Постанова

від 08.10.2020 по справі 753/338/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 753/338/19

Провадження №22-ц/824/6961/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Ділова преса України про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовувала наступним:

ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті інтернет видання Капітал (www.capital.ua), власником якого є ТОВ Ділова преса України , було опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що вказана стаття містить неправдиву інформацію про неї та членів її сім`ї, порушує її право на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Інформація про нібито придбання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 вілли на Сейшельских островах, вартість якої значно перевищує їх доходи, є неправдивою та такою, що умисно дискредитує позивача та членів її сім`ї. У зв`язку із наведеним просила визнати таку інформацію недостовірною, такою, що принижує її честь та гідність, а також порушує її ділову репутацію. Також просила зобов`язати ТОВ Ділова преса України протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з веб-сайту інтернет - видання Капітал (www.capital.ua) а також з усіх пов`язаних з ним сторінок видання у соціальних мережах, Youtube-,Telegram- та RSS-каналах спірну статтю з винесенням на головну сторінку сайту таким самим шрифтом, як опублікована така інформація, текст на її спростування. Крім того, оскільки поширена відповідачем інформація завдала позивачу душевного болю, психологічних страждань, просила стягнути з ТОВ Ділова преса України на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про грубе порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що висновки суду суперечать встановленим обставинам справи та поданим позивачем доказами, які були досліджені судом. Висновок про те, що позивач є неналежним позивачем, оскільки не довела суду факту родинних зв`язків з ОСОБА_3 , відтак поширена інформація не порушує її права, є помилковим і не відповідає обставинам справи. Безпідставним є й посилання суду на положення ст.60 СК України. Не відповідає обставинам справи і висновок про те, що позивач не довела вину відповідача, що стало однією з підстав для відмови в задоволенні позову. Суперечить вимогам ч.4 ст.277 ЦК України та ст.37 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні й висновок у про те, що позов заявлено не до всіх належних відповідачів, що також було зазначено судом в якості підстави для відмови у задоволенні позову. Також безпідставним апелянт вважає висновок суду про віднесення поширеної інформації до категорії оціночних суджень про публічних осіб, які не підлягають спростуванню. Безпідставно з точки зору апелянта суд відмовив і у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення про задоволення позову.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків:

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував це рядом висновків, зроблених за результатами розгляду позовних вимог та обставин справи. Серед іншого суд зазначив, що розповсюджена інформація стосується ОСОБА_3 , а не самого позивача, яка не довела факт їх перебування у шлюбі, відтак права позивача вказаною статтею порушені бути не можуть. Іншою підставою суд зазначив встановлений законом імунітет журналістів за дослівне відтворення публікації іншим органом інформації. Окремою підставою для відмови в задоволенні позову також слугував висновок про пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, зокрема непред`явлення таких вимог до автора такої інформації. При цьому суд зазначив про неналежний спосіб захисту, який з його точки зору обрала позивач.

Оскаржуючи рішення суду, апелянт стверджувала про невідповідність вищевказаних висновків суду обставинам справи та вимогам закону. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією апелянта щодо помилковості вищевказаних висновків суду, які він поклав в основу свого рушення.

Як зазначив сам суд першої інстанції, право на пред`явлення позову даної категорії фізична особа має у разі порушення її особистих немайнових прав, спричинених поширенням недостовірної інформації як відносно неї, так і щодо членів її сім`ї. В ході розгляду справи позивачем було надано до суду копію свідоцтва про одруження, з якої вбачається, що особа, згадана в спірній статті, є чоловіком позивача. Даний доказ було прийнято судом та долучено до матеріалів справи. В той же час в ухваленому рішенні суд першої інстанції жодним чином не зазначив про існування такого доказу, безпідставно вказавши на недоведення зазначеної обставини в ході розгляду. За таких умов висновки суду про недоведеність встановленого законом права позивача на пред`явлення позову даної категорії не відповідають обставинам справи.

Окремо суд першої інстанції зазначав про не абсолютність презумпції спільності майна подружжя, оскільки майно, набуте під час шлюбу, може і не бути спільною власністю такого подружжя. Даними обставинами суд обґрунтовував неможливість порушення прав позивача, оскільки в спірній статті мова йде про придбання нерухомості ОСОБА_3 а не позивачем. Такі висновки також не можуть бути прийняті колегією суддів апеляційного суду, оскільки. незважаючи на те, що набуте в шлюбі майно дійсно за певних умов може не мати статусу спільної власності, однак відповідно до положень ст. 277 ЦК України права особи можуть бути порушені не тільки недостовірними відомостями про неї, але й про членів її сім`ї, а в даному випадку в статті саме і йдеться мова про чоловіка позивача. З цього приводу вбачається неналежність посилання суду першої інстанції на положення Сімейного кодексу України, якими суд першої інстанції обґрунтовував відсутність правового зв`язку спірної статті з особою позивача.

Не може колегія суддів вважати належною підставою для відмови у задоволенні позову і посилання суду на непред`явлення вимог до автора спірної інформації, оскільки позовні вимоги даного характеру можуть бути пред`явлені як до розповсюджувача інформації, так і до її автора, що несуть спільну відповідальність, у разі встановлення поширення недостовірної інформації. При цьому позивач користується правом свободи вибору способу захисту, відтак має право пред`являти вимоги як до обох таких відповідачі, так і до кожного окремо. Такі вимоги мають бути оцінені судом та вирішені з урахуванням вини такого відповідача у разі доведення наявності підстав для цього.

Погоджується колегія суддів і з позицією апелянта щодо неналежності висновку суду про безпідставність позову у зв`язку з імунітетом засобів масової інформації, журналістів у разі дослівного відтворення матеріалів, опублікованих іншими засобами масової інформації. Зазначений імунітет встановлений п. 4 ст. 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні та передбачає, що редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Як вбачається з матеріалів справи, спірна стаття не є дослівним відтворенням публікації іншого друкованого засобу масової інформації, відтак положення вищевказаної норми в даному випадку застосуванню не підлягають.

Не можуть бути прийняті колегією суддів й висновки суду першої інстанції щодо неналежності обраного позивачем способу захисту. В своєму позові позивач просила визнати поширену інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язати відповідача видалити та спростувати таку інформацію, а також стягнути з нього на користь позивача відшкодування моральної шкоди. Вказані вимоги відповідають положенням процесуального закону, відтак не можуть вважатися неналежним способом захисту у справах даної категорії.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апелянта щодо неналежності вищевказаних висновків суду першої інстанції. В той же час, незважаючи на наведену позицію, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позов не підлягає до задоволення, однак з інших підстав, ніж ті, що поклав в основу свого рішення суд першої інстанції.

Правовою підставою та необхідною передумовою для задоволення вимог про захист честі, гідності та ділової репутації є встановлення недостовірності розповсюдженої відносно особи інформації.

Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 201 Цивільного Кодексу України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, серед іншого є честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 277 Цивільного Кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 297 Цивільного Кодексу України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснено, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зважаючи на наведені норми, одним з основних питань, які підлягають вирішенню у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, є оцінка інформації, поширенням якої позивач обґрунтовує свою позицію.

Свої позивні вимоги позивач базує на тому, що відповідачем було розповсюджено інформацію, яка не відповідає дійсності, зокрема твердження про придбання чоловіком позивача нерухомості. Також позивач зазначає, що спірна стаття стверджує про придбання вищевказаного нерухомого майна за кошти, вилучені під час проведеного обшуку Генеральною прокуратури України. Оскільки такі твердження не відповідають дійсності, позивач вважає, що її права були порушені. З наведеною позицією позивача колегія суддів погодитися не може.

Як вбачається з тексту спірної статті (а.с.17-19,т.І) в ній міститься наступна інформація: Генеральный прокурор Украины ОСОБА_3 в январе 2018 года стал хозяином виллы на Сельшейских островах стоимостью в 5 млн. долл. Про это говорится в статье журнала Контракты, со ссылкой на материал-расследование на сайте Dubainewspost. .

З аналізу надрукованого матеріалу вбачається, що спірна стаття не містить повідомлення про факт придбання Генеральним прокурором України нерухомості, а повідомляє читачів про існування статті в журналі Контракти , в якій стверджуються зазначені обставини. В той же час в спірній статті відповідача не міститься жодного твердження від свого імені про існування факту придбання ОСОБА_3 такого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, і це підтверджує сам позивач, в журналі Контракти дійсно містилася стаття, яка стверджує про придбання ОСОБА_3 вищевказаного нерухомого майна. За таких умов повідомлення про те, що в іншому випаданні було розміщено таку публікацію відповідає дійсності і не може бути підставою для притягнення відповідача до відповідальності. Позиція ж позивача ґрунтується на невірному тлумаченні змісту даної статті, який вона безпідставно ототожнює з твердженнями відповідача про існування факту придбання такої нерухомості. Відсутні в спірній статті й твердження про придбання вищезгаданої нерухомості за рахунок коштів, вилучених Генеральною прокуратурою України під час обшуку. За таких умов колегія суддів приходить до висновку про недоведення факту недостовірності інформації, розповсюдженої саме в статті, яка є предметом розгляду у даній справі. При цьому посилання позивача на вилучення редакцією журналу Контракти його статті не може слугувати належним доказом обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки таке вилучення може мати значення лише для вирішення питання щодо достовірності чи недостовірності інформації, опублікованій в журналі Контракти , що не є предметом розгляду у даній справі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову змінити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько