Постанова

від 18.02.2020 по справі 372/1011/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 372/1011/18 № апеляційного провадження:22-ц/824/2258/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Кравченко М.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

18 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Хоменко І.О.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, про визнання недійсними договорів,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договорів, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 19 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу 50/100 частин земельної ділянки без виділу в натурі площею 1250 кв. м. від земельної ділянки загальною площею 2500 м.кв. розташованої в АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Іванців В.П.

У лютому 2018 року позивач мала намір зареєструвати наведену вище частину земельної ділянки на своє ім`я, з цього приводу звернулась у центр надання адміністративних послугу м. Вишневе Київської області, однак, з відповіді останнього вбачається, що сформована земельна ділянка за якою був закріплений кадастровий номер 3223186801:13:012:0028 на момент звернення не існує.

Зазначила, що ОСОБА_2 на належній їй з позивачем в рівних частинах земельній ділянці зробила розмежування на дві земельні ділянки: площею 0,181 га з присвоєнням кадастрового номеру 3223186801:13:012:0071, площею 0,069 га з присвоєнням кадастрового номеру 3223186801:13:012:0072.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 замість одної земельної ділянки з площею 0.25 га за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028, яка належала позивачу та відповідачу ОСОБА_2 в рівних частинах, сформувала дві земельні ділянки площею 0.181 га з присвоєнням кадастрового номеру 32231 86801:13:012:0071 та площею 0,069 га з присвоєнням кадастрового номеру 32231 86801:13:012:0072, які зареєструвала на своє ім`я.

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір дарування в рівних частинах по Ѕ частині земельної ділянки площею 0, 181 га за кадастровим номером 3223186801:13:012:0071, де обдарованими є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В.

30 вересня 2017 року договір дарування був зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В.

5 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,069 га з кадастровим номером 3223186801:13:012:0072, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Ю.В. та був зареєстрований.

Зазначає, що позивач згоди на розмежування земельної ділянки не надавала, а також договори відчуження не підписувала, тому просила визнати недійсним Державну реєстрацію та Державний акт серії ЯИ №493070 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 від 7 серпня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , визнати недійсним зареєстрований 30 вересня 2017 року договір дарування від 29 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (одарованими) на земельну ділянку площею 0,181 га за кадастровим номером 3223186801:13:012:0071 по АДРЕСА_1 та визнати його державну реєстрацію, визнати недійсним зареєстрований 5 жовтня 2017 року договір купівлі-продажу від 5 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) на земельну ділянку площею 0,069 га. з кадастровим номером 3223186801:13:012:0072 по АДРЕСА_1 та визнати його державну реєстрацію, визнати право власності на 50/100 частин земельної ділянки за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , витребувати 50/100 частин земельної ділянки за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 493070 від 7 серпня 2012 року відносно земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 29 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відносно земельної ділянки площею 0,1810 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0071.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 5 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відносно земельної ділянки площею 0,0690 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0072.

Визнано право власності ОСОБА_3 на 50/100 частин земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0028.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судові витрати, що включають судовий збір за розгляд справи судом у розмірі по 2928 грн. 86 коп. з кожного на користь ОСОБА_3 .

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу 50/100 частин земельної ділянки без виділу в натурі площею 1250 кв. м. від земельної ділянки загальною площею 2500 м.кв. розташованої в АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Іванців В.П.

У 2009 році ОСОБА_2 звернулась із заявою до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про зміну цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028, площею 0,2500 га, що розташована в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 50/100 частин кожній з цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд на цільове призначення для житлової забудови та комерційного виробництва без згоди іншого співвласника ОСОБА_3

21 жовтня 2009 року рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 площею 0,2500 га змінено цільове призначення на призначення для житлової забудови та комерційного виробництва .

7 серпня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ №493070 на земельну ділянку за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 площею 0,2500 га за цільовим призначенням для житлової забудови та комерційного виробництва .

ОСОБА_2 звернулась до засобів масової інформації, зокрема газети Обухівський край , де у № 91 від 3 грудня 2012 року опубліковано оголошення про те, що вона втратила державний акт серії ЯИ №493070 на земельну ділянку за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028 від 7 серпня 2012 року.

Після цього ОСОБА_2 сформувала та зареєструвала на своє ім`я дві земельні ділянки площею 0,181 га з присвоєнням кадастрового номеру 3223186801:13:012:0071 та площею 0,069 га з присвоєнням кадастрового номеру 3223186801:13:012:0072.

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір дарування в рівних частинах по Ѕ частині земельної ділянки з земельної ділянки площею 0, 181 га за кадастровим номером 3223186801:13:012:0071, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., де одарованими є ОСОБА_4 та ОСОБА_5

30 вересня 2017 року договір дарування зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В.

5 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,069 га з кадастровим номером 3223186801:13:012:0072 посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Ю.В.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Частиною 1 та 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частин 2, 4 статті 369 ЦК України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи значення своїх дій, незаконно заволоділа чужою частиною земельної ділянки (іншою половиною, що належала позивачеві) та розпорядилась нею на власний розсуд, відчуживши земельну ділянку іншим співвідповідачам.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (пункти 1, 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно частин 1, 2 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина 3 статті 334 ЦК України).

Згідно з приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів.

Водночас при розгляді питання стосовно визначення документів, якими посвідчуються речові права на земельну ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин.

Статтею 14 Конституцією України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

Згідно з частиною 1 статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу).

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою було затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, а також начальником державного органу земельних ресурсів.

Постановами Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 року № 926, від 12 листопада 2008 року № 1019 були змінені форми державного акта на право власності на земельну ділянку.

Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу від 19 червня 2007 року, діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 4 травня 1999 року № 43, згідно з пунктами 3.1, 3.2 якої державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України. Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України (пункт 3.3 Інструкції № 43).

Пунктом 3.10 Інструкції № 43 визначено, що у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Тобто до 2 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт. При цьому також слід враховувати, що до травня 2009 року переоформлення державного акта у разі переходу права на земельну ділянку до нового власника було обов`язковим.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обтяжень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Зареєстровані речові права та їх обтяження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна (частина сьома статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно.

З аналізу норм права вбачається, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору купівлі-продажу, для виникнення такого права покупець повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі реєстрація договору купівлі-продажу, здійснена 19 червня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами 2, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 1 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу (19 червня 2007 року) чинним був Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

А тому ОСОБА_3 , яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.

Суд першої інстанцій до правовідносин, що виникли між сторонами, не застосував положення статей 125, 126 ЗК України, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та обов`язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Стаття 126 ЗК України у редакції, чинній на час укладання договору купівлі-продажу від 19 березня 2007 року, передбачала, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2015 року, при розгляді справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_7 , Підгірцівська сільська рада про виділ в натурі частки, яка знаходиться у спільній частковій власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Управління Держзеагенства в Обухівському району про припинення права власності на частку у спільному майні, встановлено, що ОСОБА_3 придбану нею частину земельної ділянки, не зареєстровала, та не отримала державний акт на право власності на придбану нею земельну ділянку, оскільки в неї був відсутній державний акт з поміткою нотаріуса про перехід права власності, а тому у відповідності до чинного на той час законодавства а саме ст.ст. 125,126 ЗК України право власності на спірну земельну ділянку вона не отримала, що підтверджується листом Управління Держкомзему в Обухівському районі від 24.02.2012 року.

Зазначеним рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд виходив з того, що позивачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження її права власності щодо спірної земельної ділянки, яке вона повинна отримати у передбаченому законом порядку, так і вимагати визнати за нею право власності на будівлю в будівництві та фінансування якої вона участі не приймала.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що позивач, отримавши Ѕ частину спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу від 19 червня 2007 року, не отримала державний акт, не зареєструвала своє речове право на частину ділянки, а із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку звернулася лише у лютому 2018 року, то на час вирішення питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 21 жовтня 2009 року, укладання договорів дарування та купівлі-продажу від 29 вересня 2017 року та 5 жовтня 2017 року, не набула права власності на нього, бо власником земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі значилася ОСОБА_2 .

За таких обставин, власниками спірної земельної ділянки на час подання позову є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які отримали цю ділянку 29 вересня 2017 року за договором дарування, та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 5 жовтня 2017 року, зареєстрували право власності ділянки на своє ім`я, отримали відповідні свідоцтва, що відповідає вимогам ЦК України, ЗК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статей 391, 392 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 не довела, що вона набувала права власності на спірну земельну ділянку і таке право порушено відповідачами.

Така позиція узгоджується з висновками ВП ВС, викладеними у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц.

Крім того, ефективним способом захисту права неволодіючого власника до незаконно володіючого, на його думку, не власника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, земельна ділянка незаконно переформована ОСОБА_2 на дві земельні ділянки, а в подальшому відчужені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Тобто позивач вважає порушеним право своє власності, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач її частки земельної ділянки, а інтерес позивача полягає в поверненні майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (Постанова ВП ВС від 2 липня 2019 року у справі № 48/340).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року скасувати.

Прийняти нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, про визнання недійсними договорів, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2114 грн. 40 коп.

Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді