Рішення

від 07.02.2020 по справі 918/853/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 918/853/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства "Пласкоп"

до відповідача: фізичної особи - підприємця Ошурко Василя Федоровича

про стягнення 40 000,00 грн.

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Мале приватне підприємство "Пласкоп" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовом до фізичної особи - підприємця Ошурко Василя Федоровича про стягнення 40 000,00 грн. збитків.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що позивач надавав відповідачу послуги міжнародного вантажного перевезення вантажу згідно з транспортною заявкою на перевезення вантажу від 10 квітня 2019 року, відповідно до якої МПП "Пласком" взяло на себе зобов`язання по доставці сировини в "біг бегах" масою 20 тон за маршрутом м.Ваальвійк (Нідерланди) - м.Житомир (Україна).

Позивач обґрунтовує свої вимоги зокрема наступними обставинами. При проведенні митного контролю 16 квітня 2019 року на автомобільному прикордонному пункті пропуску в Корчові (Польща) було встановлено порушення порядку перевезення відходів у зв`язку з чим складено протокол контролю та накладено штраф у розмірі 10 000.00 злотих за перевезення відходів без необхідного маркування транспортного засобу. 19 квітня 2019 року позивач оплатив суму штрафу, яка становила по курсу НБУ 70 918,81 грн. Також 19 квітня 2019 року відповідач оплатив частину понесених позивачем витрат в розмірі 30 000,00 грн. Відтак, на думку позивача, станом на час звернення з позовом неоплаченими лишаються витрати при перетині кордону в розмірі 40 918,81 грн., що є збитками перевізника, які позивач поніс у зв`язку з неповідомленням відповідачем про характер вантажу, який при перевірці виявився вторсировиною.

Відповідач позовні вимоги не визнав зазначивши, що ФОП Ошурко В.Ф. є експедитором та не є власником вантажу, в свою чергу перевізник мав перевірити вантаж оскільки мав бути присутнім при завантаженні, та у випадку будь-яких зауважень обов`язково повідомити експедитора та зробити відповідні відмітки у CMR (міжнародній автомобільній накладній). Відповідач також зауважив, що перерахування коштів в розмірі 30 000,00 грн., як частини понесених позивачем витрат, було зумовлене захистом інтересів замовника превезення та задля забезпечення безперебійної роботи позивача. Дане перерахування відповідач здійснив на підставі звернення позивача до відповідача (лист від 19.04.2019 вих.№ 20). У цьому листі поизвач відмовився від будь-яких претензій відповідача після отримання коштів в сумі 30 000,00 грн. Відповідач також зауважив, що не вважає вказане перерахування підтвердженням своєї вини у заподіянні позивачу шкоди. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності у один рік.

В судове засідання представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про місце дату та час розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про місце дату та час розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у справі №918/853/19 в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 23 грудня 2019 року.

21 грудня 2019 року відповідачем подано заперечення проти розгляду спору в порядку спрощеного позовного провадження.

21 грудня 2019 року відповідачем подано відзив на позов, який не містив доказів направлення позивачу.

Ухвалою суду від 23 грудня 2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 21 січня 2020 року.

В судовому засіданні від 21 січня 2020 року оголошено перерву до 03 лютого 2020 року.

31 січня 2020 року відповідачем надано пояснення по справі.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

10 квітня 2019 року фізичною особою - підприємцем Ошурко Василем Федоровичем (експедитор, відповідач) та Малим приватним підприємством "Пласкоп" (перевізник, позивач) було погоджено транспортну заявку на перевезення вантажу від 10 квітня 2019 року, що є додатком до договору перевезення. Самого договору перевезення сторони суду не надали.

Відповідно до вказаної заявки, перевізник зобов`язався надати послуги з перевезення вантажу: сировина у біг бегах вантажністю 20 тон за маршрутом Валвейк (Нідерланди) - Житомир (Україна).

Згідно з пунктом 3 транспортної заявки, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в CMR. У разі пошкодження втрати або загибелі вантажу перевізник несе відповідальністю в сумі пошкодженого вантажу по цінах вказаних у інвойсі що супроводжує вантаж, а так само вартість його митного очищення і інших витрат згідно з Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів.

Пунктом 4 транспортної заявки сторони погодили, що водій повинен обов`язково бути присутнім при завантаженні/розвантаженні та звіряти кількість товару з кількістю яка вказана в документах. Також обов`язково контролювати процес завантаження та розвантаження, розміщення товару по осям у випадку будь-яких зауважень необхідно обов`язково повідомити експедитора і зробити відповідну відмітку у графі CMR на місці завантаження. При відсутності відміток CMR та відсутності перевищення допустимої ваги автопоїзда всі витрати покриваються за рахунок перевізника.

Як видно з наданої суду міжнародної товарно-транспортної накладної CMR19007187 від 05 квітня 2019 року, та що не було заперечено сторонами, 05 квітня 2019 року у місті Ваальвейк, Нідерланди, транспортний засіб перевізника було завантажено ломом та відходами магнію в кількості 35 великих мішків (бігбег) та вагою 14 740 кг., з документами, що додаються вказано Додаток VII (пункт 5 накладної). Однак примірник Додатку VII до вказаної накладної сторони суду не надали.

Також у даній накладній зазначено, що відправником є Allied Magnesium B.V. (Нідерланди); одержувачем вантажу: компанія ТОВ "ОНВІ" (Україна); а перевізником: МПП "Пласкоп" (Україна). Місцем розвантаження вантажу зазначено Житомир, Україна.

Крім того, в пункті 19 накладної (Особливі примітки) міститься запис: Вторинна переробка металів та їх сполук (R4).

23 квітня 2019 року комендантом прикордонної служби в Корчовій (Республіка Польща) було складено повідомлення перевізнику (МПП "Пласкоп") про те, що 16 квітня 2019 року на автомобільному переїзді Корчова у напрямку виїзду з Польщі в Україну було перевірено автомобільний тягач. На підставі транспортних документів представлених на перевірку встановлено, що водій перевозив товар, що становить відходи за кодом В1010. Внаслідок проведеного огляду встановлено, що перевезення виконувалось без необхідного маркування транспортного засобу. Підтвердження вказаного правопорушення загрожує штрафом в сумі 10 000 злотих.

Згідно з протоколом контролю №58/Р/РSG та додатком до протоколу контролю встановлено, що 16 квітня 2019 року на автомобільному переїзді прикордонного пункту Корчова у напрямку виїзду з Польщі в Україну було перевірено автомобільний тягач марки Вольво, водій якого виконував міжнародне автомобільне перевезення згідно з пред`явленими для огляду багаторазового дозволу СЕМТ №02245 на багаторазове перевезення речей, фактури №20190412.003 від 12 квітня 2019 року, митної декларації №19007187 від 05 квітня 2019 року, додаток №VII до постанови ЄС №1013/2006 Європейського Парламенту і Ради від 14 червня 2006 року стосовно перевезення відходів, паспорт FL440132 та свідоцтва реєстрації ТЗ. У цьому місці суд вважає за необхідне зауважити, що зазначені документи (дозвіл СЕМТ №02245, фактура №20190412.003 від 12 квітня 2019 року, митна декларація №19007187 від 05 квітня 2019 року, додаток №VII) сторонами до суду не подавалися.

На підставі транспортних документів представлених на перевірку прикордонною службою Республіки Польща встановлено, що водій перевозив товар, що становить відходи за кодом В1010. Внаслідок проведеного огляду встановлено, що перевезення виконувалось без необхідного маркування транспортного засобу.

У зв`язку з наведеним перевізнику виставлено штраф згідно з протоколом контролю в сумі 10 000,00 злотих, який оплачено водієм перевізника 19 квітня 2019 року.

Позивач зазначає, що лише тоді йому стало відомо, що автомобіль було завантажено ломом та відходами магнію, тобто вторсировину, хоча згідно з умовами транспортної заявки вантажем повинна бути сировина. Оскільки обов`язок повідомити перевізника про специфіку вантажу покладається на експедитора (відповідача), позивач отримавши повну інформацію про вантаж, оснастив би всіма необхідними знаками, з метою дотримання правил всіх міжнародних перевезень.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до відповідача з рахунком на оплату, в який включено 30 000,00 грн. як оплату за понесені витрати при перетині кордону.

Згідно з платіжним дорученням №240 від 19 квітня 2019 року відповідач оплатив позивачу 30 000,00 грн. оплати за транспортні послуги згідно рах. NСФ-0000195 від 198 квітня 2019 року.

Як стверджує позивач, станом на час звернення з позовом до суду решту витрат в сумі 40 918,81 відповідач не відшкодував, що за твердженнями позивача, слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, та стосуються стягнення збитків. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних обов`язків щодо міжнародного перевезення вантажу, позивачу було завдано збитків, які останній сплатив як штраф. Відповідач натомість заперечує такі твердження позивача.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторську діяльність.

Згідно з нормами статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до положень статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до приписів статті 308 Господарського кодексу України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються також нормами Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до норм статті 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України. Експедитори за дорученням клієнтів, серед іншого, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Як встановлено судом з матеріалів даної справи, міжнародна товарно - транспортна накладна CMR 19007187 була складена 05 квітня 2019 року. А також, як видно з даної накладної завантаження товару відбулося 05 квітня 2019 року. А проте транспортна заявка на перевезення вантажу датована 10 квітня 2019 року (тобто після завантаження товару).

При цьому в заявці вказано як інформацію про вантаж: сировина в біг бегах, 20 т.

А проте в міжнародній товарно-транспортній накладній при завантаженні товару вказано лом та відходи магнію.

З огляду на положення норм, що регулюють перевезення вантажів, у тому числі норм статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", суд вважає, що міжнародна товарно - транспортна накладна CMR 19007187 в даному випадку є товарно-транспортним документом, що підтверджує перевезення вантажу, правовідносини між учасниками перевезення та інші обставини, що стосуються даного спору.

В матеріалах справи відсутні докази того, що перевізник відмовився від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ст. 917 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право не приступати до виконання обов`язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов`язків, передбачених договором транспортного експедирування.

У відповідності до приписів частин 1, 4 статті 933 Цивільного кодексу України, клієнт зобов`язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов`язків, встановлених договором. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв`язку з порушенням обов`язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до правил статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Як видно з товарно-транспортної накладної CMR 19007187, позивачу було завантажено лом та відходи магнію, тобто позивач (щонайпізніше - на час складання CMR та завантаження товару - 05.04.2019) був повідомлений та обізнаний про вантаж та його характеристики, який йому завантажено до транспортного засобу.

Зокрема в пункті 9 накладної (Назва товару) зазначено: лом і відходи магнію; в пункті 19 накладної (Особливі примітки) вказано: вторинна переробка металів та їх сполук (R4).

Також, у позовній заяві позивач стверджує, що обов`язок перевізника обмежується лише контролем цілісності упаковки вантажу, розподілом вантажу, відповідно до його ваги, по осях транспортного засобу, та не включає обовязкову обізнаність про сам вантаж та його характеристики. А отже, як стверджує позивач, йому не було відома ні точна назва вантажу ні його характеристики чи властивості. Однак суд вважає дане твердження позивача сумнівним, оскільки розміщення вантажу по осях транспортного засобу не можливе без фактичної обізнаності щодо самого вантажу, його ваги, об`єму та інших властивостей (наприклад лом металів та металеві відходи).

Транспортною заявкою на перевезення вантажу від 10.04.2019, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, передбачено обов`язок перевізника зробити відмітку у відповідній графі CMR за наявності застережень під час завантаження (пункт 4), що підтверджує обов`язок позивача бути обізнаним зі змістом товарно-транспортної накладної.

Окрім того, як слідує з вказаної товарно-транспортної накладної, разом з CMR перевізнику надано Додаток VII (ANNEX VII). Даний додаток передбачено положеннями Регламенту Європейського парламенту та Ради (ЄС) № 1013/2006 від 14 червня 2006 року про перевезення відходів. Зокрема до перевезень відходів, зазначених у частинах 2 та 4 статті 3 цього Регламенту, застосовуються такі процедурні вимоги як, для сприяння відстеженню перевезень таких відходів. Особа під юрисдикцією країни відправлення, яка організовує перевезення, забезпечує супроводження відходів документом, які міститься у Додатку VІІ.

Згідно з положеннями статті 1 вказаного Регламенту № 1013/2006, ним визначається порядок та режим контролю за перевезенням відходів, залежно від походження, призначення та маршруту перевезення, виду відходів, які перевозяться, та виду обробки, яка застосовується до відходів у місці їх призначення.

Як визначено положеннями Регламенту № 1013/2006 (частина 2 статті 1), правила цього Регламенту серед іншого застосовуються до перевезення відходів, що експортуються з ЄС до країн, що не є учасниками ЄС.

Приписами статті 2 Регламенту № 1013/2006 встановлено, що у правилах цього Регламенту "відходи" визначаються в розумінні статті 1 (1) (а) Директиви 2006/12 / ЄС.

Разом з тим, у додатку ІІ до згаданої Директиви 2006/12 / ЄС визначено, що кодування R4, відображене в пункті 19 товарно-транспортної накладної, застосовується у випадках перероблення/відновлення металів та їх сполук.

Положеннями статті 16 Регламенту № 1013/2006 визначаються вимоги щодо оформлення документів для перевезення відходів після отримання погодження на відправку та повідомлення відповідних компетентних органів. Зокрема названі норми законодавства ЄС передбачають, що після отримання погодження від компетентних органів влади, всі залучені підприємства здійснюють заповнення перевізних документів, підписують його та зберігають у себе копію. Також повинні бути виконані наступні вимоги: як тільки відправник отримає згоду від компетентних органів щодо відправлення вантажу, він повинен вказати фактичну дату завантаження та заповнити документ про перевезення з максимально можливою повнотою (пункт А); документ про перевезення та копії документів сповіщення, що містять письмові погодженя та вимоги компетентних органів влади, повинні супроводжувати кожне перевезення відходів (пункт С).

Відповідно до положень статті 18 Регламенту № 1013/2006, особа, яка організовує перевезення повинна забезпечити щоб перевезення відходів супроводжувалося документом зазначеним в Додатку VII до Регламенту (пункт А частини 1).

Суд зауважує, що згаданий вище Додаток VII, разом з товарно-транспортною накладною, було отримано перевізником під час завантаження та згодом пред`явлено працівником (водієм) позивача під час проходження митного контролю 16.04.2019 року.

А проте сторони не надали суду зазначений Додаток VII, а тому суд не має можливості дослідити вказаний документ. Водночас суд наголошує, що даний документ (у формі Додатку VII) за правилами ЄС є обов`язковим супровідним документом для перевезення відходів територією ЄС та у випадках вивезення відходів автомобільним транспортом за межі ЄС. Суд також зауважує, що форма Додатку VII передбачає заповнення граф, що містять вичерпну інформацію щодо характеристик і властивостей відходів, що перевозяться, в тому числі щодо кодування відходів як за законодавством ЄС, так і відповідно до Базельської Конвенції ООН про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням.

А отже, з наведених обставин суд робить висновок, що позивачу було відомо про найменування вантажу, його характеристики та властивості (- лом та відходи магнію; - вторинна перероба металів та їх сполук (R4); - класифікація вантажу як відходи за кодом В1010). Суд вважає, що позивач був обізнаний з характеристиками та властивостями вантажу як на момент завантаження, так і на момент початку проведення митного контролю.

Частинами 2-3 статті 933 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Таким чином, за відсутності повідомлення позивача про виявлені недоліки одержаної інформації, чи вимоги про надання необхідної додаткової інформації стосовно умов перевезення вантажу, суд приходить до висновку, що позивач був обізнаний про вантаж який йому було завантажено, та відповідно прийняв до виконання транспортну заявку без будь-яких застережень.

Крім того судом враховано положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р., далі - Конвенція), згідно з положеннями статті 1 якої, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Так, згідно з нормами статті 3 для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Відповідно до норм статті 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.

Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Також, статтею 7 Конвенції встановлено, що відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності:

a) даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6;

b) даних, зазначених у пункті 2 статті 6;

c) будь-яких інших даних чи інструкцій, що надаються ним для складання вантажної накладної або для включення в неї таких даних.

Суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для тверджень щодо неповноти внесення даних до транспортної (вантажної) накладної. Натомість суд робить висновок, що накладна містить усі необхідні дані для учасників перевезення щодо характеристик та властивостей вантажу.

Відповідно до приписів статті 11 Конвенції для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов`язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника. Перевізник несе відповідальність як представник за наслідки втрати чи невірного використання документів, зазначених у вантажній накладній і доданих до неї або наданих в його розпорядження; сума відшкодування, яка сплачується перевізником, не повинна, однак, перевищувати ту, яка підлягала б сплаті у випадку втрати вантажу.

Суд підкреслює, що в даному випадку перевізнику надавалися відповідні документи щодо особливостей вантажу (Додаток VII (ANNEX VII), передбачений положеннями Регламенту Європейського парламенту та Ради (ЄС) № 1013/2006 від 14 червня 2006 року про перевезення відходів.

Згідно з положеннями статті 22 Конвенції якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі, він повідомляє перевізнику про точний характер небезпеки, і зазначає, у разі потреби, заходи безпеки, яких необхідно вжити. Якщо цю інформацію не внесено до вантажної накладної, тягар доказу, у якийсь інший спосіб, того, що перевізник знав про точний характер небезпеки, яку несе перевезення згаданих вантажів, лежить на відправнику або одержувачу (пункт 1 статті 22 Конвенції). Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був обізнаний за умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, можуть бути в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажені, знищені чи знешкоджені перевізником без компенсації; більш того, відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням (пункт 2 статті 22 Конвенції).

Отже положення статті 22 Конвенції встановлюють порядок інформування та визначення обізнаності перевізника у випадках перевезення небезпечних вантажів, а також відповідні наслідки у випадку необізнаності перевізника про небезпечний характер вантажу. Зокрема порядок інформування перевізника про передачу для перевезення небезпечних вантажів передбачає обов`язкове внесення відповідної інформації до транспортної (вантажної) накладної. Відповідно наявність таких відомостей у накладній підтверджує обізнаність перевізника про характер вантажу.

Як встановив суд перевізнику було надано усю необхідну інформацію та відповідні документи, що потребував перевізник при перевезенні відходів. Відповідну інформацію було внесено до товарно-транспортної накладної, а також перевізнику надано як супровідний документ згаданий вище Додаток VII.

Поряд з тим, як слідує з тексту позовної заяви, позов про стягнення збитків пред`явлено перевізником, який надав послуги з перевезення вантажу для клієнта.

Вказані збитки позивач аргументовує тим, що у зв`язку з притягненням його як перевізника до відповідальності у вигляді накладення штрафу за порушення правил перевезенням відходів (перевезення відходів без необхідного маркування транспортного засобу), позивач зазнав збитків в розмірі 10 050,00 польських злотих (що за розрахунком позивача станом на 19.04.2019 року становить 70 918,81 грн.), які відповідачем оплачено частково в сумі 30 000,00 грн.

Оцінюючи тези та твердження позивача на предмет обґрунтованості, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 29 Конвенції.

Перевізник не має права посилатися на положення цього розділу (Розділ IV Конвенції "Відповідальність перевізника"), які виключають чи обмежують його відповідальність або які переносять тягар доказу, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов`язків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення (пункт 1 статті 29 Конвенції). Те ж саме стосується і тих випадків, коли навмисне правопорушення або неналежне виконання обов`язків вчинено агентом чи службовцем перевізника або будь-якою іншою особою, до послуг якої перевізник звертається для виконання перевезення, під час виконання такими агентами, службовцями чи іншими особами покладених на них обов`язків. Більш того, у такому випадку такі агенти, службовці або інші особи не можуть посилатися відносно своєї особистої відповідальності на положення цього розділу, на які містяться посилання в пункті 1 (пункт 2 статті 29 Конвенції).

На думку суду, в даному випадку має місце неналежне виконання обов`язків саме з боку перевізника та його працівників, що отримавши відповідну інформацію та документи про характер вантажу та його властивості не вчинили необхідних дій для відповідного маркування транспортного засобу, що здійснював перевезення.

У відповідності до положень статей 224, 225 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1 - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2 - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

3 - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

4 - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України видно, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є сукупна наявність чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За таких обставин, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Таким чином, відповідно до статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

А проте матеріали справи не містять доказів порушення зобов`язання щодо транспортного перевезення вантажу зі сторони відповідача. Суд не встановив одночасної наявності усіх чотирьох загальних умов відповідальності. Зокрема суд не встановив вини відповідача, протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та збитками позивача.

Натомість суд встановив, що позивач, отримавши міжнародну товарно-транспортну накладну та Додаток VII, був ознайомлений з вантажем, який завантажено до його автотранспортного засобу, характеристиками та особливостями вантажу та приступив до виконання зобов`язання щодо перевезення вантажу. При цьому будь-яких заперечень позивач не висунув. Матеріали справи не містять доказів повідомлення клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації про вантаж, чи її неповноти як це регламентовано статтею 933 Цивільного кодексу України.

Таким чином, за відсутності обставин, що підтверджують наявність необхідних складових для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, суд робить висновок, що відповідач не порушував права позивача.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

Враховуючи вищевикладене, прийнявши до уваги надані сторонами пояснення та врахувавши наявні докази суд робить висновок про відсутність необхідних складових для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. А відтак суд робить висновок, що відповідач не порушував права позивача.

З огляду на таке суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати в сумі 1 921,00 грн. судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Позивач: Мале приватне підприємство "ПЛАСКОП" (81130, Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вул. Січових стрільців 280, код ЄДРПОУ 22418757.

Відповідач: Фізична особа - підприємець Ошурко Василь Федорович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Качур А.М.