Ухвала

від 15.01.2020 по справі 696/1693/15-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

15 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 696/1693/15-ц

Провадження № 14-737цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрокомплекс , треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янського районного управління юстиції у Черкаській області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрокомплекс на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року, та

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, до Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрокомплекс (далі - ДСП Агрокомплекс ), треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янського районного управління юстиції у Черкаській області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,6000 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам`янського району Черкаської області.

16 вересня 2010 року вона передала зазначену земельну ділянку в оренду ДСП Агрокомплекс строком на 5 років.

11 серпня 2015 року вона направила відповідачу листа про те, що не має наміру у подальшому продовжувати дію договору оренди землі, однак підприємство по закінченню строку дії договору оренди продовжує користуватись її земельною ділянкою та відмовляється у добровільному порядку повернути цю земельну ділянку з тих підстав, що державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки було проведено не у 2010 році, а у 2013 році, тому договір оренди землі діє до 2018 року.

Посилаючись на те, що строк дії договору оренди землі сплив у 2015 році, а також на те, що відповідач незаконно утримує у себе зазначену земельну ділянку, ОСОБА_1 просила визнати договір оренди землі припиненим з 16 вересня 2015 року та зобов`язати відповідача повернути їй спірну земельну ділянку.

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір оренди землі припиненим з 16 вересня 2015 року та зобов`язано ДСП Агрокомплекс повернути земельну ділянку ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір набирає чинності під час державної реєстрації, укладення якого вже відбулося, проте така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору. Моментом укладення спірного договору оренди землі є 16 вересня 2010 року, а строк дії договору згідно з його умовами становить 5 років і відповідно кінцевий термін його дії - 16 вересня 2015 року. Отже, спірний договір оренди землі припинив свою дію і відповідач, як орендар не реалізував належним чином своє право на продовження орендних правовідносин щодо земельної ділянки позивачки.

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ДСП Агрокомплекс на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга, зокрема, мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях не відображено правову позицію та заперечення відповідача по суті спору. На думку заявника, суди не врахували, що положеннями укладеного договору оренди землі передбачено початок його перебігу строку оренди з моменту державної реєстрації, тобто з серпня 2013 року. Крім того, заявник наголосив, що ДСП Агрокомплекс продовжувало користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору та заявляло про намір скористатись своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі, тому суди незаконно визнали оспорюваний договір припиненим.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного. Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 09 грудня 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що ухвалити судове рішення у цій справі без уточнення правової позиції, викладеної раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) є неможливим, а справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із того, що частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до статі 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин - 2010 рік) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Факт державної реєстрації договору оренди, згідно з пунктами 12-13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, чинним на час укладення договору оренди земельної ділянки, мав бути засвідчений підписом уповноваженої особи і печаткою уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування, а також підтверджений занесенням відповідного запису до книги записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Пунктами 8 та 45 договору оренди землі від 16 вересня 2010 року, що укладений між ОСОБА_1 та ДСП Агрокомплекс , передбачено, що земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років, договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, а пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін (т. 1, а. с. 62-65). Проте, у місячний строк державну реєстрацію договору оренди землі проведено не було і лише 04 грудня 2013 року ДСП Агрокомплекс було здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки за вказаним договором (т. 1, а. с. 70).

01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України Про оренду землі були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто вказаним Законом України передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01 січня 2013 року.

Судами у справі, яка переглядається, встановлено, що договір оренди земельної ділянки було укладено 16 вересня 2010 року. На цей час діяла державна реєстрація правочину, яку не було здійснено. Тому застосування законодавства, яке з 01 січня 2013 року передбачало державну реєстрацію прав, є безпідставним.

ДСП Агрокомплекс не виконало передбачений законом і договором обов`язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі, а тому договір оренди землі від 16 вересня 2010 року не може вважатись таким, що набрав чинності. Проведення 04 грудня 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі). Отже, не може впливати на момент набрання чинності цим договором оренди землі.

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) викладено іншу правову позицію у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час укладення договору дарування від 26 жовтня 2007 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

З аналізу норм права вбачається, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдарований повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами 2, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

А тому позивачка, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що суди попередніх інстанцій до правовідносин, що виникли між сторонами, не застосували положення статей 125, 126 ЗК України, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та обов`язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, на думку колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, неможливо сформувати правову позицію у справі, яка переглядається, без уточнення правового висновку щодо застосування норми права відносно визначення початку перебігу строку договору у разі державної реєстрації через певний час. При цьому колегія суддів послалася на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, справу слід розглядати в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Ураховуючи наведене та керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402, 404, підпунктами 4 та 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрокомплекс , треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янського районного управління юстиції у Черкаській області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки.

2. Призначити справу №696/1693/15-ц до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 21 квітня 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Надіслати копію цієї ухвали учасникам справи до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Ю.Л. Власов В.В. Пророк

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська