Постанова

від 19.10.2020 по справі 320/4050/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4050/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Басай О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів: Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА ОВОЧЕВА КОМПАНІЯ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-Російська овочева компанія" звернулось до суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про:

- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2019 № 0001111202 та № 0001131202;

- зобов`язати узгодити суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за листопад 2018 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21.03.2019 № 0001111202 та № 0001131202. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Київській області просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, на підставі обґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Вказано, що відповідно до аналізу наданих до перевірки матеріалів неможливо встановити та підтвердити факт придбання ТОВ "Фрут-Логістік" товару, які були реалізовані позивачу.

Відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА ОВОЧЕВА КОМПАНІЯ" на апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Українсько-російська овочева компанія" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2018 року, результати якої оформлено актом від 07.02.2019 № 99/10-36-12-02/36444814, та яким встановлено порушення Товариством вимог пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200, п. 211.1 ст. 211 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування, заявленого на рахунок платника у банку, на суму податку на додану вартість у розмірі 102 926 грн.

Також встановлено відсутність права платника на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 1 569 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019:

- № 0001111202, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 102 926 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 51 463 грн.,

- № 0001131202, яким відмовлено у праві на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, у розмірі 1 569 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими, а тому останні є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з огляду на те, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Фрут-логістік" за листопад 2018 року неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операції, місця знаходження майна, транспортування, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

Згідно з ст. 198 ПК України, право платника податків на включення сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пункт 201.11 статті 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських, документів.

Так, між ТОВ "Фрут-логістік" (постачальник) і ТОВ "Українсько-Російська овочева компанія" (покупець) укладено Договір поставки від 18.09.2018 № 18/09, за яким постачальник зобов`язується поставити у власність Покупця яблука врожаю 2018 року (товар). Асортимент, кількість Товару визначається у видаткових накладних, які додатково узгоджуються і підписуються сторонами на кожну партію Товару. Покупець зобов`язується прийняти та вчасно оплатити поставлений Товар.

Виконання умов Договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копіями видаткових накладних, специфікацій, товарно-транспортних накладних та відомостей про вантаж.

Оплата вартості Товару здійснена позивачем у листопаді - грудні 2018 року, що не заперечувалось відповідачем та підтверджується змістом Акту перевірки.

Також судом встановлено, що згідно з Додатком №5 до декларації з податку на додану вартість, позивачем включено до податкового кредиту за листопад 2018 року суму податку у розмірі 102 926,26 грн. за періодом виникнення від`ємного значення за листопад 2018 року на суму 102 926,26 грн. (обсяг постачання - 514 631,24 грн.).

Колегія суддів погоджується з тим, що оскільки зазначений договір укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, він є дійсним та не був оскаржений у судовому порядку, а тому відсутні правові підстави вважати його нікчемним, та, відповідно, зменшувати позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, і застосовувати штрафні санкції.

Стосовно посилань скаржника на інформацію щодо контрагентів ТОВ "Фрут-логістік", а саме ТОВ "Водограй-плюс" і ТОВ "Міжлісся" та відсутності у останній земельних ділянок для вирощування товару - яблук у достатньому обсязі, то зі змісту листа ТОВ "Фрут-логістік" від 16.08.2019 №15 слідує, що постачальниками реалізованих позивачу яблук були підприємства-виробники: ТОВ "Водограй-плюс", ТОВ "Міжлісся" і ДП "Дослідне господарство подільської дослідної станції садівництва інституту садівництва національної академії аграрних наук України".

Згідно з наявної в матеріалах справи фотокопії Довідки, ТОВ "Водограй плюс" орендує земельні ділянки загальною площею 97,9569 га, кількість працюючих на підприємстві становить 20 людей, воно має у використанні складські приміщення для зберігання яблук.

Відповідно до листа відділу у Барському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2018 №К-24080-02,026-389/133-18 та довідки ТОВ "Міжлісся" від 24.01.2019 №11, останнє використовує на умовах оренди земельні ділянки у Войнашівській, Митківській, Кузьминецькій та Терешківській сільських радах загальною площею 1 713,323 га.

Постачання ДП "Дослідне господарство подільської дослідної станції садівництва інституту садівництва національної академії аграрних наук України", ТОВ "Міжлісся" і ТОВ "Водограй плюс" яблук для ТОВ "Фрут-логістік" підтверджується наявними в матеріалах справи фотокопіями накладних.

Також, згідно з Договором оренди від 03.01.2018 №03/01/18, ТОВ "Фрут-логістік" використовується приміщення площею 1 454,4 кв.м у с. Восківці Вінницької області для зберігання фруктів.

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин скаржником ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не надано, що свідчить про правомірність тверджень позивача.

Крім того судом встановлено, що придбаний у ТОВ "Фрут-логістік" товар позивачем було у подальшому реалізовано іноземним суб`єктам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договорами поставки, інвойсами, міжнародними товарно-транспортними накладними, митними деклараціями.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо контрагента позивача, оскільки податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява №803/02), "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік, заява №6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що скаржником, як суб`єктом владних повноважень, жодним чином не спростовано обґрунтованість вищевикладених висновків, а твердження апеляційної скарги містять лише посилання на положення нормативно-правових актів та висновки акту перевірки, що не вказує на наявність підстав для скасування спірного рішення суду.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та законне рішення про задоволення позову в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2019 №0001111202 та №0001131202.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов