Постанова

від 21.01.2020 по справі 2-5457/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5457/11

провадження № 61-13111св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Мхітаряном Олександром Сергійовичем, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.

Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від

26 травня 2011 року в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 28 травня 2019 року оскаржила його в цій частині до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що вказаним рішенням суду в цій частині порушуються права, свободи та інтереси її дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також просила поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки воно було ухвалено без її участі, а про його існування вона дізналася лише 14 травня

2019 року.

Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 рокувідмовлено у відкритті апеляційного провадження заапеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга подана ОСОБА_2 зі спливом більш ніж одного року з моменту ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 , через свого адвоката Мхітаряна О. С., подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу, чим порушив їх право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції ухвалив у справі оскаржуване рішення в частині визначення місця проживання її обох дітей без її участі у справі, що призвело до порушення її та її дітей прав, свобод та інтересів. Також зазначала, що рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання її дітей на даний час впливає на вирішення спору між нею та ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна подружжя. Також вказувала, що позивач умисно ввів суд в оману стосовно того, що він не знав де вона разом з дітьми фактично проживала, тому рішення суду першої інстанції було ухвалено без належного її повідомлення про день та час слухання справи. Наголошує на тому, що публікація повідомлення про розгляд цієї справи в засобах масової інформації не свідчить про те, що вона була належним чином повідомлена про розгляд справи. На її думку, вона фактично була обмежена у доступі до правосуддя, оскільки незаконно була позбавлена у доступі до правосуддя, тому відмовляючи їй у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції позбавив її права на справедливий суд.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 липня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Мхітаряном О. С., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 червня

2019 року .

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси .

09 жовтня 2019 року справу № 2-5457/11 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 01 лютого 2011 року

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.

Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .

Справа була розглянута у відсутність відповідача ОСОБА_2 , оскільки остання з 13 червня 2007 року була знята з реєстрації за адресою

АДРЕСА_1 , та станом на 08 лютого 2011 року реєстрації не мала (а. с. 12 зворот).

Ухвалюючи у справі оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи, призначеної на 26 травня 2011 року на 10:30 годину, про що свідчать оголошення розміщені у газеті Урядовий Кур`єр № 81 (4249) від 06 травня

2011 року та у газеті Одеські вісті № 50 від 12 травня 2011 року, тому відповідно до вимог закону розглянув справу за відсутності ОСОБА_2

(а. с. 26-28).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04 грудня 1955 року, заява

№ 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі Дія 97 проти України від 21 жовтня 2010 року).

Слід зазначити, що відповідно до пункту 13 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів ,судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 була подана 28 травня 2019 року, то апеляційний суд вірно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нешев проти Болгарії від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Дія 97 проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі

№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване у цій справі рішення суду першої інстанції було ухвалено без участі в судовому засіданні ОСОБА_2 .

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач була належним чином повідомлена судом про розгляд вказаної справи, призначеної на 26 травня 2011 року на 10:30 годину.

Таким чином заявник пропустила строк на апеляційне оскарження.

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд апеляційної інстанції врахувавши вимоги наведених норм законодавства, перевіривши доводи ОСОБА_2 , на які вона посилалася як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження та, встановивши, що такі доводи не свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У рішенні від 29 жовтня 2015 року в справі Устименко проти України ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком для осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , апеляційний суд, враховуючи те, що заявник була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи судом першої інстанції (а. с. 26-28), обґрунтовано виходив із того, що апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 26 травня 2011 року подана заявником у травні 2019 року, тобто після спливу восьми років з моменту проголошення судового рішення, доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили вона не надала, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи судом першої інстанції, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та абзацу 1 частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. У разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі (абзац 4 частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи (частина дев`ята статті 74 ЦПК України

2004 року).

Судом апеляційної інстанції було встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що перед відкриттям провадження у справі на запит суду першої інстанції адресно-довідкове бюро Головного управління МВС України в Одеській області надало відомості про те, що ОСОБА_2 з 13 червня 2007 року була знята з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , та станом на 08 лютого 2011 року реєстрації не має (а. с. 12 зворот).

Враховуючи вище зазначені норми процесуального законодавства та встановлені апеляційним судом обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, призначеної на 26 травня 2011 року на

10:30 хвилин, про що свідчать оголошення розміщені у газеті Урядовий Кур`єр від 06 травня 2011 року № 81 (4249) та у газеті Одеські вісті від 12 травня

2011 року № 50 (а. с. 26-28).

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини спростовують доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення (виклику) відповідача у справі про дату та час розгляду справи судом першої.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Мхітаряном Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик