а.с. 35).

На переконання суду першої інстанції, виконання договірних зобов`язань між сторонами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: акту здачі-приймання фронту робіт, акту приймання-передавання документації, видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (т. 2 а.с. 36-66).

Також, між ТОВ Інжком (Замовник) і ФОП ОСОБА_1 (Підрядник) укладено договір підряду від 01.12.2016 року №01/12/16 (т. 3 а.с. 1-5), за умовами якого Підрядник зобов`язується на свій ризик виготовити вентиляційні вироби за завданням Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу на умовах, визначених цим договором. Між сторонами договору підписано 18.07.2017 року додаткову угоду №01 (т. 3 а.с. 7).

Реальність господарських операцій за даним договором, як зазначено судом першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів приймання-передачі обладнання, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів надання послуг, специфікацій, актів приймання-передачі вентиляційних виробів, актів витрати матеріалів (т. 3 а.с. 13-132).

Поряд з іншим, між ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) і ТОВ Інжком (Покупець) укладено договір постачання від 15.12.2016 року №15/12/16 (т. 3 а.с. 6), за яким Постачальник зобов`язується поставити товар, а Покупець - прийняти і оплатити товар в строк згідно умов цього договору та у кількості - згідно додатку до цього договору та прибутково-видаткових документів.

На переконання суду першої інстанції, виконання вказаного договору підтверджується копіями: видаткових накладних, актів надання послу (т. 3 а.с. 11-12, 16-17, 20, 23).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських операцій ТОВ Інжком з ТОВ Елгід груп , ТОВ Сі-Брізе і ФОП ОСОБА_1 немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб`єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності товариства та його контрагентів, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку за наслідками відносин з ТОВ Елгід груп , ТОВ Сі-Брізе і ФОП ОСОБА_1 .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

У постанові від 28.02.2018 року у справі №806/1033/17 Верховний Суд зазначив, що окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Відсутність реквізитів первинних документів ще не означає їх дефектність; відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання нереальності господарських операцій. У кожному конкретному спірному випадку важливо окремо досліджувати характер недоліків первинних документів, однак згідно з прямим приписом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні такі недоліки не повинні унеможливлювати ідентифікацію осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг таких господарських операцій тощо. Водночас неістотні недоліки первинних документів не є підставою для невизнання факту відсутності здійснення господарської операції.

Надаючи оцінку посиланням Апелянта на відсутність у контрагентів Позивача трудових та виробничих ресурсів, необхідних для здійснення задокументованих господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 року у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Наголошуючи щодо ТОВ Елгід груп на тому, що згідно декларації з податку на 2016 рік основні засоби становлять 3 931,00 грн, ГУ ДФС у м. Києві вказувало на відсутність у підприємства власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для проведення фінансово-господарської діяльності. Разом з цим, як вірно підкреслено судом першої інстанції, Відповідач не вказав, яку вартість повинні мати активи для виконання спірних господарських операцій.

В акті перевірки зафіксовано, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2016 рік, на ТОВ Елгід груп працювало 4 робітника (з середньою зарплатою - 1 500 грн), у тому числі директор ОСОБА_4 . Аналіз змісту актів виконаних ТОВ Елгід груп (т. 2 а.с. 12-17) робіт свідчить, що вартість таких робіт складала в середньому 9 500,00 грн на місяць. Відтак, за результатами порівняння вартості та обсягу виконаних ТОВ Елгід груп робіт із кількістю найманих працівників та сумою виплачених їм доходів, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок Окружного адміністративного суду міста Києва про помилковість доводів ГУ ДФС у м. Києві про недостатність у ТОВ Елгід груп необхідних трудових ресурсів.

Щодо наявності ресурсів у ФОП ОСОБА_1 в акті перевірки зазначено, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2016 рік, у ФОП ОСОБА_1 працювало 3 робітники (з середньою зарплатою - 2 300,00 грн). Крім того, Відповідач зауважив, що ОСОБА_1 згідно наказу від 05.08.2016 року №19-0000000020 з 08.08.2016 року прийнята на посаду заступника директора ТОВ Інжком на повний робочий день.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаним доводам Відповідача, обґрунтовано вказав на те, що з 18.07.2017 року роботи ФОП ОСОБА_1 виконувалися на обладнанні замовника - ТОВ Інжком , що підтверджується копією акту прийому-передачі обладнання до договору підряду №01/12/16 від 01.12.2016 для виконання робіт (т. 1 а.с. 8-9). Викладене, переконання судової колегії, свідчить про наявність у ФОП ОСОБА_1 обладнання, яке дозволяє виготовляти продукцію із залученням меншої кількісті працівників. При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що контролюючим органом не доведено, яку кількість працівників необхідно було залучити до виконання вказаних робіт для уникнення сумнівів щодо реальності таких робіт. Також, ГУ ДФС у м. Києві не обґрунтовано, яким чином факт працевлаштування ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ Інжком може свідчити про порушення товариством вимог податкового законодавства.

Стверджуючи про відсутність у ТОВ Сі-Брізе ресурсів для виконання робіт для ТОВ Інжком , Апелянт зазначає, що згідно з деклараціями з податку на прибуток за 2016 рік основні засоби становлять 117 703,00 грн. При цьому, оскільки, Відповідач не зазначає навіть приблизної вартості основних засобів, достатніх для виконання задокументованих робіт, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив відповідні доводи контролюючого органу з мотивів їх безпідставності.

Крім іншого, як вірно зауважив суд першої інстанції, за умовами договору субпідряду від 20.05.2016 року №2005/2016 ТОВ Сі-Брізе здійснює роботи на об`єкті ТОВ Інжком , а відтак для виконання таких робіт контрагенту Позивача не обов`язково мати відповідні приміщення.

Судовою колегією враховується, що в акті перевірки зазначено, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2017 року на ТОВ Сі-Брізе працювало 13 осіб. Усі працівники звільнені 29.09.2017 року. Проте, ТОВ Сі-Брізе продовжило виписувати на адресу ТОВ Інжком акти здачі-приймання робіт.

Щодо наведених аргументів Апелянта судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Позивачем дійсно включено до складу витрат та податкового кредиту, суми, які відображені в актах здачі-приймання робіт датованих з 30.06.2016 року по 01.03.2018 року. У вказаних актах зафіксовано, що роботи виконані вчасно та у повному обсязі.

Водночас, контролюючим органом не було враховано, що відповідно до п. 16.14 договору від 20.05.2016 року №2005/2016 його невід`ємною частиною є Додаток №2 (Календарний графік виконання Робіт).

Згідно з графіком виконання робіт на об`єкті Будівництво торгово-офісного комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на перетині вул. Набережно-Хрещатицької та вул. Нижній Вал у Подільському районі м. Києва (вул. Ярославська, 58) кінцевим терміном виконання пусконалагоджувальних робіт, які є завершальною стадією Робіт по монтажу та пусконалагоджуванню систем кондиціонування повітря є 04.01.2017 року (за умови своєчасної подачі живлення на обладнання).

02.06.2016 року укладено додаткову угоду №1 до договору субпідряду від 20.05.2016 року №2005/2016, за умовами якої передача виконаних робіт оформлюється відповідними актами після завершення відповідних робіт, без конкретної вказівки на строк, протягом якого вони мають бути підписані.

Таким чином, вказані акти здачі-приймання робіт могли бути підписані після фактичного виконання робіт, що не може спростовувати правильність висновків суду першої інстанції в частині безпідставності відповідного аргументу ГУ ДФС у м. Києві в якості безтоварності господарських операцій між ТОВ Сі Брізе і ТОВ Інжкомп .

Направлена ГУ ДФС у м. Києві до суду апеляційної інстанції копія ухвали Печерського районного суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №757/19621/17-к, якою надано тимчасовий доступ до оригіналів документів з можливістю їх вилучення, що перебувають у володіння ТОВ Сі Брізе та які стосуються фінансово-господарських відносин з рядом підприємств, на переконання судової колегії, жодним чином не підтверджує фіктивний характер взаємовідносин Позивача з вказаним підприємством, оскільки викладені у вказаній ухвалі обставини не мають доказової сили для адміністративного суду з огляду на приписи ч. 6 ст. 78 КАС України, а серед наведених у ній підприємств відсутнє ТОВ Інжком . Крім іншого, всупереч положень ст. 308 КАС України Апелянтом не було обґрунтовано неможливість подання копії вказаної ухвали до суду першої інстанції.

Позиція контролюючого органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій є, на думку судової колегії, помилковим, оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платникі податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Наведені висновки повністю узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року у справі Булвес проти Болгарії , яке наголошує на принципі персональної відповідальності платника та неможливості втручання у право власності особи, яка, попри можливе порушення своїм контрагентом податкового законодавства, є належним отримувачем поставлених товарів чи послуг.

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача зі згаданими контрагентами, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Елгід груп , ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Сі-Брізе були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Крім вказаного, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що податкове повідомлення-рішення від 21.12.2018 року №00015881402 прийняте у зв`язку із скасуванням податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 року №00012881402 в частині донарахувань на підставі висновків перевірки щодо взаємовідносин ТОВ Інжком із ТОВ Пріоритет-Буд та ФОП ОСОБА_3 .

Матеріали справи свідчать, що з результатами господарських операцій з ТОВ Пріоритет-Буд та ФОП ОСОБА_3 . Позивачем сформовано витрати в сумі 4 968 388,39 грн. без податку на додану вартість, відповідно сума зменшення податкового зобов`язання складає 894 309,91 грн (4 968 388,39 грн. х 18%). Водночас, у порівнянні із податковим повідомленням-рішенням від 16.10.2018 року №00012881402, сума податкового зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 21.12.2018 року №00015881402 знизилася лише на 433 133,00 грн. При цьому, жодних обґрунтувань проведеного розрахунку суми податкового зобов`язання, нарахованого Позивачу згідно податкового повідомлення-рішення від 21.12.2018 року №00015881402, Відповідачем не надано попри те, що ТОВ Інжком оспорювало обґрунтованість такого розрахунку. Не наведено жодних аргументів на спростування відповідних висновків суду першої інстанції й в апеляційні скарзі.

Окремо Окружний адміністративний суд міста Києва зауважив, що Позивач зазначав, а Відповідач жодним чином не спростовував, що працівниками ГУ ДФС у м. Києві помилково здійснено збільшення об`єкта оподаткування відносно погашеної, на думку перевіряючих, кредиторської заборгованості.

З пояснень ТОВ Інжком судом першої інстанції було встановлено, що кредиторська заборгованість погашена не була, але не перенесена до нової інформаційної бази у зв`язку із відновленням даних обліку із пошкодженої інформаційної бази ІОС 1С: Бухгалтерія. Так, у зв`язку із виходом з ладу контролера на платі управління жорсткого диска, оборотно-сальдові відомості та журнали обліку містили не всю інформацію, яка була наведена у звітності, що підтверджується висновком №17 від 19.10.2018 року, виданим ФОП ОСОБА_5 , який здійснює технічне обслуговування ЮС 1С: Бухгалтерія.

Відповідно до відомостей, які містяться у вказаній довідці, у процесі виконання робіт по відновленню та створенні нової бази даних ІОС 1С: Бухгалтерія та копіювання в неї необхідних відомостей було виявлено, що у повному обсязі відновити інформацію неможливо, а втрачену інформацію необхідно відновляти за допомогою первинних документів у ручному режимі, що і було зроблено. На день подачі позову, як встановлено судом першої інстанції, кредиторська заборгованість відображена в обліку в повному обсязі.

Згідно вказаної довідки було перенесено вручну залишки по рахунках 152.20, 22, 311, 315, 361, 40, 441, 631, 6411, 6412, 6413, 642, 643. 644. 651.661.685.

Колегія суддів звертає увагу, що жодних доводів на спростування наведених висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі ГУ ДФС у м. Києві не заначено.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, до ТОВ Інжком було подано заяву про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Положення ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ Інжком 10.01.2020 року до початку судових дебатів було подано заяву про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу. У вказаній заяві наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання договору про надання професійної правничої допомоги у рамках даної справи станом на 10.01.2020 року. Аналогічний опис виконаних робіт (наданих послуг) зафіксований й в акті від 02.01.2020 року, підписаному сторонами договору з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2019 року №3 до договору про надання професійної правничої допомоги від 23.10.2018 року №165/2018. При цьому, згідно наявних у матеріалах справи копії рахунку від 02.01.2020 року №278/2020 та платіжного доручення від 08.01.2020 року №6220 вбачається, що оплату за договором про надання правничої допомоги було проведено ТОВ Інжком у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір понесених ТОВ Інжком витрат в сумі 4 500,00 грн. (без ПДВ, яке складає 900,00 грн.), пов`язаних з аналізом апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві та підготовкою і направленням відзиву на неї, підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зі змісту поданих до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів вбачається, що ТОВ Інжком надавалася правнича допомога у передбаченому договором обсязі, понесені витрати є пропорційними предмету спору та обсягу проведеної роботи, а також підтверджують їх безпосередній зв`язок саме з даною справою. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві на користь ТОВ Інжком витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги у межах апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції від 11.10.2019 року, в сумі 5 400,00 грн..

Керуючись ст. ст. 134, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року - без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інжком (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 7, код ЄДРПОУ 39243600) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 400 (п`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено 22 січня 2020 року.