Постанова

від 11.11.2020 по справі 372/1011/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 372/1011/18

провадження № 61-5008св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа -приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я. В., про визнання недійсними договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2007 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі продажу 50/100 частини земельної ділянки без виділу в натурі площею 1 250 кв. м від земельної ділянки загальною площею 2 500 кв. м, розташованої по

АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Іванців В. П.

У лютому 2018 року вона мала намір зареєструвати зазначену вище частину земельної ділянки на своє ім`я, звернулась у центр надання адміністративних послугу м. Вишневе Київської області. Згідно із відповіддю центру надання адміністративних послугу м. Вишневе Київської області сформована земельна ділянка, за якою був закріплений кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, на момент звернення не існує.

Зазначила, що ОСОБА_2 на належній їм у рівних частинах земельній ділянці зробила розмежування на дві земельні ділянки: площею 0,181 га

з присвоєнням кадастрового номер 3223186801:13:012:0071, та площею

0,069 га з присвоєнням кадастрового номеру 3223186801:13:012:0072.

Таким чином, ОСОБА_2 замість однієї земельної ділянки з площею

0,25 га, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, яка належала їй та ОСОБА_2 у рівних частинах, сформувала дві земельні ділянки площею 0,181 га з присвоєнням кадастрового номера 3223186801:13:012:0071,

та площею 0,069 га з присвоєнням кадастрового номера

3223186801:13:012:0072, які зареєструвала на своє ім`я.

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір дарування в рівних частинах по 1/2 частини земельної ділянки площею 0,181 га за кадастровим номером 3223186801:13:012:0071, де обдарованими є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В.

30 вересня 2017 року договір дарування був зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області

Головкіною Я. В.

05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,069 га з кадастровим номером 3223186801:13:012:0072, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Ю. В. та був зареєстрований.

Зазначає, що вона згоди на розмежування земельної ділянки не надавала,

договори відчуження не підписувала.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 215, 228, 388 ЦК України, просила суд:

- визнати недійсними державну реєстрацію та державний акт від 07 серпня 2012 року серії ЯИ № 493070, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним зареєстрований 30 вересня 2017 року договір дарування від 29 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (обдарованими), на земельну ділянку площею 0,181 га, кадастровий номер 3223186801:13:012:0071, по АДРЕСА_1 та визнати недійсним його державну реєстрацію;

- визнати недійсним зареєстрований договір купівлі-продажу від 05 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) на земельну ділянку площею 0,069 га, кадастровий номер 3223186801:13:012:0072, по АДРЕСА_1 та визнати недійсною його державну реєстрацію,

- визнати право власності на 50/100 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, що розташована

по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- витребувати 50/10 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, що розташована по

АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 травня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 493070 від 07 серпня 2012 року щодо земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 29 вересня

2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 0,1810 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0071.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки

від 05 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , щодо земельної ділянки площею 0,0690 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0072.

Визнано право власності ОСОБА_1 на 50/100 частини земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0028.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 усвідомлюючи значення своїх дій, незаконно заволоділа чужою частиною земельної ділянки та розпорядилась нею на власний розсуд, відчуживши земельну ділянку іншим співвідповідачам. Позивач дізналась про порушення своїх прав як співвласника земельної ділянки у лютому

2018 року після звернення до центру надання адміністративних послуг із питань завершення реєстрації свого права на землю із врахуванням новел законодавства. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 493070 від 07 серпня 2012 року на земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; договору дарування земельної ділянки від 29 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 0,1810 га по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0071; договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 05 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та

ОСОБА_5 , щодо земельної ділянки площею 0,0690 га по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186801:13:012:0072, як вчинених поза волею власника, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просила витребувати 50/10 частини спірної земельної ділянки, хоч саме такою часткою вона не володіє, оскільки за правовстановлюючими документами їй належить не 50/10, а 50/100 частини ділянки. Представник позивача в судовому засіданні не скористався правом уточнення чи зміни позовних вимог, наполягав на розгляді справи в межах пред`явлених вимог та просив вважати неточності у написанні частин цілої земельної ділянки технічною опискою. За таких обставин, враховуючи помилку у викладенні змісту позовної вимоги про витребування земельної ділянки, недоведеність наявності у позивача права власності на таку частину земельної ділянки, яку він просить витребувати на свою користь, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову

в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними державних реєстрацій оспорюваних правочинів та правовстановлюючого документа на землю, суд вважав, що ці вимоги не ґрунтуються на законі, а обраний позивачем спосіб захисту - неналежним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 травня

2019 року скасовано.

Прийнято нову постанову такого змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я. В., про визнання недійсними договорів відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопозивач, отримавши 1/2 частини спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу

від 19 червня 2007 року, не отримала державний акт, не зареєструвала своє речове право на частину ділянки, а із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку звернулася лише у лютому 2018 року, тому на час вирішення питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки від 21 жовтня 2009 року, укладання договорів дарування та купівлі-продажу від 29 вересня 2017 року

та 05 жовтня 2017 року не набула права власності на спірну ділянку, бо власником земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, розташованої

по АДРЕСА_1

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значилася

ОСОБА_2 . За таких обставин, власниками спірної земельної ділянки на час подання позову є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які отримали цю ділянку 29 вересня 2017 року за договором дарування, та ОСОБА_5 - за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2017 року, вони зареєстрували право власності ділянки на своє ім`я, отримали відповідні свідоцтва, що відповідає вимогам ЦК України, ЗК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Отже, відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довела, що вона набувала права власності на спірну земельну ділянку і таке право порушено відповідачами.

Також апеляційним судом зазначено, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника до незаконно володіючого, невласника

є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вона не могла здійснити реєстрацію земельної ділянки, так як державний акт про право власності на земельну ділянку серії КВ № 090116, кадастровий номер 3223186801:13:012:0071

з нотаріальним приписом, після укладеної угоди залишився перебувати

у ОСОБА_2 і остання відмовлялася передавати його для реєстрації. Тобто, після укладеної угоди купівлі-продажу частини земельної ділянки ОСОБА_2 стала перешкоджати їй в набутті права власності на частину спірної земельної ділянки.

Саме тому вона не здійснила належної реєстрації земельної ділянки

у встановленому законом порядку.

Зазначає, що у вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду

з позовом до неї про визнання недійсним договору купівлі-продажу 50/100 частини спірної земельної ділянки, укладеного 19 червня 2007 року. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2011 року (провадження № 22ц-2403/2011) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 у позові відмовлено.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині її позовних вимог про витребування майна від добросовісних набувачів до апеляційного суду нею не оскаржувалося, оскільки відновлювало її право власності на спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд, зазначивши про ефективний спосіб захисту, передбачений віндикаційним позовом, не врахував, що така позовна вимога нею заявлена.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду щодо витребування майна.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до подали Верховного Суду подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в яких просять закрити касаційне провадження, оскільки ОСОБА_1 не була та не є власником майна, яке вона хоче витребувати.

При цьому посилаються на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у постанові Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі

№ 201/17964/15-ц (провадження № 61-10082св18).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 50/100 частини земельної ділянки без виділу

в натурі площею 1 250 кв. м від земельної ділянки загальною площею

2 500 кв. м розташованої по АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Іванців В. П.

У 2009 році ОСОБА_2 звернулась із заявою до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про зміну цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 3223186801:13:012:0028, площею 0,2500 га, що розташована

по АДРЕСА_1 ,

та належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 50/100 частини кожній

з цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд на цільове призначення - для житлової забудови та комерційного виробництва без згоди іншого співвласника ОСОБА_1

21 жовтня 2009 року рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3223186801:13:012:0028, площею 0,2500 га, змінено цільове призначення на призначення - для житлової забудови та комерційного виробництва.

07 серпня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт

серії ЯИ № 493070 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028, площею 0,2500 га, за цільовим призначенням - для житлової забудови та комерційного виробництва.

ОСОБА_2 звернулась до засобів масової інформації, зокрема газети Обухівський край , де у № 91 від 03 грудня 2012 року опубліковано оголошення про те, що вона втратила державний від 07 серпня 2012 року акт серії ЯИ № 493070 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186801:13:012:0028.

Після цього ОСОБА_2 сформувала та зареєструвала на своє ім`я дві земельні ділянки площею 0,181 га з присвоєнням кадастрового номера 3223186801:13:012:0071 та площею 0,069 га з присвоєнням кадастрового номера 3223186801:13:012:0072.

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір дарування в рівних частинах по 1/2 частини земельної ділянки з земельної ділянки площею 0,181 га, кадастровий номер 3223186801:13:012:0071, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В., де обдарованими є ОСОБА_3 та ОСОБА_4

30 вересня 2017 року договір дарування зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області

Головкіною Я. В.

05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,069 га, кадастровий номер 3223186801:13:012:0072, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області

Головкіною Ю. В.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (пункти 1, 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 626 ЦК України договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним

з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -

з моменту державної реєстрації.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або

з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина третя статті 334 ЦК України).

Згідно з приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід

і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів.

Водночас при розгляді питання стосовно визначення документів, якими посвідчуються речові права на земельну ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин.

Статтею 14 Конституцією України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

Згідно з частиною першою статті 125 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша

статті 126 ЗК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою було затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, а також начальником державного органу земельних ресурсів.

Постановами Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 року № 926,

від 12 листопада 2008 року № 1019 були змінені форми державного акта на право власності на земельну ділянку.

Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу від 19 червня 2007 року, діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації

і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 4 травня 1999 року № 43, згідно з пунктами 3.1, 3.2 якої державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України. Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України (пункт 3.3 Інструкції № 43).

Пунктом 3.10 Інструкції № 43 визначено, що у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Тобто до 2 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт. При цьому також слід враховувати, що до травня 2009 року переоформлення державного акта у разі переходу права на земельну ділянку до нового власника було обов`язковим.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обтяжень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Зареєстровані речові права та їх обтяження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна (частина сьома статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав,

а саме право власності на нерухоме майно.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-182цс19)

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка

є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору купівлі-продажу, для виникнення такого права покупець повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, а тому не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_9 , Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про виділ в натурі частки, яка знаходиться у спільній частковій власності, відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Управління Держземагентства

в Обухівському району Київської області, про припинення права власності на частку у спільному майні відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня

2015 року залишено без змін.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 придбану нею частину земельної ділянки не зареєструвала та не отримала державний акт на право власності на придбану нею земельну ділянку, оскільки в неї був відсутній державний акт з поміткою нотаріуса про перехід права власності, то відповідно до статтей 125,126 ЗК України право власності на спірну земельну ділянку вона не отримала, що підтверджується листом Управління Держкомзему в Обухівському районі від 24 лютого 2012 року.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 , отримавши за договором купівлі-продажу від 19 червня 2007 року 1/2 частини спірної земельної ділянки, не отримала державний акт, не зареєструвала своє речове право на частину ділянки, а із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку звернулася лише у лютому 2018 року, дійшов правильного висновку про те, що на час вирішення питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки

21 жовтня 2009 року, укладання договорів дарування та купівлі-продажу

від 29 вересня 2017 року та 05 жовтня 2017 року, не набула права власності на спірну земельну ділянку, оскільки власником земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, розташованої по

АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі значилася ОСОБА_2 . Власниками спірної земельної ділянки на час подання позову є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які отримали цю ділянку

29 вересня 2017 року за договором дарування, та ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2017 року, зареєстрували право власності ділянки на своє ім`я, отримали відповідні свідоцтва, що відповідає вимогам ЦК України, ЗК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, належним чином встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те,

що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довела, що вона набувала право власності на спірну земельну ділянку і таке право порушено відповідачами.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк