Постанова

від 13.02.2020 по справі 904/349/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 904/349/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Кушнір І.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників: позивача: Бердишевої О.П., відповідача: Олійник Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агра" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019 (судді Вечірко І.О., Кузнецов В.О., Чус О.В.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019 (суддя Манько Г.В.) у справі № 904/349/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Агра" до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Головне управління ДФС у Дніпропетровській області; 2) Управління Державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпра про стягнення 1 054 103, 77 грн., В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Агра" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Дніпровської міської ради кошти, нараховані в якості орендної плати за користування земельною ділянкою та сплачені внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.

Розглядаючи вказану позовну заяву, суди попередніх інстанцій встановили, що 22.05.2014 між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем) укладено договір оренди землі (надалі - Договір), на умовах якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,5748 га, розташованої за адресою: пр. Праці - Стартова (Жовтневий район), кадастровий номер 1210100000:03:005:0022, для проектування та будівництва торговельно-виробничого та складського комплексу.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем, незалежно від результатів його діяльності на банківський рахунок Дніпропетровської міської ради, який попередньо в письмовій формі уточнюється орендарем щорічно, на початку бюджетного року.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку (пункт 34 Договору).

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається (пункт 37 Договору).

22.05.2014. земельна ділянка передана орендодавцем і прийнята орендарем, про що складено акт приймання-передачі від 22.05.2014.

25.07.2016 позивач звернувся до міського голови м. Дніпропетровська з клопотанням від 25.07.2016 № 119, в якому просив припинити право користування земельною ділянкою, та після прийняття рішення міської ради укласти відповідну цивільно-правову угоду в сфері земельних відносин.

На підставі клопотання позивача від 25.07.2016 та доданих до нього документів було підготовлено проект рішення міської ради про припинення ПАТ "Агра", права користування земельною ділянкою.

Рішення № 164/25 про припинення права користування земельною ділянкою було прийнято міською радою 11.10.2017.

29.12.2017 між позивачем та відповідачем підписано договір про розірвання договору оренди землі (надалі - Договір розірвання).

Пунктом 7 Договору розірвання сторонами погоджено, що право оренди земельної ділянки припиняється з моменту державної реєстрації припинення цього права.

Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2017 у справі № 904/7057/17 розірвано Договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,5748 га, розташованої за адресою: пр. Праці - 5 . Стартова (Жовтневий район), укладений 22.05.2014 року між Дніпровською міською радою та ПрАТ "Агра". Визнано незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо припинення права ПрАТ "Агра" користування цією земельною ділянкою.

Вказане судове рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та постановою Верховного Суду від 12.04.2018.

Приймаючи рішення про задоволення позову у справі № 904/7057/17, суди виходили з того, що неприйняття Дніпровською міською радою рішення за зверненням позивача протягом тривалого часу без будь-яких поважних причин, є незаконною бездіяльністю Дніпровської міської ради.

Звертаючись з позовом у даній справі позивач просив суд стягнути з відповідача витрати в розмірі орендної плати за земельну ділянку за період з 15.08.2016 по 29.12.2017 в розмірі 1 054 103,77 грн, понесені ним внаслідок встановленої судовим рішенням незаконної бездіяльності відповідача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019, в позові відмовлено з огляду на те, що грошові кошти, що є предметом позову, були перераховані на підставі чинного договору оренди.

Водночас судами зазначено, що оскільки договір оренди землі розірвано з дня набуття законної сили рішенням суду, тобто з 06.12.2017, тому кошти, які сплачені позивачем в якості орендної плати за період з 06.12.2017 по 29.12.2017 вважаються такими, що помилково сплачені та можуть бути повернені відповідно до Порядку № 1146.

Враховуючи, що позивачем не було дотримано вимог зазначеного Порядку для повернення грошових коштів, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідна частина позовних вимог також не може бути задоволена.

Щодо заявлених в апеляційній скарзі посилань позивача на встановлений факт протиправної бездіяльності відповідача, який в силу ст. 1174 Цивільного кодексу України дає право на відшкодування йому шкоди, то суд апеляційної інстанції їх відхилив з посиланням на приписи ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що позивачем вимоги про стягнення з відповідача завданої шкоди (збитків) не заявлялися та відповідно не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Не погоджуючись з висновками судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що судами при вирішенні спору безпідставно застосовано ті норми матеріального права, на які він не посилався в якості підстави позову і які не стосуються спірних правовідносин, та водночас не застосовано ті норми матеріального права, що не були зазначені в позовній заяві, однак якими прямо передбачено право на відшкодування за рахунок відповідного бюджету шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу владних повноважень.

Позивач вважає, що суд не позбавлений права самостійно визначити правову природу спірних правовідносин та застосувати ту норму матеріального права, якою врегульовано спірне у справі питання, незважаючи на наявність відповідних посилань у позовній заяві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2019 зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 917/1739/17, переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, незважаючи на зазначені в позовній заяві правові норми.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 917/1739/17 касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Поновивши провадження у даній справі, переглянувши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з урахуванням, в тому числі, викладених у вказаній постанові висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

В постанові від 04.12.2020 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі…

… суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

… саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту."

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позовних вимог, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення грошових коштів, зазначено про встановлену судом незаконну бездіяльність відповідача, якою порушено право позивача на добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, наслідком якої стало понесення позивачем витрат з оплати орендної плати, які позивач і просить повернути в межах даної справи.

При цьому, зі змісту позовної заяви дійсно вбачається, що вона не містить жодної норми матеріального права, якою врегульовано спірне питання, при цьому, позивачем не зазначено правову природу грошових коштів, які він просить стягнути з відповідача.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій встановили, що частина грошових коштів, сплачених до набрання чинності судовим рішенням у справі № 904/7057/17 на підставі чинного на той час договору оренди поверненню не підлягають з огляду на наявність достатньої правової підстави для їх перерахування.

При цьому, ані суд першої інстанції, ані апеляційної не вказали, якою нормою вони керувались під час дослідження вказаної частини позовних вимог, не встановили правову природу вказаних коштів, тому вирішити питання про правильне або неправильне застосування судами норм матеріального права не вбачається за можливе, оскільки в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені у рішеннях судів.

Щодо висновків судів про недотримання позивачем порядку повернення з бюджету помилково сплачених коштів, то вони не відповідають змісту позовної заяви та встановленим обставинам справи, оскільки вказані кошти сплачені не помилково, а внаслідок незаконного затягування відповідачем вирішення питання про припинення орендних правовідносин з позивачем, про яке позивач чітко зазначив у своїй позовній заяві.

При цьому, як правильно стверджує скаржник в касаційній скарзі, апеляційним судом належним чином не обґрунтовано підстав для відхилення заперечень позивача проти висновку місцевого суду про те, що частина заявлених коштів за своєю правовою природою є помилково сплаченими коштами, який він зробив на підставі самостійної кваліфікації викладених в позові обставин, оскільки позивачем саме такі вимоги не заявлялись. Судами обох інстанцій не обґрунтовано, чому за умови самостійного застосування ними однієї норми права, не зазначеної в позові, вони не застосували, ту норму матеріального права, якою врегульовано порушені в позові питання.

Згідно з принципом jura novit curia( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Таким чином не зазначення позивачем правової природи заявлених до стягнення грошових коштів може бути підставою для залишення позовної заяви без руху в порядку ст. 174 ГПК України, однак у разі її прийняття, суд мав застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин.

Відповідно до вимог ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на те, що встановлення обставин справи не входить до повноважень суду касаційної інстанції, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд для врахування наведеного та правильного вирішення спору, що виник у даній справі.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агра" задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019 у справі №904/349/19 скасувати.

Справу № 904/349/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Кушнір І.В.