Рішення

від 29.01.2020 по справі 915/2011/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року Справа № 915/2011/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Степанової І.С., розглянувши матеріали справи

за позовом : Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, буд.9/1, код ЄДРПОУ 30019801)

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м.Миколаїв, пр. Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, Україна, код ЄДРПОУ 20077720)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Оператор газорозподільчої системи "Миколаївгаз" (АТ "Миколаївгаз") (54055, місто Миколаїв, вул. Погранична, буд. 159, код ЄДРПОУ 05410263)

про зобов`язання відповідача повернути позивачеві в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 0,118 тис.куб.метрів та стягнення з відповідача 788,53 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 0,118 тис.куб.метрів,

за участі представників учасників справи :

від позивача: Пахомова О.А.

від відповідача: представник не з`явився

від третьої особи-1: представник не з`явився

від третьої особи-2: Іноземцев Є.С.

В С Т А Н О В И В:

18.09.2019 позивач звернувся до господарського суду з позовної заявою №1001вих-19-4066 від 05.09.2019 (вх.№14740/19) до відповідача, в якій просить:

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв повернути Акціонерному товариству "Укртрансгаз" в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 0,118 тис.куб.метрів;

- стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 788,53 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 0,118 тис.куб.метрів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/2011/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем приписів п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, а саме: відсутності доказів сплати судового збору за одну з двох майнових вимог у встановленому порядку та розмірі.

Копію ухвали суду від 23.09.2019 року позивач отримав 27.09.2019 року (а.с. 26).

Зазначеною ухвалою позивачеві встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.10.2019 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Ухвалою суду від 10.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/2011/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.11.2019 року, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

04.11.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив (а.с. 38-39), в якому відповідач зазначає наступне.

Позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" ґрунтуються на тому, що відповідачу в квітні 2016 року не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, а відтак відбір 0,118 тис.куб.м природного газу відповідачем був здійснений з обсягів природного газу позивача, що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель та подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора ГТС, що підтверджується довідкою головного бухгалтера АТ "Укртрансгаз", в зв`язку з чим позивач керуючись ст.1212 ЦК України просить суд зобов`язати відповідача повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ обсягом 0,118 тис.куб.м та стягнути його вартість в розмірі 788,53 грн.

Відповідач заперечує проти викладених позивачем обставин та зазначає, що відповідачем в 2016 році було укладено низку договорів на постачання та відповідно на розподіл природного газу, зокрема 02.02.2016 року - договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №1141080ТЕJSВ026 та 01.01.2016 року - заяву-приєднання №0942080ТЕJSВ016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим). З зазначених документів чітко вбачається, що КЕВ м. Миколаїв було здійснено закупівлю природного газу, в тому числі й на квітень 2016 року в обсязі 20 тис.куб.м.

Таким чином, посилання позивача на безпідставне набуття відповідачем майна є хибним, оскільки у позивача існували господарські договори з постачальником природного газу - ТОВ "Миколаївгаз Збут" та з оператором ГРМ - ПАТ "Миколаївгаз".

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Наявність дійсного договору між сторонами виключає застосування ст. 1212 ЦК України як підставу для стягнення коштів (майна) однією стороною з іншої (ВСУ від 7 червня 2017 року у справі №3-189гс17).

При цьому, при наявності дійсного договору з оператором ГРМ - ПАТ "Миколаївгаз", незрозуміло на підставі чого заявлені позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" до КЕВ м. Миколаїв.

Більше того, при досліджені долучених до позовної заяви доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема Інформації про надходження на точках входу та розподіл по точках виходу обсягів газу віднесених на операторів газорозподільних мереж з зазначенням обсягів небалансу за 2016 рік та Реєстру обсягів газу, використаних споживачами по договорам з Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за квітень 2016 року встановлено, що споживачем природного газу в обсязі 0,119 тис.куб.м (позовними вимогами зазначено обсяг газу 0,118 тис.куб.м) є БУ №1 КЕВ м. Миколаїв ЕІС-код споживача 56ХQ000МRL8100С.

Відповідно до наданого в статті 4 Кодексу газорозподільних систем (затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року №2494) визначенню, ЕІС-код (Energy Identification Code) - персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (за необхідності), присвоєний Оператором газорозподільної системи в установленому цим Кодексом порядку.

При цьому, як вбачається з Договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №1141080ТЕJSВ026 від 02.02.2019 року та заяви-приєднання №0942080ТЕJSВ016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) від 01.01.2019 року Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв як споживачу присвоєний наступний ЕІС-код - 56ХS000080ТEJ00Q. При аналізі зазначених доказів в сукупності до норм закону можна підсумувати, що в даному випадку КЕВ м. Миколаїв неналежний споживач, а відтак й неналежний відповідач за вказаним позовом.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв є юридичною особою ЄДРПОУ 22993289, що створена Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв.

Таким чином, Будинкоуправління №1 КЕВ м. Миколаїв, як будь-який суб`єкт господарювання, несе відповідальність за виконання чи невиконання господарсько-правових зобов`язань.

Частина 2 статті 219 ГК України встановлює, що засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами цього суб`єкту.

Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог, законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З наданої позивачем копії звіту ПАТ "Миколаївгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за квітень 2016 року, вбачається, що даний звіт отриманий ПАТ "Укртрансгаз" 11.05.2016 року за вх. 64-2.2-532, а відтак перебіг строку позовної давності розпочався з 12.05.2016 року та закінчився 12.05.2019 року.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 Цивільного кодексу України).

В зв`язку з чим, КЕВ м. Миколаїв заявляє клопотання про застосування позовної давності та просить відмовити в позові у зв`язку із пропуском позовної давності.

11.11.2019 судом постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 10.12.2019 року об 11:50 год.

13.11.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 74-77), в якій позивачем зазначено наступне.

Позивач звертає увагу суду, що лише наявність укладеного договору не може свідчити про здійснення поставки природного газу споживачу, оскільки доказом який підтверджує факт поставки газу є підписаний між сторонами акт приймання-передачі природного газу, який фіксує проведення господарської операції.

Здійснення господарської операції є вольовою дією її учасників. Якщо мова йде про операцію поставки, то одна сторона (постачальник) має вчинити дії щодо розпорядження своїм майном.

Постачальник як власник майна - природного газу, має право здійснювати своє право власності відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК), розпоряджатись своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК). Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам. Наявність у відповідача договору постачання природного газу не має жодного значення з точки зору доведення факту здійснення поставки газу.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (далі - ПК України) передбачено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) визначено:

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.п.1 п.2 ст.11);

- у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (п.6 ст.11);

- зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (п.1 ст.509);

- зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (п.2 ст.509).

У відповідності до п. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Вимогами статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (п.1).

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (п.1).

Пунктом 1 статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Пунктами 2 та 3 статті 714 ЦК встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до п. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача з моменту передачі природного газу після підписання актів приймання-передачі. Грошові зобов`язання сторін, які уклали договір, виникають у випадку виконання однією стороною робіт, надання послуг, реалізації товару, якщо інше не передбачено договором (іншим правочином), а іншою - у випадку перерахування грошових коштів на виконання робіт, надання послуг, оплату товару, або за виконані роботи, отримані послуги, отриманий товар.

Умовами договору постачання природного газу передбачено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі природного газу. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

При цьому, обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) в установленому законодавством порядку.

Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінації повідомляє споживачу про розмір поданої номінації шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання - передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Таким чином, як вбачається із вищевикладеного, договір та інші правочини за своєю сутністю є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та свідчать про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне здійснення. Факт здійснення господарської операції підтверджується не укладенням договору, а вчиненням фактичних дій, що спричиняють рух активів та капіталу.

Виходячи з такого, твердження відповідача стосовно наявності в нього постачальника природного газу за спірний період не відповідає дійсності та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 1 глави 2 розділу XII Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 30.09.2015 № 2493, в редакції до 28.04.2017 було встановлено, що у точках виходу, в яких природний газ з газотранспортної системи направляється до суміжної газотранспортної системи, газосховища або до прямого споживача, алокація обсягів природного газу здійснюється відповідним оператором суміжної газотранспортної системи, оператором газосховища або прямим споживачем, яка має бути направлена ними до оператора газотранспортної системи в строки, описані в пункті 6 цієї глави. Алокація обсягів природного газу для віртуальної точки виходу до газорозподільної системи здійснюється відповідним оператором газорозподільної системи з урахуванням глави 3 цього розділу.

Наведений розділ XII Кодексу ГТС було змінено з 28.04.2017 та викладено у новій редакції, згідно з якою було встановлено, що алокація фактичних обсягів природного газу по кожному замовнику послуг транспортування, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) ним у точці виходу за певний розрахунковий період, здійснюється оператором газотранспортної системи (позивачем) та доводиться ним до замовника послуг транспортування відповідно до вимог розділу XIV цього Кодексу (п. 1 глави 1 розділу XII Кодексу ГТС в редакції після 28.04.2017).

Отже, як вбачається з наведених редакцій розділу XII Кодексу ГТС до 28.04.2017 по точках виходу з газотранспортної системи Позивач не здійснював і таку функцію виконували оператори газорозподільної системи.

Разом з тим з 28.04.2017 згідно з розділом XII Кодексу ГТС в новій редакції алокацію почав здійснювати виключно позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, позивач після початку виконання функцій щодо здійснення алокації виявив випадки порушення ПАТ "Миколаївгаз" положень Кодексу ГТС при здійсненні алокації в частині необгрунтованого та безпідставного віднесення ПАТ "Миколаївгаз" обсягів споживання природного газу деякими споживачами (в тому числі КЕВ м. Миколаїв) з ресурсу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") у зв`язку з чим у позивача як Оператора ГТС виник обов`язок усунення таких порушень.

Позивач як Оператор ГТС , виявивши наведені порушення вимог Кодексу ГТС починаючи з 28.04.2017, був зобов`язаний усунути такі порушення, зокрема шляхом здійснення відповідних корегувань наданих послуг.

Виходячи з такого, перебіг строку позовної давності почався з 29.04.2017, та на даний час є таким, що не сплив, а тому доводи відповідача про сплив строку позовної давності є безпідставними та необгрунтованими.

Позивач просить врахувати дану відповідь на відзив при прийнятті судом рішення та задовольнити повністю позовні вимоги позивача.

06.12.2019 від представника позивача засобами електронного зв`язку до суду надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання 10.12.2019 об 11:50 год. у режимі відеоконференції, просив визначити Господарський суд Черкаської області відповідальним за проведення відеоконференції.

За даними WEB-програми "Бронювання систем відеоконференцзв`язку" подання заявки на проведення судового засідання у справі №915/2011/19 10 грудня 2019 року об 11:50 в режимі відеоконференції з Господарським судом Черкаської області неможливе у зв`язку з резервуванням залів судових засідань, обладнаних системою відеоконференцзв`язку для проведення судових засідань Господарського суду Черкаської області з 8:00 до 13:00, про що свідчить акт Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019.

У зв`язку із викладеним, ухвалою суду від 10.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" від 05.12.2019 (вх. №18703/19 від 06.12.2019) про проведення судового засідання у справі 10.12.2019 об 11:50 год в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 10.12.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, Україна, код ЄДРПОУ 20077720); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільчої системи "Миколаївгаз" (АТ "Миколаївгаз") (54000, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Погранична, буд. 159, код ЄДРПОУ 05410263); продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів; підготовче засідання у справі відкладено на 09.01.2020 року.

16.12.2019 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки без дати та номера, підписаної директором філії "Оператор газосховищ України", згідно якої АТ "Укртрансгаз" повідомляє, що на даний час в газосховищах товариства природний газ БУ №1 КЕВ м. Миколаєва не обліковується (а.с. 102-103).

09.01.2020 року до суду від третьої особи-2 Акціонерного товариства "Оператор газорозподільчої системи "Миколаївгаз" надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просить відмовити у задоволенні позову.

09.01.2020 року судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 29.01.2020 року.

27.01.2020 року до суду від третьої особи-1 Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надійшли письмові пояснення, в яких третя особа вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

27.01.2019 року до суду від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

Відповідач та третя особа-1 явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 09.01.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

29.01.2020 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

27.04.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (Покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ (а.с. 15-19), відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві у 2015 році природний газ, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та власних потреб (п.1.2 договору).

Згідно з актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 року (а.с. 13) Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило позивачу природний газ у квітні 2016 року в обсязі 21154,528 тис.куб.м на суму 158785887,17 грн для забезпечення власних виробничо-технологічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат.

Згідно з актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 року (а.с. 14) Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило позивачу природний газ у квітні 2016 року в обсязі 13810,676 тис.куб.м на суму 103662934,06 грн для балансування.

Позивач зазначає, що у квітні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв безпідставно набув з газотранспортної системи 0,118 тис.куб.м природного газу, власником якого є Акціонерне товариство "Укртрансгаз". Так, для відбору відповідачем у квітні 2016 року природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є Акціонерне товариство "Укртрансгаз", через газорозподільну систему, оператором якої є Публічне акціонерне товариство "Миколаївгаз", останній (відповідач) повинен був мати постачальника відповідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен був самостійно припинити власне газоспоживання, як це передбачено абз.2 п.3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015 року та п.10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 року.

У матеріалах справи наявні подані позивачем:

- копія довідки головного бухгалтера Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про списання газу на балансування 01.01.2016-30.06.2018 (а.с. 9);

- копія інформації про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу віднесених на операторів газорозподільних мереж, з зазначення обсягів небалансу за 2016 рік (а.с. 10);

- копія звіту ПАТ "Миколаївгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за квітень 2016 року (а.с. 11);

- копія реєстру обсягів газу, що були використані споживачами по договорах з Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за квітень 2016 року (а.с. 12).

Факт безпідставного (без оформлення будь-яких договірних відносин) відбору природного газу об`ємом 0,118 тис.куб.м позивач обґрунтовує звітом АТ "Миколаївгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за квітень 2016, та зазначає, що відповідачу в квітні 2016 року не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, а відтак відбір 0,118 тис.куб.м природного газу був здійснений з обсягів природного газу Акціонерного товариства "Укртрансгаз", що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель та подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора газотранспортної системи, що підтверджує довідкою головного бухгалтера Акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Відтак, оскільки, на думку позивача, відповідач набув природний газ у квітні 2016 року в обсязі 0,118 тис.куб.м без будь-якої підстави, позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно в натурі на підставі ст.1212, ч.1 ст.1213 Цивільного кодексу України та про відшкодування вартості такого майна на підставі ч.2 ст.1213 Цивільного кодексу України, що визначається на момент розгляду судом даної справи та станом на липень 2019 року складає 788,53 грн (0,118 тис. куб. м. природного газу х 6682,54 грн (ціна закупівлі природного газу, що сформувалася протягом газового місяця, розміщена на офіційному сайті АТ "Укртрансгаз", яка є вартістю природного газу станом на липень 2019 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Тобто, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

Перелік способів захисту, зазначений в частині 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним, та суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі; у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку, заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Зі змісту даних статей вбачається, що в даному випадку позивач повинен був звернутися до суду з позовом про витребування спірного майна з незаконного володіння, а у випадку відсутності цього майна - про стягнення його вартості.

Доказів відсутності у відповідача безпідставно набутих обсягів природного газу позивачем суду не надано.

Отже одночасне заявлення двох альтернативних вимог: 1) зобов`язання відповідача повернути позивачу в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 0,118 тис.куб.метрів; 2) стягнення з відповідача на користь позивача 788,53 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 0,118 тис.куб.метрів - є некоректним.

Зокрема, задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості майна, при умові неможливості повернення його в натурі, є передчасним, так як наперед припускає неможливість виконання судового рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння та передчасно констатує порушення права позивача за відсутності такого порушення.

Суд також звертає особливу увагу позивача на те, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.

Задоволення позову в повному обсязі призведе до подвійного стягнення боргу, що є неприпустимим.

Положення ст.1212 Цивільного кодексу України, які визначають умови задоволення вимог у кондикційних зобов`язаннях, обов`язковою умовою для повернення майна передбачають одночасну сукупність трьох елементів:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому (як у даному випадку стверджує позивач).

Встановлення сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки для суду.

Своєю чергою, виходячи з тексту ст.1213 Цивільного кодексу України, повернення безпідставно набутого майна в натурі та відшкодування вартості такого майна є взаємовиключними способами судового захисту в кондиційних правовідносинах. При цьому, законодавцем сформульована пріоритетність натурального повернення безпідставно набутого майна, тоді як грошове відшкодування такого майна застосовується у випадку встановлення судом (доведення позивачем) неможливості його повернення. Наразі, в позовній заяві означені вимоги заявлені одночасно позивачем як самостійні вимоги.

Відповідно до п. 5 Кодексу ГТС (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - квітень 2016 року):

алокація - обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників;

небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації.

З інформації про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу, віднесених на операторів газорозподільних мереж, з зазначенням обсягів небалансу за 2016 рік (а.с.10) вбачається, що спірний обсяг природного газу віднесений на Оператора газорозподільної системи (ПАТ "Миколаївгаз") з вказівкою в якості небалансу.

Згідно з п. 2.3 Типового договору транспортування природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2497 від 30.09.2015 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - квітень 2016 року) та у відповідності до ч.2 ст.32 Закону України "Про ринок природного газу" послуги балансування природного газу є складовим елементом послуг транспортування природного газу, необхідність наявності договору про що між Оператором газотранспортної системи (позивачем) та Оператором газорозподільної системи (ПАТ "Миколаївгаз") вбачається з п.1 глави 1 розділу VІІІ, п.п.1, 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу газотранспортної системи. Таким чином, надання позивачем складених ним документів обліку, у тому числі й у відношенні спірного обсягу природного газу, свідчить про наявність договірних відносин з Оператором газорозподільної системи (ПАТ "Миколаївгаз"), які регламентують відносини небалансу по такому газу, що є несумісним з твердженням позивача про відсутність жодних правових підстав відносно передачі такого спірного газу з газотранспортної системи позивача відповідачу. Діюче законодавство в означеному випадку передбачає захист майнових інтересів Оператора газотранспортної системи в межах правовідносин комерційного балансування, урегульованого розділом ХІV Кодексу газотранспортної системи, яке має договірний характер.

Аргументом позивача щодо безпідставності набуття відповідачем природного газу за текстом позовної заяви є відсутність у відповідача постачальника природного газу у відношенні цього газу. Разом з тим, з наданого позивачем реєстру обсягів газу (а.с. 12) вбачається, що відповідний обсяг природного газу був використаний не відповідачем, а БУ №1 КЕВ м. Миколаєва як споживачем за договором з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

З інформації про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу віднесених на операторів газорозподільних мереж, з зазначення обсягів небалансу за 2016 рік (а.с. 10) також вбачається, що у квітні 2016 року природний газ об`ємом 0,119 тис.куб.м використано не відповідачем, а БУ №1 КЕВ м. Миколаєва.

За твердженням відповідача, БУ №1 КЕВ м. Миколаєва - це Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, яке є самостійною юридичною особою (код ЄДРПОУ 22993289), за зобов`язаннями якої відповідач не відповідає.

Іншого позивачем не доведено.

Крім того, на спростування твердження позивача про відсутність у відповідача постачальника природного газу, відповідачем разом із відзивом надано Заяву-приєднання №0942080ТЕJSВ016 від 01.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), якою відповідач приєднався до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498 (а.с. 40).

Також відповідачем надано Договір №1141080ТЕJSВ026 від 02.02.2016 року на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ" як постачальником та відповідачем як споживачем (а.с. 48-50).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1141080ТЕJSВ026 від 02.02.2016 року постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору №1141080ТЕJSВ026 від 02.02.2016 року річний плановий обсяг постачання газу - до 2600 тис.куб.м, в тому числі у квітні 2016 року - 20 тис.куб.м.

Відповідно до п. 11.1 Договору №1141080ТЕJSВ026 від 02.02.2016 року цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01 січня 2016 року до 31.12.2016 року , а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Протягом строку дії вказаного договору сторонами неодноразово вносились зміни шляхом укладення додаткових угод.

Отже, позивачем не доведено безпідставність як передачі природного газу з його газотранспортної системи відповідачу, так і безпідставність отримання цього газу останнім, що зумовлює неможливість задоволення заявлених позовних вимог та зобов`язання відповідача повернути позивачу майно (природний газ) на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Окрім того, згідно пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, під несанкціонованим відбором природного газу розуміється - відбір природного газу: за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу.

Номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності) (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи).

Таким чином, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженого обсягу газу номінації, фактичний відбір останнім обсягу газу, може вважатися несанкціонованим відбором природного газу.

Водночас, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, на Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальників природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі опалювальний сезон) покладено обов`язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації (пункт 1); операторам газорозподільних систем до початку опалювального сезону забезпечити постачання природного газу на джерела теплової енергії теплогенеруючих і теплопостачальних організацій (пункт 2).

Отже, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", зобов`язане видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії та теплопостачальним підприємствам.

Таким чином, за наявності існування спеціально покладеного на постачальника обов`язку видати номінації, споживання відповідачем в квітні 2016 року природного газу в обсязі 0,118 тис.куб.м., не можна вважати несанкціонованим відбором.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності, слід зазначити наступне.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом не встановленого порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, тому підстави для застосування позовної давності відсутні, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач : Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, буд.9/1, код ЄДРПОУ 30019801)

відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (54056, м.Миколаїв, пр. Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523)

Повний текст рішення складено і підписано 07.02.2020.

Суддя В.О. Ржепецький