Рішення

від 06.02.2020 по справі 521/9581/17

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/9581/17

Провадження №2/521/119/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Поліщук І.О.,

при секретарі - Феслер О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., Громадської організації Об`єднання садоводів Степове про визнання недійсними договору дарування квартири, про визнання права власності на спадщину, -

В С Т А Н О В И В:

22.06.2017 року до Малиновського районного суду міста Одеси звернулася ОСОБА_1 позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., про визнання недійсним договору дарування квартири. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що її батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждав розладом здоров`я, внаслідок якого не усвідомлював значення своїх дій, за 10 днів до своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 за вимогою відповідачки ОСОБА_2 без медичного освідчення, всупереч своєї волі, в порушення законних прав та інтересів спадкоємців, а саме позивачки та її брата ОСОБА_4 , оформив у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.О. договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь Вихованець. Підставами для визнання договору дарування квартири недійсним позивачка зазначала, що вказаний договір складений з порушенням ст. 203 ЦК України, де вказується що волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У позовній заяві міститься посилання на правову позицію Верховного суду України по справі № 6-232 цс 15, згідно з якою за змістом ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який здійснено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, може бути визнано судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування воле виявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів ( життєвих обставин, або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдарованого. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа яка їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена зробити це через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі. Позивачка зазначає, що її батько страждав від тяжкого захворювання і постійно потребував сторонньої допомоги, а відповідачка робила все щоб ізолювати дітей від догляду за ним, а саме утаювала відомості щодо погіршення стану здоров`я, відмовлялася відповідати на дзвінки за телефоном, навмисно з метою обмеження надання своєчасно допомоги вивезла батька з міста Одеси з його постійного місця перебування в квартирі АДРЕСА_1 до дачного масиву ОСОБА_5 , перешкоджала бачити батька не дозволяючи приїжджати до їх місця перебування в дачний масив ОСОБА_5 . Після смерті батька ОСОБА_2 навмисно не повідомила про час і день смерті батька, без участі родичів поховала його з метою утаювання відомостей про примушення померлого до незаконного відчуження вказаної квартири. Наведені дії відповідачки вказують на вчинення примусу з її сторони на батька позивачки до відчуження квартири АДРЕСА_1 на свою користь, що він був вимушений зробити внаслідок тяжкої хвороби, та внаслідок тяжких обставин. Укладення договору дарування на вкрай невигідних умовах під впливом і примушення з боку ОСОБА_2 виключає наявність свобідного волевиявлення з боку батька позивачки і тому цей договір дарування підлягає визнанню недійсним внаслідок недодержання вимог ст. 203 ЦК України. Окрім цього додатковою підставою для визнання договору дарування недійсним позивачкою зазначено недотримання приваним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, оскільки всупереч закону приватний нотаріус при відсутності відповідних документів передбачених Порядком, оформив договір дарування вказаної квартири за іншою адресою: квартира АДРЕСА_1 . Оформлення договору дарування квартири за іншою адресою при відсутності документів на перереєстрацію квартири за новою адресою не відповідає приписам Порядку вчинення нотаріальних дій, і цей договір дарування квартири, який оформлений без передбачених законодавством документів, підлягає визнанню недійсним. 07 липня 2017 року суддею Малиновського районного суду міста Одеси Целух А.П. відкрито провадження по вказаній справі, судове засідання призначено до розгляду на 03 серпня 2017 року на 12:30 годин.

05.02.2018 року позивачкою ОСОБА_1 до суду подано заяву про збільшення позовних вимог в якій вказується, що під час судового засідання з пояснень свідків їй стало відомо що за час спільного проживання з ОСОБА_2 її батько побудував дачний будинок на ділянці АДРЕСА_2 , який складає значну долю паю в ГО Об`єднання садоводів Степове . Вказаний пай у дачному масиві у вигляді будинку і господарчих споруд створений за час спільного проживання однією сім`єю її батька і ОСОБА_2 в є спільною власністю подружжя. Таким чином половина дачного будинку і земельної ділянки спільного майна подружжя є спадщиною, яка унаслідується відповідно до закону його дітьми в рівних частках сумісно із співвласником паю - ОСОБА_2 .. Враховуючи вищевикладене відповідачка просить суд визнати недійсним оформлений 14 березня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 .. Визнати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .. Визнати право власності ОСОБА_1 на ј частину паю в садовому товаристві - ГО Об`єднання садоводів Степове у вигляді земельної ділянки та садового будинку на ділянці АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 ..

В судовому засіданні 09.07.2019 року позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Манушин В.О. позовні вимоги підтримували з підстав викладених у позовній заяві та вважали законним рішення про задоволення позову. В судовому засіданні 09.07.2019 року позивачка ОСОБА_1 розповіла суду що її батьки розлучилися давно, але з батьком вони спілкувалася, хоче не дуже часто. З батьком спілкувалися з побутових питань, він розповідав що в нього є жінка, але ця жінка не підтримувала спілкування батька з дітьми. Позивачка звертала увагу суду, що батько їй дзвонив, скаржився на біль в спині, вона знала що в нього хворе серце, знала, що він переніс операцію, йому встановили кардіостимулятор. Коли батько перестав дзвонити, його став розшукувати її брат, і лише через місяць вони дізналися що він помер. Вважає, що відповідачка винна у смерті батька, оскільки погано з ним доглядала, а договір дарування був взагалі укладений під примусом, бо батько був хворим, відповідачка на нього впливала, тому він вимушений був під її тиском укласти цей договір. Позивачка переконана що батько знаходився під впливом ОСОБА_2 , а оскільки хворів то не розумів що позбавляє спадщини своїх дій.

В судові засідання призначені до розгляду на 03 грудня 2019 року представник позивачки адвокат Манушин В.О. не з`явився, надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю приймати участь в судовому засіданні. Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні 03 грудня 2019 року просила відкласти розгляд справи, у зв`язку з неявкою її адвоката. Суд задовольняючи клопотання сторони позивача про відкладення розгляду справи, роз`яснив позивачці її право на укладення договору з іншим адвокатом, дата наступного судового засідання узгоджена з позивачкою та її адвокатом в телефонному режимі. В судовому засіданні оголошено перерву з 03.12.2019 року до 05 лютого 2020 року.

В судове засідання 05 лютого 2020 року представник позивачки адвокат Манушин В.О. не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю термінового виїзду до міста Київ для участі в судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду. На підтвердження ґрунтовності клопотання адвокатом надано суду Ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року по справі № 522/3777/17 провадження №14-651цс, з резолютивної частини якої вбачається що по справа № 522/3777/17 призначена до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 05 лютого 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика,8.

Представник відповідачки адвокат Лук`ян С.Г., категорично заперечував проти відкладення розгляду справи, звернувши увагу суду, що в діях адвоката вбачаються порушення на які вказують правила ст.44 ЦПК України, тобто відбувається зловживання процесуальними правами, оскільки справа перебуває в суді майже три роки, а в матеріалах справи містяться майже десять заяв адвоката Манушина В.О. про її відкладення без причин.

Суд дослідивши докази поважності причини неявки адвоката Манушина В.О. в судове засідання 05 лютого 2020 року, прийняв до уваги що суду не надано підтвердження представництва адвокатом Манушиним В.О. когось з учасників справи № 522/3777/17 провадження №14-651цс, доказів необхідності прибуття до Верховного Суду, враховуючи що справа призначена до розгляду Верховним Судом без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, доказів від`їзду до міста Київ, продовжив розгляд даної справи за участю позивачки ОСОБА_1 , представника відповідачки адвоката Лук`ян С.Г..

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні 05 лютого 2020 року була присутньою, однак давати суду пояснення та відповідати на запитання відмовилася, пославшись на відсутність її адвоката Манушина В.О..

Представник відповідачки - адвокат Лук`ян С.Г. в судовому засіданні 09.07.2019 року та 05.02.2020 року проти задоволення позову заперечував, вказуючи що між відповідачкою та ОСОБА_2 та дарувальником ОСОБА_3 на протязі 38 років існували відносини які притаманні подружжю, бо вони жили однією сім`єю, вели спільне господарство. ОСОБА_3 тривалий час хворів на хворобу серця, яка згодом прогресувала. 16.09.2008 року ОСОБА_3 було зроблено операцію по імплантації електрокардіостимулятора (ЕКС) Axios S , що підтверджується випискою з історії хвороби № 21670 відділення хірургічного лікування сосудів та серця Одеської обласної лікарні. Зав весь час хвороби ОСОБА_3 , яка тривала понад 20 років, його догляд як лікарні так і під час знаходження вдома, всі витрати на ліки та постійний догляд здійснювалися виключно ОСОБА_2 та членами її сім`ї. Адвокат звернув увагу суду, що хворобу дарувальника не приховував і приватний нотаріус Кобзар О.Ю., який посвідчував договір у самій квартирі АДРЕСА_1 , про що є відповідна відмітка наприкінці самого договору. Однак при цьому нотаріус як в кінці так і спочатку договору зазначає, що ним встановлено особи сторін договору, їх дієздатність перевірено, що діють вони вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, діючи без впливу оману. Таким чином нотаріусом виконані всі вимоги законодавства України при посвідченні договору, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. в судові засідання не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи в його відсутності.

Представник третьої особи - Громадської організації Об`єднання садоводів Степове в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток за місцем вказаним позивачкою в уточненому позові. Суд, вислухавши позивачку, її представника, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 14 березня 2017 року між ОСОБА_3 , що зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , далі іменований ДАРУВАЛЬНИК , з однієї сторони, та гр. ОСОБА_2 , що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 далі іменована ОБДАРОВУВАНА з другої сторони, діючи вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених нижче, діючи без впливу оману, попередньо ознайомлені нотаріусом з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій ( у тому числі, з вимогами щодо недійсності договору), уклали цей договір про таке: 1.1. За цим Договором ДАРУВАЛЬНИК передав майно (предмет договору) у власність ОБДАРОВАНОМУ безоплатно, а ОБДАРОВУВАНИЙ прийняв майно у власність. 1.2. Предметом Договору є квартира під номером АДРЕСА_1 , що в цілому складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 29,9 кв.м., в тому числі житловою площею - 17,0 кв.м.. 1.3. Зазначена квартира належить ДАРУВАЛЬНИКУ на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням Одеської залізниці 19 січня 1998 року згідно з Розпорядженням органу приватизації № 592 від 19.01.1998 року, зареєстрованого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 06 лютого 1998 року, під № 89 на стор.37,кн..246 пр. 1.4. Відповідно до звіту про оцінку майна, виданої ТОВ ІНСТИТУТ НЕЗАЛЕЖНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ , 12.03.2017 року, ідентифікатор за базою ФДМУ № 1682592_12032017_AS27-170312-003, вартість квартири становить 402780,37 ( чотириста дві тисячі сімсот вісімдесят) гривень 37 копійок. 1.5. Дар цей сторони оцінюють у 402780,37 ( чотириста дві тисячі сімсот вісімдесят) гривень 37 копійок. Відповідно до ч.2.1. Договору Сторони домовилися, що під передачею квартири за цим Договором слід вважати символічну передачу майна. Прийняття ОБДАРОВАНОЮ від ДАРУВАЛЬНИКА ключів від квартири свідчить про те, що передача майна відбулася. Відповідно до п.2.2.,2.3. ДАРУВАЛЬНИК передав ОБДАРОВУВАНОЇ ключі від квартири до підписання цього Договору. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено прийняття дарунку ОСОБА_6 . Право власності на об`єкт у ОБДАРОВУВАНОЇ виникає з моменту прийняття дарунку та підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Даний договір посвідчено 14 березня 2017 року Кобзарем О.Ю ОСОБА_7 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 313. Нотаріусом зазначено що договір підписано сторонами у його присутності. У зв`язку з хворобою Дарувальника договір посвідчений за адресою: АДРЕСА_4 . Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність гр. ОСОБА_3 квартири перевірено.

Відповідно до вимог ст. 717, 719,722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно ( дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвічують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі ( ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно до ст. ст. 4, 10 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, особа, яка не була учасником правочину, може звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, якщо таким правочином порушено право цієї особи і воно може бути відновлено шляхом повернення сторін до первісного стану.

Зі змісту позовної заяви вбачається,що позивачка ОСОБА_1 вказує підставою позовних вимог, що її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 страждав розладом здоров`я, внаслідок якого не усвідомлював значення своїх дій, за десять днів до смерті, за вимогою своєї співмешканки ОСОБА_2 , порушуючи права спадкоємців, оформив у приватного нотаріуса ОМНО Кобзар О.Ю. договір дарування своєї квартири.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги на предмет обґрунтованості суд зауважує, що згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Положення ст. 203 ЦК України знаходять свій розвиток у спеціальних статтях, які встановлюють підстави для визнання правочину недійсним, зокрема ст.ст. 225, 230 ЦК України. Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.16 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 р. правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Як роз`яснив Пленум ВСУ в п.п. 5, 14 постанови Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах N 8 від 30 травня 1997 року, що призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. Судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.

На протязі розгляду даної справи, враховуючи що позов подано 22 червня 2017 року, стороною позивача клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявлялося. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 розповідала суду що постійно спілкувалася з батьком по телефону, він скаржився на біль в спині, про психічні розлади здоров`я ОСОБА_3 суду не повідомляла.

У ході розгляду справи судом за клопотанням представника відповідачки було допитано свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які розповіли суду, що давно знайомі з ОСОБА_2 , за життя знали і ОСОБА_3 .. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали разом більше ніж тридцять років, чи були їхні відносини юридично оформлені свідки не знали. Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснювали що з 80-х років були судами по дачі в ОС Степове Лиманського району Одеської області, спілкували з приводу ведення господарства та садівництва. Вони знали що чоловік ОСОБА_2 хворів, переніс операцію щодо встановлення кардіостимулятора ще у 2008 році, однак ОСОБА_2 опікувалася ним, не дозволяла виконувати важку роботу по господарству. Свідки приходили до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до додому незадовго до його смерті, ОСОБА_2 скаржилася що чоловік погано себе почуває, але відмовляється від допомоги лікарів.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що у даному судовому процесі стороною позивача не доведено, що оскаржувальний договір дарування від 14.03.2017 року, укладений ОСОБА_3 , коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Судом також приймається до уваги, що стороною відповідачки не приховувалося про хворобу ОСОБА_3 , а навпаки суду надано - лікарське свідоцтво про смерть № 106 від 25 березня 2017 року, з якого вбачається що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці - 79 років, смерть настала в будинку на дачній ділянці № НОМЕР_1 ОС Степове , причина смерті - Атеросклеротична хвороба серця ; виписка з історії хвороби № 21670 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікування у період з 15.09.2008 року по 23.09.2008 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз, проведено оперативне лікування; виписка з історії хвороби № 3221 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається, що ОСОБА_3 1938 року народження перебував на стаціонарному лікуванні з 10.02.2009 року по 18.02.2009 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз; - виписка з історії хвороби № 12013 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається що ОСОБА_3 поступив на лікування 27.05.2010 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз , виписаний - 03.06.2010 року, у виписці зазначено анамнез : Тривалий час хворіє на гіпертонічною хворобою. Оригінали вказаних документів знаходилися у відповідачки, а в судових засіданнях у її представника. 27.11.2017 року у судовому засіданні допитані свідки - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які розповідали в суді, що спілкувалися з ОСОБА_3 як з сусідом по дачі, незадовго до його смерті. Перелічені докази мали б стати підставою для дослідження судовим експертом стану ОСОБА_3 під час укладення договору дарування від 14 березня 2017 року. Однак представником позивача клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявлялося, що не позбавляє можливості сторону позивачки заявити таке клопотання на стадії апеляційного розгляду справи.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 також вбачається, що стороною позивача оскаржується договір дарування від 14.03.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з підстав передбачених ст.233 ЦК України. Тобто у другій частині позовної заяви позивачка вказує, що її батько ОСОБА_3 уклав правочин, який оскаржує позивачка ОСОБА_2 під впливом тяжкої для нього обставини, при цьому у позовній заяві звертається увага, що правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Проаналізувавши позовні вимоги ОСОБА_1 викладені у позовній заяві та в уточненому позові, суд приходить до висновку, що підставою позовних вимог про визнання договору дарування недійсним позивачкою зазначено дві підстави: вчинення Дарувальником ОСОБА_3 дій щодо складення Договору дарування від 14.03.2017 року у той час, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними та одночасно вчинення цього ж правочину під впливом тяжких обставин, що є неможливим, оскільки вчинення правочину особою яка не усвідомлює значення своїх дій та не в змозі керувати ними, виключає вчинення цією ж особою цього ж правочину але під впливом тяжких обставин, коли, як вказує сама позивачка, особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах. Заявлені одночасно підстави позову, які є взаємовиключними, позбавляють суд можливості задовольнити такі вимоги.

За правилами статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. У контексті даної статі тяжкою обставиною вважається особистий стан фізичної особи або її близьких (крайня необхідність, хвороба, тощо), який примусив укласти правочин на вкрай невигідних для фізичної особи умовах. Тяжка обставина може бути підставою для визнання правочину недійсним, якщо учасник правочину знав про те, що друга сторона цього правочину діє за наявності тяжких обставин, і намагався укласти правочин на умовах, які вкрай невигідні для іншої сторони. Але про наявність тяжких обставин, сторона правочину може зробити висновок і з урахуванням згоди сторони, що діє під впливом тяжкої обставини, на вчинення правочину на вкрай невигідних для себе умовах.

Суд звертає увагу, що позивачка по справі не є стороною оспорюваного договору, а її доводи зводяться до власних пояснень про те,що відповідачка ОСОБА_2 робила все щоб ізолювати дітей від догляду за батьком, а саме утаювала відомості про погіршення стану здоров`я батька, відмовлялася відповідати на дзвінки за телефоном, навмисно вивезла її батька - ОСОБА_3 з міста Одеса з його постійного місця перебування в квартирі АДРЕСА_6 до Дачного масиву Степове , перешкоджала бачити батька не дозволяючи приїжджати до їх місця перебування в Дачний масив ОСОБА_5 . Наведені дії, на думку позивачки вказують на примушування зі сторони ОСОБА_2 до підписання оспорю вального Договору дарування на її користь, що ОСОБА_3 вимушений був зробити внаслідок тяжкої хвороби на вкрай невигідних умовах.

Будь-яких письмових доказів на підтвердження вищевказаних обставин, стороною позивача до суду надано не було.

Заперечуючи проти позову представник відповідачки ОСОБА_2 вказував що покійний батько позивачки ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 , прожили разом у цивільному шлюбі понад 38 років. На протязі останніх 20 років ОСОБА_3 хворів на атеросклеротичну хворобу серця, 16.09.2008 року йому було зроблено операцію по імплантації електрокардіостимулятора. Після операції у 2008 році ОСОБА_3 періодично проходів лікування у стаціонарах та весь час його хвороби саме ОСОБА_2 та члени її родини здійснювали догляд за батьком позивача. ОСОБА_3 сам не бажав спілкуватися з рідними дітьми, які не допомагали йому.

На підтвердження викладеного у запереченнях на позов представником відповідачки суду надані документи: - довідку № 893 від 10.04.2017 року видану КП ЖКС Черьомушки на ім`я ОСОБА_2 , в тому, що вона дійсно проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 без реєстрації. Разом з нею проживав її чоловік - ОСОБА_3 , 1938 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , вели сумісне господарство; - лікарське свідоцтво про смерть № 106 від 25 березня 2017 року, з якого вбачається що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці - 79 років, смерть настала в будинку на дачній ділянці № НОМЕР_1 ОС Степове , причина смерті - Атеросклеротична хвороба серця ; виписка з історії хвороби № 21670 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікування у період з 15.09.2008 року по 23.09.2008 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз, проведено оперативне лікування; виписка з історії хвороби № 3221 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається, що ОСОБА_3 1938 року народження перебував на стаціонарному лікуванні з 10.02.2009 року по 18.02.2009 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз; - виписка з історії хвороби № 12013 Одеської обласної клінічної лікарні, з якої вбачається що ОСОБА_3 поступив на лікування 27.05.2010 року з діагнозом - дифузний кардіосклероз , виписаний - 03.06.2010 року, у виписці зазначено анамнез : Тривалий час хворіє на гіпертонічною хворобою; Свідоцтво про поховання ОСОБА_3 № НОМЕР_2 від 26 березня 2017 року; рахунок - фактура та квитанція до прибуткового касового ордеру підтверджуюча оплату ритуальних послуг; договір - замовлення щодо надання послуг з копання могили для поховання померлого.

В судовому засіданні 05.02.2020 року представник відповідачки пояснив, що всі оригінали історії хвороби ОСОБА_3 за весь період його лікування в Одеській обласній клінічній лікарні знаходяться у відповідачки ОСОБА_2 , а він особисто може надати їх для огляду в даному судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правих наслідків, що обумовлені ним.

За правилами статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язані відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. У контексті даної статі тяжкою обставиною вважається особистий стан фізичної особи або її близьких (крайня необхідність, хвороба, тощо), який примусив укласти правочин на вкрай невигідних для фізичної особи умовах. Тяжка обставина може бути підставою для визнання правочину недійсним, якщо учасник правочину знав про те, що друга сторона цього правочину діє за наявності тяжких обставин, і намагався укласти правочин на умовах, які вкрай невигідні для іншої сторони. Але про наявність тяжких обставин, сторона правочину може зробити висновок і з урахуванням згоди сторони, що діє під впливом тяжкої обставини, на вчинення правочину на вкрай невигідних для себе умовах.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 223 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин .

Інших доказів суду в обґрунтування своїх вимог, ніж зазначених вище у мотивувальній частині рішення, стороною позивача суду не надано.

Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Натомість позивачем на доведено укладення померлим ОСОБА_3 договору дарування на користь відповідачки ОСОБА_2 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 14 березня 2017 року.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частину садового будинку та земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованих в ОС Степове Лиманського району Одеської області, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з державного Акту на право приватної власності на землю серія ОД, право приватної власності на земельну ділянку Куліндоровського садового масиву, ділянка № НОМЕР_1 Красносільської сільської ради видано громадянину ОСОБА_10 . КП Лиманське районне бюро технічної інвентаризації Лиманської районної ради Одеської області на адвокатський запит повідомило, що станом на 31.01.2012 року право власності та технічний паспорт на садовий будинок АДРЕСА_2 не виготовлявся, реєстрація не проводилася.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців). Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки , що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Проаналізувавши вищенаведені документи, суд приходить до висновку, що на час смерті ОСОБА_3 він не був власником ні садового будинку АДРЕСА_2 ,ні земельної ділянки ділянка № НОМЕР_1 Красносільської сільської ради, що позбавляє права його спадкоємців успадкувати це нерухоме майно.

Суд критично оцінює правову позицію сторони позивачки ОСОБА_1 в тієї частині, що оскільки в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 розповіли що за період сумісного життя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вони разом побудувати садовий будинок на земельній ділянці № НОМЕР_1 , тому позивачка має право успадкувати ј частину цього об`єкту, з огляду на наступне.

Пленум Верховного Суду України в п.7 та 8 Постанови Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 року № 7 роз`яснив судам, що у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та обов`язки входять до складу спадщини лише у тому разі, якщо будівництво здійснювалося ним згідно із законом. Якщо ж спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво, то до спадкоємців переходить лише право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Таким чином, враховуючи що власником земельної спірної земельної ділянки був батько відповідачки, а право власності на садовий будинок взагалі не зареєстровано, суд позбавлений можливості визнати за позивачкою право власності на будь-які об`єкти нерухомого майна в поряду спадкування після смерті її батька ОСОБА_3 .. При цьому суд враховує що за життя ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ці об`єкти нерухомого майна, що також позбавляє позивачку права на спадкування частини садового будинку та земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованих в ОС Степове Лиманського району Одеської області .

В ході розгляду даної справи суду також не надано доказів для визнання договору дарування недійсним з підстав недотримання приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року.

На підставі викладеного та керуючись України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 225, 233, 717,719, 1216,1218 ЦК України, Керуючись ст.ст. 2, 76-83, 141, 158, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., Громадської організації Об`єднання садоводів Степове про визнання недійсними договору дарування квартири, про визнання права власності на спадщину - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 06 лютого 2020 року.

Головуючий: І.О. Полішук

06.02.20