Постанова

від 23.02.2021 по справі 487/6565/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 487/6565/16-ц

провадження № 61-4992св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, яке є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року у складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що наказом від 09 липня 2014 року її було переведено на посаду начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції у Миколаївській області.

18 листопада 2014 року до позивача як до державного реєстратора звернулись голови фермерських господарств ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . На підставі наданих документів та діючого законодавства позивачем були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та видані зазначеним громадянам відповідні свідоцтва про право власності на вказані земельні ділянки.

У лютому 2015 року слідчим відділом Миколаївського УМВС у Миколаївській області було порушено кримінальне провадження стосовно незаконного вилучення зазначених земельних ділянок з державної власності, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

22 квітня 2015 року з прокуратури Миколаївського району на адресу відповідача надійшов лист з проханням надати інформацію щодо кількості прийнятих позивачем рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з подальшою видачею свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку у 2014-2015 роках. Питання про призначення службової перевірки по факту реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в даному листі прокурором не ставилося.

Однак, за результатами розгляду вказаного листа прокуратури Миколаївського району Миколаївської області відповідачем було прийнято рішення про необхідність проведення службової перевірки «за фактом досудового розслідування відносно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського РУЮ ОСОБА_1» та 22 квітня 2015 року видано відповідний наказ.

За результатами проведеної службової перевірки комісією були встановлені порушення в діях позивача під час проведення реєстраційних дій по реєстрації права власності на земельні ділянки та видачі свідоцтва про право власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які були викладені в акті службової перевірки від 24 квітня 2015 року, та начальником ГУЮ у Миколаївській області ОСОБА_7 було видано наказ від 05 червня 2015 року, яким за виявлені порушення під час державної реєстрації прав власності на земельні ділянки позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Також в акті перевірки від 24 квітня 2015 року комісією було зазначено, що при проведенні державної реєстрації права власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачем допущено порушення вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого ПКМУ від 17 жовтня 2013 року № 868.

Постановою від 18 листопада 2015 року, залишеною в силі Вищим адміністративним судом України 14 червня 2016 року, Одеський апеляційний адміністративний суд у справі № 814/1851/15 визнав протиправним та скасував наказ начальника ГУЮ у Миколаївській області від 05 червня 2015 року № 633/03 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення, здійсненні під час державної реєстрації прав на земельні ділянки за громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що своїми діями відповідач порушив її особисті немайнові права, грубо опорочив її честь, гідність та ділову репутацію, незаконно, безпідставно та необґрунтовано поширив проти позивача неправдиву та недостовірну інформацію про нібито порушення нею вимог закону під час вчинення реєстраційної дії - державної реєстрації прав та їх обтяження - на земельні ділянки за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що стало підставою для пред`явлення позивачу звинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності і завдало позивачу значної матеріальної та моральної шкоди, призвело до руйнації її життєвих планів та порушення нормальних соціальних зв`язків.

Позивачка вважає, що неправомірні дії відповідача в сукупності завдали їй моральної шкоди, яку вона оцінює у 1 000 000,00 грн.

Крім цього, у зв`язку з неправомірними висновками відповідача щодо порушення позивачем вимог Закону під час вчинення реєстраційної дії, позивачу завдано і матеріальних збитків, зокрема, для захисту своїх прав від незаконних висновків відповідача, позивачка вимушена була витрачати кошти на правову допомогу адвоката. Так, згідно з договором від 06 червня 2015 року за надання правової допомоги та оскарження застосованого до неї дисциплінарного стягнення адвокату ОСОБА_6 було сплачено гонорар у розмірі 30 000,00 грн.

На підставі викладеного позивачка просила визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що викладена у висновках комісії відповідача в акті перевірки від 24 квітня 2015 року про порушення позивачем вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року № 868, під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав № 17294337 та № 17293006 від 18 листопада 2014 року та проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824282300:01:000:0088 та 4824282300:01:000:0089 за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі розпорядження Миколаївської РДА № 320-р від 13 листопада 2014 року та доданих до нього документів; зобов`язати відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію на офіційному веб-сайті відповідача у мережі Інтернет шляхом розміщення відповідного повідомлення про ухвалене у цій справі рішення та публікації резолютивної частини цього рішення протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Також просила стягнути моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю позовних вимог.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 (свідоцтво про зміну імені від 07 грудня 2019 року серія НОМЕР_1 ) подала апеляційну скаргу на нього. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити її позовні вимоги, крім відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшлакасаційна скарга на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

28 квітня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щонаказом начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 09 липня 2014 року № 3362/03 позивач з 09 липня 2014 року переведена на посаду начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції.

18 листопада 2014 року позивач розглянула заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з доданими до них документами та прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки на території Криничанської сільської ради. Позивачем земельні ділянки були зареєстровані та видані свідоцтва про право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_3

22 квітня 2015 року на адресу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області надійшов лист прокуратури Миколаївського району від 21 квітня 2015 року № (15-21)1011вих15 з проханням надати інформацію щодо кількості прийнятих позивачем рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з подальшою видачою свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку у 2014-2015 роках.

За результатами розгляду листа прокуратури Миколаївського району Миколаївської області від 21 квітня 2015 року відповідачем прийнято рішення про необхідність проведення службової перевірки «за фактом досудового розслідування відносно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції ОСОБА_1 »

З метою виконання такого рішення, відповідачем видано відповідний наказ від 22 квітня 2015 року № 255/05 «Про проведення службової перевірки з 22 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року», яким створено комісію по проведенню службової перевірки.

За результатами проведеної службової перевірки, комісією були встановлені порушення законодавства в діях державного реєстратора ОСОБА_1 під час проведення реєстраційних дій по реєстрації права власності на земельні ділянки та видачі свідоцтв про право власності на земельні ділянки за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які викладені в акті службової перевірки від 24 квітня 2015 року.

У висновках акту перевірки комісією зазначено, що ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

За результатами проведеної службової перевірки та на підставі висновків акту перевірки від 24 квітня 2015 року відповідачем видано наказ від 05 червня 2015 року № 633/03, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану. Постановою Одеського апеляційний адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року залишена без змін, вказаний наказ визнано протиправним та скасовано.

Також судом встановлено, що 06 лютого 2015 року Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області внесено до ЄРДР за кримінальне провадження від 06 лютого 2015 року про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 за частиною другою статті 367 КК України.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та виправдано ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Вирок набрав законної сили 07 липня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Верховний Суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки воно не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не оскаржується сторонами справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Отже, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте якщо в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам також необхідно враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом із тим, наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Установивши, що інформація, яку позивачка вважає недостовірною та такою, що принижує її честі, гідність та ділову репутацію, була направлена відповідачем заступнику прокурора Миколаївського району Миколаївської області та прокурору Миколаївської області, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки вказані дії, здійснені відповідачем, не є поширенням недостовірної інформації щодо позивачки у розумінні статті 277 ЦК України.

Надана відповідачем правоохоронним органам інформація, що містить певні відомості про позивача, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про неї, а з метою перевірки цієї інформації уповноваженими на це законом посадовими особами в установленому законом порядку. Доказів того, що метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації позивачем не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави для спростування такої інформації.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію та спростування поширеної недостовірної інформації.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові і в частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 30 000,00 грн з наступних підстав.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивачка посилалася на те, що нею під час розгляду адміністративної справи Миколаївським окружним адміністративним судом № 814/1851/15 було сплачено витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30 000,00 грн.

Вказані витрати як збитки ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача у цій цивільній справі на її користь.

Проте порядок відшкодування витрат на правову допомогу в адміністративній справі передбачено Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема статтями 90, 94, а відтак питання щодо їх відшкодування не може бути вирішено в межах іншого судового провадження.

Встановлено, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність цих судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев