Постанова

від 06.02.2020 по справі 916/2828/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 916/2828/18

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Смелянець Г. Є.

від 15.05.2019

додаткове рішення Господарського суду Одеської області

від 29.05.2019

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Принцевської Н. М., Діброви Г. І., Ярош А. І.

від 30.09.2019

за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області

про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників:

позивача: Костюк К. О., Дьоміна Н. Ю.

відповідача: Чорний О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2018 року Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог за вхідним № 5373/19 від 19.03.2019) просило:

- визнати за Акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль право іпотеки на нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, що належать на праві власності Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 у сумі 541 853,99 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, що належать на праві власності Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою ніж 8 388 878,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір від 22.05.2007, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № У-183. Внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором позивач як іпотекодержатель набув право на задоволення своїх грошових вимог за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За твердженням позивача відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна власником предмета іпотеки є Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області. У зв`язку з переходом права власності на предмет іпотеки до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області останній відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку набув статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Крім того позивач, посилаючись на те, що призначення об`єкта нерухомості, що є предметом іпотеки, було змінено з квартири на нежитлові приміщення офісу та збільшилася площа цього об`єкта з 395,9 кв.м на 432,3 кв.м, просить суд визнати за ним право іпотеки на нежитлові приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровані за Управлінням виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області, який позивач вважає належним способом захисту своїх прав.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

17.05.2007 між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль (Кредитор), правонаступником якого є позивач - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений кредитний договір № 014/0027/82/74937 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого Кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 395 964 доларів США на строк 120 місяців з 17.05.2007 по 17.05.2017, за процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно з умовами договору та тарифами банку та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

Згідно з пунктом 6.5. кредитного договору Кредитор має право вимагати дострокового погашення Позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором.

Таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення від кредитора з вимогою дострокового погашення.

У випадку порушення Позичальником своїх зобов`язань за договором, у т.ч. у випадку невиконання Позичальником зобов`язань з дострокового погашення заборгованості відповідно до умов Договору, Кредитор має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника за власним вибором звернути стягнення на предмет іпотеки/застави будь яким способом, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу, або одержати відшкодування майна Позичальника, або звернутися до поручителів/майнових поручителів, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов відповідних договорів, що забезпечують зобов`язання Позичальника за договором.

22.05.2007 в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль (Іпотекодержатель), правонаступником якого є позивач - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) був укладений іпотечний договір (далі по тексту - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № У-183.

Відповідно до пункту 1.2. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира під АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: 1-підвал; І поверх: 1а-коридор, 2-житлова, 3,6-холл, 5-сходова ступені, 4-кухня, 6а-підсобне, 7-туалет; ІІ поверх: 1-сходові ступені, 4а, 2а, 3а, 9, 10-житлові, 5а-гардеробна, 6б, 8-ванна, 7а-коридор; мансарда: 1а-зимовий сад, 3а-ванна, 4а-коридор, 2б-житлова, загальною площею 395,9 кв.м, житловою - 155,1 кв.м. (далі по тексту - предмет іпотеки), яке належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 362348, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.12.2006, зареєстрованого Комунальним підприємством Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису 755 в книзі: 637пр-84, реєстраційний номер: 7790248.

Згідно з підпунктами 3.1.1., 3.1.4. пункту 3.1. іпотечного договору Іпотекодержатель має право:

- у будь-який час протягом дії цього договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки.

- у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов`язань за цим договором або Боржником за кредитним договором, у тому числі, якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед усіма іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Відповідно до пункту 5.1. іпотечного договору у разі порушення Іпотекодавцем та/або боржником основного зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий звіт порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом пунктів 5.3., 5.4., 5.6. іпотечного договору Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором забезпеченого цієї іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення Іпотекодавцем та/або Боржником обов`язків, встановлених цим договором або кредитним договором.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу Іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку ; згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя належить Іпотекодержателю.

22.05.2007 на підставі договору іпотеки до Державного реєстру іпотек був внесений реєстраційний запис про іпотеку, а також до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна був внесений реєстраційний запис щодо обтяження нерухомого майна: заборони на відчуження нерухомого майна (предмета іпотеки).

05.12.2007 між Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: АДРЕСА_1 . Тобто за цим договором було відчужене майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором.

З огляду на те, що ОСОБА_2 відмовилась від нотаріального посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11.12.2007 у справі № 2-10109/07, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 06.09.2018, задовольнив позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області до ОСОБА_2 : визнав дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (службового приміщення) квартири АДРЕСА_1 від 05.12.2007, укладений між ОСОБА_2 та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області, та визнав за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області право власності на нерухоме майно (службове приміщення) квартиру АДРЕСА_1 .

19.02.2008 право власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області.

Згідно з Технічним паспортом, виготовленим 05.03.2008 Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості , квартира АДРЕСА_1 була повністю переобладнана в офісне приміщення та збільшена загальна площа об`єкту нерухомості на 36,4 кв.м.

Згідно з Інформаційною довідкою з Реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 148838081 від 10.12.2018, з 08.02.2012 право власності на нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 432,3 кв.м, житловою площею 155,1 кв.м, реєстраційний номер майна 7790248, було зареєстроване за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області.

Відповідно до листа Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради № 489447.72.17 від 31.10.2017 право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване: до 19.02.2008 за ОСОБА_2 , а з 19.02.2008 по 08.02.2012 - за Управлінням виконавчої дирекції страхування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2007. Право власності на нежитлові приміщення офісу, загальною площею 432,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, з 08.02.2012 і станом на 31.12.2012 зареєстроване за Управлінням виконавчої дирекції страхування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області.

06.05.2011 Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Позичальника - ОСОБА_1 та поручителів - ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 (справа № 2/1522/7718/11).

За результатом розгляду справи № 2/1522/7718/11 Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 23.07.2013 у справі № 2/1522/7718/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27.05.2014, позов Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції задовольнив: стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції суму заборгованості в розмірі 541 853,99 дол. США, що за курсом НБУ складає 4 289 424, 55 грн, що включає в себе: суму заборгованості за кредитом - 316 771,20 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 507 624,17 грн; суму заборгованості за відсотками - 59 348,44 доларів США, що за курсом НБУ складає 469 814,12 грн; суму пені за прострочення тілу кредиту - 76 622,76 доларів США, що за курсом НБУ складає 606 561,09 грн; суму пені за прострочення відсотків по кредиту - 89 111,59 доларів США, що за курсом НБУ складає 705 425,16 грн.

Приморський районний суд м. Одеси під час розгляду зазначеної справи № 2/1522/7718/11 встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є поручителями за відповідними договорами поруки, укладеними з Банком в якості забезпечення виконання зобов`язань Позичальника - ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007. Однак Позичальник та поручителі порушили умови кредитного договору та графік погашення кредиту щодо своєчасного повернення суми кредиту, відсотків річних за користування кредитом та інших платежів, а також не виконали вимогу Банку щодо дострокового погашення заборгованості.

Крім того Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 26.03.2015 у справі № 522/495/14-ц відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки. При цьому Приморський районний суд м. Одеси у цьому рішенні встановив, що Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з вимогою про повне дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором 01.03.2009, а також 03.08.2009 звернулося з вимогою до ОСОБА_5 .

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 395,9 кв.м, жилою 155,1 кв.м , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 09.04.2015 відкрив провадження по цивільній справі № 522/6949/15-ц за цим позовом, а рішенням від 21.01.2016 у цій справі задовольнив позов Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції до ОСОБА_2 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007, яка станом на 30.03.2015 становила 2 530 179,64 доларів США, що еквівалентно 59 314 052,48 грн, з яких 314 536,71 доларів США, що еквівалентно 7 373 566,15 грн - заборгованість за кредитом; 255 453,3 доларів США, що еквівалентно 5 988 496,62 грн - заборгованість за відсотками; 1 960 189,60 доларів США, що еквівалентно 45 951 989,72 грн - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків, звернув стягнення на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.05.2007, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 395,9 кв.м, жилою площею 155,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.12.2006, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на всі види майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

09.08.2017 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області (код ЄДРПОУ 25914698) за рішенням засновників. Правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (код ЄДРПОУ 41322052).

22.08.2017 за Управлінням виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області зареєстровано право власності на нежитлові приміщення офісу, загальною площею 432,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, номер об`єкта 7790248.

У зв`язку з невиконанням позичальником та поручителями своїх зобов`язань зі сплати заборгованості за кредитним договором та невиконанням ними рішення Приморського районного суду м. Одеси про стягнення з них кредитної заборгованості, а також після того як Публічному акціонерному товариству Райффайзен Банк Аваль стало відомо про зміну власника іпотечного майна, Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог за вхідним № 5373/19 від 19.03.2019) просило:

- визнати за Акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль право іпотеки на нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, що належать на праві власності Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 у сумі 541 853,99 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, що належать на праві власності Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою ніж 8 388 878,00 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 15.05.2019 відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач реалізував своє право іпотекодержателя в судовому порядку шляхом подання позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 522/6949/15-ц), який був задоволений, і таке право позивач реалізував до моменту набуття відповідачем статусу іпотекодавця, який, за висновком суду відповідач набув з 06.09.2018 - дати набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі № 2-10109/2007 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.12.2007, тобто з дати ухвалення постанови Апеляційним судом Одеської області у справі № 2-10109/2007. За висновком суду питання звернення стягнення на спірний предмет іпотеки, власником якого є відповідач, має вирішуватися під час виконання відповідного судового рішення у справі № 522/6949/15-ц згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України в порядку процесуального правонаступництва, заміни сторони у виконавчому провадженні, роз`яснення судового рішення.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав та законних інтересів, оскільки вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки вже була задоволена рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.01.2016 у справі № 522/6949/15-ц, а заявлена позивачем у цій справі вимога до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області як до особи, яка набула статусу іпотекодавця нерухомого майна, про визнання права іпотеки за позивачем за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Однак відповідач не оспорює право іпотеки за позивачем внаслідок зміни власника іпотечного майна.

Місцевий господарський суд не застосував до позовних вимог у цій справі позовну давність з огляду на недоведеність порушення прав і законних інтересів відповідача та необґрунтованість позовних вимог.

Господарський суд Одеської області додатковим рішенням від 29.05.2019 стягнув з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 14 000,00 грн.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 30.09.2019 змінив рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 залишив без змін, а також залишив без змін додаткове рішення Господарського суду від 29.05.2019.

Господарський суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо неможливості задоволення позовних вимог у цій справі, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. За висновком суду у позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ним і Лапіною Л.М., з огляду на невиконання боржниками своїх зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором. При цьому суд виходив з того, що відповідач є власником спірного майна (предмета іпотеки) на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2007, укладеного з ОСОБА_2 та визнаного дійсним в судовому порядку, став власником предмета іпотеки та набув статусу іпотекодавця з 19.02.2008 - з моменту реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1, за адресою: АДРЕСА_1 , яка в подальшому була переобладнана в нежитлове приміщення, а іпотека відповідно до норм Закону України Про іпотеку залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

За висновком суду право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки є порушеним, оскільки за відсутності згоди позивача як іпотекодержателя спірне іпотечне майно було продане, власник предмета іпотеки змінився, квартира, яка була предметом іпотеки, була переобладнана в офісне приміщення та переведена в нежитлове приміщення, а наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.01.2016 у справі № 522/6949/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про відсутність порушеного права позивача з огляду на те, що це рішення стосувалося предмету іпотеки - квартири, якої вже не існує у зв`язку з її переобладнанням у нежитлове приміщення, та було ухвалене щодо ОСОБА_2 (відповідача у справі), яка з 19.02.2008 вже не була власником предмета іпотеки і на час прийняття рішення у справі № 522/6949/15-ц померла.

Разом з цим суд відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що позовні вимоги були заявлені після спливу строку позовної давності. При цьому суд відхилив доводи позивача про те, що він дізнався про зміну власника іпотечного майна лише в 2017 році та не пропустив строк позовної давності, оскільки за умовами іпотечного договору позивач як іпотекодержатель має право у будь-який час протягом дії цього Договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки, інформація стосовно нового власника іпотечного майна була відображена у відповідних державних реєстрах, а відтак позивач мав змогу отримати її відповідно до норм чинного законодавства і вчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 261, 267 Цивільного кодексу України та статті 86 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції:

1) в порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України не надав оцінки наданим позивачем письмовим доказам, а саме:

- інформаційним довідками з Державного реєстру речових прав № 62667407 (надана в судовому засіданні суду апеляційної інстанції), № 148832755 та № 148838081, з яких вбачається що станом на 2015 рік та 2018 рік предмет іпотеки був зареєстрований за ОСОБА_2 та відомості про реєстрацію права власності за відповідачем на спірну квартиру були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно лише 22.08.2017,

- пункту 1.1. іпотечного договору, згідно з яким кінцевим строком погашення кредиту є 17.05.2017,

- рішенню Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2015 у справі № 522/495/14-ц, яким суд відмовив повністю в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним, зокрема іпотечного договору № У-183 від 22.05.2007, та не взяв до уваги, що ОСОБА_2 як попередній власник предмета іпотеки оскаржувала дійсність іпотечного договору та не заявляла про те, що майно вже належить іншій особі, що підтверджує факт того, що позивач не знав та не міг знати про те, що предмет іпотеки належить іншій особі;

2) не взяв до уваги обставини того, що позивач не був повідомлений про факт укладення між ОСОБА_2 та відповідачем у цій справі договору купівлі-продажу іпотечного майна від 05.12.2007, цей договір був укладений без згоди позивача на відчуження предмета іпотеки, позивач не був залучений до розгляду цивільної справи про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за відповідачем права власності, інформація щодо зміни власника іпотечного майна не містилася в загальнодоступних джерелах до 22.08.2017, а факт зміни власника майна приховувався від позивача;

3) неправильно тлумачить підпункт 3.1.1. пункту 3.1. іпотечного договору та не взяв до уваги, що цей пункт передбачає право, а не обов`язок Банку перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки, залишив поза увагою, що позивач неодноразово користувався цим правом та перевіряв зареєстроване право власності на предмет іпотеки шляхом звернення із запитами про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та отримував інформацію про те, що власником предмету іпотеки є ОСОБА_2 , а не відповідач у цій справі;

4) не застосував до спірних правовідносин положення частин 2 та 3 статті 264 Цивільного кодексу України та залишив поза увагою, що позовна давність переривалась внаслідок багаторічного судового процесу.

За твердженням позивача місцевий господарський суд взагалі не досліджував обставин, пов`язаних з дотриманням позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з цими позовними вимогами.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги в повному обсязі, посилаючись на те, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності є правильними та зроблені з правильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

7. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, та доводи відповідача у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Слід зазначити, що право іпотеки, на захист якого подано позов, є похідним речовим правом від права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Згідно зі статтею 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання права належить до способів захисту цивільних прав та інтересів.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно.

Як встановили суди попередніх інстанцій право іпотеки виникло у позивача на підставі укладеного між ним як Іпотекодержателем та ОСОБА_2 як Іпотекодавцем іпотечного договору від 22.05.2007, предметом іпотеки за яким було нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належало на праві приватної власності Іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ), за реєстраційним номером в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248.

Відповідно до статті 5 Закону України Про іпотеку предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Проте, як встановили суди попередніх інстанцій, 05.12.2007 між ОСОБА_2 як продавцем та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області як покупцем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке було предметом іпотечного договору від 22.05.2007. Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11.12.2007 у справі № 2-10109/07, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 06.09.2018, визнав зазначений договір дійсним та визнав за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того в подальшому новий власник іпотечного майна здійснив переобладнання іпотечного майна: квартири АДРЕСА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в офісне приміщення, внаслідок чого була збільшена загальна площа нерухомого іпотечного майна на 36,4 кв.м.

Відповідно до підпунктів 4.1.1., 4.1.3., 4.1.4. пункту 4.1. іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний: вживати заходів, передбачених цим договором або необхідних для збереження предмета іпотеки, які виключають його пошкодження чи втрату (знищення, загибель), не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). При втраті (знищенні, загибелі) або пошкодженні предмета іпотеки або виникненні загрози такої втрати чи пошкодження негайно повідомити про це іпотекодержателя у письмовій формі і на вимогу останнього замінити його іншим рівноцінним майном, або якщо це можливо відновити знищений або пошкоджений предмет іпотеки або, незалежно від настання терміну, виконати основне зобов`язання. Не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язанням з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, в наступну заставу тощо) без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Отже в порушення умов іпотечного договору за відсутності згоди іпотекодержателя предмет іпотеки був відчужений, змінився власник іпотечного майна, а також змінилися і характеристики предмету іпотеки внаслідок його реконструкції та зміни його призначення (з житлового на нежитлове). Тобто існує невизначеність у належному позивачу праві іпотеки за іпотечним договором від 22.05.2007, укладеним між позивачем та ОСОБА_2 , щодо предмета іпотеки та його власника, що свідчить про порушення права іпотеки позивача за іпотечним договором від 22.05.2007, яке підлягає захисту.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що право позивача є порушеним. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.01.2016 у справі № 522/6949/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про відсутність порушеного права позивача з огляду на те, що це рішення стосувалося предмету іпотеки - квартири, якої вже не існує у зв`язку з її переобладнанням у нежитлове приміщення, та було ухвалене щодо ОСОБА_2 (відповідача у справі), яка з 19.02.2008 вже не була власником предмета іпотеки і на час прийняття рішення у справі № 522/6949/15-ц померла.

Отже позовна вимоги про визнання за позивачем права іпотеки на нежитлові приміщення офісу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, що належать на праві власності Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, з огляду на невиконання позичальником та поручителями своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007 у позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ним і ОСОБА_2

Позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі заявлені позивачем (Іпотекодержателем) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, який за твердженням позивача є власником спірного майна у зв`язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки та який відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України Про іпотеку , в якій визначені наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 05.12.2007 між ОСОБА_2 як продавцем та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як покупцем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 22.05.2007.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11.12.2007 у справі № 2-10109/07, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 06.09.2018, визнав зазначений договір дійсним та визнав за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області право власності на нерухоме майно (службове приміщення) квартиру АДРЕСА_1 .

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії зазначається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Згідно з частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення між ОСОБА_2 та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області договорів купівлі-продажу) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже виходячи з принципу правової визначеності, який крім іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, враховуючи те, що правомірність укладеного між ОСОБА_2 та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.12.2007 була підтверджена в судовому порядку (правочин був визнаний дійсним), зазначений договір створив правові наслідки для його сторін, є підставою набуття відповідачем права власності на спірне іпотечне майно та підставою внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 Цивільного кодексу України, яка визначає момент набуття права власності за договором (в редакції, чинній станом на дату укладення між ОСОБА_2 та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.12.2007), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як встановив суд апеляційної інстанції 19.02.2008 право власності на нерухоме майно: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.05.2007), реєстраційний номер 7790248, було зареєстроване за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі № 2-10109/07.

З огляду на положення частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України в наведеній редакції та встановлені судом апеляційної інстанції зазначені обставини Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач у справі на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2007, укладеного між ним та ОСОБА_2 та визнаного дійсним в судовому порядку, з 19.02.2008 - з моменту державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки (АДРЕСА_1 ) є власником спірного майна (предмета іпотеки) та, відповідно набув статусу Іпотекодавця з усіма правами і обов`язками за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже відповідно до норм Закону України Про іпотеку іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Крім того у зв`язку з переобладнанням квартири АДРЕСА_1 в офісне приміщення та зміною призначення нерухомого майна (предмета іпотеки) з житлового на нежитлове за відповідачем у справі 08.02.2012 була здійснена державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення офісу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, слід зазначити, що новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

Отже нежитлові приміщення офісу, загальною площею 432,3 кв.м, житловою площею 155,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційним номером в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 7790248, є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22.05.2007, характеристики якого були змінені в результаті реконструкції одного й того самого об`єкту та на зазначені нежитлові приміщення офісу, власником якого є відповідач, поширюється дія іпотеки на підставі іпотечного договору від 22.05.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т. В. та зареєстрованого в реєстрі за № У-183.

Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених Акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль позовних вимог у цій справі.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач заявив про застосування до позовних вимог у цій справі строку позовної давності, оскільки позивач заявив позовні вимоги у цій справі поза межами трирічного строку позовної давності від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до статей 256, 257, частини 1 статті 261 та частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується лише за наявності порушення права особи. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України Про іпотеку передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

У пункті 1.1. іпотечного договору сторони узгодили, що цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору № 014/0027/82/74937 від 17.05.2007, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого Іпотекодавець зобов`язується перед Іпотекодержателем повернути суму кредиту, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за умовами кредитного договору (пункт 1.2.) кінцевою датою повернення кредиту є 17.05.2017. Разом з цим у пункті 6.5. кредитного договору сторони передбачили право Кредитора (позивача) вимагати дострокового повернення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застав/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту та в інших випадках, передбачених цим договором.

При цьому згідно з пунктом 6.5. кредитного договору таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником не пізніше 30-го календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення від кредитора з вимогою дострокового погашення. У випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за договором, у тому числі невиконання позичальником зобов`язань з дострокового погашення заборгованості відповідно до умов договору, кредитор має право без отримання письмової згоди позичальника за власним вибором звернути стягнення на предмет іпотеки/застави будь-яким способом, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу, або одержати відшкодування з майна позичальника, або звернутися до поручителів/майнових поручителів, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов відповідних договорів, що забезпечують зобов`язання позичальника за договором.

Приморський районний суд м. Одеси та Апеляційний суд Одеської області в своїх рішеннях у справах № 2/1522/7718/11 та № 522/495/14-ц встановили, що Банк звертався до позичальника та поручителів із вимогою про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, яка не була виконана.

В силу вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначені фактичні обставини не підлягають доведенню при розгляді цієї господарської справи.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.Отже, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор (позивач) відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому згідно з частиною 1 статті 35 Закону України Про іпотеку та умовами укладених кредитного та іпотечного договорів таке право виникає у кредитора через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

Отже у спірних правовідносинах позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі № 922/4461/14).

Відповідно до частин другої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановив суд апеляційної інстанції з огляду на те, що вимога Банку про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором не була виконана, Банк 06.05.2011 звернувся з позовом до боржників (позичальника та поручителів) про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 2/1522/7718/11), з огляду на що відповідно до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України з 06.05.2011 перебіг позовної давності щодо вимог іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно почався заново та позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця до 06.05.2014. Однак позивач звернувся до суду з позовом у цій справі до іпотекодавця, який є власником іпотечного майна, лише у грудні 2018 року, тобто лише через 7 років і 7 місяців з моменту, коли перебіг позовної давності почався заново.

При цьому подання Банком навесні 2015 року позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 522/6949/15-ц) не перериває строку позовної давності щодо позовних вимог Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль у цій справі, заявлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, оскільки по-перше, позов до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки був заявлений також поза межами строку позовної давності та по-друге, Лапіна Л. С. станом на дату пред`явлення до неї позову вже не була власником предмета іпотеки та відповідно не була іпотекодавцем і боржником у зобов`язанні.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними та не бере до уваги доводи позивача в касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частин 2 та 3 статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання позовної давності.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012.

Отже при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Як встановив суд апеляційної інстанції право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) за реєстраційним номером 7790248 було зареєстроване за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області 19.02.2008, що підтверджується відомостями, наданими Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради у листі № 489447.72.17 від 31.10.2017, надісланому до органу виконавчої служби, копія якого наявна в матеріалах справи.

Крім того відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що містяться в інформаційній довідці № 14883801 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 7790248 (нежитлових приміщень офісу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, тобто предмету іпотеки після його переобладнання), 08.02.2012 за відповідачем у справі була здійснена державна реєстрація права приватної власності цього об`єкту.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. іпотечного договору іпотекодержатель має право у будь-який час протягом дії цього Договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що інформація стосовно нового власника іпотечного майна була відображена у відповідних державних реєстрах, в КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради, а позивач мав можливість отримати цю інформацію відповідно до норм чинного законодавства і своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на те, що умова підпункту 3.1.1. пункту 3.1. іпотечного договору передбачає право, а не обов`язок Банку перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки, оскільки Банк з моменту виявлення фактів невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, з якого минуло більше ніж 7 років, та відповідно з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки мав за розумної обачності протягом такого тривалого часу здійснити перевірку належного виконання іпотекодержателем умов іпотечного договору та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна (предмета іпотеки) та переходу прав і обов`язків іпотекодавця до іншої особи (відповідача у цій справі).

Разом з цим позивач, посилаючись у касаційній скарзі на те, що він неодноразово перевіряв зареєстроване право власності на предмет іпотеки шляхом звернення із запитами про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та отримував інформацію про те, що власником предмету іпотеки є ОСОБА_2 , а не відповідач у цій справі, не довів ці обставини жодними належними та допустимим доказами. Обставини, які були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зокрема листа Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради № 489447.72.17 від 31.10.2017 та відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що містяться в інформаційній довідці № 14883801, спростовують доводи позивача про те, що до 22.08.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно були відсутні відомості про реєстрацію права власності на іпотечне майно за відповідачем.

Крім того зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що позовні вимоги були заявлені Акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль після спливу строку позовної давності.

Крім того Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, взявши до уваги надані відповідачем до місцевого господарського суду докази на підтвердження понесених ним судових витрат, пов`язаних з правничої допомогою адвоката, врахувавши відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, правильно залишив без змін додаткове рішення Господарського суду від 29.05.2019 про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 14 000,00 грн.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі, правильно змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 у цій справі та правильно залишив без змін в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 про відмову у задоволенні позову, а також правильно залишив без змін додаткове рішення Господарського суду від 29.05.2019.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови Південно-західного апеляційного господарського суду.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 у справі № 916/2828/18, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 у справі № 916/2828/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець