Постанова

від 12.02.2020 по справі 487/6565/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.02.20

22-ц/812/72/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 487/6565/16-ц

Провадження № 22-ц/812/72/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Гаврасієнко В.О., в приміщенні того ж суду о 14 год. 30 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яке є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В позовній заяві зазначила, що наказом від 09.07.2014 року її було переведено на посаду начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції у Миколаївській області. 18.11.2014 року до позивачки, як до державного реєстратора звернулись голови фермерських господарств Нестеренко П.Г. та ОСОБА_4 В. На підставі наданих документів та діючого законодавства позивачкою були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та видані зазначеним громадянам відповідні свідоцтва про право власності на вказані земельні ділянки.

У лютому 2015 року слідчим відділом Миколаївського УМВС у Миколаївській області було порушено кримінальне провадження стосовно незаконного вилучення зазначених земельних ділянок з державної власності, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

22 квітня 2015 року з прокуратури Миколаївського району на адресу відповідача надійшов лист з проханням надати інформацію щодо кількості прийнятих позивачкою рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з подальшою видачею свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку у 2014-2015 роках. Питання про призначення службової перевірки по факту реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в даному листі прокурором не ставилося.

Однак за результатами розгляду вказаного листа прокуратури Миколаївського району Миколаївської області відповідачем було прийнято рішення про необхідність проведення службової перевірки за фактом досудового розслідування відносно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського РУЮ Марянчук Н.В. та 22.04.2015 р. видано відповідний наказ.

За результатами проведеної службової перевірки, комісією були встановлені порушення в діях позивачки під час проведення реєстраційних дій по реєстрації права власності на земельні ділянки та видачі свідоцтва про право власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які були викладені в акті службової перевірки від 24.04.2015 р. та начальником ГУЮ у Миколаївській області Возняком ОСОБА_6 було видано наказ від 05.06.2015 року, яким за виявлені порушення під час державної реєстрації прав власності на земельні ділянки позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Також в акті перевірки від 24.04.2015 року комісією було зазначено, що при проведенні державної реєстрації права власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачкою допущено порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого ПКМУ від 17.10.2013 р. № 868.

Постановою від 18 листопада 2015 року, залишеною в силі ВАСУ 14 червня 2016 року, Одеський апеляційний адміністративний суд у справі № 814/1851/15 прийняв рішення, яким її адміністративний позов до відповідача задовольнив частково, визнавши протиправним та скасувавши наказ начальника ГУЮ у Миколаївській області від 05.06.2015 року № 633/03 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення, здійсненні під час державної реєстрації прав на земельні ділянки за громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивачка вважає, що своїми діями відповідач порушив її особисті немайнові права, грубо опорочив її честь, гідність та ділову репутацію, незаконно, безпідставно та необґрунтовано поширив проти позивачки неправдиву та недостовірну інформацію про нібито порушення нею вимог закону під час вчинення реєстраційної дії - державної реєстрації прав та їх обтяження - на земельні ділянки за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що стало підставою для пред`явлення позивачці звинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності та завдало позивачці значної матеріальної та моральної шкоди, призвело до величезної руйнації її життєвих планів та порушення нормальних соціальних зв`язків.

Саме висновки комісії відповідача, викладені в акті перевірки від 24.04.2015р. і факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності стали головним доказом прокуратури по обвинуваченню її по кримінальному провадженні.

На підставі висновків комісії, викладених у акті перевірки 18.06.2015 року прокуратурою Миколаївського району позивачці було пред`явлено обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Більше півтора роки позивачка перебувала під кримінальним переслідуванням, доводячи свою невинуватість. Більше року позивачка перебувала у статусі обвинуваченої по кримінальному провадженні, внаслідок чого в м. Миколаєві серед колег позивачки відносно неї було поширено інформацію про нібито її професійну безграмотність, необізнаність в правозастосуванні, хоча її правову позицію підтвердив Вищий адміністративний суд України , Верховний Суд України, а також Центральний районний суд м. Миколаєва.

Слідчими та прокурорами у багатьох державних органах та установах збиралась інформація, направлялись повідомлення, запити, тощо. Тобто, проти неї у багатьох органах та установах області поширювалась інформація про те, що відносно позивачки порушено кримінальну справу.

Службові особи відповідача не тільки невірно застосували норми матеріального права та безпідставно звинуватили її в порушенні вимог закону під час проведення реєстраційних дій, але й вдалися до підтасовки та штучної фальсифікації підстав проведення перевірки, тобто доказів звинувачення, оскільки постанова прокурора від 27.04.2015р. про проведення службової перевірки надійшла до відповідача через 3 дні після складання акту службової перевірки, проте в відповіді від 29.04.2015р. відповідач зазначив, що службова перевірка здійснена на виконання постанови від 27.04.2015р., достовірно знаючи, що вона проведена на підставі листа від 21.04.2015р.

В подальшому продовжуючи неправомірні дії відносно позивачки, відповідач листом від 29.04.2015р. направив листа на адресу прокурора області про те, що в її діях були виявлені порушення ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого ПКМУ від 17.10.2013 р. № 868.

Однак, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2016 року позивачку визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, та повністю виправдано. Вирок вступив у законну силу.

Внаслідок неправомірних дій відповідача підірвано довіру громадськості до позивачки, сформовано негативну думку про неї серед колег, підірвано її авторитет як кваліфікованого юриста та сумлінного державного реєстратора та державного службовця, надбаний майже за 15 річний досвід роботи на державній службі.

Позивачка неодноразово зверталась до лікарні у зв`язку з серцевими нападами, в неї постійно підвищувався тиск, розвинулась гіпертонічна хвороба, міокардиопатія змішаного генезу, з`явився синдром стенокардії, підвищилась нервозність. З`явились часті головні болі, головозапаморочення, відчуття прискореного серцебиття, слабкість. На фоні постійного стресу, постійних нервових навантажень та постійних переживань через кримінальне переслідування в позивачки відбувся розлад нервової системи, діагностована неврастенія. На протязі цих півтора роки позивачка декілька разів перебувала на стаціонарному лікуванні.

В усіх реєстрах та базах даних назавжди розміщено інформацію, що позивачка притягувалась до кримінальної відповідальності. Своїми діями відповідач завдав позивачці значних моральних збитків, завдано істотної шкоди її правам та інтересам.

Крім того, відповідачем вчинявся на неї тиск для того, щоб вона звільнилася з роботи.

Відтак, відновлення доброго імені позивачки, її честі та репутації, яка була заплямована притягненням її до кримінальної відповідальності на підставі неправомірних висновків відповідача, буде потребувати значного часу та зусиль, здоров`я та моральних переживань.

Тому позивачка вважає, що зазначені дії відповідача в сукупності завдали позивачці значної моральної шкоди, яку вона оцінює у 1000000,00 грн.

Крім цього, у зв`язку з неправомірними висновками відповідача щодо порушення позивачкою вимог Закону під час вчинення реєстраційної дії, позивачці завдано і матеріальних збитків, зокрема, для захисту своїх прав від незаконних висновків відповідача, позивачка вимушена була витрачати кошти на правову допомогу адвоката. Так, згідно з договором від 06.06.2015 року за надання правової допомоги по захисту прав, пов`язаних із проведенням відповідачем відносно позивачки перевірки, та оскарженням її висновків, оскарження застосованого до неї дисциплінарного стягнення адвокату Туніку Г ОСОБА_7 . було сплачено гонорар у розмірі 30000,00 грн.

На підставі викладеного позивачка просила визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що викладена у висновках комісії відповідача в акті перевірки від 24.04.2015р. про порушення позивачкою вимог ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013р. № 868, під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав № 17294337 та №17293006 від 18.11.2014р. та проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824282300:01:000:0088 та 4824282300:01:000:0089 за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Миколаївської РДА № 320-р від 13.11.2014р. та доданих до нього документів; зобов`язати відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію на офіційному веб-сайті відповідача у мережі Інтернет шляхом розміщення відповідного повідомлення про ухвалене у цій справі рішення та публікації резолютивної частини цього рішення протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 1000000грн. та матеріальну шкоду у розмірі 30000грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій повторюючи доводи позовної заяви та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення, про задоволення всіх позовних вимог крім вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000000 грн.

Відповідач звернувся до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду- без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в цілому відповідає.

Так, судом було встановлено, що наказом начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Миколаївській області №3362/03 від 09.07.2014 року позивачка з 09.07.2014 року переведена на посаду начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції.

18.11.2014 р. позивачка розглянула заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з доданими до них документами, та прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки на території Криничанської сільської ради. Позивачкою земельні ділянки були зареєстровані та видані свідоцтва про право власності на земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_4

22.04.2015 р. на адресу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області надійшов лист прокуратури Миколаївського району від 21.04.2015 р. № (15-21)1011вих15 з проханням надати інформацію щодо кількості прийнятих позивачкою рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з подальшою видачею свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку у 2014-2015 роках. Питання про призначення службової перевірки по факту реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в листі прокурором не ставилося.

За результатами розгляду листа прокуратури Миколаївського району Миколаївської області від 21.04.2015 р. відповідачем самостійно прийнято рішення про необхідність проведення службової перевірки за фактом досудового розслідування відносно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції Марянчук Н.В.

З метою виконання такого рішення, відповідачем видано відповідний наказ № 255/05 від 22.04.2015 р. "Про проведення службової перевірки з 22.04.2015 р. по 27.04.2015 р.", яким створено комісію по проведенню службової перевірки.

За результатами проведеної службової перевірки, комісією були встановлені порушення законодавства в діях державного реєстратора Тунік (Марянчук ОСОБА_9 . ОСОБА_10 під час проведення реєстраційних дій по реєстрації право власності на земельні ділянки та видачі свідоцтв про право власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які викладені в акті службової перевірки від 24.04.2015 р.

У висновках акту перевірки комісією зазначено, що ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868.

За результатами проведеної службової перевірки та на підставі висновків акту перевірки від 24.04.2015 р. відповідачем видано наказ від 05.06.2015 р. № 633/03, яким позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану. Постановою Одеського апеляційний адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року залишена без змін, зазначений наказ визнано протиправним та скасовано.

Проте зазначеною постановою встановлено, що в структурі Міністерства юстиції України діє Департамент реєстрації речових прав на нерухоме майно, який здійснює свою діяльність відповідно до Положення, що затверджене наказом Державної реєстраційної служби України №587 від 29.09.2014 р., яке станом на теперішній час є чинним.

Відповідно до п. 2.1 Положення основним завданням Департаменту є забезпечення виконання покладених на Укрдержреєстр завдань щодо реалізації державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області розроблене та діє Положення про реєстраційну службу Миколаївського районного управління юстиції, відповідно до п. 1 якого реєстраційна служба Миколаївського районного управління юстиції у Миколаївській області діє у складі Миколаївського районного управління юстиції у Миколаївській області, є його структурним підрозділом, що забезпечує реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби. Реєстраційна служба підпорядкована реєстраційній службі головного управління юстиції та безпосередньо Укрдержреєстру (які наразі ліквідовані). Водночас, територіальним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області є Миколаївське районне управління юстиції.

З системного аналізу ч. 1 ст. 30 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень випливає, що державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому законом, до якої їх має право притягати Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області.

Відповідно до п. 6.5 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, Головне територіальне управління юстиції має право здійснювати перевірки в районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управліннях юстиції та підвідомчих органах та установах юстиції. Відповідно до п. 9 Положення, Головне територіальне управління юстиції видає накази, які є обов`язковими для виконання підвідомчими органами та установами юстиції та посадовими особами. Таким чином, начальником Головного територіального управління юстиції шляхом затвердження Інструкції про порядок організації і проведення службової перевірки визначено одну з форм проведення перевірки в підвідомчих установах, а саме - службова перевірка. Відтак, наказ від 22.04.2015 №255/05 виданий в межах повноважень відповідача.

Порядок проведення службової перевірки передбачений Інструкцією про порядок організації і проведення службової перевірки в Головному управлінні юстиції у Миколаївській області та його територіальних підрозділах, затвердженої наказом Головного управління юстиції у Миколаївській області від 18.09.2012 №516/09.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції службова перевірка - це комплекс заходів, що здійснюються в межах компетенції відповідно до Інструкції, з метою з`ясування дотримання посадовими особами під час службової діяльності вимог законодавства України, розпоряджень, доручень безпосередніх і прямих керівників, своїх службових обов`язків, з`ясування наявності підстав для проведення службової перевірки або встановлення обставин вчинення незначного правопорушення.

Однією з підстав проведення службової перевірки є порушення кримінальної справи або складання протоколу про корупційне правопорушення щодо фактів або посадових осіб Головного територіального управління юстиції та його територіальних органів; порушення трудової дисципліни; вчинення посадовою особою діяння, наслідком якого може бути цивільно-правова відповідальність Головного територіального управління юстиції та його територіальних органів. Крім того відповідно Наказу Міністерства юстиції України 31.01.2015 №32/7 Головне територіальне управління юстиції може проводити службові розслідування (перевірки) щодо кожного факту порушення державними службовцями апарату територіальних органів юстиції законодавства, вчинення корупційного правопорушення з метою виявлення причин та умов, що сприяли недодержанню вимог законодавства та вчиненню вказаного правопорушення.

Крім того, у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 р., яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року залишена без змін, зазначено, що позовні вимоги позивача щодо скасування наказу № 255/05 від 22.04.2015 р., судом не можуть бути задоволені, оскільки наказ реалізовано шляхом проведення перевірки. Наказ скінчив свою дію, як нормативно-правовий документ індивідуальної дії та станом на день звернення позивача до суду є виконаним.

Також судом встановлено, що 06.02.2015 року Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області внесено до ЄРДР за № 42015150260000003 кримінальне провадження від 06.02.2015 року про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 за ч.2 ст. 367 КК України.

Позивачка у позовній заяві посилається на ті обставини, що своїми діями відповідач порушив її особисті немайнові права, грубо опорочив її честь, гідність та ділову репутацію, незаконно, безпідставно та необґрунтовано поширив проти неї неправдиву та недостовірну інформацію про нібито порушення нею вимог закону під час вчинення реєстраційної дії - державної реєстрації прав та їх обтяження - на земельні ділянки за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що стало підставою для пред`явлення позивачці звинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, та притягнення її до кримінальної відповідальності, та завдало позивачу значної матеріальної та моральної шкоди, призвело до величезної руйнації її життєвих планів та порушення нормальних соціальних зв`язків позивача.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2016 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, та виправдано ОСОБА_8 за обвинуваченням за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України. Вирок набрав законної сили 07.07.2016 року.

Проаналізувавши зазначені обставини у справі в їх сукупності, а також врахувавши положення ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, ч.1 ст. 277, ст. 297, 299 ЦК України, роз`яснення, які містяться в п.4,5,6,17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року № 1, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт поширення відповідачем про позивачку недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, завдання позивачці відповідачем матеріальних збитків, моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, що позивачем не надано доказів та в судовому засіданні не було доведено наявність матеріальної чи моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяння відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, стороною позивачки не було доведено того, що було порушено її право та ділову репутацію, честь та гідність, що воно порушене саме внаслідок дій відповідача і такі дії є протиправними, що відповідач вчинив якесь діяння, яке порушило права позивачки на ділову репутацію, честь та гідність, на захист яких подано позов, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. А оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди є похідними від вимог про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та її спростування, то вони також не підлягають задоволенню.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000 грн. позивачкою не оскаржено в установленому законом порядку. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається взагалі.

Висновки суду щодо іншої частини позовних вимог відповідають матеріалам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення.

Так, судом вірно зазначено, що відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У відповідності до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що викладена у висновках комісії відповідача в акті перевірки від 24.04.2015р. про порушення позивачкою вимог ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013р. № 868, під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав № 17294337 та №17293006 від 18.11.2014р. та проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824282300:01:000:0088 та 4824282300:01:000:0089 за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Миколаївської РДА № 320-р від 13.11.2014р. та доданих до нього документів, а також зобов`язання відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію на офіційному веб-сайті відповідача у мережі Інтернет шляхом розміщення відповідного повідомлення про ухвалене у цій справі рішення та публікації резолютивної частини цього рішення протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили та стягнення моральної і матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року № 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У відповідності до роз`яснень, які містяться в п. п. 15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи № 1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також

те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Про це йде мова також в п. 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.

В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 ЦК Української РСР (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003р. № 8-рп/2003 зазначено, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи.

Водночас, наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Зокрема, статті 173-1, 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають адміністративну відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, та за повідомлення завідомо неправдивих відомостей органам реєстрації актів громадянського стану.

Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками (стаття 259), завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину (стаття 383) тощо.

До того ж стаття 27 Закону України "Про звернення громадян"

передбачає відшкодування особо за рішенням суду витрат у зв`язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

Підставою цивільно-правової відповідальності заявника, передбаченої статтею 7 ЦК України, може бути поширення недостовірної інформації стосовно особистого (сімейного) життя посадової чи службової особи правоохоронного органу як людини і громадянина.

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.1 ст.7 ЦК Української РСР "поширив такі відомості" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Сірик проти України" (Siryk v. Ukraine, N 6428/07, § 37) , Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року, в п. 16 якого зазначено, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року (справа про поширення відомостей).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що судом не встановлено сукупності усіх чотирьох обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для їх задоволення відсутні.

Колегія суддів погоджується з тим, що позивачкою не доведено факт поширення відповідачем інформації, викладеної в висновку комісії відповідача в акті перевірки від 24.04.2015р. про порушення позивачкою вимог ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013р. № 868, під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав № 17294337 та №17293006 від 18.11.2014р. та проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824282300:01:000:0088 та 4824282300:01:000:0089 за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Миколаївської РДА № 320-р від 13.11.2014р.

Так, матеріалами справи встановлено, що у лютому 2015 року слідчим відділом Миколаївського УМВС у Миколаївській області було порушено кримінальне провадження №42015150260000003 від 06.02.2015 року по факту незаконного вилучення зазначених земельних ділянок з державної власності, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

В листі від 12.03.2015р. на ім`я керівника відповідача Управління МВС у Миколаївській області просило виділити спеціаліста управління Державної реєстраційної служби для надання роз`яснень чинного законодавства за напрямком Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно.

Доказів, що такий спеціаліст направлявся та консультував правоохоронні органи матеріали справи не містять. Представник відповідача даний факт заперечує.

22.04.2015р. на адресу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області надійшов лист прокуратури Миколаївського району від 21.04.2015р. № (15-21)1011вих15, в якому повідомлялося, що у зв`язку з наявністю в провадженні СВ Миколаївського РВ УМВС України в області кримінального провадження від 06.02.2015р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, старший прокурор групи прокурорів просить надати інформацію щодо кількості прийнятих позивачкою рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з подальшою видачею свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку у 2014-2015 роках. Питання про призначення службової перевірки по факту реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в листі прокурором не ставилося.

За результатами розгляду даного листа відповідачем самостійно прийнято рішення про необхідність проведення службової перевірки за фактом досудового розслідування відносно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції Марянчук Н.В.

За результатами проведеної службової перевірки, комісією були встановлені порушення законодавства в діях позивачки під час проведення реєстраційних дій по реєстрації право власності на земельні ділянки та видачі свідоцтв про право власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , про що було зазначено в акті службової перевірки від 24.04.2015 р., зокрема про те, що ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 868 від 17.10. 2013р. Тому комісія рекомендувала розглянути питання щодо притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та направити матеріали службової перевірки до правоохоронних органів.

28 квітня 2015р. на адресу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області надійшла постанова прокуратури Миколаївського району від 27.04.2015 р. про призначення у кримінальному провадженні службової перевірки відповідності дій начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції (державного реєстратора) Марянчук Н.В. вимогам чинних нормативно - правових актів України під час розгляду 18.11.2014р. заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_12 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

29 квітня 2015р. відповідачем заступнику прокурора Миколаївського району супровідним листом було направлено акт службової перевірки від 24.04.2015 р., в якому було зазначено, що на виконання постанови про призначення службової перевірки від 27.04.2015 р. відповідач направляє акт службової перевірки, яка була проведена на підставі наказу начальника управління юстиції № 255/05 від 22.04.2015р. в період з 22.04 по 24.04.2015р.

Крім того, 29 квітня 2015р. відповідачем була направлена інформація прокурору Миколаївської області про проведення службової перевірки за результатами розгляду інформації, викладеної в листі прокуратури Миколаївського району Миколаївської області від 21.04.2015 р. № (15-21)1011вих15 та про результати даної перевірки. В даному листі було зазначено, що позивачка буде притягнута до дисциплінарної відповідальності після виходу її з лікарняного, а дану інформацію відповідач направляє для вжиття в разі необхідності додаткових заходів при наявності в діях державного реєстратора ознак правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України.

Установивши, що інформація, яку позивачка вважає недостовірною, такою, що принижує її честі, гідність та ділову репутацію, була направлена відповідачем заступнику прокурора Миколаївського району Миколаївської області та прокурору Миколаївської області, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки вказані дії, здійснені відповідачем, не є поширенням недостовірної інформації щодо позивачки у розумінні ст. 277 ЦК України.

Надання відповідачем правоохоронним органам інформації, що містить певні відомості про позивачку, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про неї, а з метою перевірки цієї інформації уповноваженими на це законом посадовими особами в установленому законом порядку. Доказів того, що метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації позивачкою не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом того, що інформація про порушення позивачкою вимог закону була поширена відносно значного кола осіб, оскільки на нарадах, які проводились в Головному управлінні юстиції у Миколаївській області тема про порушення нею закону під час проведення реєстраційних дій обговорювалась постійно, на цих нарадах були присутні працівники різних служб управління юстиції - державні виконавці, державні реєстратори, технічні працівники, працівники відділу кадрів та інші особи, на окремій нараді 29.10.2015 р. був присутній заступник Міністра юстиції - Директор Департаменту державної реєстрації С. Бенедисюк, де також обговорювалось інформація про порушення нею закону, а керівництво відповідача вимагало щоб із-за цього вона звільнялась із роботи в органах юстиції, що було підтверджено в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_13 , яким суд взагалі не надав жодної правової оцінки, не є підставою для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Суд згідно положень ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Аналіз тексту позовної заяви, з якою позивачка звернулася до суду і в якій викладені обставини, якими вона обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивачки, свідчить про те, що вона не обґрунтовувала свої вимоги обставинами, зазначеними в апеляційній скарзі, зокрема, про поширення відповідачем інформації значному колу осіб на нарадах, які проводились в Головному управлінні юстиції у Миколаївській області, на яких були присутні працівники різних служб управління юстиції - державні виконавці, державні реєстратори, технічні працівники, працівники відділу кадрів та інші особи, а також на окремій нараді 29.10.2015 р., на якій був присутній заступник Міністра юстиції - Директор Департаменту державної реєстрації С. Бенедисюк, де також обговорювалось інформація про порушення нею закону. Не зазначалося нею також дат проведення нарадах, які проводились в Головному управлінні юстиції у Миколаївській області, тощо.

Отже, позивачкою в установленому законом порядку не було заявлено позовних вимог щодо поширення відповідачем інформації, яку позивачка вважає недостовірною та такою, що принижує її честі, гідність та ділову репутацію, у зазначений нею в апеляційній скарзі спосіб, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог для обговорення та надання правової оцінки цим обставинам, в тому числі і показанням свідка ОСОБА_13 .

Посилання на дані обставини під час розгляду справи без уточнення в установленому законом порядку заявлених позовних вимог шляхом звернення до суду з відповідною заявою, не дають підстав вважати, що такі вимоги заявлені в установленому законом порядку.

В той же час в тексті позовної заяви позивачка посилалася на те, що висновки комісії відповідача, викладені в акті перевірки від 24.04.2015р. і факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності стали головним доказом прокуратури по обвинуваченню її по кримінальному провадженні, що на підставі цих висновків прокуратурою Миколаївського району позивачці було пред`явлено обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, що більше півтора роки позивачка перебувала під кримінальним переслідуванням, доводячи свою невинуватість. Більше року позивачка перебувала у статусі обвинуваченої по кримінальному провадженні, внаслідок чого в м. Миколаєві серед колег позивачки відносно неї було поширено інформацію про нібито її професійну безграмотність, необізнаність в правозастосуванні, що слідчими та прокурорами у багатьох державних органах та установах збиралась інформація, направлялись повідомлення, запити, тощо. Тобто, проти неї у багатьох органах та установах області поширювалась інформація про те, що відносно позивачки порушено кримінальну справу.

Проте дані дії вчинялися не відповідачем у справі, а як сама зазначила позивачка, слідчими та прокурорами.

Слід також зазначити, що процесуальними джерелами доказів у кримінальному процесі згідно ст. 84 КПК України є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Відповідно до ст. 99 КПК України до документів належать, зокрема, висновки ревізій та акти перевірок. А згідно ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд самостійно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За такого саме слідчий та прокурор повинні були оцінити всі зібрані докази у справі, в тому числі і акт службової перевірки, у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, враховуючи те, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. Отже, за процесуальне рішення прийняте на підставі зазначеного аналізу зібраних доказів несе відповідальність саме слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, який приймав це рішення.

Згідно матеріалів справи позивачка зверталася до суду з позовом до Миколаївського відділення Очаківського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, Миколаївської місцевої прокуратури №1, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2017р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 березня 2017р., даний позов було задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивачки в рахунок компенсації моральної шкоди 50000грн.

Матеріали справи свідчать також про те, що за результатами службової перевірки, викладеними в акті службової перевірки від 24.04.2015 р., зокрема про те, що ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 868 від 17.10. 2013р., комісією було рекомендовано розглянути питання щодо притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності.

На підставі висновків акту перевірки від 24.04.2015 р. відповідачем видано наказ від 05.06.2015 р. № 633/03, яким позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану.

Позивачка оскаржувала в судовому порядку зазначене дисциплінарне стягнення та правомірність дій відповідача щодо проведення службової перевірки. Постановою Одеського апеляційний адміністративного суду від 18 листопада 2015 року наказ № 633/03 від 05.06.2015р. про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності був визнаний протиправним та скасований через пропуск граничних строків застосування дисциплінарного стягнення.

Проте у задоволенні позовних вимог щодо протиправності дій відповідача при виданні наказу № 255/05 від 22.04.2015р. (про проведення службової перевірки), а також дій щодо проведення службової перевірки було відмовлено.

В тексті постанови Одеського апеляційного суду адміністративного суду від 18.11.2015 р. у справі №814/1851/15р. дійсно зазначено, що на час розгляду справи у апеляційному суді реєстраційна дія, здійснена позивачкою, є чинною, у судовому порядку вона не визнана неправомірною та не скасована. Також, відносно позивачки відсутній вирок суду, який набрав законну силу. Отже, висновок відповідача про протиправність дій позивачки при реєстрації права власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_12 є передчасним. Однак висновку про те, що дана інформація є недостовірною, в постанові суду зроблено не було.

В тексті ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року, якою постанова Одеського апеляційного суду адміністративного суду від 18.11.2015 р. у справі №814/1851/15р. залишена без змін, зазначено про необґрунтованість доводів позивачки про те, що комісією під час проведення службової перевірки було допущено втручання в діяльність державного реєстратора, оскільки службовою перевіркою неправомірність дій та незаконність прийнятих державним реєстратором рішень не встановлювалось.

За такого посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що у адміністративній справі №814/1851/15 судом вже констатовано та повністю доведено, що відповідач в акті перевірки від 24.04.2015 р. зазначив саме недостовірну, а відтак - негативну інформацію про те, що вона порушила вимоги закону під час вчинення реєстраційної дії, що це вже є преюдиціальним фактом, який встановлено адміністративним судом у іншій справі та який не потребує додаткового доведення у цій справі, на що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав жодної правової оцінки висновкам Одеського апеляційного суду адміністративного суду, викладених в постанові від 18.11.2015 р. у справі №814/1851/15, не відповідає матеріалам справи та є довільним тлумаченням позивачкою як матеріалів справи, так і законодавства, яке регулює дане питання.

Крім того, колегія суддів враховує також роз`яснення, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи №1 від 27 лютого 2009 року, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Статтею 30 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( в редакції на час вчинення реєстраційної дії) було передбачено, що державні реєстратори, державні кадастрові реєстратори, нотаріуси, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Позивачкою було використано порядок оскарження, як висновків акту службового розслідування, так і наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, який був прийнятий на підставі даного акту до адміністративного суду. За такого вимоги про спростування інформації, яка стала підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, не можуть розглядатися за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, так як для перевірки такої інформації законом передбачений інший порядок, який і був використаний позивачкою у адміністративній справі.

Частиною 2 ст. 30 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( в редакції на час вчинення реєстраційної дії) передбачено, що дії або бездіяльність державного реєстратора, державного

кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця крім того можуть бути оскаржені до суду.

Сама реєстраційна дія щодо проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824282300:01:000:0088 та 4824282300:01:000:0089 за заявами ОСОБА_12 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Миколаївської РДА № 320-р від 13.11.2014р. та доданих до нього документів, в судовому порядку дійсно не перевірялася, так як з відповідним позовом зацікавлені особи до суду не зверталися, отже є чинною.

Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації № 13-р від 27 січня 2015р. було скасовано розпорядження голови Миколаївської РДА № 320-р від 13.11.2014р. Проте рішеннями Господарського суду м. Києва від 16.08.2016р. та від 23.02.2017р. дане розпорядження було скасовано. При цьому суди посилалися на те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, а ОСОБА_12 та ОСОБА_5 заперечували проти цього.

Однак, відсутність судового рішення про скасування чи визнання недійсними зазначених реєстраційній дій, а також вироку суду про притягнення позивачки до кримінальної відповідальності за порушення законодавства при їх вчиненні, сама по собі не є достатньою підставою для задоволення вимог позивачки в межах заявлених в установленому законом порядку у даній справі позовних вимог у зв`язку з недоведеністю поширення зазначеної в акті службового розслідування інформації щодо позивачки з підстав, зазначених в тексті постанови.

У зв`язку з викладеним обґрунтованим є також висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальних збитків у розмірі 30000грн., які є похідними від вимог про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та її спростування.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивачка посилалася на те, що нею під час розгляду адміністративної справи Миколаївським окружним адміністративним судом № 814/1851/15 було сплачено витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30000 грн. Саме дані витрати як збитки вона просила стягнути з відповідача на її користь.

Проте порядок відшкодування витрат на правову допомогу в адміністративній справі передбачено КАС України. Так, відповідно до ч.3 ст. 87 КАС України ( в редакції станом на час розгляду справи адміністративним судом) витрати на правову допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ст. 90 КАС України ( в редакції станом на час розгляду справи адміністративним судом) витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. А згідно ст. 94 КАС України ( в редакції станом на час розгляду справи адміністративним судом) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Крім того, згідно ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Діюча на даний час редакція КАС України також передбачає вирішення питання щодо розподілу судових витрат між учасниками процесу.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що дані витрати на правову допомогу підлягають стягненню як збитки на підставі ст.22 ЦК України є необґрунтованими, так як згідно роз`яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014р. Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах судові витрати, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи , не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з урахуванням заяви про зміну апеляційної скарги, не оскаржено позивачкою в установленому законом порядку, тому у суді апеляційної інстанції не має правових підстав давати аналіз доводам первісної апеляційної скарги стосовно неправильної оцінки судом доказів та не надання оцінки діям відповідача стосовно завдання позивачці моральної шкоди.

Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом норм процесуального законодавства, виходячи з наступного.

Як убачається з протоколу судового засідання від 24 жовтня 2019р. фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України. Дана норма права передбачає, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В протоколі судового засідання зазначено, що сторони надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заперечуючи проти цього, позивачка не скористалася передбаченим ст. 249 ЦПК України правом на подачу зауважень на протокол судового засідання та не звернулася до суду першої інстанції з відповідною заявою, обмежившись тільки викладенням своїх заперечень стосовно цього в апеляційній скарзі на рішення суду. Службове розслідування з цього приводу також не проводилося.

Тому колегія суддів виходить з правомірності інформації, викладеної в протоколі судового засідання, так як у суду апеляційної інстанції не має повноважень в межах апеляційного перегляду рішення суду проводили службове розслідування стосовно правильності складання та оформлення протоколу судового засідання суду першої інстанції.

Згідно ч.4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Крім того, порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, викладені в ч. 3 ст. 376 ЦПК України, серед яких відсутні підстави, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, в тому числі і стосовно порушення судом процесуальних строків розгляду справи.

В інших випадках відповідно до ч.2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не відбулося в даному випадку.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги фактично відтворюють доводи позовної заяви та містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року