Постанова

від 27.01.2020 по справі 910/5051/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5051/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 (колегія суддів: Кропивна Л.В. - головуючий, Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 (суддя Данилова М.В.)

за позовом Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан комплект"

про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з даним позовом Державний навчальний заклад "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці" (далі - позивач) просило на підставі договору поставки №1 від 03.08.2018 стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан комплект" (далі - відповідач) 604 575,00 грн штрафу та зобов`язати здійснити заміну поставленого товару неналежної якості іншим.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №1 від 03.08.2018, а саме поставкою частини товару неналежної якості та несвоєчасною поставкою іншої частини товару.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 60 457,50 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000. В решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення штрафу та прийнято нове рішення в цій частині, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 74 928,00 грн штрафу, 5 025,95 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог про стягнення штрафу відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.3. Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив умови договору поставки №1 від 03.08.2018 і не поставив одиницю товару на суму 1 070 400,00 грн, отже вимоги позивача про застосування до відповідача, який прострочив виконання зобов`язання, передбаченого договором штрафу у розмірі 25 % від загальної ціни договору є правомірними. Проте з урахування заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зменшив розмір штрафу на 90% до 60 457,50 грн (від 604 575,00 грн - заявленого в позові розміру штрафу), з підстав його неспіврозмірності з тими наслідками, які настали в результаті порушення умов договору і з урахуванням того, що недопоставлена одиниця продукції становить одну дев`яту від загального об`єму продукції, яка мала бути поставлена. У задоволенні решти позову відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем отримання ним товару неналежної якості. Щодо витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вирішив, що заявлена позивачем сума у 49 177,60 грн є завищеною, не відповідає критеріям розумності та співмірності, тому обґрунтованою сумою є 15 000,00 грн.

2.4. Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, виходив з того, що договором не встановлено відповідальності постачальника у вигляді штрафу у розмірі 25% від загальної ціни договору за несвоєчасну поставку продукції з порушенням її кількості, яка не оплачена покупцем. Суд дійшов висновку, що до спірних відносин слід застосувати ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, згідно з якою слід стягнути з відповідача 7% вартості товарів, що прострочені, а саме 74 928,00 грн (7% від 1 070 400,00 грн). Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції апеляційний суд зазначив, що з урахуванням обсягу виконаних робіт та часткового задоволення позову, заявлені у розмірі 49 177,60 грн витрати позивача підлягають стягненню в сумі 5 025,95 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. В скарзі позивач просить з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, скасувати прийняті у справі судові рішення в частині стягнення штрафу та розподілу судових витрат, і винести в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 604 575,00 грн та понесені судові витрати, а саме судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 9 068,63 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 13 602,94 грн та за подання касаційної скарги в сумі 18 137,26 грн, та витрати на правничу допомогу в розмірі 98 355,20 грн.

2.2. Скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції вірно застосував положення договору поставки, проте неправомірно і безпідставно зменшив заявлений до стягнення штраф, апеляційний суд незаконно до спірних правовідносин застосував положення ст.231 Господарського кодексу України, надавши їм перевагу над умовами договору. Щодо судових витрат суд першої інстанції зменшив суму відшкодування витрат на правничу допомогу, хоча в матеріалах справи відсутнє клопотання про зменшення таких витрат і докази їх неспівмірності, а апеляційний суд не провів всупереч вимог процесуального закону новий розподіл судових витрат при частковому скасуванні рішення суду першої інстанції та винесенні нового в цій частині.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого господарського суду в оскарженій у касаційному порядку частині виходив із того, що виходячи з умов договору поставки №1 (договір) від 03.08.2018, укладеного між сторонами, позивач як покупець має право на застосування штрафних санкції у розмірі 25% від загальної ціни договору у разі, якщо ним попередньо оплачений товар і прострочення у поставці становить більше 14 днів. Натомість договором не встановлено відповідальності постачальника у вигляді штрафу у розмірі 25% від загальної ціни договору за несвоєчасну поставку продукції з порушенням її кількості, яка не оплачена покупцем.

При цьому судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що за наслідками порушеного відповідачем зобов`язання щодо поставки до нього слід застосувати штраф, передбачений положеннями ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

4.2. Однак із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися виходячи з огляду на наступне.

Позов у даній справі про стягнення штрафу обґрунтований позивачем умовами договору поставки, сума штрафу розрахована також відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч.1). У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (ч.2).

Згідно положень статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже процесуальне законодавство надає суду певний вибір визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

4.3. Судами встановлено, що згідно п.6.4 договору при порушенні постачальником строків передачі продукції більш ніж на 14 календарних днів, покупець має право відмовитись від подальшого прийняття та вимагати від постачальника розірвання договору і повернення всіх сплачених за цим договором коштів, а також сплати штрафних санкцій у розмірі 25 % від загальної ціни договору.

Також судами встановлено і те, що відповідач порушив умови договору поставки №1 від 03.08.2018 і не поставив одиницю товару на суму 1 070 400,00 грн, пропустивши строк передачі продукції більш ніж на 14 календарних днів.

4.4. Суд першої інстанції, застосувавши п.6.4. договору, дійшов висновку, що він регулює спірні відносини і штраф за прострочення поставки товару підлягає стягненню. Разом з тим, розмір вказаного штрафу визнав завищеним.

4.5. Досліджені судами умови п.6.4. договору не дають правових підстав вважати, що вони не можуть бути застосовані до порушеного зобов`язання щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 25 % від загальної ціни договору.

4.6. За вказаних обставин судом апеляційної інстанції не спростовані висновки місцевого господарського суду у цій частині.

4.7. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи зміст наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступень виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір штрафу, таке рішення обґрунтовував тим, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, неспіврозмірний з тими наслідками, що настали в результаті порушення умов договору відповідачем шляхом нездійснення поставки однієї з дев`яти одиниць продукції, адже у даному випадку з боку позивача відсутні будь-які збитки, розуміння яких надається цивільним законодавством України. Непоставлена одиниця продукції становить одну дев`яту від загального об`єму продукції, яка мала бути поставлена. За таких обставин суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Відповідно до ч.1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч.2). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3).

З урахуванням того, що відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції припустився порушення норм права, а суд касаційної інстанції з огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про зменшення суми штрафу, то відсутні підстави скасовувати прийняте судом першої інстанції рішення про стягнення штрафу у зменшеному розмірі.

Відповідно до приписів ст.312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відтак, за наслідками скасування постанови апеляційного суду у вказаній частині, рішення суду першої інстанції у цій частині має бути залишене в силі.

4.8. Щодо судових витрат у справі колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що судами невірно було застосовано норми процесуального права і судові рішенні в цій частині підлягають скасуванню.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.4).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд першої інстанції встановив, що позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору про надання правничої (правової) допомоги №1 від 21.02.2019 та додаткової угоди №1 від 04.04.2019 на суму 49 177,60 грн. При цьому суд зазначив, що враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат. Суд також зауважив, що адвокатом позивача, Піпком А.М. було складено невелику кількість процесуальних документів, а також адвокат Піпко А.М. був присутній у двох судових засіданнях з чотирьох.

Отже, суд першої інстанції зменшив витрати позивача на правничу допомогу, що підлягають стягненню, з підстав їх неспівмірності без клопотання про це з відповідним обґрунтуванням відповідача, що є порушенням ст.126 Господарського процесуального кодексу України.

Проте у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином у цій частині висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вказаних положеннях Господарського процесуального кодексу України .

Апеляційний суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат в апеляційній інстанції, встановивши, що правнича допомога позивачу була надана на суму 49 177,60 грн, вирішив, що з огляду на обставини справи (предмет позову), враховуючи представництво адвоката та обсяг виконаних ним робіт (наданих послуг) у даній справі та часткове задоволення позовних вимог, заявлені витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача у розмірі 5 025,95 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного суду має бути скасована в частині часткового задоволення вимог про стягнення штрафу та розподілу судових витрат через неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

4.9. В частині залишення судом апеляційної інстанції без змін рішення суду про відмову у задоволенні вимог про зобов`язання вчинити дії постанова апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду не оскаржувалися позивачем у суді касаційної інстанції, а тому відповідно до вимог частини першої статті 300 ГПК України судом не перевіряються.

Аналогічну правову позицію щодо меж касаційного перегляду викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

4.10. Також рішення суду першої інстанції має бути скасоване в частині розподілу судових витрат, а в частині вимог про стягнення штрафу воно підлягає залишенню в силі.

4.11. В частині розподілу судових витрат суд касаційної інстанції вважає за необхідне прийняти нове рішення.

Так, за загальним правилом, оскільки позов задоволено частково, судові витрати позивача, в тому числі на правничу допомогу, мають бути стягнуті з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, відповідно до положень ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням принципів господарського судочинства (ст.2 Господарського процесуального кодексу України) колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що справедливим в даній справі буде здійснити розподіл судових витрат позивача шляхом стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарги за майнові вимоги, які задоволені частково, та 50% витрат на правничу допомогу в усіх інстанціях.

За подання позову, апеляційної та касаційної скарги позивачем за майнові вимоги було сплачено: 9 068,63 грн + 13 602,94 грн + 18 137,25 грн = 40 808,82 грн. Отже, така сума підлягає відшкодуванню позивачу за сплату судового збору.

Суд першої інстанції виходив з підтвердження надання правничої допомоги позивачу в суді першої інстанції на суму 49 177,60 грн. У суді касаційної інстанції позивач надання правничої допомоги позивачу також підтвердив належними доказами, подавши необхідні документи до скарги. При цьому в Розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги), що доданий позивачем до касаційної скарги, вказано, що він складений на обрахування правничої допомоги у апеляційному та Верховному Суді. Отже, витрати позивача на правничу допомогу у всіх інстанціях складають 49 177,60 грн у суді першої інстанції і 49 177,60 грн у судах апеляційної і касаційної інстанції.

З урахуванням часткового задоволення позову, а також того, що спір виник у зв`язку з неправильними діями відповідача і майнові вимоги позивача задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50% витрат позивача на правничу допомогу у всіх судах (49 177,60 грн + 49 177,60 грн : 2), тобто 49 177,60 грн.

Крім того, в касаційній скарзі позивач просить повернути надмірно сплачену суму судового збору за подання касаційної скарги.

У зв`язку з тим, що ним було сплачено судовий збір за вимоги як майнові, так і немайнові, а оскаржено судові рішення лише в частині майнових вимог, інші позовні вимоги в суді касаційної інстанції не розглядались, суд вважає, що судовий збір за подання касаційної скарги за немайнові вимоги в розмірі 3842,00 грн підлягає поверненню позивачу як надмірно сплачений відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №910/5051/19 в частині часткового задоволення позову про стягнення штрафу в розмірі 74 928,00 грн, в частині розподілу судових витрат та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 в частині розподілу судових витрат, скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 в частині часткового задоволення позову про стягнення штрафу в розмірі 60 457,560 грн залишити в силі.

В частині розподілу судових витрат у справі прийняти нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан комплект" (04655, м. Київ, пр. Московський, 23; ЄДРПОУ 39264856) на користь Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці" (21022, м. Вінниця, вул. С.Зулінського, буд. 27; ЄДРПОУ 25499785) 40 808 (сорок тисяч вісімсот вісім) грн 82 коп. судового збору за подання позову, апеляційної і касаційної скарг, а також 49 177 (сорок дев`ять тисяч сто сімдесят сім) грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Повернути Державному навчальному закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці" (21022, м. Вінниця, вул. С.Зулінського, буд. 27; ЄДРПОУ 25499785) із спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м.Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, рахунок отримувача: 31219207026007; код банку отримувача (МФО): 899998) надмірно сплачений судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп., сплачений платіжним дорученням №529 від 25.11.2019. Оригінал платіжного доручення №529 від 25.11.2019 повернути Державному навчальному закладу "Центр професійно-технічної освіти № 1 міста Вінниці".

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов