Рішення

від 20.02.2020 по справі 420/6354/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6354/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: Селіхова Г.В.,

Від відповідачів: Тарановський Р.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою Приватного підприємства ВІАДУК (65026, м. Одеса, пл. Грецька 1, код ЄДРПОУ 31581382) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства ВІАДУК до Головного управління ДФС в Одеській області, у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0026351410 та №0026361410 від 06.06.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року позовну заяву Приватного підприємства ВІАДУК залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору за подання до адміністративного суду даного адміністративного позову майнового характеру у сумі 19210,00 грн.

08.11.2019 року за вх.№41798/19 від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви разом із Квитанціями №ПН3773 та №ПН3815 про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.12.2019 року.

Підготовче засідання, призначене на 02.12.2019 року, було відкладено за клопотанням сторін на 17.12.2019 року.

03.12.2019 року за вх.№45743/19 від відповідача надійшов відзив на позов.

06.12.2019 року за вх.№46323/19 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Підготовче засідання, призначене на 17.12.2019 року, було відкладено за клопотанням сторін на 15.01.2020 року.

23.12.2019 року за вх.№48955/19 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Підготовче засідання, призначене на 15.01.2020 року, було відкладено у зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. на лікарняному на 29.01.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.02.2020 року.

В обґрунтування вимог позову представник позивача зазначає, що за результатом проведеної Головним управлінням документальної невиїзної перевірки були встановлені порушення ПП ВІАДУК норм податкового та митного законодавства в частині визначення вартості імпортованого товару та сплачених при митних формальностях обов`язкових платежів. На підставі вказаних висновків контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення щодо збільшення сум грошового зобов`язання з платежу ввізне мито та податку на додану вартість. Позивач не погоджується із висновками Акту перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки:

по-перше, з метою митного оформлення ПП ВІАДУК було подано митним органам усі без виключення необхідні документи, крім того, за заявою позивача перед митним оформленням товарів за тимчасовою митною декларацією, посадовими особами митниці було здійснено фізичний огляд товарів з метою їх перевірки відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах та направлено відповідні запити до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС, за висновками якого було подано додаткові декларації з визначенням коду товару за УКТЗЕД;

по-друге, надіслані митними органами Туреччини документи на інший товар, не можуть бути належними та достатніми доказами підтвердження подання ПП ВІАДУК на території України до митного оформлення документів, які містять неправдиві відомості. Також, направлені митними органами Туреччини документи містили відомості про наявність господарських відносин позивача з контрагентами, з якими фактично відносини відсутні;

по-третє, застосування в оскаржуваних рішень ставки штрафу 50% від суми податкового зобов`язання як за повторне визначення грошового зобов`язання контролюючим органом є безпідставним, адже податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатом проведення минулої перевірки, скасовані у судовому порядку.

У відзиві на позовну заяву представник Головного управління заперечував проти задоволення позовних вимог та вказував, що співставленням даних, які містяться в експортних деклараціях, та документах, наданих до митного оформлення товару на митній території України, встановлено, що фактурна вартість товару, заявлена при імпорті товару, є меншою, ніж фактурна вартість задекларована в експортній декларації, яка надана уповноваженим органом Турецької Республіки. У зв`язку із цим перевіркою встановлено порушення пункту 2 статті 52 Митного кодексу України, в частині повноти декларування ПП ВІАДУК фактурної вартості товарів, що призвело до заниження митної вартості імпортованого товару. Також представник вказав, що застосування 50% штрафу зумовлено тим, що на момент прийняття оскаржуваних рішень попередні ППР ще не були оскаржені.

У відповіді на відзив представник позивача додатково зазначив, що надані митними органами Туреччини документи не пройшли процедуру легалізації, не були перекладені українською мовою, а тому не можуть вважатись належними доказами при формуванні висновків в Акті перевірки.

Заперечення представника Головного управління ДФС в Одеській області відображають позицію щодо легітимності наданих іноземних документів та можливості їх застосування при оцінці обставин, що призвели до порушення митного та податкового законодавства.

У судовому засіданні 10.02.2020 року сторони підтримали позиції, викладені у письмових заявах по суті.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Приватне підприємство Віадук є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (Т.1 а.с.115-116).

З 20 травня 2019 року по 22 травня 2019 року, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України, наказом Головного управління ДФС в Одеській області №3549 від 11.05.2019 року Про проведення документальної невиїзної перевірки ПП ВІАДУК , головним державним ревізором-інспектором, відділу митного аудиту управління аудиту Головного управління ДФС в Одеській області Бровченко Людмилою Миколаївною, проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ПП ВІАДУК вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 22.02.2017 року №100270001/2017/083305, №100270001/2017/083310, №№100270001/2017/083306.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складено Акт №988/15-32-14-10-11/31581382 від 23 травня 2019 року (Т.1 а.с.18-29).

У вищевказаному акті зазначено, що посадовою особою ГУ ДФС в Одеській області встановлені наступні порушення ПП ВІАДУК :

пункту 2 частини 2 статті 52 Митного Кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 600 432,70 гривень;

пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 1 621 168,29 гривень.

На підставі Акту №988/15-32-14-10-11/31581382 від 23 травня 2019 року Головним управлінням ДФС в Одеській області винесені податкові повідомлення-рішення:

№0026351410 від 06 червня 2019 року, яким ПП ВІАДУК збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання на загальну суму 900 649,05 гривень, з яких 600 432,70 гривень за податковими зобов`язаннями та 300216,35 гривень за штрафними санкціями (Т.1 а.с.34).

№0026361410 від 06 червня 2019 року, яким ПП ВІАДУК збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість товарів ввезених на територію України суб`єктами господарювання на загальну суму 2 431 752,43 гривень, з яких 1 621 168,29 гривень за податковими зобов`язаннями та 810584,14 гривень за штрафними санкціями (Т.1 а.с.35);

Не погоджуючись з висновками Акту та донарахуванням платежів, ПП ВІАДУК звернулось до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Пп.75.1.2. п. 75.1 ст.75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно ст.79 ПК України Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.

Статтями 351-352 Митного кодексу України встановлено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів.

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Тривалість проведення перевірки визначається у відповідному наказі органу доходів і зборів та не може перевищувати строки, встановлені частиною восьмою статті 346 цього Кодексу для проведення документальних виїзних перевірок. Продовження строку проведення перевірки можливе на строк та з підстав, визначених частиною дев`ятою статті 346 цього Кодексу.

Про продовження строків проведення перевірки орган доходів і зборів інформує підприємство (громадянина) в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті.

Посадові особи органу доходів і зборів під час проведення перевірки не мають права:

1) перевіряти дані, які не є предметом перевірки;

2) вимагати від підприємства, що перевіряється, надання документів або інформації, що не стосуються предмета перевірки;

3) розголошувати відомості про підприємство, що перевіряється, які становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання такими особами службових обов`язків.

Оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом.

Посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані:

1) документи, визначені цим Кодексом;

2) податкова інформація;

3) експертні висновки;

4) судові рішення;

5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження , складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення;

6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

У відповідності до ч.11-15 ст.354 МК України рішення про визначення грошових зобов`язань підприємства, що перевірялося, приймається керівником органу доходів і зборів або його заступником з урахуванням результатів розгляду заперечень підприємства (у разі їх наявності). Керівник підприємства або уповноважена ним особа можуть бути присутні під час прийняття такого рішення.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником органу доходів і зборів або його заступником з урахуванням розгляду заперечень до акта (у разі їх наявності) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення або надіслання підприємству акта про результати перевірки у порядку, передбаченому Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень підприємства до акта про результати перевірки - приймається з урахуванням висновку за результатами розгляду заперечень до акта про результати перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді підприємству.

В акті перевірки зазначаються факти заниження і факти завищення податкових зобов`язань підприємства. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Доводи стосовно незгоди з рішеннями органу доходів і зборів щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування викладаються підприємством під час апеляційного оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов`язання, винесених за результатами документальної перевірки, у порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

Положеннями статті 272 Митного кодексу України, підпункту в пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що ввезення товарів на митну територію України є об`єктом оподаткування митними платежами - ввізним митом та податком на додану вартість.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 279 Митного кодексу України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є: для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів; для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру.

Відповідно до статті 278 Митного кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Перш за все, суд зазначає, що митні декларації, які стали предметом перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області, є додатковими деклараціями. Позивач у позові вказує, що при митному оформленні ПП Віадук подало наступні митні декларації:

№100270001/2016/266930 від 23.08.2016 року (Т.1 а.с.38-39), до якої згодом надано додаткову декларацію №100270001/2017/083305 (Т.1 а.с.40-42);

№100270001/2016/267460 від 29.08.2016 року (Т.1 а.с.60-61), до якої згодом надано додаткову декларацію №100270001/2017/083306 (Т.1 а.с.62-64);

№100270001/2016/267665 від 30.08.2016 року (Т.1 а.с.83-84), до якої згодом надано додаткову декларацію №100270001/2017/083310 (Т.1 а.с.85-87).

При формуванні вартості товару ПП Віадук з підстав наявності відповідної документації вартість визначено за основним методом - за ціною договору; до митних декларацій позивачем подано всі документи, необхідні для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість ввезеного ним для здійснення митного оформлення товару, а саме:

1. До митної декларації №100270001/2016/266930 від 23.08.2016 року надано Інвойс №АІІ-TUR-07 від 20.08.2016 року (Т.1 а.с.43), лист від 23.08.2016 року (Т.1 а.с.44), Інвойс №АІІ-TUR-07/1 від 23.08.2016 року (Т.1 а.с.45), Пакувальний лист від 23.08.2016 року (Т.1 а.с.46), Прайс-лист від 23.08.2016 року (Т.1 а.с.47), транспортний документ (Т.1 а.с.48), Договір купівлі-продажу товарів №AII/V-150816 від 15.08.2016 року (Т.1 а.с.51-57);

2. До митної декларації №100270001/2016/267460 від 29.08.2016 року надано Інвойс №АF-01 від 24.08.2016 року (Т.1 а.с.65), лист від 29.08.2016 року (Т.1 а.с.66), Інвойс №АF-01/1 від 29.08.2016 року (Т.1 а.с.67), Пакувальний лист від 29.08.2016 року (Т.1 а.с.68), Прайс-лист від 29.08.2016 року (Т.1 а.с.69), транспортний документ (Т.1 а.с.70), Договір купівлі-продажу товарів №АF/V-220816 від 22.08.2016 року (Т.1 а.с.73-79);

3. До митної декларації №100270001/2016/26665 від 30.08.2016 року надано Інвойс №ZD-TUR-15 від 27.08.2016 року (Т.1 а.с.88), лист від 30.08.2016 року (Т.1 а.с.89), Інвойс №ZD-TUR-15/1 від 30.08.2016 року (Т.1 а.с.90), Пакувальний лист від 30.08.2016 року (Т.1 а.с.91), Прайс-лист від 30.08.2016 року (Т.1 а.с.92), транспортний документ (Т.1 а.с.93), Договір купівлі-продажу товарів №ZD/V-250816 від 25.08.2016 року (Т.1 а.с.96-102).

Підставою для подання додаткових декларацій стало проведення щодо кожної із заявлених декларацій експертизи для визначення видових характеристик товару, що переміщується через митний кордон України. На підставі відповідних висновків (Т.1 а.с.58-58, 80-82, 103-106) було визначено код товару за УКТ ЗЕД 6006240000, 6006230000, 6006329090, і з урахуванням наданих висновків визначено ставку ввізного мита 8%.

Суд наголошує, що про правильність визначення позивачем при митному оформленні вартості товару свідчить відсутність щодо переміщуваного товару рішень про коригування митної вартості товару або карток відмови у митному оформленні товару.

Згідно з частиною першою статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 Митного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною першою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 цього Кодексу).

В контексті зазначеного, з урахуванням визначення Головним управлінням у якості підстави для проведення перевірки п.2 ч.2 ст.351 МК України, суд вважає, що на момент проведення перевірки були відсутні ознаки недостовірності відомостей у поданих при митному оформленні документах.

При цьому, факт відсутності зауважень з боку митного органу під час митного оформлення товарів не оцінений контролюючим органом в Акті перевірки.

Відповідно до пункту 54.4 статті 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Таким чином, підставою для висновку про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань під час ввезення товарів на митну територію України може слугувати лише офіційна документально-підтверджена інформація від уповноважених органів іноземних держав щодо, зокрема, вартості ввезених товарів. Крім того, така інформація повинна підтверджувати або не підтверджувати автентичність поданих документів щодо ввезених товарів і стосуватись зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Як встановлено судом, отримана відповідачем від Турецької Республіки інформація, а саме: експортні митні декларації №16343100ЕХ500209 від 24.08.2018 року (Т.1 а.с.172), та №16TR34130000913869 від 25.08.2016 року (Т.1 а.с.170-171), інвойси до них, стосуються інших зовнішньоекономічних контрактів, по яких позивач не є стороною правовідносин, що свідчить про безпідставність тверджень податкового органу про порушення ПП ВІАДУК положень митного та податкового законодавства.

Зокрема, як вбачається з транзитної декларації №16TR34130000913869 від 25.08.2016 року, відправником товару є EKVATOR TEKSTIL KUMAS SANAYI VE DIS.TICARET LIMITED , з яким позивачем не було укладено зовнішньоекономічний контракт.

Аналогічні відомості вказані у експортній митній декларації №16343100ЕХ495451 від 20.08.2018 року (Т.1 а.с.220) та №16LR3413001216366 (Т.1 а.с.224-225), а також у експортній митній декларації №16343100ЕХ509234 від 26.08.2018 року (Т.1 а.с.251) та №16TR34130000924820 (Т.1 а.с.252-253)

При цьому, у доданих до експортної декларації документах міститься Договір №BERAT-1508/16 від 15.08.2016 року, Договір купівлі-продажу товарів №ZD/V-250816 від 25.08.2016 року, однак суб`єктний склад господарюючих суб`єктів не відповідає відомостям направлених декларацій.

В силу вимог частини чотирнадцятої статті 354 Митного кодексу України в акті перевірки зазначаються факти заниження і факти завищення податкових зобов`язань підприємства. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Як свідчить акт перевірки, контролюючий орган самостійно визначив митну вартість товару, що імпортувався позивачем, прийнявши за основу вартість ідентичних товарів, які зазначені в експортних деклараціях, надісланих Турецькою Республікою.

Разом з тим, жодних обґрунтувань щодо застосованого відповідачем методу визначення митної вартості товару акт перевірки не містить.

Водночас, суд зазначає, що подані відповідачем на підтвердження своїх доводів документи не містять офіційного перекладу з іноземної мови, а проведений аналіз товару, що поставлявся позивачем, із товаром, зазначеним в експортних деклараціях Турецької Республіки, свідчить про те, що контролюючий орган встановив лише часткове співпадіння позицій товару, ваги та засобу транспортування, за якими було здійснено коригування митної вартості. Тобто, твердження податкового органу про відповідність відомостей про найменування товару, їх вагу та кількість у поданих позивачем до митного оформлення МД та наданих Турецькою Республікою експортних деклараціях не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд також вказує, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях від 06.06.2019 року Головне управління застосувало до ПП Віадук штрафні (фінансові) санкції на підставі п.123.1 ст.123 ПК України, згідно якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З числових значень застосованого до позивача розміру штрафних санкцій встановлено, що санкція застосовувалась саме у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання з огляду на повторне визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання.

Проте рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 року у справі №420/3310/19 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0006191410 від 12.02.2019 року та №0006201410 від 12.02.2019 року - визнано протиправними та скасовано (Т.1 а.с.107-114). Рішення набрало законної сили 04.11.2019 року.

З огляду на вказані обставини висновки Головного управління в частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50% грошового зобов`язання є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відсутня повторність визначення суми податкового зобов`язання.

Таким чином, за проведеним аналізом спірних правовідносин та дослідженням норм чинного законодавства у їх співвідношенні з письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без належного дослідження доказів та встановлення всіх необхідних обставин, є необґрунтованими, а тому суд визнає протиправними та скасовує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0026351410 від 06.06.2019 року та №0026361410 від 06.06.2019 року.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними /правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем не доведена обґрунтованість та законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відзив на позовну заяву відтворює законодавчі норми та зміст документів перевірки, не містить будь-яких змістовних аргументів на противагу доводам позивача.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. (Т.1 а.с. 4-5), отже слід стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства ВІАДУК (код ЄДРПОУ 31581382) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства ВІАДУК (65026, м. Одеса, пл. Грецька 1, код ЄДРПОУ 31581382) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0026351410 від 06.06.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0026361410 від 06.06.2019 року.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства ВІАДУК (код ЄДРПОУ 31581382) 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 20.02.2020 року.

Суддя М.М. Аракелян

.