Постанова

від 24.07.2007 по справі 11/101

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/101

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.07.2007  року                                                                      Справа № 11/101

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                              Баннової Т.М.

суддів                                                  Єжової С.С.           

                                                  Якушенко Р.Є.

за присутністю секретаря

судового засідання                              Сідорової О.А.

та за участю

представників сторін:

від позивача:                              -Шкробот О.В., представник за дов. б/н від 05.04.07;                     

від відповідача:                              -повноважний представник не прибув;

розглянув у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу                               Приватного підприємства „Лугбуд”, м. Луганськ  

на рішення

господарського суду                    Луганської області

від                                                  21.05.07

у справі                                        №11/101  (суддя - Москаленко М.О.)

за позовом                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „ДТР”,

                                        м. Луганськ

до  відповідача                                         Приватного підприємства „Лугбуд”, м. Луганськ  

про                                        стягнення 5214 грн. 01 коп.

За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, яка призначена розпорядженнями голови суду від 14.06.07 та першого заступника голови суду від 09.07.07,

В С Т А Н О В И В:

         Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю  “ДТР” (далі за текстом - ТОВ “ДТР”) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства “Лугбуд” (далі за текстом - ПП “Лугбуд”) 4894 грн. 92 коп. вартості товару, переданого відповідачу згідно з умовами договору купівлі-продажу від 11.10.06 №11/10/06/дистр (далі за текстом - договір), а також 319 грн. 18 коп. пені за порушення строків оплати отриманого товару.

         В процесі розгляду даної справи позивачем були уточнені позовні вимоги та заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4786 грн. 92 коп. вартості товару та   414 грн. 69 коп. пені за порушення строків оплати отриманого товару.     

            Рішенням господарського суду Луганської області від 21.05.07 у даній справі позов задоволений повністю, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за поставлений товар у сумі 4786 грн. 92 коп., пеню у сумі 414 грн. 69 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 102 грн. 00 коп. та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

            Дане рішення суду першої інстанції мотивоване підтвердженням матеріалами справи факту неналежного виконання відповідачем умов договору, відповідністю позовних вимог фактичним обставинам справи, умовами договору, вимогами ст.ст. 525, 526, 655, 692 Цивільного кодексу України.

          Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції від 21.05.07, подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить змінити вказане рішення в частині стягнення з відповідача пені у сумі 414 грн. 69 коп. за порушення строків оплати отриманого товару та відмовити у задоволенні позову у цій частині.

         В обґрунтування доводів за апеляційною скаргою її заявник посилається на неповне з'ясування господарським судом Луганської області обставин, що мають значення для справи,  на невідповідність висновків суду першої інстанції матеріалам даної справи та на порушення норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що, на його думку:

-суд першої інстанції не встановив в ході судового розгляду той факт, що позивач змінив свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу з 4894 грн. 92 коп. на 4786 грн. 92 коп., тобто відмовився від позовних вимог на суму       108 грн., в той же час збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені з 319 грн. 18 коп. на 414 грн. 69 коп., але не сплатив згідно з вимогами ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” до Державного бюджету України державного мита на суму збільшення своїх позовних вимог  - 95 грн. 51 коп.;

-суд першої інстанції не встановив відсутності відносного доказу наявності у сторін письмової згоди про розмір неустойки (пені) та порядку її обчислення;

-вказані порушення зроблені господарським судом Луганської області у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, передбачених ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України;

-при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом Луганської області були зроблені виводи, які не відповідають обставинам даної справи про стягнення з відповідача пені у сумі 414 грн. 69 коп. та стягнення з нього у повному обсязі судових витрат на користь позивача. Це порушення, як вважає скаржник, господарський суд Луганської області зробив, оскільки невірно застосував норми процесуального права, передбачені ст.ст. 43, 49 Господарського процесуального кодексу України, а також помилково не застосував при розгляді даної справи норми матеріального права, встановлені у п. 2 ст. 215, п. 2 ст. 547, п. 3 ст. 549, п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України;

-при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції повинен був відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки, на думку скаржника, з умов договору, укладеного сторонами у даній справі, вбачається нікчемність угоди щодо неустойки (пені).    

Право на участь представника у судовому засіданні відповідачем не використано. Відповідно до матеріалів справи, про час і місце проведення судового засідання відповідач був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції.

Позивач подав до Луганського апеляційного господарського суду відзив від 16.07.07 б/н на апеляційну скаргу відповідача, в якому проти доводів скаржника заперечив, зазначив, що вважає  оскаржуване рішення суду першої інстанції законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню, та просить суд апеляційної інстанції відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав пояснення представника позивача у судовому засіданні, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, до яких, зокрема, відноситься договір.

Позовні вимоги пред'явлені ТОВ “ДТР” з посиланням на невиконання відповідачем  зобов'язань за договором щодо оплати товару, поставленого відповідачеві по накладній від 12.10.06 №1930.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті товару, поставленого за вказаною накладною у розмірі, що уточнений позивачем (4786 грн. 92 коп.) підтверджено матеріалами справи. Скаржником рішення у цій частині не оспорюється.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пеня як вид забезпечення зобов'язання відповідно до  ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є різновидністю неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, пеня є тривалою неустойкою, яка обчислюється за вказаними правилами.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного  зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Вимога про стягнення  з відповідача пені заявлена позивачем на підставі умов п. 8.2 договору, яким передбачено, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар, встановлених  розділом 4 договору, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 2% від несплаченої суми з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент оплати, за який сплачується пеня, за кожний день прострочки  до повного погашення заборгованості, тобто розмір неустойки та порядок її обчислення сторонами за договором належним чином не узгоджено у порушення вищевказаних вимог цивільного законодавства та Закону України “Про  відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.96 N543/96-ВР, статею 1 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про  відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.96 N543/96-ВР).

Оскаржуване рішення щодо стягнення з відповідача пені судом першої інстанції прийнято без врахування вказаних вимог законодавства, тому у цій частині рішення підлягає скасуванню.

Судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторони пропорційно  розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи скаржника щодо необхідності оплати державного мита на збільшений позивачем розмір позовних вимог є необґрунтованими, оскільки уточнення позовних вимог здійснено в межах сплаченого позивачем державного мита.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

            1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Лугбуд” на рішення господарського суду Луганської області від 21.05.07 по справі №11/101 задовольнити.

         2.Рішення господарського суду Луганської області від 21.05.07 по справі  №11/101 скасувати частково.

          3.Прийняти нове рішення.

          4.Позов задовольнити частково.

5.Стягнути з Приватного підприємства “Лугбуд”, вул. Фрунзе, 95, м. Луганськ, ідентифікаційний код №31196578, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТР”, кв. Новий городок заводу ОР, буд. 5, кв. 4, м. Луганськ, ідентифікаційний код №31910649, борг у сумі 4786 грн. 92 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 91 грн. 96 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 106 грн. 38 коп. за позовом, витрати по сплаті державного мита  у сумі 51 грн. 00 коп. за апеляційною скаргою.  

6. В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Луганської області надати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                  Т.М. Баннова

Суддя                                                                      С.С. Єжова

Суддя                                                                                Р.Є. Якушенко