Рішення

від 13.02.2020 по справі 320/4050/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року м. Київ справа №320/4050/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Російська овочева компанія" до Головного управління ДПС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-Російська овочева компанія" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019 №0001111202 та №0001131202;

- зобов`язати узгодити суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за листопад 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що покладені в основу оскаржуваних рішень висновки контролюючого органу про порушення ТОВ "Українсько-Російська овочева компанія" вимог податкового законодавства за наслідком господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Фрут-Логістік" є необґрунтованими.

Київський окружний адміністративний суд 05.08.2019 постановив ухвалу про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Російська овочева компанія" без руху, в якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Згідно з ухвалою від 02.09.2019 Київський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання.

Київський окружний адміністративний суд 10.10.2019 постановив ухвалу, якою замінив відповідача у даній справі - Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

Відповідачем подано до суду письмовий відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими. Так відповідач стверджує про те, що відповідно до аналізу наданих до перевірки матеріалів неможливо встановити та підтвердити факт придбання ТОВ "Фрут-Логістік" товару, які були реалізовані позивачу.

Позивачем подано до суду письмову відповідь на відзив, в якій він заперечив доводи відповідача.

У судовому засіданні 31.10.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ "Українсько-Російська овочева компанія" є юридичною особою, місцезнаходження 07300, Київська обл., Вишгородський район, місто Вишгород, "КАРАТ" Промисловий майданчик, будинок 5-А, ідентифікаційний код 36444814.

Видами діяльності ТОВ "Українсько-Російська овочева компанія" є: Код КВЕД 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами (основний); Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; Код КВЕД 47.21 Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 49.32 Надання послуг таксі; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Українсько-російська овочева компанія" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2018 року.

За результатами перевірки складено Акт від 07.02.2019 №99/10-36-12-02/36444814 (а.с. 25 - 42, далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення Товариством вимог пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200, п. 211.1 ст. 211 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування, заявленого на рахунок платника у банку, на суму податку на додану вартість у розмірі 102 926 грн.

Також встановлено відсутність права платника на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 1 569 грн.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019:

- №0001111202, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 102 926 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 51 463 грн.,

- №0001131202, яким відмовлено у праві на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 1 569 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки контролюючого органу та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки контролюючого органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Зі змісту Акту перевірки та відзиву відповідача на позов слідує, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на обставинах щодо контрагентів-постачальників ТОВ "Фрут-Логістік", а саме: ТОВ "Водограй-плюс" і ТОВ "Міжлісся".

Так, відповідач посилається на відсутність у ТОВ "Фрут-Логістік" фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, основних фондів, спеціалізованих транспортних засобів, складських приміщень та інших виробничих потужностей, необхідних для ведення сільськогосподарської діяльності, кваліфікованого персоналу, а також через те, що кількість працюючих не відповідає статутній діяльності, а також через те, що в реєстраційних обліках підприємства відсутній вид діяльності, що підтверджує вирощування яблук та груш.

За висновками Відповідача, взаємовідносини Позивача з ТОВ "Фрут-логістік" за листопад 2018 року неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операції, місця знаходження майна, транспортування, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

Відповідач вказав, що ним була встановлена відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Відповідно, він констатував відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій за листопад 2018 року по ланцюгу постачання.

З цих підстав, контролюючим органом не прийняті до уваги надані позивачем первинні фінансові документи та документи бухгалтерського обліку щодо взаємовідносин з вказаним контрагентом та зроблено висновок про те, що позивач і ТОВ "Фрут-логістік" здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди другим особам з метою штучного формування податкового кредиту.

Такі висновки суд вважає необґрунтованими у зв`язку з наступним.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Фрут-логістік" (Постачальник) і ТОВ "Українсько-Російська овочева компанія" (Покупець) укладено Договір поставки від 18.09.2018 №18/09 (т. 1, а.с. 77-78).

Згідно з умовами Договору, Постачальник зобов`язується поставити у власність Покупця яблука врожаю 2018 року (товар). Асортимент, кількість Товару визначається у видаткових накладних, які додатково узгоджуються і підписуються сторонами на кожну партію Товару. Покупець зобов`язується прийняти та вчасно оплатити поставлений Товар.

Виконання умов Договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копіями видаткових накладних, специфікацій, товарно-транспортних накладних та відомостей про вантаж (82-98).

Оплата вартості Товару здійснена позивачем у листопаді - грудні 2018 року, що не заперечувалось відповідачем та підтверджується змістом Акту перевірки (т. 1, а.с. 31).

Також судом встановлено, що згідно з Додатком №5 до декларації з податку на додану вартість, позивачем включено до податкового кредиту за листопад 2018 року суму податку у розмірі 102 926,26 грн. за періодом виникнення від`ємного значення за листопад 2018 року на суму 102 926,26 грн. (обсяг постачання - 514 631,24 грн.) (т. 1, а.с. 31).

Згідно з ч. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, договір, укладений між позивачем та його контрагентом, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов`язків за такою угодою.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно з ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що реальність виконання договору підтверджується належними первинними документами.

При цьому, законом не передбачено обов`язку суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява №803/02), "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік, заява №6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Згідно з ст. 198 ПК України, право платника податків на включення сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пункт 201.11 статті 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських, документів.

Оскільки зазначений договір укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, він є дійсним та не був оскаржений у судовому порядку, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати його нікчемним, та, відповідно, зменшувати позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, і застосовувати штрафні санкції.

Стосовно посилань контролюючого органу на інформацію щодо контрагентів ТОВ "Фрут-логістік", а саме ТОВ "Водограй-плюс" і ТОВ "Міжлісся" та відсутності у останній земельних ділянок для вирощування товару - яблук у достатньому обсязі, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту листа ТОВ "Фрут-логістік" від 16.08.2019 №15 слідує, що постачальниками реалізованих позивачу яблук були підприємства-виробники: ТОВ "Водограй-плюс", ТОВ "Міжлісся" і ДП "Дослідне господарство подільської дослідної станції садівництва інституту садівництва національної академії аграрних наук України" (т. 1, а.с. 232).

Згідно з наявної в матеріалах справи фотокопії Довідки, ТОВ "Водограй плюс" орендує земельні ділянки загальною площею 97,9569 га, кількість працюючих на підприємстві становить 20 людей, воно має у використанні складські приміщення для зберігання яблук (т. 1, а.с. 236).

Відповідно до листа відділу у Барському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2018 №К-24080-02,026-389/133-18 та довідки ТОВ "Міжлісся" від 24.01.2019 №11, останнє використовує на умовах оренди земельні ділянки у Войнашівській, Митківській, Кузьминецькій та Терешківській сільських радах загальною площею 1 713,323 га (т.1, а.с. 237, 238).

Постачання ДП "Дослідне господарство подільської дослідної станції садівництва інституту садівництва національної академії аграрних наук України", ТОВ "Міжлісся" і ТОВ "Водограй плюс" яблук для ТОВ "Фрут-логістік" підтверджується наявними в матеріалах справи фотокопіями накладних (т. 1, а.с. 239 - т. 2, а.с 14).

Також, згідно з Договором оренди від 03.01.2018 №03/01/18, ТОВ "Фрут-логістік" використовується приміщення площею 1 454,4 кв.м у с. восківці Вінницької області для зберігання фруктів (т. 1, а.с. 233-234, 235).

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано, а тому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача у цій частині.

Крім того судом встановлено, що придбаний у ТОВ "Фрут-логістік" товар позивачем було у подальшому реалізовано іноземним суб`єктам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договорами поставки, інвойсами, міжнародними товарно-транспортними накладними, митними деклараціями (т. 1, а.с. 130-165).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій прояв у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими, а тому останні є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, адміністративний позов в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2019 №0001111202 та №0001131202 підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в іншій частині, суд зазначає наступне.

Так, позивач просить суд зобов`язати відповідача узгодити суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за листопад 2018 року.

Суд зазначає, що згідно з п.п. 200.14, 200.15 ст. ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

- у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

- у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

У разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

З урахуванням змісту наведених норм суд приходить до висновку, що визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу відмовлено у праві на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого до бюджетного відшкодування, та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування є достатнім способом захисту порушених прав.

Крім того, у суду відсутні підстави для висновку, що відповідач не виконуватиме обов`язок щодо внесення до відповідних даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Отже, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 4 260,37 грн. (платіжні доручення від 26.07.2019 №2871 та від 22.08.2019 №2902).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 2 339,37 грн., сплачені за майнові вимоги про оскарження податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21.03.2019 №0001111202 та №0001131202.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Російська овочева компанія" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, "Карат" промисловий майданчик, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 36444814) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 43141377) судові витрати у сумі 2339 (дві тисячі триста тридцять дев`ять) грн. 37 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.