Рішення

від 11.02.2020 по справі 753/338/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/338/19

провадження № 2/753/1769/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Ляшенко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ділова преса України про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, й відшкодування моральної шкоди, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ Ділова преса України про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, й відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) було опубліковано статтю під назвою (на російській мові) ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3). Власником інтернет - видання є ТОВ Ділова преса України , код ЄДРПОУ - 38418294), що підтверджується правилами використання інтерактивними ресурсами www.capital.ua, опублікованими на веб-сайті видання. Вважає, що вказана стаття містить неправдиву інформацію про неї - ОСОБА_1 та членів її сім`ї, порушує її право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, зокрема:

- ІНФОРМАЦІЯ_2 (заголовок ),

- ІНФОРМАЦІЯ_4. ,

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказана стаття містить посилання на статтю журналу Контакти , який у свою чергу посилається на матеріали-рослідування на сайті Dubainewspost .

Зазначена інформація про нібито придбання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 вілли на Сейшельских отровах, вартість якої значно перевищує їх доходи, є неправдивою, тобто вигадкою. На її думку, мета публікації статті - умисна дискредитація ОСОБА_1 , а також заподіяння шкоди її діловій репутації та членам її сім`ї.

У зв`язку із чим просить визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та порушує її - ОСОБА_1 ділову репутацію інформацію, поширену в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Ділова преса України на веб-сайті інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) в статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3), а саме:

- ІНФОРМАЦІЯ_2 (загодовок ),

- ІНФОРМАЦІЯ_4. ,

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Також просить зобов`язати ТОВ Ділова преса України протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з веб-сайту інтернет - видання Капітал (www.capital.ua), а також з усіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) з винесенням на головну сторінку сайту таким самим шрифтом, як опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 стаття та її заголовок під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на всіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах пропонований текст спростування:

Спростування щодо ОСОБА_1 . Шановні читачі! Редакція інтернет - видання Капітал повідомляє, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та завдало шкоди діловій репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на нашому веб-сайті в статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 . Редакція інтернет - видання Капітал видаляє з власного сайту зазначену статтю, в якій поширену неправдиву інформацію про купівлю ОСОБА_1 та членами її сім`ї житлової нерухомості на Сейшельских Островах. Також повідомляємо, що публікації в інших засобах масової інформації вказаної недостовірної інформації з посиланням на статтю на нашому інтернет - сайті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) розглядається нами як порушення стандартів професійної журналістики. З повагою, редакція інтернет - видання Капітал .

Й, оскільна поширена відповідачем відносно неї інформація завдала їй душевного болю, психологічних страждань, також просить стягнути з ТОВ Ділова преса України на її користь моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 (нуль) коп.

В судовому засіданні представник позивачки Дитинко О.В. , діюча на підставі ордеру адвоката про надання правової допомоги від 20 вересня 2019 року (а.с.68, 69, 70-72), позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просили їх задовольнити, поновивши тим самим, порушене право позивачки.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивилися, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судої влади (суду).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядалася у порядку загального позовного провадження.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 209 ЦК України).

Вислухавши пояснення представника позивача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та Книга 2 Цивільного кодексу України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи, а саме стаття 297 ЦК України, в якій вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, і стаття 299 ЦК України, яка зазначає, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Крім зазначених вище нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи судді також застосовують, зокрема, закони України: Про інформацію , Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , інші нормативно-правові акти. Крім наведенного законодавства, суди керуються статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Застосування судового прецеденту Європейського суду з прав людини сприяє чіткості та універсалізації розуміння Конвенції, встановлює певні стандарти правосуддя, яких повинен додержуватися суд, конкретизує та розвиває конвенційні положення, надає змогу правильно зрозуміти їх букву і дух, дисциплінує суддів, які ухвалюють рішення. Саме тому до огляду включені окремі судові рішення, ухвалюючи які, суд касаційної інстанції, зокрема, використовував судовий прецедент як джерело права та безпосередньо релевантну практику Європейського суду з прав людини у справах про захист гідності, честі та ділової репутації.

Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов`язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) було опубліковано статтю під назвою (на російські мові) ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3). Власником інтернет - видання є ТОВ Ділова преса України , код ЄДРПОУ - 38418294), що підтверджується правилами використання інтерактивними ресурсами www.capital.ua, опублікованими на веб-сайті видання (а.с. 48 - 52, 39 - 47).

Позивач вважає, що вказана стаття містить неправдиву інформацію про неї - ОСОБА_1 та членів її сім`ї, порушує її право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, зокрема:

- ІНФОРМАЦІЯ_2 (загодовок ),

- ІНФОРМАЦІЯ_4. ,

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказана стаття містить посилання на статтю журналу Контакти , який у свою чергу посилається на матеріали-рослідування на сайті Dubainewspost .

Позивачка також вважає, що зазначена інформація про нібито придбання нею - ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 вілли на Сейшельских отровах, вартість якої значно перевищує їх доходи, є неправдивою, тобто вигадкою. На її думку, мета публікації статті - умисна дискредитація ОСОБА_1 , а також заподіяння шкоди її діловій репутації та членам її сім`ї.

У зв`язку із чим просить визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та порушує її - ОСОБА_1 ділову репутацію інформацію, поширену в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Ділова преса України на веб-сайті інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) статтю під назкою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3), а саме:

- ІНФОРМАЦІЯ_2 (загодовок ),

- ІНФОРМАЦІЯ_4. ,

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Також позивач просить зобов`язати ТОВ Ділова преса України протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з веб-сайту інтернет - видання Капітал (www.capital.ua), а також з усіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) з винесенням на головну сторінку сайту таким самим шрифтом, як опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 стаття та її заголовок під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на всіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах пропонований ним текст спростування:

Спростування щодо ОСОБА_1 . Шановні читачі! Редакція інтернет - видання Капітал повідомляє, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та завдало шкоди діловій репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на нашому веб-сайті в статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 . Редакція інтернет - видання Капітал видаляє з власного сайту зазначену статтю, в якій поширену неправдиву інформацію про купівлю ОСОБА_1 та членами її сім`ї житлової нерухомості на Сейшельских Островах. Також повідомляємо, що публікації в інших засобах масової інформації вказаної недостовірної інформації з посиланням на статтю на нашому інтернет - сайті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) розглядається нами як порушення стандартів професійної журналістики. З повагою, редакція інтернет - видання Капітал .

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року N 1 , відповідно до якого чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю повязується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Як вбачається зі змісту оспорюваної статті поширена інформація стосується ОСОБА_2 щодо нього особисто та як посадової особи - Генерального прокурора України, пов`язаної із його посадовою діяльністю, оскільки автор статті посилається на придбання ОСОБА_2 майна за кошти, пов`язані із посадовою діяльністю останнього, водночас позивач, посилаючись на норми СК України про те, що майно придбачене подружжям у шлюбі, є спільною сумісною власністю, а відтак стосується її - як дружини ОСОБА_2 , тобточлена його сім`ї, вважаючи прямо порушеними її честь, гідність та ділову репутацію, при цьому докази про те, що позивачка є дружиною особи, щодо якої поширено оспорювану інформацію, не надані, й в ході розгляду справи не доповнені.

Проте суд, надавши оцінку змісту поширеної та оспорюваної позивачкою інформації та зміст її спростування, не погоджується із такою позицією, й вважає, що оспорювана інформація вочевидь не стосується позивачки як члена сім`ї особи, щодо якої поширена така інформація - ОСОБА_2 .

Перше за все, слід звернути увагу на те, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі 6-801цс16.

Окрім того щодо особи позивача.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Зважаючи на заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, позивачкою ставляться вимоги стосовно спростування відомостей, які стосуються її, як члена сім`ї ОСОБА_2 .

За змістом частини першої статті 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення недостовірної інформації про неї та (або) членів її сім`ї, має право звернутися до суду за спростуванням цієї інформації як щодо себе, так і членів родини, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує її особисті немайнові права.

Водночас, у спірних правовідносинах поширена щодо чоловіка позивачки, при цьому суд знову посилається на той фактор, що позивачкою докази про те, що вона перебуває у шлюбі з вказаною особою не надано, інформація стосується його честі та ділової репутації як посадовця - Генерального прокурора України, оскільки формує його морально-етичний портрет в очах громадськості, а тому позиція позивачки про те, що саме вона як його дружина є належним позивачем за вимогою про спростування інформації, не узгоджуються із вимогами статті 277 ЦК України.

Відповідно, зважаючи на такі висновки, які узгоджується із правовою позицією Верховного суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 203/3104/15-ц (провадження № 61-13647св18), суд вбачає в особі позивачки неналежного позивача, а звернення неналежного позивача до суду із позовом, є підставою для відмови у його задоволенні.

Окрім того, таким позивачем не доведено поширення щодо особисто нього неправдивої інформації, й при цьому він не довів, що зазначена інформація мотивована цілеспрямованими діями на приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Водночас, позивачка не довела порушення її прав, оскільки інформація, що була розміщена в мережі Інтернет, стосується лише ОСОБА_2 , який до суду із цим позовом не звернувся.

Також підставою для відмови у позові є недоведення позивачем вини визначеним ним відповідачем - ТОВ Ділова преса України .

Так, для правильного вирішення справи про визнання інформації недостовірною суд має встановити, чи є інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, висновками самого журналіста (власника веб-сайту), чи зазначена інформація була поширена з іншого джерела, а у даній справі судом встановлено, що відповідачем поширена інформація, отримана з іншого джерела - журналу Контакти , який у свою чергу посилається на матеріали-рослідування на сайті Dubainewspost , тобто відбулося відтворення (дублювання) матеріалу відповідачем - ТОВ Ділова преса України , а оскільки законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, отриманого ними з інших джерел, вина такого відповідача не встановлена й останній не несе цивільної відповідальності, що узгоджується із рішенням справи від 23 вересня 1994 року Jersild v. Denmark та від 29 березня 2001 року Thoma v. Luxembourg ).

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу, та надають достовірну та точну інформацію, як того вимагає журналістська етика (справи від 22 жовтня 2007 Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France року та від 19 червня 2003 року Pedersen and Baadsgaard v. Denmark ).

Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства (справа від 26 листопада 1991 року The Observer and The Guardian v. The United Kingdom ). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб суттєво заважали пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (справи від 23 вересня 1994 року Jersild v. Denmark та від 29 березня 2001 року Thoma v. Luxembourg ).

Відтак суд при вирішенні цього спору має зважати на зазначені норми права увагу, перевіряти, чи є інформація, яку просить визнати недостовірною, висновками самого журналіста/та/або власника сайту в мережі Інтернет, чи ця інформація була поширена з джерела іншого засобу масової інформації. Для вирішення справи це має значення, оскільки заявлена вимога і про відшкодування моральної шкоди.

Така правова позиція визначена Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц (провадження № 61-6766св18).

Відатак, суд, враховуючи таку правову позицію, й встановлений факт поширення відповідачем інформації, отриманої з іншого джерела - журналу Контакти , який у свою чергу посилається на матеріали-рослідування на сайті Dubainewspost ,дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача до визначеного ним відповідача, оскільки порушення його прав саме цим відповідачем судом не встановлено.

Іншою підставою для відмови у задоволенні цього позову є звернення позивачем не до всіх відповідачів.

Так, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем є засновник друкованого засобу масової інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб- сайту, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18), аналогічний правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 347/1525/14-ц (провадження № 61-5966св18), від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15-ц (провадження № 61-221св18).

Та як вбачається із оспорюваної позивачем інформації, відповідач, розмістивши інформацію про ОСОБА_2 як посадової особи Генеральної прокуратури України, посилається на особу, яка є джерелом цієї інформації, а саме - вказана стаття містить посилання на статтю журналу Контакти , який у свою чергу посилається на матеріали-рослідування на сайті Dubainewspost , що визнається позивачем, водночас таким позивачем не пред`явлені вимоги до журналу Контакти та власника сайту Dubainewspost , які є належними співвідповідачами у спірних правовідносинах.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), й, зважаючи на спірні правовідносини, склад їх учасників, як у межах підготовчого судового засідання, так й розгляду справи по суті, з`ясовував питання щодо належної особи позивача/співпозивача, відповідача/співвідповідача та правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, необхідність уточнення позовних вимог, проте позивач погодив правильність визначеної ним особи позивача, відповідача та обраного способу захисту порушеного права.

При цьому, зважаючи на положення ст. 51 ЦПК України, суд за відсутності умов, передбачених вказаною нормою за власної ініціативи не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Право визначення особи відповідача покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.

Окрім визначених підстав для відмови у задоволенні позову, зазначених у цьому рішенні, враховуючи той фактор, що позивачем пред"явлено позов не до всіх відповідачів, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову також й із цієї процесуальної підстави.

Позов, пред"явлений позивачем до неналежного відповідача або не до всіх відповідачів, підлягає відмові у його задоволенні.

Окрім визначених підстави для відмови у задоволенні позову, суд, надавши правову оцінку обраного позивачем способу захисту порушеного права, прохальної частини вимог, зважаючи на спірні правовідносини, вважає за необхідне відмовити у позові також і з цієї підстави.

Так, відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Водночас, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Зважаючи на зміст позовних вимог, його прохальну частину, визначений спосіб захисту порушеного права й особу позивача, такий позов не може бути задоволеним.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Позивач, обравши спосіб захисту порушеного права, просить визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та порушує її - ОСОБА_1 ділову репутацію інформацію, поширену в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Ділова преса України на веб-сайті інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) статтю під назкою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3), а саме:

- ІНФОРМАЦІЯ_2 (загодовок ),

- ІНФОРМАЦІЯ_4. ,

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- как сообщается, поместье расположено в самой респектабельной бухте одного из островов Сейшельского архмпелага. Дом общей площадью 230 м кв. расположен на участе в 1000 м кв. Из дома, находящегося на возвышенности, отрывается отличный вид на море, а сам пляж расположен на расстоянии 350 м .

Також позивач просить зобов`язати ТОВ Ділова преса України протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з веб-сайту інтернет - видання Капітал (www.capital.ua), а також з усіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) з винесенням на головну сторінку сайту таким самим шрифтом, як опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 стаття та її заголовок під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на всіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах пропонований ним текст спростування:

Спростування щодо ОСОБА_1 . Шановні читачі! Редакція інтернет - видання Капітал повідомляє, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та завдало шкоди діловій репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на нашому веб-сайті в статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 . Редакція інтернет - видання Капітал видаляє з власного сайту зазначену статтю, в якій поширену неправдиву інформацію про купівлю ОСОБА_1 та членами її сім`ї житлової нерухомості на Сейшельских Островах. Також повідомляємо, що публікації в інших засобах масової інформації вказаної недостовірної інформації з посиланням на статтю на нашому інтернет - сайті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) розглядається нами як порушення стандартів професійної журналістики. З повагою, редакція інтернет - видання Капітал .

Тобто, узагальнюючи визначені позивачкою вимоги, вона просить визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та порушує її - ОСОБА_1 ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем в мережі Інтернет щодо ОСОБА_2 як посадової особи - Генерального прокурора України, також просить зобов`язати ТОВ Ділова преса України протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з веб-сайту інтернет - видання Капітал (www.capital.ua), а також з усіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3) з винесенням на головну сторінку сайту таким самим шрифтом, як опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 стаття та її заголовок під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на всіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах пропонований ним текст спростування, який має посилання на рішення Дарницького районного суду м. Києва, яке на час розгляду справи не існує, що визнається позивачем, а також нав`язування на відповідача позиції про те, що ним розглядається розповсюдження такої інформації як порушення стандартів професійної журналістики, відтак, суд приходить до висновку, що обраний спосіб захисту порушеного права, який позивачем не доведений, у тому числі, частково не вірно обраний, оскільки не узгоджується із положенням статті 277 ЦК України.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

Відповідно до статтей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Такий спеціальний спосіб захисту гідності, честі та ділової репутації, як припинення подальшого поширення інформації, що принижує честь, гідність та репутацію фізичної особи (стаття 278 ЦК України), передбачає два види припинення інформації: 1) коли право порушується, 2) коли право уже порушене. Такий спосіб захисту орієнтований на застосування до масових поширень інформації.

Відмінність такого способу захисту особистих немайнових прав від спростування недостовірної інформації полягає не лише в меті застосування цих способів, але й в тому, що заборона поширення інформації (яка готується до поширення або яка уже поширена) може бути застосована і у випадку поширення інформації, незалежно від того, чи вона є недостовірною, чи абсолютно правдивою. Тобто позивач лише доводить, що зазначена інформація порушує його особисті немайнові права.

З огляду на положення статті 32 Конституції України судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені.

Крім того, на підставі статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів особи, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення від 06 жовтня 2015 року у справі Карпюк та інші проти України (Karpyuk and others v. Ukraine).

Установивши, що між сторонами існує спір про дійсність (недійсність) поширеної інформації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо нібито її чоловіка - ОСОБА_2 , який був на час розповсюдженої інформації Генеральним прокурором України, тобто посадовця, а її - народного депутата України.

Таким чином особа, яка вважає, щодо неї розповсюджена інформації є недостовірною, має можливість скористатися наданим йому законодавством правом на спростування у спосіб, встановлений законом.

Також суд вважає, що оскільки особа, щодо якої поширена оспорювана інформація, є публічною особою, тому суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, згідно з якими межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Окрім того, політичні діячі та посадові особи, які обіймають політичні (публічні) посади або здійснюють публічну владу, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації (рішення ЄСПЛ від 01 липня 1997 року у справі Обершлік проти Австрії (№ 2) (Oberschlick v. Austria (№2), рішення ЄСПЛ від 24 червня 2004 року у справі Принцеса фон Ганновер проти Німеччини (Von Hannover v. Germany), рішення ЄСПЛ від 25 червня 2019 року (заява № 14047/16) у справі Цу Гуттенберг проти Німеччини (Zu Guttenberg v. Germany).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи позивача, які наведені у позові не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструмента функціонування Конвенції, в тому, що вона є частинною національного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, ст. 9 Конституції України, ст.ст. 297, 299 ЦК України, ст.1 Закону України "Про інформацію", ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, з урахуванням постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року N 1, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України , ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ділова преса України про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, й відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті Голос України та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: