Рішення

від 04.02.2020 по справі 489/7566/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

04.02.2020

Справа №489/7566/18

Провадження №2/489/83/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Середою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 про витребування майна із незаконного чужого володіння та визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребування від ОСОБА_2 як добросовісного набувача квартиру АДРЕСА_1 . Мотивуючи свої вимоги тим, що спірна квартира належить їй на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 21.11.2014 року. Проте, 11 липня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду, якою виділено ОСОБА_3 , зокрема, квартиру АДРЕСА_1 . По вищезазначеній цивільній справі представляв її інтереси ОСОБА_4 . На підставі довіреності від 28.03.2017 року. Проте, вказаною довіреністю нею не були надані ОСОБА_5 повноважень на розпорядження її майном, про що за її заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238 внесено відомості про вчинене кримінальне порушення ОСОБА_5 , передбачене ст.. 190 КК України. ОСОБА_3 передав спірну квартиру за актом приймання - передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ Вулф-2018 . 08 листопада 2018 року постановою апеляційного суду Одеської області скасував ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Того ж дня, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ Вульф-2018 , а тому вважає, що спірна квартира вибула з її володіння поза її волею.

Відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзив не надавався, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК).

Від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 незаконно отримала спірну квартиру у власність та в чому полягає порушення законних прав позивача. ОСОБА_3 на момент передачі спірної квартири до статутного капіталу ТОВ "Вулф-2018" був її законним власником та мав право розпоряджатись нею не на свій розсуд. На теперішній час спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо поділу спільного майна подружжя не вирішено. Позивач посилається на норми Цивільного кодексу України, пов`язані із витребуванням власником його майна з незаконного володіння інших осіб. Однак, вибуття майна з власності позивача відбулось у зв`язку із вирішенням колишнім подружжям питання поділу спільного майна, а тому спірні правовідносини регулюються насамперед Сімейним кодексом України. У серпні 2018 року ОСОБА_3 розпорядився квартирою як особистою власністю, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, остання була передана йому під час поділу спільного майна подружжя.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 21.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2014 року, та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 06.08.2018 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року за участю представника позивача - ОСОБА_6 , представника відповідача - ОСОБА_4 , затверджено мирову угоду, відповідно до якої виділено ОСОБА_3 , зокрема квартиру загальною площею 108,6 кв. м. (жила площа 79,7 кв. м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана за договором купівлі - продажу, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. 21.11.2014 року за реєстровим № 2299, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 402975348101.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 17 серпня 2018 року за № 12018150020003238 внесено відомості про вчинене кримінальне порушення ОСОБА_5 , передбачене ст.. 190 КК України, а саме: в липні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зловживаючи довірою, заволоділи майном належним ОСОБА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 05.09.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року № 523/8929/18.

Відповідно до інформації про юридичну особу, засновником ТОВ Вулф-2018 являється ОСОБА_3 , відомості про юридичну особу внесено 26.10.2018 року за № 15561020000067925 (а.с. 40-42).

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 05.11.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 на підставі Акту приймання - передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ Вулф-2018 , без номеру від 30.10.2018 року. Сторони акта приймання - передачі: ОСОБА_3 та ТОВ Вулф-2018 (а.с. 38-39).

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2019 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 03.12.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі протоколу загальних зборів засновників (учасників) ТОВ Вулф-2018 від 05.11.2018 року та Акту передачі - приймання майна зі статутного капіталу ТОВ Волф-2018 від 05.11.2018 року. Сторони акта приймання - передачі майна: ТОВ Волф-2018 та ОСОБА_2 (а.с.48-49).

У відповідності до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

На підставі ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях, викладених по справі №6-3089цс15 зазначив, що згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 р. № 5 (далі Постанова № 5), застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (постанова Верховного Суд України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанова Верховного Суд України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16).

Враховуючи, що спірна квартира вибула без волі його власника - ОСОБА_1 , на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, то вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.328 ЦК України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Нормою ст.330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України), а за рішенням суду, в тому числі про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, у таких випадках не породжується, а поновлюється, підтверджується чи захищається від порушень вже наявне в позивача право власності, набуте ним раніше саме на законних підставах, однак з різних причин не визнане, заперечуване чи оспорюване відповідачем, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності, чи у разі, коли об`єкт права власності вибув з володіння власника не з його волі тощо.

В останньому випадку власник майна, крім вимог про визнання за ним права власності на вибуле в нього майно на підставі ст.392 ЦК України, має захищати своє право власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову - позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна із чужого незаконного володіння, в тому числі у добросовісного набувача (набувач, який придбав майно за відплатним договором в особи, яке не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати). Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання недійсними попередніх угод щодо спірного майна, які були вчинені після першого недійсного правочину, з яким пов`язується вибуття майна у його законного власника. При цьому у добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором, це майно може бути витребуване лише у вичерпному переліку випадків, які визначені законом, а саме майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, вибуття спірного майна з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, свідчить про те, що вказане майно вибуло з володіння особи поза її волею, а тому може бути витребувано на її користь від добросовісного набувача.

Вказаний правовий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 11.06.2014 року у справі №6-52цс14, від 21.12.2016 року у справі №6-2233цс16.

Як встановлено судом в ході розгляду справи на підставі наведених вище доказів, позивач набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі - продажу від 21.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. Також за позивачем на підставі вказаного договору проведено державну реєстрацію права власності. Таким чином, позивачем у передбаченому законом порядку було набуто право власності на нерухоме майно, що є предметом спору.

В подальшому це майно вибуло з володіння позивача на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року, яка скасована постановою апеляційного суду Одеської області від 08.11.2018 року. Проте, на підставі вказаної ухвали суду ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру та в подальшому передав за актом приймання - передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ Вулф-2018 , яке в подальшому на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ Вулф-2018 передало у власність ОСОБА_2 , яка в свою чергу зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач по справі на теперішній час є законним власником спірного нерухомого майна, його право власності фактично оспорюється відповідачем, за яким наразі, як за останнім набувачем, зберігається державна реєстрація права власності на таке спірне нерухоме майно, хоча правові підстави набуття ним цього права власності внаслідок скасування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року на даний час відпали, а отже таке володіння фактично є незаконним, що зумовлює виникнення у позивача права вимагати від відповідача повернення спірного нерухомого майна, а у відповідача - обов`язку здійснити таке повернення в натурі.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3757,01 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 про витребування майна із незаконного чужого володіння та визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8000 гривен.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3757 гривен 01 копійку.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 , ЄДРПОУ 42577682, юридична адреса: м. Одеса, Французький бульвар, 22, корпус 1, кВ. 98.

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2020 року.