Рішення

від 13.01.2020 по справі 916/2778/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2778/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Горяча К.І. за довіреністю;

Від відповідача: Гончарова О.Л. за довіреністю;

Від третьої особи: Романенко Р.С. за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю „МП Ефес", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про стягнення 246 555,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „МП Ефес" (далі по тексту - ТОВ „МП Ефес") про стягнення безпідставно збереженої орендної плати у розмірі 246 555,49 грн. за період з 01.02.2012р. по 31.08.2014р. Позовні вимоги обґрунтовані фактом використання відповідачем земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, за відсутності належним чином оформлених документів, які надають право використовувати земельну ділянку.

Ухвалою суду від 19.09.2019р. до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено: Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту - Департамент). Під час вирішення судом даного спору Департаментом було підтримано заявлені Одеською міською радою позовні вимоги у межах даної справи.

ТОВ „МП Ефес" заперечувало проти задоволення заявлених позивачем позовних вимог з підстав їх незаконності та необґрунтованості. Зокрема, відповідачем було наголошено, що з моменту набуття ТОВ „МП Ефес" права власності на нерухоме майно останнім було виконано свій обов`язок з укладення та реєстрації договору оренди, державна реєстрація якого була проведена 22.09.2014р.

Крім того, ТОВ „МП Ефес" було подано до господарського суду заяву про застосування інституту позовної давності до заявлених Одеською міською радою позовних вимог у межах даної справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

10.09.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ТОВ „МП Ефес" свідоцтво серії САС №447477 про право власності на нежитлові будівлі, загальна площа яких складає 3732,7 кв. м. та які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3. Вказане свідоцтво видано відповідачеві замість раніше виданих у 2008р. свідоцтв про право власності.

Рішенням Одеської міської ради №6164-V від 13.07.2010р. (з урахуванням рішення №496-VI від 28.02.2011р.) ТОВ „МП Ефес" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,952 га, в оренду за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих і складських будівель та для експлуатації трансформаторної підстанції.

Рішенням Одеської міської ради №606-VI від 08.04.2011р. було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надано ТОВ „МП Ефес" земельні ділянки, загальною площею 0,9519 га в довгострокову оренду терміном на 25 років за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3. Крім того, вказаним рішенням Одеською міською радою було затверджено договір оренди землі з ТОВ „МП Ефес".

25.04.2012р. між Одеською міською радою (Орендодавець) та ТОВ „МП Ефес" (Орендар) було укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №980, відповідно до п. 1.1 Орендодавцем було передано у строкове, платне користування Орендаря земельні ділянки, загальною площею 0,9519 га, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, кадастрові номери: 5110137300:65:004:0018 та 5110137300:65:004:0019, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та для експлуатації трансформаторної підстанції згідно з планом земельних ділянок, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2 договору оренди землі від 25.04.2012р. на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, що належать ТОВ „МП Ефес" на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі, серії САС №447477, виданого 10.09.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на які зареєстроване комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 12.10.2009р. в книзі 90-неж-120 за номером запису №6232.

Згідно з п. 2.3 договору оренди землі від 25.04.2012р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 9485 кв. м. становить 2 391 832,45 грн.; нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 34 кв. м. становить 8573 грн. Грошова оцінка земельних ділянок визначена на підставі довідок-витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, складених Управлінням Держгеокадастру у м. Одеса Головного управління Держкомзему у Одеській області Державного комітету України із земельних ресурсів.

Положеннями п. 3.1 договору оренди землі від 25.04.2012р. визначено, що договір укладено терміном на 25 років з дати прийнятті рішення Одеською міською радою №606-VI від 08.04.2011р.

Умовами п. 4.1 договору оренди землі від 25.04.2012р. передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, загальною площею 9519 кв. м., розрахована наступним чином: за земельну ділянку, площею 9485 кв. м., у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки, що складає 119 591,62 грн. на рік; за земельну ділянку, площею 34 кв. м., у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки, що складає 257,21 грн. за рік.

Відповідно до п. 6.3 договору оренди землі від 25.04.2012р. передача земельних ділянок Орендарю здійснюється у 3-х денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Приписами п. 9.3.1 договору оренди землі від 25.04.2012р. встановлено, що Орендар має право приступити до використання земельних ділянок після державної реєстрації договору.

В силу приписів п. 14.1 договору оренди землі від 25.04.2012р. цей договір набирає чинності після нотаріального посвідчення та його державної реєстрації.

З акту приймання-передачі земельної ділянки (без дати), підписаного між Одеською міською радою та ТОВ „МП Ефес" вбачається, що відповідачеві було передано у користування земельні ділянки з моменту прийняття Одеською міською радою рішення №606-VI від 08.04.2011р.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №27330096 від 26.09.2014р. вбачається, що 22.09.2014р. до реєстру було внесено запис про державну реєстрації права оренди за ТОВ „МП Ефес" на земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:65:004:0018) відповідно до договору оренди землі від 25.04.2012р.

Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №27333976 від 26.09.2014р. вбачається, що 22.09.2014р. до реєстру було внесено запис про державну реєстрації права оренди за ТОВ „МП Ефес" на земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:65:004:0019) відповідно до договору оренди землі від 25.04.2012р.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „МП Ефес", позивачем було наголошено про нездійснення відповідачем орендних платежів протягом періоду з 01.02.2012р. по 31.08.2014р., у зв`язку з чим, Одеська міська рада має право вимагати стягнення із відповідача безпідставно збереженої останнім орендної плати.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини другої ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Позиція господарського суду щодо виникнення між сторонами по справі кондикційних зобов`язань та, відповідно, правомірності застосування до таких правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України відповідає висновкам, до яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. по справі №629/4628/16-ц та у постанові від 20.11.2018р. по справі №922/3412/17.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „МП Ефес" на праві приватної власності належать нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3. При цьому, рішенням Одеської міської ради №6164-V від 13.07.2010р. (з урахуванням рішення №496-VI від 28.02.2011р.) ТОВ „МП Ефес" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; рішенням Одеської міської ради №606-VI від 08.04.2011р. було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано ТОВ „МП Ефес" земельні ділянки, загальною площею 0,9519 га в довгострокову оренду терміном на 25 років за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3.

Відповідно до ч. ч. 1, 7, 8 ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату прийняття Одеською міською радою рішення №606-VI від 08.04.2011р.) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 124, ст. 125 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 1, абзацу 2 ст. 4 Закону України „Про оренду землі" від 06.10.1998р. N 161-XIV (в редакції чинній на дату підписання сторонами договору оренди землі від 25.04.2012р.) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній

власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу приписів ст. ст. 18, 20 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної

реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на 25.04.2012р. був врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року N 1021 "Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі" (далі - Порядок).

Записи до розділів Книги записів вносилися при видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, яким, зокрема, був договір оренди землі (пункт 10 Порядку). Дата внесення запису до розділу Книги записів була датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку (пункт 11 Порядку). Згідно з пунктом 16-2 Порядку підставою для державної реєстрації договору оренди була заява власника або набувача права, подана до відповідного територіального органу Держземагентства разом з іншими, визначеними цим пунктом, документами.

Отже, на час укладення між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 25.04.2012р. їх державна реєстрація була пов`язана із датою внесення запису до відповідного розділу Книги записів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 25.04.2012р. після його підписання проведена сторонами не була. При цьому, 22.09.2014р., відповідачем було здійснено державну реєстрацію права оренди, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що договір оренди земельної ділянки від 25.04.2012р. набрав чинності з 22.09.2014р.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, використовував зазначену земельну ділянку за відсутності належним чином оформленого договору оренди земельної ділянки. При цьому, господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів з моменту підписання договору оренди землі від 25.04.2012р. та до моменту його державної реєстрації. При цьому, за користування земельною ділянкою у спірний період відповідачем сплачувався земельний податок, що, в тому числі, знайшло своє відображення у розрахунку позивача, яким під час визначення суми, заявленої до стягнення відраховано суму сплаченого ТОВ „МП Ефес" земельного податку у розмірі 63 054,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 01.02.2012р. - початкову дату розрахунку позивачем орендної плати) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Отже, під час вирішення даного спору господарський суд повинен дослідити обставини та надати оцінку доказам, які підтверджують існування протягом 2012-2014 рр. земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та, відповідно, встановити реальну можливість передачі позивачем цієї земельної ділянки у користування відповідача на умовах оренди відповідно до Закону України "Про оренду землі". Крім того, господарському суду при вирішенні даного спору необхідно дослідити питання обґрунтованості заявленої позивачем до стягнення безпідставно утриманої відповідачем суми орендної плати. Позиція господарського суду з даного питання узгоджується із висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №922/392/18, від 07.02.2019р. у справі №922/3639/17, від 06.02.2018р. у справі №923/921/17, від 06.08.2019р. по справі №922/3560/18.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що рішенням Одеської міської ради №606-VI від 08.04.2011р. було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надано ТОВ „МП Ефес" земельні ділянки, загальною площею 0,9519 га в довгострокову оренду терміном на 25 років за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, та затверджено договір оренди між Одеською міською радою та відповідачем. Проте, договір оренди землі на підставі рішення Одеської міської ради №606-VI від 08.04.2011р. був підписаний між сторонами лише 25.04.2012р.

У поданій до господарського суду позовній заяві Одеська міська рада просить стягнути із відповідача безпідставно утриману орендну плату у розмірі 246 555,49 грн., яка була розрахована позивачем починаючи з 01.02.2012р., тобто до моменту підписання між сторонами договору оренди землі від 25.04.2012р. При цьому, господарський суд зазначає, що позивачем ні у поданій до суду позовній заяві, ні під час вирішення судом даного спору не було наведено правового обґрунтування позову в частині стягнення із відповідача безпідставно утриманої орендної плати до моменту підписання договору.

За таких обставин господарський суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених Одеською міською радою позовних вимог до ТОВ „МП Ефес" про стягнення безпідставно утриманої орендної плати, нарахованої протягом періоду з 01.02.2012р. по 24.04.2012р., тобто до моменту укладення договору оренди землі. Наведене має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявлених Одеською міською позовних вимог у названій частині.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених Одеською міською радою позовних вимог до ТОВ „МП Ефес" про стягнення безпідставно збереженої орендної плати, яка була нарахована позивачем протягом періоду з 25.04.2012р. по 31.08.2014р., господарський суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України (у чинній редакції) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України „Про оцінку землі" від 11.12.2003р. за № 1378-IV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Частиною 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України „Про оцінку землі" визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. по справі № 320/5877/17 вказала, що наявність вимог позивача до відповідача, які випливають з розпоряджень голови районної адміністрації про затвердження актів, не звільняє суд від обов`язку дослідити інші докази у справі, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення збитків. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. по справі № 320/5877/17 (в тому числі із посиланням на висновки, раніше наведені у постанові від 23.05.2018р. по справі №629/4628/16-ц) наголосила на необхідності обов`язкового врахування при визначенні орендної плати відомостей із витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Предметом спору по даній справі є стягнення безпідставно збереженої орендної плати. Таким чином, для визначення правильного розміру орендної плати, яка безпідставно була збережена відповідачем, підлягає обов`язковому дослідженню питання щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Як вбачається з розрахунку безпідставно набутого відповідачем майна позивачем при визначенні розміру орендної плати було враховано нормативно-грошову оцінку земельних ділянок, яка була визначена на підставі довідок-витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, складених Управлінням Держгеокадастру у м. Одеса. При цьому, розмір нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, застосований позивачем при визначені орендної плати, також вказаний у п. 2.3 договору оренди землі від 25.04.2012р.

За таких обставин господарський суд, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру нормативно-грошової оцінки, застосованого позивачем, доходить висновку про наявність правових підстав для використання обраних позивачем даних при визначені розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи підписання між сторонами по справі договору оренди землі від 25.04.2012р., приймаючи до уваги фактичне перебування земельних ділянок, які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, у користуванні відповідача, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь Одеської міської ради безпідставно утриманої орендної плати, нарахованої позивачем протягом періоду з 25.04.2012р. по 31.08.2014р.

При цьому, господарським судом відхиляються доводи ТОВ „МП Ефес" про отримання ним договору оренди від 25.04.2012р. для проведення його державної реєстрації лише 13.11.2012р., що, за переконанням відповідача, свідчить про відсутність підстав для задоволення заявленого Одеською міською радою позову. По тексту рішення вище судом було вказано, що для кондикційних зобов`язань вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, наявність або відсутність вини відповідача, яка полягає у не проведенні своєчасної державної реєстрації договору оренди землі не впливає на результати вирішення судом спору про стягнення безпідставно утриманої орендної плати.

Так, господарський суд, самостійно здійснивши розрахунок безпідставно збереженої орендної плати протягом періоду з 25.04.2012р. по 31.08.2014р. (859 днів), дійшов висновку, що розмір орендної плати, яка була безпідставно збережена відповідачем протягом вказаного періоду складає 218 990,06 грн. (281442,76 грн. + 601,30 грн. - 63 054,00 грн. (розмір сплаченого податку) = 218 990,06 грн.).

При цьому, розмір безпідставно збереженої орендної плати був розрахований судом наступним чином: за користування земельною ділянкою, площею 9516 кв. м., розмір орендної плати складає: 119 591,62 грн. на рік (розмір орендної плати) / 365 = 327,64 грн.; 327,64 грн. * 859 днів = 281442,76 грн.; за користування земельною ділянкою, площею 34 кв.. м., розмір орендної плати складає: 257,21 грн. на рік (розмір орендної плати) / 365 = 0,70 грн. грн.; 0,70 грн. * 859 днів = 601,30 грн.

Підсумовуючи вище наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із ТОВ „МП Ефес" на користь Одеської міської ради безпідставно утриманої орендної плати у розмірі 218 990,06 грн., розрахованої судом протягом періоду з 25.04.2012р. по 31.08.2014р. Проте, вирішуючи питання про задоволення заявлених Одеською міською радою позовних вимог у названій частині, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку поданій відповідачем заяві про застосування інституту позовної давності до заявлених у межах даної справи вимог.

Приписами п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Предметом даного спору є вимога Одеської міської ради про стягнення безпідставно збереженої орендної плати, нарахованої за період з 25.04.2012р. по 31.08.2014р. висновки щодо наявності підстав для присудження до стягнення якої були наведені судом по тексту рішення вище. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду за кожним із орендних платежів, нарахованих позивачем до 31.08.2014р., сплинув відповідно до 31.08.2017р., тобто у будь-якому випадку до моменту звернення позивача до суду із даним позовом, який був поданий 17.09.2019р.

Вирішуючи по суті заявлене відповідачем клопотання про застосування інституту позовної давності суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам Одеської міської ради, якою під час вирішення судом даного спору було наголошено, що у червні 2016р. заступником прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради було подано позовну заяву до ТОВ „МП Ефес" про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 246 555,49 грн.

Так, за результатами нового розгляду справи №916/2201/15, предметом позовних вимог у межах якої були позовні вимоги прокурора до ТОВ „МП Ефес" про стягнення збитків, господарським судом Одеської області було постановлено рішення від 25.01.2019р. про відмову у задоволенні позову з посиланням на необхідність кваліфікації заявлених до стягнення коштів як безпідставно набутих, стягнення який повинно здійснюватись у порядку ст. 1212 ЦК України.

Наведе, за переконанням позивача, свідчить про необґрунтованість поданої ТОВ „МП Ефес" заяви про застосування інституту позовної давності.

Відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

В силу приписів ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи вищенаведені положення цивільного законодавства, якими встановлено умови переривання та зупинення перебігу строків позовної давності, господарський суд зазначає, що наведені Одеською міською радою доводи, а саме: звернення прокурора до відповідача із позовними вимогами про стягнення збитків у межах справи №916/2201/15, в силу вище наведених приписів чинного законодавства не є підставою для переривання або зупинення строків позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування інституту позовної давності до позовних вимог Одеської міської ради, враховуючи відсутність клопотання останньої про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд, керуючись ст. 267 ЦК України, доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ТОВ „МП Ефес" про стягнення безпідставно набутої орендної плати у розмірі 218 990,06 грн., розрахованої протягом періоду з 25.04.2012р. по 31.08.2014р. з підстав пропуску строку позовної давності.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених Одеською міською радою до товариства з обмеженою відповідальністю „МП Ефес" позовних вимог про стягнення безпідставно збереженої орендної плати у розмірі 246 555,49 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються судом на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.01.2020р.

Суддя С.П. Желєзна