Постанова

від 29.01.2020 по справі 910/14830/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2020 р. Справа№ 910/14830/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 29.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер"

на рішення господарського суду міста Києва

від 04.04.2019 (повний текст рішення суду складено 18.04.2019)

у справі №910/14830/18 (суддя Котков О.В.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" про зобов`язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва (код ділянки: 90:137:0178) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування самовільно займає земельну ділянку (код 90:137:0178) загальною площею 1417,72 кв.м. за адресою проспект Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі міста Києва, яка не була відведена у відповідності до чинного законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на користь Київської міської ради 3524,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18; ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер".

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18, в якому він посилається на те, що оскаржуване рішення отримано скаржником 21.05.2019.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі на рішення місцевого господарського суду, відповідач посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, а також висновки, викладені в оскарженому судовому рішенні не відповідають обставинам справи, з огляду про наступне.

Відповідач наголошував на тому, що під час вирішення спору по суті, судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, належним чином не повідомлено останнього про дату, час і місце проведення судових засідань.

Разом з цим, відповідач стверджував, місцевим господарським судом безпідставно не враховано відзив на позов та письмові пояснення, в яких відповідач наводив суттєві обставини та надав відповідні докази про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього, відповідач зазначив, що норми господарського процесуального кодексу України не обмежують сторін в праві на подання до суду письмових пояснень, а також не встановлюють строк, протягом якого сторони мають право їх подавати.

Також відповідач вважає безпідставним посилання позивача на ту обставину стосовно того, що предмет спору в даній справі є немайновим, у зв`язку з чим на думку відповідача, позивачем в суді першої інстанції не повністю був сплачений судовий збір за майнову вимогу, яка визначається з урахуванням вартості спірного майна.

До того ж, відповідач зазначив, що відсутність у нього правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може класифікуватися як самовільне її зайняття, оскільки ним правомірно набуто право власності на майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

За твердженням відповідача звільнення земельної ділянки та передача її в натурі позивачу фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, відповідач стверджував, що зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Окрім того, відповідач неодноразово, зокрема в 2016, 2018, 2019 роках, звертався безпосередньо до позивача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовано розміру 1500 кв.м. розташованої в м. Київ пр. Тичини 18В для укладення договору оренди на 25 років, відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження".

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач посилався на обізнаність відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки останнім 23.11.2018 до місцевого господарського суду подавалася заява про залишення позовної заяви без розгляду.

Разом з цим, позивач зазначив, що спір про повернення земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача та яка не надавалась у власність відповідачу і не вибула із власності територіальної громади м. Києва є немайновим, оскільки на думку позивача не підлягає вартісній оцінці.

Також позивач вказував на те, що клопотання відповідача було розглянуто, за наслідками яких позивачем прийнято рішення від 14.03.2019 №505/7161 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу на просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі".

Відповідно до інформації з пояснювальної записки до проекту рішення Київської міської ради, земельна ділянка включена до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381 (зі змінами), як озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам - парк відпочинку біля озера Тельбін.

Також позивач зазначив, що згідно Генерального плану м. Києва до 2020 року земельна ділянка за функціональним призначення належить до території зелених насаджень загального користування дана інформація міститься у вільному доступі на сайті Київської міської ради.

Разом з цим, у додаткових письмових пояснень позивач повідомив суд про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки не встановлено.

Щодо розгляду звернень відповідача стосовно надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, позивачем зазначено, що відповідачем 09.08.2016 було подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі міста Києва.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого округу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) листом від 16.08.2016 № 057024-15774 повернуто документи додані до клопотання у зв`язку з браком документів.

26.01.2018 відповідачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районні міста Києва.

В подальшому Київською міською радою прийнято рішення від 14.03.2019 № 505/7161 про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Седер" на просп. Павла Тичини,18-В у Дніпровському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Також позивач наголошував на тому, що подані клопотання відповідача від 10.08.2018 та 11.02.2019 були розглянуті Департаментом земельних ресурсів виконавчого округу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) та повідомлено відповідачу про підготовку проекту рішення, який знаходиться на розгляді у Київській міської ради та про відсутність необхідність дублювання проекту рішення щодо відведення земельної ділянки, що підтверджується листами від 07.05.2019 №05700202/3-8758 та від 13.05.2019 №0570202/3-9109.

Короткий зміст відповіді на відзив на апеляційну скаргу та узагальнення її доводів

В обґрунтування відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач посилався на відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного вручення йому судових ухвал про розгляд справи в суді першої інстанції.

Разом з цим, відповідач зазначив, що місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права відкрито провадження у справі № 910/14830/18 за наявності підставі для залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з поданням позивачем позовної заяви з недоліками, зокрема несплачено судовий збір за вимогу майнового характеру 1,5 відсотка суми грошової оцінки оспорюваної земельної ділянки.

Також відповідач вказував, що позивачем визнано той факт відносно звернення відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, які позивач розглядав та приймав рішення при цьому не надавши суду жодного рішення та доказу про отримання рішень відповідачем.

Крім того, відповідач посилався на те, що позивачем належним чином не були засвідчені письмові докази у встановленому законом порядку, серед яких акт № 17-0100-14 від 21.11.2017, вказівка №17-00082-04 від 24.11.2017.

У письмових поясненнях відповідач, зазначив, що 01.11.2019 він звертався до позивача із запитом про надання належним чином засвідчених Київською міською радою копій прийнятих та оприлюднених рішень Київської міської ради за результатами розгляду клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер", зокрема про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою за №К-27542 від 09.08.2016, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою №К-32938 від 26.01.2018, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою №К-35394 від 10.08.2018, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою за №К-38002 від 11.02.2019, однак позивач про результати запитів у встановленого законом порядку відповідача не повідомив.

Процедура апеляційного провадження у Північному апеляційному господарському суді

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.

25.06.2019 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал платіжного доручення №304 від 25.06.2019 про сплату судового збору в сумі 23837,19 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Седер" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18; призначено справу до розгляду на 06.08.2019.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 у справі №910/14830/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/14830/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Разіної Т.І.; призначено справу до розгляду на 18.09.2019 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 розгляд справи відкладено до 29.10.2019; продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі №910/14830/18.

29.10.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 03.12.2019.

У зв`язку з хворобою головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., судове засідання не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 призначено справу до розгляду на 15.01.2020.

В судовому засіданні 15.01.2020 оголошено перерву до 29.01.2020.

В судове засідання 29.01.2020 з`явилися представники позивача та відповідача, які підтримали позицію щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер".

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Фактичні обставини справи

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.11.2017 № 104825925 Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19246480000) - нежитлової будівлі з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площа 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В (державна реєстрація прав власності проведена 02.06.2016).

З вказаної довідки вбачається, що підставою виникнення права власності є акт приймання-передачі нерухомого майна, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Седер" та ОСОБА_1 , протокол Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" № 1 від 31.05.2016 року.

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" (розмір внеску до статутного фонду - 48 157 584,00 грн); керівник - Мохнев Михайло Юрійович; державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" проведена 01.06.2016 року.

Таким чином, нежитлова будівля з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В стала власністю відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер".

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 17-0100-04 від 21.11.2017 року, складеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В літ. А (обліковий код 90:137:0178), встановлено, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1417,72 кв.м. за адресою: просп. Павла Тичини, 18-В літ. А у Дніпровському районі (обліковий код 90:137:0178) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю "Седер".

Рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду) Київська міська рада не приймала; у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку.

За твердженням позивача земельна ділянка (обліковий код 90:137:0178) відноситься до парку відпочинку біля озера Тельбін, згідно Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року (із змінами і доповненнями).

За результатами проведеної перевірки позивачем зазначено порушення земельного законодавства України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки.

Вказівкою (вих. № 17-0082-04 від 24.11.2017 року) Департамент земельних ресурсів повідомив відповідача про те, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм ст. 126 Земельного кодексу України та вимагав усунути порушення земельного законодавства в десятиденний термін.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказав на те, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності у місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Однак, будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Відтак, між сторонами виник спір щодо наявності обставин самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки загальною площею 1417,72 кв.м. по просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва (код ділянки: 90:137:0178).

Рішення господарського суду міста Києва позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на користь Київської міської ради 3524,00 грн. судового збору.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиція Північного апеляційного господарського суду

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Київської міської ради з огляду на наступне.

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

При цьому, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, колегія суддів дійшлп висновку, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають.

Колегією суддів встановлено, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.11.2017 року № 104825925 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19246480000) - нежитлової будівлі з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площа 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В (державна реєстрація прав власності проведена 02.06.2016 року). Також у матеріалах відсутні заперечення позивача щодо неправомірності набуття ТОВ "Седер" права власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вся площа спірної земельної ділянки, з урахуванням положень ст. 120 Земельної Кодексу України, не може вважатись самовільно зайнятою.

Крім того, у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Системний аналіз положень чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Седер" належить на праві власності розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно, тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім`я право установчих документів на земельну ділянку не може класифікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач вважаючи свої права порушеними, та будучи обізнаним про здійснення державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно, розташоване на спірній земельні ділянці, не скористався своїм правом на звернення до суду з правом про визнання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що зобов`язання відповідача у даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівлі, фактично означає знесення належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Седер" на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 20.03.2019 у справі №910/6185/17 та від 26.09.2019 у справі № 910/17433/19.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

З огляду на викладене, позивач не довів факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що слідчим СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції України в місті Києві Вовк В.В. розглянуто матеріали досудового розслідування, які внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014000040000271 від 31.10.2014 з правовою класифікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.

Під час досудового слідства було встановлено, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" користується земельною ділянкою за адресою: м. Київ, проспект Павла Тичини, 18В, на законних підставах, про що свідчать відповідні документи.

За результатами кримінального провадження №42014100040000271 від 31.10.2014 постановою СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції України в місті Києві від 07.12.2017 вказане кримінальне провадження закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.

Окрім того, в матеріалах справи містяться звернення відповідача до позивача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою за №К-27542 від 09.08.2016, №К-32938 від 26.01.2018, № К-35394 від 10.08.2018 та №К-38002 від 11.02.2019, рішення по яким позивачем на момент звернення з даним позовом до суду першої інстанції (06.11.2018) не приймалось.

Позивачем у письмових пояснення було зазначено, що рішення Київської міської ради № 505/7161 про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Седер" на просп. Павла Тичини,18-В у Дніпровському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі прийняте - 14.03.2019, тобто після звернення позивачем з даним позовом.

З огляду на викладене, позивачем не було спростовано того факту, що відповідач здійснював дії (до відкриття провадження у даній справі) стосовно оформлення права користування спірною земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майна, власником якого він являється.

Доводи скаржника щодо вирішення питання про недоплачений судовий збір позивачем при подачі подачу до суду першої інстанції, колегія суддів до уваги не приймаються, оскільки стягнення сплати судового збору за подання позову до місцевого господарського суду не належить до компетенції суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги Київської міської ради про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі № 910/14830/18 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Київської міської ради відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" (02098, місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 18-В; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40525700) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5286,00 грн (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість грн. 00 коп).

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/14830/18 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.02.2020.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна